Інтелектуальна власність як фактор розвитку інноваційної економіки

Тенденції розвитку науки й культури свідчать про те, що ХХІ століття стане ерою панування інтелектуального капіта­лу. Найголовнішими показниками цивілізованості суспільства все більшою мірою стають його культура, науково-технологічний рівень виробництва, ефективність економіки, соціально-еконо­мічний прогрес в цілому, і, врешті-решт, добробут суспільства, який значною мірою залежить від рівня й ефективності іннова­ційної та творчої діяльності в ньому.

Сучасна цивілізація значно відрізняється від попередніх. На зміну традиційному господарству, в якому основним економіч­ним ресурсом було сільське господарство, спочатку прийшло ін­дустріальне господарство, засноване на промисловості як рушій­ній силі економіки, а потім — постіндустріальне господарство. Наприкінці 1940-х рр., незалежно від рівня розвитку, більшість країн була залучена до світової системи індустріального госпо­дарства. Досвід Німеччини та Радянського Союзу, які на основі мобілізації своїх внутрішніх ресурсів побудували дві гігантські промислові імперії, довели світові, що в умовах масового індуст­ріального виробництва максимальна напруга сил нації була здат­на вивести країну на позиції світової наддержави. При цьому пе­риферія, представлена здебільшого колоніальними державами, залишалася невід'ємною частиною цієї системи, забезпечуючи промислові центри сировиною та енергоносіями.

Перехід до нового постіндустріального типу суспільства від­бувся в останній третині XX століття. Становлення постіндустрі-альної системи було пов'язано зі швидким економічним ростом 1950—60-их рр. і реформуванням соціальної сфери, в результаті чого відбулося суттєве зростання ролі науки і технологій як фак­тору економічного розвитку. Внаслідок науково-технічної рево­люції відбулося перетворення науки в продуктивну силу, основ­ний фактор розвитку суспільства. Застосування досягнень науково-технічного прогресу змінило структуру виробництва і зайнятості; підвищення рівня життя викликало перегляд тради­ційних цінностей [157].

В сучасному постіндустріальному суспільстві економічне зрос­тання набуває інтенсивного (а не екстенсивного) інноваційного характеру. Якщо в індустріальному суспільстві основним вироб­ничим ресурсом виступали сировина та енергія, то в інновацій­ному господарстві таким ресурсом стає інформація. Нові від­криття, винаходи, інші об'єкти технологій, принципово нові то­вари і послуги стають складовою економічного процесу. Інтелек­туальний капітал дедалі більше перетворюється на провідний чинник економічного зростання та міжнародного обміну, радика­льних структурних зрушень, стає головним у визначенні ринко­вої вартості високотехнологічних компаній і формуванні високо­го рівня конкурентоспроможності. Ці тенденції спостерігаються в країнах з різним рівнем життя і різним обсягом ВВП. Весь навко­лишній світ все більше стає результатом матеріалізованих знань, а виробництво цих знань є найважливішою складовою економіч­ної діяльності. Н. Апатова зазначає, що інноваційна економіка характеризується зберіганням традиційних ринків, які, втім, за­знають істотних змін [152].

В умовах інноваційної економіки ринок праці вимагає більшої кількості розумових працівників, ринок капіталу набуває менш матеріального характеру і стає ринком інтелектуальної власності, на ринку ресурсів усе більше місця займає інформація. Ринки ін­формаційної економіки носять глобальний характер, оскільки ви­користовують комп'ютерну мережу як базову ринкову інфра­структуру.

Інноваційна економіка стимулює отримання високих прибут­ків, знижуючи потребу в капіталі та людських ресурсах на оди­ницю продукції. Як зазначає В. Іноземцев, в умовах інноваційної економіки інформаційний сектор забезпечує економічне зростан­ня без пропорційного збільшення затрат енергії та матеріалів. Урядами постіндустріальних країн була схвалена стратегія деся­тикратного зниження ресурсомісткості одиниці національного доходу до 2025 р. [157].

