Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Лекція 4. ДЕВІАЦІЯ І СОЦІАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ



 

Мета: в межах аналізу соціальних відносин і соціальних процесів розглянути поняття девіації, визначити особливість соціологічного дослідження девіації; ознайомити студентів з основними теоріями щодо причин і природи девіантної поведінки; здійснити аналіз можливих причин девіації; спонукати студентів до самостійного дослідження визначеної теми з урахуванням їх фахової спеціалізації.

Обсяг навчального часу: 2 акад. год.

ПЛАН:

  1. Поняття девіації.. Види девіантної поведінки.
  2. Основні теорії девіації.
  3. Причини девіантної поведінки.
  4. Поняття соціального контролю.

 

Література:

  1. Гідденс Е. Соціологія. Пер. С англ.. – К., 1999

2. Головаха Є.І., Паніна Н.В. Психологія людського взаєморозуміння. - 2-е вид., зі змінами та доп. (рос.мовою). - К.: Інститут соціології НАН України, 2002

3. Головатий М.Ф. Соціологія молоді: Курс лекцій. 2-ге вид., переробл. і доп.. - К.: МАУП, 2006

4. . Дюркгейм Э. Самоубийство. Социологический етюд. –М., 1991

5. Кучеренко В. Функціоналістська парадигма Р.Мертона в сучасному соціологічному дискурсі // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. -2000. - №4

  1. Мертон Р.К. Социальная теория и социальная структура // Социс. -1992. - №2. -С.118.
  2. Мертон Р.К. Социальная структура и аномия // Социс. - 1992. - №3-4.

8. Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навч.посібник. –К., 1999; 2000

9. Сорокин П.А. Самоубийство как общественное явление // СОЦИС. - 2003. - № 2.

10. Соціологія : Підручник/ Ред. Віктор Георгійович Городяненко,. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Академія, 2002.

11. Смелзер Н. Социология. /Пер.с англ.; Науч.ред. В.А.Ядов. -М.: Феникс, 1998

12. Якуба Е.А. Социология. –Харьков, 1996

 

Якщо ми озирнемося навкруги, ми помітимо, що зазвичай здійснюємо безліч дій, на які не звернемо увагу, тому що звикли до них з малечого віку: ось ми перетинаємо вулицю, заходимо до магазину, працюємо у бібліотеці, звертаємося до лікаря і так щодня. У суспільстві встановлені певні правила вітання, святкування, існує етикет.

Невпорядковане, незрозуміле буття для людини може мати жахливі наслідкі!

Отже, людське буття повинно бути певним чином організоване, впорядковане і тому суспільство побудувало, встановило певний зручний і зрозумілий порядок.

Одним з перших у соціології поняття соціального порядку ввів американський соціолог Е.Росс на початку ХХ ст.. у своїй праці «Соціальний порядок і соціальний контроль».

Соціальний порядок – це система, яка включає в себе індивідів, взаємозв’язки між ними, звички, звичаї, що діють непомітно і сприяють виконанню роботи, яка необхідна для успішного функціонування цієї системи.

Соціальний порядок ґрунтується на певних нормах, що регулюють життя людей.

Норма з латини – це зразок, правило, припис.

 

Соціальна норма – це міра, межа, інтервал дозволеної або обов’язкової поведінки індивіда чи груп, що історично склалися в конкретному суспільстві;

ü це сукупність вимог та очікувань, які висуває соціальна спільність (група, верства, організація, суспільство) до своїх членів з метою регуляції діяльності та відносин.

 

Норми виникають в наслідок потреби у певній поведінці. Розмаїття соціальної реальності і потреб породжує і розмаїття соціальних норм, тому їх класифікація може бути досить обширною.

Звичайним є поділ на норми моралі і норми права.

 

  1. Поняття девіації.. Види девіантної поведінки

 

Але звичайно соціальний порядок підтримується і зберігається не завжди. Якщо придивитися до нього уважніше, то можна побачити, що люди не тільки притримуються соціальних норм, але й порушують їх.

Що таке відхил? – це будь яка поведінка індивіда або групи, що не відповідає соціальним нормам, тобто ці норми ними порушуються.

Виходячи з цього можна виділити 2 ідеальних типи відхилів: індивідуальні та групові, які часто перетинаються.

Звичайні, незначні відхилення від звичних (повсякденних) норм отримали назву первинного відхилу.

Первинний відхил – поведінка індивіда, яка в цілому відповідає культурним нормам, що прийняті в суспільстві, тобто існуючі відхилення незначні та стерпні.

Невеликі відхилення (deviation) від норми, або відхилення від норм, про які ніхто особливо не турбується, мають - якщо взагалі мають - дуже незначні соціальні наслідки й тому не становлять особливого інтересу для соціологів.

 

Вторинний відхил - безпосередньо девіація, коли індивід ідентифікується як девіант, тобто його дії сприймаються та оцінюються людьми як образливі, гидкі та погані.

Так, соціальне реагування на те, що людина запізнюється на побачення,або не їсть тричі на день, або випадково одягла непарні шкарпетки буде дуже вiдрiзнятися від реакції на участь в оргії, або на ствердження, що вона Наполеон.

Останнє і є предметом вивчення соціології.

 

Девіантна поведінка – дії груп людей або окремих індивідів та їх вчинки, що знаходяться у протиріччі з існуючими соціальними нормами або визнаними шаблонами і стандартами поведінки.

 

У певний історичний період, в певних умовах, в певній культурі оцінки одних і тих дій, вчинків, практик і стосунків можуть бути неоднаковими. Таким чином і визначення того, що є девіантною поведінкою може бути відносним.

Крім того, деякі прояви відхилень можуть сприйматися позитивно і навіть схвально – наприклад, у сфері науки і мистецтва.

Прогрес суспільства відбувається саме завдяки інноваціям.

 

Отже, визначають два види девіації:

  1. Суспільно несприятливі форми поведінки
  2. Відхилення, що супроводжуються зміною застарілих форм, стандартів життя, суспільної організації, соціальних норм, стереотипів.

 

До першого виду традиційно відносять: злочинність, проституцію, алкоголізм, наркоманію і суїцид.

 

  1. Основні теорії девіації

 

Американський соціолог Нейл Смелзер у підручнику Соціологія визначає три основні підходи до аналізу девіантної поведінки:

  1. Біологічне пояснення девіації
  2. Психологічне пояснення
  3. Соціологічний підхід до аналізу девіації

Розглянемо кожний окремо. Почнемо з першого:

 

1. Біологічний підхід:

Біологічне трактування природи і причин девіантної поведінки має давню історію, але класичні наукові праці з цього напрямку з’явилися у кінці 19 ст. перш за все це праці італійського лікаря-психіатра Чезаре Ломброзо, в яких він обґрунтовував зв'язок між кримінальною поведінкою людини і певними її фізичними рисами. Він ввів поняття «вроджений злочинець», якого можна визначити за певними зовнішніми ознаками: випираюча нижня щелепа, ріденька борідка, вузьке чоло, довгі руки і нечутливість до болю і т.п. Теорія Ломброзо набула широко розповсюдження, але була і критика – соціальним психологом, криміналістом, соціологом Г.Тардом наприкінці 19 ст.

Але і у 20 ст. продовжувалися спроби пояснити девіації біологічними факторами.

Так, У.Шелдон обґрунтував зв'язок між типами фізичної будови людини та формами її поведінки. Він виділив три основні типа:

1. Ендоморф (людина з округлими формами) – притаманні товариськість, потураня своїм бажанням, здатність знаходити спільну мову з іншими

2. Мезоморф (тіло відрізняється силою і стрункістю) – виявляє схильність до неспокою, він активний і не занадто чутливий

3. Екоморф (людина слабкої статури) – здатність і схильність до самоаналізу, наділена підвищеною чутливістю і вразливістю.

Визначаючи три своїх компоненти, Шелдон спирався на 4000 стандарт­них фотографій студентів коледжу в оголеному вигляді - спереду, збоку і ззаду.

За підсумками проведеного дослідження поведінки 200 юнаків у центрі реабілітації, Шелдон зробив висновок, що найбільш схильні до девіантної поведінки мезоморфи, хоча вони не завжди стають злочинцями.

Наприкінці ХХ ст. біологічне пояснення девіації починають пов’язувати з аномаліями статевих хромосом. Відповідно до норми, жінки мають дві хромосоми типу Х, в той час як для чоловіків характерна наявність хромосоми типу У і однієї хромосоми типу Х. але іноді у окремих людей є додаткові хромосоми типів Х або У (ХХУ, ХУУ або, що зустрічається дуже рідко, ХХХУ, ХХУУ і т.п.).

У.Пірс в результаті генетичних досліджень в середині 60-х років дійшов висновку, що наявність надлишкової У-хромосоми у чоловіків обумовлює їх схильність до кримінального насильства. Дослідження проводилися у психіатричній лікарні в Шотландії.

Проводилися й інші дослідження подібного типу, але дана концепція мало популярна в сучасному науковому світі, хоча не залишається поза увагою в кримінології.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.