Сутність та структура грошового ринку

Грошовий ринок — частина ринку позикових капіталів, де здійснюються переважно короткострокові (від одного дня до одного року) депозитно-позикові операції, що обслуговують, головним чином, рух оборотного капіталу фірм, короткостроко­вих ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб.

Таким чином, держава використовує ресурси грошового ринку для фінансування своїх видатків і покриття бюджетного дефіциту. Крім держави, на грошовому ринку активно працюють банківські облікові установи, брокерські та дилерські фірми.

Особливе місце займає банківська система, тому що джере­лами ресурсів грошового ринку є кошти, які залучають банки. Основними позичальниками є фірми, кредитно-фінансові устано­ви, населення та держава.

Інструментами грошового ринку є векселі, депозитні серти­фікати, банківські акцепти та інші високоліквідні короткостро­кові інструменти.

Вексель - письмове боргове зобов'язання встановленої форми, що дає його власнику (векселедержателю) право вимагати від боржника (векселедавця) сплати зазначеної у векселі суми грошей у вказаний термін.

Розрізняють простий та переказний (тратта) векселі.

Простий вексель — являє собою борговий цінний папір, який містить просте, нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця виплатити певну суму грошей векселедержателю при настанні певного терміну.

Тема 2. Грошовий ринок

Переказний вексель—являє собою борговий цінний папір, який містить нічим не обумовлене письмове розпорядження кредитора, адресоване боржнику про те, щоб останній виплатив за пред'явленням або вдень, вказаний у векселі, певну суму грошей певній особі, або за наказом останньої, або пред'явнику векселя.

Передача переказного векселя здійснюється за допомогою індосаменту. Індосамент виконується на звороті векселя або на додатковому аркуші (алонжі). У випадку використання алонжа, останній повинен бути прикріплений до векселя. За своїм змістом індосамент має бути простим і нічим не обумовленим.

За формою передачі індосамент може бути двох видів: іменний та бланковий. Іменний індосамент повинен мати дві необхідні частини: підпис особи, що передає вексель, і вказівку нового векселедержателя, якому передається право за векселем. Для передачі векселя за бланковим індосаментом достатньо лише підпису індосанта. Отримавши вексель за бланком, векселе­держатель має три можливості: заповнити бланк іменем третьої особи (або й своїм власним), індосувати в свою чергу вексель через бланк або ж на чиєсь ім'я, або ж передати вексель третій особі, не заповнюючи бланк та не надписуючи індосамент.

Між простим (соло) векселем та переказним (тратта) існує багато спільних рис. Велика частина їхніх обов'язкових рекві­зитів збігається. Вексельні відносини в обох випадках, як правило, випливають і пов'язані з угодою, що стала підставою для видачі векселя. Ці векселі надають векселедержателю право вимагати зазначену у векселі суму у визначений термін. Предметом обох документів можуть бути тільки гроші. Обидва види цих фінансових інструментів є абстрактними і безумовними, тобто не пов'язаними з настанням яких-небудь подій або обставин. Усяка така умова робить векселі недійсними. Можливі посилання на інші обставини повинні проставлятися окремо від основного тексту.

Терміни платежу за векселями можуть бути виражені тільки одним зі способів, передбачених вексельним законодавством. Виставляння векселів на пред'явника не допускається. Заборо­няється також дроблення вексельних сум. Однаковими є й термі­ни давнини за вексельними вимогами. Термін дії претензій до ак-

42 С. О. Маслова, О. А. Опалов. Ринок фінансових послуг

цептанта становить 3 роки, до індосантів і векселедавців — 1 рік. Термін давнини вимог одного з індосантів, що оплатив вексель, до трасанту й інших осіб, що здійснили переказні написи, становить 6 місяців.

Відрізняє простий і переказний векселі насамперед більш зрозумілий характер боргового зобов'язання, виражений у простому векселі. Тут спочатку задіяно дві особи. Перша особа — це векселедавець, що виписує вексель і одночасно є платником за ним. Друга особа — ремітент — перший одержувач за векселем. Він же — перший векселедержатель, перед яким платник приймає від­повідне зобов'язання. Тут головний вексельний боржник - вексе­ледавець, до якого з боку векселедержателя може бути пред'яв­лений прямий позов.

Переказний вексель набагато складніший у використанні, що є однією з причин його меншого застосування. В одному документі тут фактично виражені два боргові зобов'язання: платника перед трасантом (надписантом) і трасанта перед ремітентом (одержувачем). Головним боржником тут виступає акцептант. Відмінність між векселями і в природі особи, що виписує вексель. У простому векселі — це боржник, а в переказному — кредитор. Звідси і розходження за характером самих векселів. У простому векселі — це особисте зобов'язання сплати, а в переказному — вка­зівка (наказ) сплати третій особі (ремітентові). Відмінність між векселями — і в характері їхнього використання. Переказний вексель частіше використовується для кредитування торгівлі, у тому числі зовнішньої, тимчасом як простий вексель—при оформ­ленні позичок.