В умовах постіндустріального господарства зростає значення й вимоги щодо людського фактору, необхідним стає підвищення освітнього рівня населення. Країни зосереджують зусилля на фор­муванні автономної та гнучкої інфраструктури освіти і на розви­ткові інформаційних технологій. Підвищується роль інтелектуа­льного капіталу як фактору виробництва, що зумовлює необхід­ність розвитку науково-технічного потенціалу та розробки ефек­тивної системи охорони інтелектуальної власності. В сучасній економіці головна роль належить вартості, що створюється знан­нями, а інтелектуальна власність перетворюється на товар.

Інтелектуальною власністю є сукупність прав на нематеріаль­ні активи, що є результатами інтелектуальної діяльності. Вони мають економічну цінність і властивість бути вільно відчужени­ми з урахуванням обмежень, встановлених в інтересах охорони особистих прав власників відповідних об'єктів і публічних інте­ресів суспільства. Правові та економічні відносини у сфері інте­лектуальної власності існують нерозривно. В такій єдності метою правового регулювання є забезпечення юридичних та фізичних осіб охороною їх прав в процесі створення і використання об'єк­тів інтелектуальної власності. Економічні відносини інтелектуа­льної власності виникають тоді, коли результати інтелектуальної діяльності стають об'єктами комерціалізації. Метою суб'єкта економічної діяльності є одержання максимально можливого прибутку, досягнення конкурентних позицій на ринку та можли­вості впливати на ринкову кон'юнктуру. На макрорівні правове та економічне регулювання є інструментами досягнення світової конкурентоспроможності, економічної безпеки країни та науко­во-технічного прогресу в цілому. Єдність економічних і правових відносин інтелектуальної власності полягає ще і в тому, що реалі­зація економічних цілей залежить не тільки від умов розвитку ринкових процесів, ефективності управління і господарського використання об'єктів інтелектуальної власності, але і від ефек­тивності їх правової охорони.

Комерціалізація інтелектуальної власності в умовах ринкових відносин вимагає розглядати інтелектуальну власність і як товар, і як капітал. Комерціалізацією об'єктів інтелектуальної власності є перетворення результатів інтелектуальної діяльності на ринко­вий товар з метою одержання прибутку або іншої ринкової виго­ди. Способами комерціалізації є використання об'єктів інтелек­туальної власності у виробництві; внесення прав на об'єкти інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства та передача прав на об'єкти інтелектуальної власності (в т. ч. на умовах ліцензії).

Як товар інтелектуальна власність є нематеріальним активом, що використовується у господарській діяльності і може бути швидко і без значних затрат відтворений і розповсюджений. Особ­ливість інтелектуальної власності, порівнюючи з матеріальними активами, полягає в її мультиплікаційному характері (властивості її об'єктів швидко розповсюджуватися). Як товар інтелектуальна власність існує в потенційно необмеженій кількості, але має по­тенційно обмежений попит. Інтелектуальна діяльність є кумуля­тивним процесом: її товари розповсюджуються вільно в просторі й часі та стають базою для створення нових інтелектуальних то­варів. Іншою важливою характеристикою інтелектуальної влас­ності як товару, порівнюючи з матеріальними активами, є те, що відтворення інтелектуальних товарів не вимагає значних фінан­сових і часових витрат, а виявлення порушень прав інтелектуаль­ної власності є вкрай складним. Відносини інтелектуальної влас­ності характеризуються надзвичайно високим ступенем динаміч­ності й різнобічності. Самий зміст поняття «інтелектуальна власність», його структура постійно розширюються та якісно оновлюються. Відносини, що виникають у зв'язку з цим, тісно пов'язані з найновішими технологіями не лише в розумінні об'єкта цих відносин, а також у застосуванні нетрадиційних під­ходів до їх регулювання.

