Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Інші соціальні страхові позабюджетні фонди



Закон України "Про загальнообов'язкове соціальне страхуван­ня на випадок безробіття" поставив перед Фондом, який було створено на підставі цього Закону, такі завдання:

––акумулювати кошти для здійснення покладених на нього завдань і обов'язків;

––виплачувати матеріальне забезпечення особам, які мають статус безробітного;

—організувати роботу центральних і місцевих органів управ­ління;

—виплачувати допомогу у зв'язку із частковим безробіттям;

—виплачувати допомогу на поховання у разі смерті безробіт­ного;

—виплачувати можливу дотацію роботодавцю на створення додаткових робочих місць;

—налагоджувати контакти з іншими цільовими фондами.

Ст. 8 Закону "Про загальнообов'язкове державне страху­вання на випадок безробіття" встановила, що кошти фонду не включаються до Державного бюджету.

Ст. 16 цього Закону визначає джерела надходжень до фонду:

1) страхові внески страхувальників — роботодавців та застра­хованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, пе­редбачених законодавством;

2) асигнування Державного бюджету;

3) суми штрафів, застосованих за порушення законодавства;

4) благодійні внески фізичних та юридичних осіб та інші над­ходження.

Кошти Фонду витрачаються на виплату забезпечення та надання соціальних послуг. Допомога безробітному залежить від його трудового стажу і середньої заробітної плати. Ст. 16 За­кону також передбачає відшкодування Пенсійному фонду ви­трат, пов'язаних із достроковим виходом на пенсію конкрет­них осіб.

Із коштів фонду фінансуються витрати на утримання та за­безпечення діяльності Виконавчої дирекції фонду та її робо­чих органів, управління фондом, розвиток матеріальної та ін­формаційної бази та створення резерву коштів фонду.

Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втра­тою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" створено Фонд соціального страхування з тим­часової втрати працездатності.

Фонд здійснює:

—керівництво й управління загальнообов'язковим державним
соціальним страхуванням на випадок тимчасової втрати працездатності, а також пов'язаний із народженням та по­хованням;

—акумуляцію коштів фонду;

––фінансування матеріального забезпечення та соціальних по­слуг осіб у випадках, передбачених у законодавстві;

––контроль за використанням коштів фонду.

Статтею 19 Закону передбачено джерела утворення фонду:

1) страхові внески страхувальників, роботодавців і застрахова­них осіб, що сплачуються на підставі чинного законодавства;

2) кошти, стягнуті у вигляді пені й штрафів за порушення за­конодавства ;

3) благодійні внески юридичних і фізичних осіб;

4) асигнування з Державного бюджету України та інші надхо­дження.

Ст. 20 Закону вмішує напрямки використання коштів Фонду:

—виплата застрахованим особам допомоги у зв'язку з тимча­совою непрацездатністю, вагітністю та пологами, при наро­дженні дитини та по догляду за дитиною до трирічного віку, на поховання;

—фінансування санаторно-курортного лікування та оздоров­лення застрахованих осіб і членів їхніх сімей;

—створення резерву коштів;

—на утримання фонду і розвиток його матеріально-технічної бази.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування від нещасного випадку на виробництві та про­фесійного захворювання, які спричинили втрату працездатнос­ті" зумовив створення Фонду соціального страхування від нещасних випадків, основними завданнями якого є:

—своєчасно і в повному обсязі компенсувати збитки, запо­діяні працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, а в разі його смерті — членам його сім'ї;

––надавати допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатніс­тю до відновлення працездатності або встановлення інва­лідності;

––організувати поховання померлого;

––сприяти створенню умов для своєчасного надання квалі­фікованої першої невідкладної допомоги потерпілому;

—організовувати необхідне лікування потерпілого;

—вживати заходи для підтримання, відновлення та підвищен­ня працездатності потерпілого;

—надавати реабілітаційну допомогу потерпілому вдома, в са­наторних закладах;

—організовувати робочі місця для інвалідів як самостійно, так і спільно з виконавчими органами;

—сплачувати за потерпілого внески на медичне та пенсійне страхування.

Ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату праце­здатності" передбачає джерела утворення цього фонду:

1) внески роботодавця (але не працівника): для юридичних осіб, що займаються підприємницькою діяльністю — з від­несенням їх на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій — з призначень, виділених на їх утримання;

2) капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальника;

3) прибуток від діяльності фонду;

4) штрафи і пені, стягнуті за порушення відповідного законо­давства;

5) добровільні внески.

Підприємство, де трапився нещасний випадок, видає свідоцт­во, що засвідчує особу потерпілого.

За рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків фінансуються страхові виплати:

—втраченого заробітку і виплати у вигляді одноразової допо­моги;

—пенсії за інвалідністю потерпілого;

—дитині, яка народилася інвалідом унаслідок травмування матері на виробництві;

—у разі смерті потерпілого;

—на медичну і соціальну допомогу;

—пенсій у разі смерті потерпілого;

—потерпілому під час його професійної реабілітації.

Управлінські витрати на утримання Фонду також фінансу­ються за рахунок джерел формування його доходів.

До соціальних публічних позабюджетних фондів належить фонд гарантування вкладів фізичних осіб, створений держа­вою на відшкодування коштів за банківськими вкладами гро­мадян у випадках банкрутування комерційних банків. Вклад­никам Фонд повинен відшкодувати не більше 5 тис. грн. (з 2005 р.) У кожному банку, де громадяни мають вклади, вклю­чаючи відсотки по вкладах1.

Цей Фонд відповідно до ст. 8 Закону є спеціалізованою державною установою, що виконує функції державного управ­ління у сфері гарантування вкладів громадян. Усі комерційні банки, яким надана ліцензія Національного банку на прийнят­тя вкладів від громадян, зобов'язані вносити до цього Фонду внески трьох видів: початковий, регулярний та спеціальний. Ч. 5 ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" вста­новила, що порядок внесення спеціального збору до Фонду га­рантування вкладів фізичних осіб установлюється Законом України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб". Плат­ники внесків — в основному комерційні банки і держава. Причому цей збір названий в Законі як спеціальний. Безумов­но, такий збір один, його вносять комерційні банки, але Фонд, за Законом, є власністю держави, тобто це — цільовий внесок у державний фонд.

Початковий збір встановлено у розмірі 1% зареєстрованого статутного фонду банку і сплачується протягом 30 календар­них днів після одержання банком ліцензії на здійснення бан­ківської діяльності.

Регулярний збір сплачується у розмірі 0,25% від загальної суми вкладів, включаючи відсотки по вкладах. Він вноситься двічі на рік — за станом на 31 грудня і за станом на 30 черв­ня поточного року.

Спеціальний збір установлюється, якщо поточних доходів Фонду не вистачає для виконання Фондом своїх зобов'язань перед вкладниками. Рішення про встановлення спеціального збору ухвалює адміністративна рада Фонду, узгодивши з На­ціональним банком України.


ЛЕКЦІЯ 9

ТЕМА:Правовий інститут публічних доходів держави та органів місцевого самоврядування.

Навчальна мета:висвітлити основи правового інституту публічних доходів держави та органів місцевого самоврядування

Час: 80 хвилин.

Метод: лекція.

Місце: навчальна аудиторія.

Навчальні питання : 1. 35хв.

2. 35хв.

3. Заключна частина 10 хв.

Матеріально-технічне забезпечення: схеми, збірники документів та матеріалів,

Джерела та література:

Л –3,4,10,15,17.

План

1.Поняття фінансово-правового інституту держав­них і муніципальних доходів

2.Види податків та обов’язкових платежів, що включаються в бюджет

1. Поняття фінансово-правового інституту держав­них і муніципальних доходів

Для безперебійного функціонування держави, її органів, орга­нів місцевого самоврядування потрібні величезні фонди кош­тів. Кошти, які витрачаються на покриття публічних видатків на території держави, надходять у власність держави і місце­вих органів самоврядування внаслідок розподілу вартості ВВП. Головним матеріальним джерелом їх є національний до­хід. Публічні доходи — це частина національного доходу країни, яка відраховується в результаті його розподілу і пере­розподілу у власність і розпорядження держави й органів міс­цевого самоврядування з метою створення централізованих фондів для фінансування їх завдань і функцій.

Державні доходи у вигляді різних платежів зараховуються до централізованого фонду держави — державний бюджет і централізовані цільові позабюджетні фонди.

Частина національного доходу йде у власність і розпоря­дження місцевих органів самоврядування. Держава, яка є ви­разником публічних фінансових інтересів, на підставі чинного законодавства у безвідплатному і безеквівалентному порядку мобілізує фінансові ресурси у юридичних осіб усіх форм влас­ності й організаційно-правових форм діяльності, у громадсь­ких організацій, які займаються підприємництвом, у фізичних осіб, які мають доходи.

Підприємства і організації державної і муніципальної фор­ми власності, формуючи децентралізовані фонди коштів, які належать їм на праві господарського ведення або оперативно­го управління, також частину своїх прибутків відраховують у вигляді обов'язкових платежів у централізовані фонди з метою фінансового забезпечення діяльності держави та органів місце­вого самоврядування, залишаючи в своєму розпорядженні при­бутки, необхідні для господарської діяльності.

Держава, відчужуючи частину доходу, який належав іншим власникам, перетворює ці доходи у державну власність, нічим не компенсуючи їх окремому власнику.

Публічні доходи — це одержані при розподілі й перероз­поділі національного доходу кошти, що на підставі норм фінансового права скеровані до фондів коштів, які використо­вуються на задоволення публічного інтересу при реалізації завдань і функцій держави, муніципальних органів і органів, який держава дозволяє представляти публічний фінансовий інтерес.

Слід зазначити, що у формуванні доходів держави беруть участь усі ланки фінансової системи. Але не всі публічні фон­ди, які включаються до фінансової системи держави, відрахо­вують усі доходи на формування державного або місцевих бюджетів. Суспільні потреби покриваються не тільки бюджет­ними доходами. Тому поняття публічних доходів держави і муніципальних органів ширше за поняття доходів державного і місцевих бюджетів, які щороку формуються при перерозпо­ділі національного доходу для фінансування державних і міс­цевих потреб.

Види доходів, які формують державний і місцеві бюджети, визначені Бюджетним Кодексом України, а правові режими різних видів бюджетних доходів визначаються податковим за­конодавством, щорічними законами про Державний бюджет України, рішеннями місцевих рад про місцеві бюджети, поста­новами Кабінету Міністрів України.

Таким чином, державні доходи — це частина національ­ного доходу країни, яка через різні види платежів, установ­лених законодавством, щороку переходить у власність дер­жави і використовується нею для фінансування першочерго­вих завдань і функцій.

Доходи органів місцевого самоврядування також є части­ною національного доходу і використовуються для виконання завдань місцевого самоврядування в інтересах населення, що проживає на їх території.Ст. 142 Конституції України по­клала обов'язок на державу брати участь у формуванні дохо­дів бюджетів місцевого самоврядування і фінансово підтриму­вати місцеве самоврядування.

Процес створення публічних централізованих і децентра­лізованих фондів коштів, необхідних для функціонування дер­жави, органів місцевого самоврядування та інших суспільних потреб супроводжується виникненням і здійсненням фінансо­вих правовідносин. Вони мають усі особливості фінансових, але їх правова природа різна, вони регулюються різними правовими актами, які встановлюють специфічні правові режими для всіх платежів.

Формуючи бюджетні доходи, держава в основному застосо­вує обов'язковий метод мобілізації платежів у юридичних і фізичних осіб, головним із цих видів є податки. Податки — специфічний обов'язковий платіж, який встановлюється кон­ституціями майже в усіх державах. У доходах державних бюджетів різних держав іноді податкові надходження скла­дають майже 90%.

Місцеві бюджети формуються за рахунок муніципальної власності, за рахунок відрахувань від державного бюджету або відрахувань частини загальнодержавних податків.

Надзвичайна важливість публічних доходів, які надходять у власність і розпорядження держави й органів місцевого само­врядування для формування централізованих фондів (бюдже­тів), позабюджетних централізованих цільових фондів, які до­зволені державою, викликає необхідність чіткого регулювання відносин, пов'язаних з їх мобілізацією. Правові норми, що ре­гулюють відносини в галузі доходів (оскільки вони пов'язані з розподілом і перерозподілом національного доходу), є фінан­сово правовими. Доходи, як ми бачимо, надходять з різних джерел, тому держава при їх мобілізації застосовує різні мето­ди залежно від власників. У той же час необхідно об'єднати всі фінансово-правові норми, які регулюють відносини в галу­зі доходів, в одну групу, як і бюджетне право, в окремий роз­діл фінансового права.




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.