Якщо розглядати векселі за термінами оплати, то їх можна поділити на чотири типи. Поточні—до терміну оплати залишилося більше місяця, термінові — менше місяця, прострочені — термін оплати закінчився, але пройшло не більше року, і безнадійні -термін несплати перевищив один рік.

Універсальність сфери застосування, різноманітність видів та форм, у яких векселі можуть виступати на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також функції, що виконують векселі у господарському обороті, перетворили вексель на один із провідних фінансових інструментів ринкової економіки.

Тема 2. Грошовий ринок

Застосування в обігу двох видів векселів — простих і переказ-них — забезпечує гнучку систему їх використання залежно від характеру господарської операції і кількості суб'єктів, що беруть у ній участь, а також відповідно до стану дебіторської заборгованості векселедавця, який визначає потенційну мож­ливість переведення боргу.

Кожен із названих видів векселів може набувати різноманіт­них форм. Основними формами векселя є комерційні (товарні) та фінансові векселі.

Комерційні векселі застосовуються як інструмент у розрахун­ках за поставлену продукцію, виконані роботи або надані послуги. В даній ситуації відстрочення платежу є, власне, комерційним кре­дитом.

Фінансові векселі обслуговують позики, які суб'єкти госпо­дарської діяльності надають один одному за рахунок наявних тим­часово вільних коштів. Нині в Україні фінансові векселі пред­ставлено банківськими векселями, які, по суті, виконують роль депозитних сертифікатів і за своїм змістом та спрямованістю можуть бути лише умовно віднесені до фінансових векселів.

Векселі комерційних банків вважаються найбільш надійни­ми, вони використовуються і як засіб платежу, і як об'єкт купівлі-продажу з метою отримання прибутку.

Казначейські векселі випускаються для фінансування бюджетних організацій у зв'язку з відсутністю грошей у бюджеті. Одержувачі векселя можуть скористатися ним як засобом платежу або просто поступитися ним іншому підприємству. Останній векселедержатель може пред'явити такі векселі для заліку обов'­язкових платежів до бюджету.

Форма, в якій вексель виступає у господарському обороті, до певної міри зумовлена його функціями.

Важливою функцією векселя є його спроможність бути зна­ряддям комерційного кредиту в умовах, коли особливого значення в Україні набувають такі чинники економічного розвитку, як фінансове забезпечення та фінансове регулювання діяльності суб'єктів підприємництва. Фінансове забезпечення передбачає формування фінансових ресурсів за рахунок прибутку, залучення акціонерного капіталу, кредитів і в окремих випадках бюджетних

44 С. О. Маслова, О. А. Опалов. Ринок фінансових послуг

асигнувань. Наймобільнішою та найефективнішою формою фінансового забезпечення в умовах обмеженості і джерел власних коштів є кредитування підприємств, яке здійснюється як бан­ківський або комерційний кредит.

З векселями здійснюються різні операції. Доміцілювання — це оплата векселя з доручення клієнта (векселедавця), що за попе­редньою домовленістю з банком вказує місце платежу. Інка­сування векселя — виконання доручення векселедержателя по одержанню у встановлений термін належних платежів за векселем. Звичайно ця операція доручається банку. Якщо платіж не надій­шов — вексель повертається кредитору з протестом. Якщо протест не був зроблений — банк несе відповідальність за можливі наслід­ки. Дисконт векселів - це їхній облік (прийом, придбання) у банках, у ході якого банк одержує дисконтну знижку. Форфетування — купівля вексельних боргів, коли векселедержатель робить пере-казний надпис покупцю з застереженням типу "без обороту на мене". Депонування векселів — здача їх на збереження в спеціалізо­вані фінансово-кредитні й інвестиційні інститути.

У процесі становлення ринку та підвищення динамічності на­шої економіки вексель знову опиняється у центрі уваги з багатьох причин:

—по-перше, він за своєю природою є цінним папером, який дозволяє оперативно вирішувати багато складних господарських і фінансових проблем;

—по-друге, комерційні банки та підприємницькі структури вже накопичили певний досвід проведення господарських операцій з використанням векселів;

—по-третє, вексель розглядається урядом України як один з головних засобів проведення взаємозаліків боргів підприємств і виходу з платіжної кризи;

—по-четверте, якщо взяти до уваги значну кількість норма­тивних актів, які регулюють порядок випуску та використання векселів, то можна стверджувати, що в Україні вже створена мінімально необхідна правова база для цього. Вона, однак, вимагає дуже детального доопрацювання та доповнення, у тому числі з погляду її узгодження з чинним законодавством.