Як капітал інтелектуальна власність є ресурсом, який об'єднує знання, досвід, інформацію, які можна використати для одержан­ня прибутку або інших ринкових вигод. На думку А. Гапоненка, інтелектуальний капітал — це знання, організаційні можливості, інформаційні канали, які можна використовувати та конвертува­ти у валюту [9]. В. Зінов і К. Самарян зазначають, що інтелекту­альним капіталом є знання, які можна перетворити на прибуток та оцінити [28, с. 24]. Відповідно до А. Козирьова, інтелектуаль­ний капітал — це інтелектуальний потенціал, використаний в процесі економічного розвитку [35]. В. Зінов і К. Самарян виді­ляють три складові інтелектуального капіталу: людський капітал (сукупність знань, навичок, творчих здібностей тощо); структур­ний капітал (програмні засоби ЕОМ, програмне забезпечення, ба­зи даних, організаційна структура, патенти, товарні знаки, різно­манітні організаційні механізми); споживчий капітал (майбутні споживачі інтелектуального товару і його здатність задовольнити очікування споживачів) [28, с. 24]. М. Новіков зазначає, що існує два основних типи інтелектуального капіталу: впізнаваємість ін­телектуального товару або власне торгова марка (репутація, тра­диції, імідж, зовнішній вигляд та інші фактори стимулювання попиту на інтелектуальний товар) і знання (освіта, досвід, нави­ки, що сприяють здійсненню інтелектуальної діяльності, додаю­чи цінність інтелектуальним товарам) [159].

Отже, інтелектуальний капітал є нематеріальним ресурсом, який забезпечує матеріальне виробництво, зменшуючи вміст ма­теріальних ресурсів у процесі виробництва. Невичерпний харак­тер інтелектуального капіталу полягає в неможливості його спо­живання внаслідок використання. Мультиплікаційний характер інтелектуального капіталу проявляється у можливості викорис­тання інтелектуального капіталу необмеженим колом користува­чів. Як зазначає В. Олейко, інтелектуальний капітал як продукт інтелектуальної діяльності є категорією, яка сприяє визнанню на­уки рушійною виробничою силою в умовах нової економіки [44, с. 45]. Інтелектуальний капітал — це створений або придбаний інтелектуальний товар, який має вартісну оцінку, об'єктивований та ідентифікований, що використовується з метою одержання прибутку.

Право інтелектуальної власності виступає агентом впливу на параметри інноваційної економіки. Правовий аспект поняття «ін­телектуальна власність» полягає в юридичній можливості влас­ника використовувати нематеріальні активи. Правом інтелекту­альної власності є право юридичних і фізичних осіб володіти, ко­ристуватися і розпоряджатися авторським правом, суміжними правами, промисловою власністю. Право інтелектуальної власнос­ті охоплює авторське право, суміжні права і патентне право. Ав­торським правом є право на відтворення, опублікування, продаж змісту і форми літературних, художніх, музичних та інших тво­рів. Під суміжними правами розуміють права, що надаються ви­конавцям, виробникам фонограм, організаціям ефірного і кабель­ного мовлення. Патентне право є сукупністю прав на викорис­тання технічного рішення (винаходу), що засвідчуються патентом.

Поняття «власність», як відомо, є як юридичною, так і економіч­ною категорією. Право власності, відповідно, є інструментом ре­гулювання юридичних та економічних відносин. Право власності містить в собі право власника усувати інших від користування цією власністю, а також право передавати таку власність іншим особам на певних умовах. Відмінність між правом власності та правом ін­телектуальної власності полягає в нематеріальному характері інте­лектуальної власності та у характері заходів з охорони цих прав. Іншою особливістю права інтелектуальної власності, на думку В. Колятина, є територіальний характер прав інтелектуальної вла­сності і можливість одночасного використання об'єкту інтелектуа­льної власності необмеженим колом осіб [37]. Отже, право інтеле­ктуальної власності, існуючи в нерозривній єдності з економіч­ними відносинами, є механізмом забезпечення власників можли­вістю використовувати інтелектуальну власність як товар і капітал.

Інноваційна економіка та комерціалізація об'єктів інтелекту­альної власності пов'язані з важливими економічними та право­вими проблемами, такими як розробка цілеспрямованої держав­ної політики та науково-технічної стратегії в сфері інтелекту­альної власності, виявлення критеріїв та показників обліку і гос­подарської оцінки об'єктів інтелектуальної власності, комерційне використання об'єктів інтелектуальної власності та, нарешті, розробка ефективної системи охорони як необхідний механізм забезпечення комерціалізації інтелектуальної власності.

Поиск по сайту: