Тема: Етичні норми і нормативи

Мета: Знати сутність, завдання етики ділового спілкування, етичні норми та нормативи;

Вміти використивувати набуті знання в процесі ділового спілкування

Обладнання: Вправи для закріплення розглянутого матеріалу

Хід роботи:

1. Норма як елемент моральної свідомості.

2. Імперативність.

3. Здатність до універсалізації.

4. «Норма норм».

5. Совість і моральний обов’язок.

Згідно з існуючими визначеннями, моральна норма (від лат. norma --керівне начало, правило, взірець) є елементарною формою моральної вимоги, певним взір­цем поведінки, що відбиває усталені потреби людсько­го співжиття і відносин та має обов'язковий характер.

Будь-які моральні норми, хоч якими б загаль­ними або частковими, фундаментальними чи повер­ховими вони були, мають і певні спільні сутнісні риси, які власне й визначають їхню належність до сфери моралі. Це, насамперед:

— імперативність, тобто обов'язковість втіленого в них веління

— здатність до універсалізації. Не може бути в галузі моралі таких норм, які були б обов'язко­вими для одних осіб і не стосувалися інших: мораль такого «подвійного стандарту» засуджується всім циві­лізованим співтовариством.

Своєрідною «нормою норм», яка в даному відно­шенні висвітлює саму сутність морального нормотворення, постає вже неодноразово згадане «золоте пра­вило» моралі -- я маю вимагати від себе того, чого вимагаю від інших.

З-поміж античних філософів першим, хто поставив проблему совісті, був, очевидно, Сократ, котрий вважав джерелом моральних суджень людини її самопізнання. Згодом, у IV ст. до н. е., Арістотель, використовуючи іншу термінологію, зазначає, що совість — це «правди­вий суд доброї людини» («Нікомахова етика», 1143 а, 21), —до речі, вже в ті арістотелівські часи в грецькому суді присягалися «судити за кращою гномою» (тобто совістю). Відтоді уявлення про совість та її суд з біль­шою або меншою інтенсивністю забарвлює європейсь­ку етичну думку.

ВПРАВИ для закріплення розглянутого матеріалу.

№1. Знайдіть серед висловів мовленнєвого етикету вислови нейтральної тональності:

1. Доброго ранку. Добрий день. Добрий вечір. Добривечір. Здрастуйте. Здорові будьте. Доброго здоров’я, Скільки літ. Привіт. Вітаю. Салют. Дозвольте вітати Вас від імені… Наше щире вітання.

2. До побачення. До завтра. Вибачте, мені час. На все добре. До зустрічі. Бувай, Бувайте здорові. Усього найкращого. Вітання всім. Прощавайте. Хай Вам щастить. Сподіваюсь ми скоро побачимось. Бажаю добре провести час. Щасливо. Добраніч. На добраніч.

3. Дякую. Щиро дякую. Спасибі. Велике спасибі. Красно дякую. Вельми дякую. Дуже дякую. Висловляю вдячність. Глибоко вдячний. Складаю подяку. Дуже вдячний за Вашу турботу. Дуже вдячний за щиросердний прийом (допомогу). Я Вам дуже зобов’язаний. Дякую від усього серця. Це дуже люб’язно з Вашого боку. Не знаю, як Вам дякуівти. Ви зробили мені велику послугу. Я у великому боргу перед Вами. Як же мені Вам віддячити Вам за Вашу допомогу?

4. Так. Напевно. Обов’язково. Безперечно. Безсумнівно. Безумовно. Звичайно. Будь ласка. Прошу. Гаразд. Добре. З приємністю. З радістю. Ще б пак. Авжеж. Чудово. Згода, Не заперечую. Ви маєте рацію.

5. Ні, дякую. Дякую, не треба. На жаль, ні. Ні, це не так. Ні, я не можу. Це не можливо. Ви помиляєтесь. Я не поділяю Вашої думки. Я іншої думки. Шкода, але я мушу відмовитися. Про це не може бути й мови. Не варто про це нагадувати. Нічого подібного. Цього не може бути. Це марнування часу.

6. Вибачте. Пробачте, що турбую Вас. Перепрошую. Мені дуже шкода. Не згадуйте про це. Даруйте за клопіт. Вибачте, що завдав стільки клопоту. Прошу вибачення.

7. Невже? Це не так? Не може бути! О! тільки уявіть собі! Хто б міг подумати! Я не можу повірити цьому. Як дивно! Як Ви мене здивували! Подумати тільки!

№2. Прочитайте подані тексти, доберіть до них заголовки й визначте їх тему.

І. Людина створила культуру, а культура — людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Куль­тура — це не тільки все те, що створене руками й розумом люди­ни, а й вироблений століттями спосіб суспільного поводження, що виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного, до праці, до мови.

2.Мова не тільки засіб спілкування, а й природний резервуар інформації про світ, насамперед про свій народ. Повіривши в те, що всі мови в нашому спільному домі «активно розвиваються», мидовго не помічали, що цей розвиток, започаткований першим ра­дянським десятиріччям, у ЗО—70-ті роки був спершу загально-мовний, а потім повернутий у зворотному напрямку. Треба ви­правляти становище: повернути всім мовам їх природний престиж і справжню, а не декларовану рівноправність. Необхідно вихо­вувати культуру мови як запоруку піднесення культури суспільної думки і суспільне корисної праці.

3.Сьогодні культура і мова виявилися об'єднаними в царині ду­ховних вартостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що в низькій культурі мови виявля­ються виразні ознаки бездуховності... Мовна неграмотність, не­вміння написати елементарний текст, перекласти його з української мови на російську і навпаки чомусь перестали сприйматись як пляма на службовому мундирі (В. Русанівський).

4. Культура мовлення — це духовне обличчя людини. Вона свідчить про загальний розвиток особистості, про ступінь при­лучення її до духовних багатств рідного народу й надбань усього людства.

5.Основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотри­мування загальноприйнятих літературних норм у користуванні лек­сичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стиліс­тичними засобами мови. Але цим поняття мовленнєвої культури не вичерпується. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексичне багатим, синтаксично різноманітним. Щоб цього досягти, слід вслухатися в живе мовлення, вдумливо читати політичну, ху­

Поиск по сайту: