Методи фінансового контролю — це прийоми і засоби його здійснення, їх нараховується багато залежно від об'єкта контролю, мети контролюючого органу. До методів фінансового контролю слід віднести різноманітні перевірки (стан обліку і звітності, списання недостач, зберігання фінансових документів тощо); аналіз фінансово-господарської діяльності; звіти про фінансову діяльність на сесіях представницьких органів усіх рівнів, засіданнях органів виконавчої влади, ревізії тощо. Перевірка— як спосіб контролю за дотриманням суб'єктами фінансового законодавства і дотриманням фінансової дисципліни проводиться багатьма органами держави.
До органів, які мають право здійснювати перевірки та обстеження фінансової діяльності, належать:
1. Антимонопольний комітет України, на який покладено функцію проведення контрою за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції.
2. Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України, який проводить державний контроль з питань використання у заявлених цілях імпортованих в Україну товарів, що підлягають державному експортному контролю.
3. Державна служба експортного контролю провадить контроль з питань використання імпортованих в Україну товарів, які підлягають державному експортному контролю.
4. Державна інспекція з контролю за цінами здійснює контроль з питань державної дисципліни цін при встановленні і застосуванні державних фіксованих цін і тарифів.
5. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України провадить контроль за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, дотримання законодавства у цій сфері, дотримання емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу цінних паперів, передбачених такою інформацією.
6. Міністерство екології та природних ресурсів України здійснює державний контроль за дотриманням норм і правил використання і охорони природних ресурсів.
7. Міністерство внутрішніх справ провадить контроль за суб'єктами господарювання в межах компетенції, встановленої для нього законодавством тощо.
Планові перевірки дотримання фінансового законодавства провадяться за місцем знаходження органу управління цього суб'єкта або за місцем знаходження його відокремленого структурного підрозділу, згідно з передбаченим планом-графіком перевірок, що щороку складає ДПАУ за узгодженням зусіма органами контролю.
Планову виїзну перевіркупровадять не частіше одного разу на календарний рік у виробничій сфері, а у невиробничій — не рідше як двічі на рік.
Позапланові виїзні перевірки можна проводити:
—якщо за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти порушення норм законодавства;
—якщо підприємцем не подано в установлений строк документи обов'язкової звітності;
—при виявленні недостовірності даних, заявлених у звітних документах;
—якщо суб'єкт господарювання подав скаргу про порушення законодавства посадовими особами контролюючого органу під час перевірки;
—у разі потреби перевірити відомості, отримані від ділового партнера, який мав правовідносини з суб'єктом господарювання, якщо останній не надасть відповідні документальні пояснення на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу впродовж трьох робочих днів від дня отримання запиту;
— у разі ліквідації або реорганізації підприємства.
—Право на проведення документальної перевірки надається на підставі посвідчення, що оформляється на спеціальному бланку суворої звітності податкового органу,
Посвідчення на перевірку видається окремо на кожного працівника, який бере участь у перевірці. Це посвідчення дає право на перевірку тільки одного підприємства.
Перевірка як правило не триває більше ЗО робочих днів, і на цей термін видається контролеру посвідчення. Винятком з цього правила є перевірка підприємств із річним сукупним валовим доходом понад 20 млн. гривень.
Основним методом фінансового контролю є ревізія. Ревізія —метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань".
Законодавство закріплює обов'язковий і регулярний характер ревізії. Вона повинна провадитися, як правило, на місці і засновується на перевірці первинних документів, бухгалтерської, статистичної звітності, фактичної наявності готівки.
Ревізори перевіряють на об'єктах первинні документи, бухгалтерську звітність, плани, кошториси, наявність готівки, цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей, основних фондів. Вони мають право проводити часткові й суцільні інвентаризації, опечатувати склади, каси; залучати фахівців та експертів для проведення ревізії; одержувати письмові пояснення до питань, які виникають під час перевірок тощо.
За змістом ревізії поділяються на документальні та фактичні. Документальні ревізії включають в себе перевірку різних фінансових документів, аналіз яких дає можливість встановити законність, доцільність та ефективність витрачання коштів або матеріалів.
При проведенні фактичної ревізії перевіряється наявність готівки, цінних паперів, матеріальних цінностей.
За часом здійснення ревізії поділяються на планові й позапланові.
Перевірки на подання правоохоронних органів провадяться незалежно від кількості раніше проведених перевірок у цього господарюючого суб'єкта.
Відомчий фінансовий контрольпроводиться в системі міністерств й інших центральних органів виконавчої влади за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ і організацій, що віднесені до сфери їх управління.
Внутрішньогосподарський контрольявляє собою перевірку виробничої і господарської діяльності підприємств, їх структурних підрозділів, яка здійснюється бухгалтерією, фінансовим відділом господарюючого суб'єкта.
ЛЕКЦІЯ 5
ТЕМА:бюджетне право і бюджетна система України
Навчальна мета:розкрити особливості бюджетного права та бюджетної системи України
Час: 80 хвилин.
Метод: лекція.
Місце: навчальна аудиторія.
Навчальні питання : 1. 25хв.
2. 25хв.
3. 20хв.
4. Заключна частина 10 хв.
Матеріально-технічне забезпечення: схеми, збірники документів та матеріалів,
Джерела та література:
Л –5,6,16,21.
План
1.Поняття бюджету та його значення для функціонування держави й органів місцевого самоврядування
2.Бюджетне право, його предмет ті особливості.
3.Бюджетна система та принципи її побудови
1. Поняття бюджету та його значення для функціонування держави й органів місцевого самоврядування
Для виконання завдань і функцій, визначених Конституцією, державі потрібні матеріальні засоби, які в умовах товарно-грошових відносин, ринкової економіки мають грошовий вираз. Кошти потрібні всім без винятку державам, і вони їх отримують із централізованих фондів коштів, що знаходяться в їх розпорядженні, — бюджетів.
Бюджет є тим централізованим фондом кожної держави або муніципального органу, з якого протягом певного, встановленого законодавством періоду, можна використовувати кошти на фінансування щоденних потреб. Сукупність усіх бюджетів на території держави складають її бюджетну систему.
Внесення платежів до бюджету і одержання коштів органами держави і органами місцевого самоврядування для покриття витрат, пов'язаних із виконанням ними завдань і функцій, — це суспільні відносини, пов'язані із формуванням, розподілом і використанням централізованих фондів коштів, тобто мова йде про бюджет як економічну категорію.
Бюджет — план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади АРК та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Бюджет відіграє різну роль у житті кожної країни. Його можна розглядати в таких аспектах:
—у матеріальному — як документ, в якому об'єднуються доходи і видатки держави або органу місцевого самоврядування;
—в юридичному — як закон або рішення місцевих органів про бюджет, тобто юридичні акти різної правової форми;
—в адміністративному як попередній план доходів і видатків;
—у бухгалтерському — як зведену таблицю зібраних доходів і видатків (за класифікацією доходів і видатків);
— у політичному — як дозвіл законодавчого (або місцевого представницького) органу уряду на формування і використання державних (і місцевих) фінансових ресурсів;
— у економічному і соціальному — як інструмент впливу держави або органу місцевого самоврядування на економічне і соціальне життя країни.
Сутність бюджету будь-якої держави визначається її соціально-економічним устроєм, завданнями і функціями. Головною метою економічного розвитку України є подолання кризових явищ і припинення падіння виробництва, укріплення фінансово-кредитної і грошової системи.
Виходячи із вищевикладеного державний бюджет та бюджети органів місцевого самоврядування можна визначити як установлений нормами закону,прийнятого Верховною Радою України або рішенням органів місцевого самоврядування, план формування, розподілу і використання централізованого (для держави або відповідної території) фонду коштів, необхідного для виконання завдань і функцій держави в цілому і адміністративно-територіальних одиниць, що очолюються органами місцевого самоврядування.
У більшості країн бюджет приймається на один рік. Річний бюджет було введено у Великобританії ще в XVII столітті. І поступово принцип щорічності став одним з основних. Парламент дає згоду виконавчій владі збирати доходи, встановлені законодавством, і витрачати їх на санкціоновані ним витрати тільки протягом певного періоду, який одержав назву бюджетного періоду, фінансового або адміністративного року.
Як правило, цей період триває 12 місяців у всіх державах. Однак початок цього періоду не збігається в різних країнах. В Україні ст. 96 Конституції встановила, що Державний бюджет затверджується щорічно на період із 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин — на інший період.
Як і в Україні, бюджетний рік відповідає календарному в Росії, Австрії, Бельгії, Італії, Польщі, Франції, Швейцарії та деяких інших країнах.
Із 1 квітня бюджетний рік починається у Великобританії, Данії, Японії; з 1 червня — в Австралії, Норвегії, Швеції; з 1 жовтня — в США, Нігерії. Початок бюджетного року пристосовується до закінчення бюджетної сесії парламенту країни, в якій приймається бюджет.
—Законодавство кожної держави встановлює не тільки тривалість бюджетного періоду, але й термін, до якого закон про бюджет повинен бути прийнятий. Так, ст. 44 Бюджетного кодексу України встановила, що Закон про Державний бюджет України має бути прийнятий до 1 грудня року, що передує плановому.
2. Бюджетне право, його предмет і особливості. Бюджетно-правові норми і бюджетно-правові відносини
Бюджет — центральна ланка фінансової системи держави, а фінанси,як відомо, — це система грошових відносин, у процесі яких формуються і використовуються централізовані фонди коштів, необхідні для виконання завдань і функцій держави іі органів місцевого самоврядування. Тому сукупність фінансово-правових норм, які регулюють відносини в галузі бюджету і складають бюджетне право, що є центральним розділом фінансового права.
Предметом бюджетного права є: відносини, що виникають узв'язку із встановленням бюджетної системи, із формуванням, розподілом і використанням централізованих фондів коштів, що надходять у розпорядження держави і органів місцевого самоврядування на кожній території. Ці відносини можна об'єднати в певні групи, які регулюють окремі сторони бюджетної діяльності:
встановлення видів бюджетів, які входять до бюджетної системи України, принципи їх зв'язку;
структуру доходів й видатків як бюджетної системи в цілому, так і кожного виду бюджетів, принципи розподілу доходів і видатків між бюджетами;
повноваження України і органів місцевого самоврядування в галузі бюджетної діяльності.
В юридичній літературі норми бюджетного права за змістом поділяються на матеріальні та процесуальн1.
Бюджетні матеріальні норми закріплюють структуру бюджетної системи України, перелік доходів і видатків та порядок їх розподілу між бюджетами, а також повноваження суб'єктів правовідносин у галузі бюджетів.
Процесуальні норми встановлюють порядок проходження бюджету — складання і розгляд проекту бюджету, затвердження й виконання бюджету, а також складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету.
Для здійснення владних повноважень органи, що представляють державу або окрему адміністративно-територіальну одиницю, повинні мати у своєму розпорядженні централізований фонд коштів — бюджет. Право на власний бюджет — основне матеріальне право. Із нього випливають й інші: право на одержання в бюджет визначених законодавством доходів і фінансування заходів, пов'язаних із функціонуванням держави, територіальних громад. Отже, бюджетне право як підгалузь фінансового права — це сукупність правових норм, які регулюють бюджетний устрій, структуру та порядок розподілу доходів і видатків між ланками бюджетної системи, повноваження держави і органів місцевого самоврядування в галузі бюджетів і бюджетний процес.
Бюджетно-правові норми, які складають бюджетне право — підгалузь фінансового права, природно, є видом фінансово-правових. Для них характерні всі особливості фінансово-правових норм, про які ми говорили в Загальній частині. Усі вони мають категоричний характер, суми платежів, які планувалися при складанні бюджету, стають обов'язковими після затвердження акта про бюджет.
Бюджетні правовідносини — вид фінансово-правових відносин. Вони, як і всі фінансово-правові, виникають із фінансової діяльності і мають грошовий характер; одна сторона відносин має владні повноваження стосовно іншої сторони, яке б місце в системі органів держави вона не посідала; виникають, змінюються і припиняються вони тільки в зв'язку із нормативно-правовими актами. Але бюджетна діяльність — вид фінансової і має свої специфічні особливості, які не можуть не впливати на правовідносини. По-перше, як і всі види фінансових, бюджетні відносини виникають, змінюються і припиняються на підставі законів (ст. 92 Конституції України). Стаття 96 Конституції встановила, що Державний бюджет України затверджується на період з 1 січня до 31 грудня, тобто закон про бюджет приймається на один річний період, а всі відносини, що виникають на його основі, діють стільки ж — один період з 1 січня до 31 грудня. Це дає можливість виявити таку особливість бюджетних правовідносин як періодичність. Із початком нового бюджетного періоду і дією нового закону про державний бюджет або рішення місцевої ради про відповідний місцевий бюджет виникають бюджетні правовідносини (як правило, між тими ж сторонами) на новій правовій підставі і тривають до кінця бюджетного періоду.
Другою особливістю бюджетних правовідносин є те, що в них бере участь більш вузьке коло суб'єктів, ніж в інших видах фінансових правовідносин. Суб'єктами бюджетних правовідносин є юридичні особи, які беруть участь у розподілі доходів і видатків між різними видами бюджетів, або які одержують із державного або місцевих бюджетів кошти в різних формах (фінансування, дотацію, субвенцію і т. ін.), або беруть участь хоча б в одній стадії бюджетного процесу (складанні, розгляді, затвердженні чи виконанні бюджету). Таким чином, не бувають суб'єктами бюджетних правовідносин юридичні особи — підприємства й організації недержавної і немуніципальної форми власності. їх взаємовідносини із бюджетом опосередковуються через податкові або кредитні відносини.
Не можуть бути суб'єктами бюджетних правовідносин і окремі громадяни. їх взаємовідносини із бюджетом також опосередковуються через податкові, трудові, цивільні та інші правовідносини.
Бюджетні відносини згідно зі с. 4 Бюджетного кодексу регулюються такими нормативно-правовими актами:
—Конституцією України;
—Бюджетним кодексом;
—Законом про Державний бюджет України;
—іншими законами, які керують процесом складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного та місцевих бюджетів;
—нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України прийнятими на підставі і на виконання Бюджетного кодексу та інших законів України;
—нормативно-правовими актами центральних органів виконавчої влади;
—рішенням органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.
При здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, Бюджетного кодексу та Закону про Державний бюджет.