Для подальшого розвитку ринку векселів в Україні необхідні певні заходи, спрямовані на захист прав векселедержателів,

Тема 2. Грошовий ринок

оскільки саме ці суб'єкти вексельного обігу зараз є найменш захищеними. В Україні не здійснюється державна реєстрація випущених векселів. Не існує обмежень щодо випуску векселів одним суб'єктом підприємницькоїдіяльності. Це може призвести до випуску в обіг нічим не гарантованих векселів.

Використання векселів у міжнародних розрахунках стало причиною того, що правове забезпечення вексельного обігу (вексельне право), відповідаючи національним потребам кожної країни, завжди було спрямоване на уніфікацію в інтересах світового співтовариства. Використання векселів для міжнародних розрахунків спонукало країни, пов'язані між собою економічними та культурними традиціями, здійснити ряд заходів щодо уніфікації вексельного законодавства й усунення колізій вексельних законів. Із цією метою у 1930 році на Міжнародній Женевській конференції було розроблено і прийнято три вексельні конвенції: Конвенцію № 358 "Про встановлення Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі"; Конвенцію № 359 "Про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі"; Конвенцію № 360 "Про гербовий збір стосовно переказних векселів та простих векселів".

Другий фінансовий інструмент, який широко використовуєть­ся на грошовому ринку — депозитний сертифікат.

Депозитний сертифікат — це документ, вимоги за яким можуть уступатися однією особою іншій, є свідоцтвом банку з виплати розміщених у ньому депозитів. Це письмовий цінний папір банку-емітента про внесення грошових коштів, який засвідчує право власника або його правонаступника на одержання після закін­чення встановленого терміну суми депозиту і відсотків за ним. В Україні найбільш поширеним є депозитний сертифікат НБУ.

У Положенні "Про депозитний сертифікат НБУ" чітко визначено поняття та сутність депозитного сертифіката НБУ.

За положенням, депозитний сертифікат НБУ - це один із монетарних інструментів, що є борговим цінним папером Націо­нального Банку України у бездокументарній формі, який засвідчує Розміщення в НБУ коштів комерційних банків та їх право на °тримання внесеної суми та процентів після закінчення встанов­леного терміну. Положення визначає порядок проведення опера­цій із сертифікатами.

46 С. О. Маслова, О. А. Опалов. Ринок фінансових послуг

До депозитного сертифікату НБУ застосовується система обліку СЕРТИФ, яка визначається як окрема дворівнева система кількісного обліку сертифікатів і проведення розрахунків за ними.

Національний Банк України постійно вдосконалює діючі мо­нетарні інструменти та застосовує у практичній діяльності нові засоби регулювання грошово-кредитного ринку, притаманні сві­товій банківській практиці. Метою випуску таких сертифікатів є:

- введення інструменту, що має замінити облігації внутріш­ньої державної позики, довіру до яких підірвано;

- використання нового способу регулювання кількості грошей в обігу.

Депозитний сертифікат НБУ віднесено до категорії цінних паперів. Проте він має окремий статус: це борговий цінний папір НБУ в бездокументарній формі, який використовується цент­ральним банком держави як один із інструментів реалізації гро­шово-кредитної політики. Він може обертатися лише серед комерційних банків та фінансово-кредитних установ. Причому право на придбання цього фондового активу мають лише ті банки, які не мають заборгованості за виданими НБУ кредитами і які забезпечують формування резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями та обов'язкових резервів.

Випуск, розміщення і платежі за сертифікатами НБУ здійснюються в грошовій одиниці України (гривнях) у безготів­ковій формі. НБУ проводить аукціони з розміщення сертифікатів Національного банку залежно від розвитку ситуації на грошово-кредитному ринку, потреби у здійсненні регулюючих операцій щодо обсягів грошової маси в обігу. Про дату проведення аукціонів комерційним банкам повідомляється засобами електронної пош­ти не пізніше, ніж за один банківський день до цієї дати.

Правління НБУ може приймати рішення про дострокове пога­шення сертифікатів у разі суттєвої зміни на грошово-кредитному ринку, попередньо проінформувавши про це комерційні банки-власники сертифікатів не менше, ніж за 2 дні.

Сертифікати НБУ випускаються за рішенням Правління Національного Банку України періодично як окремі випуски, а їх номінальна вартість встановлюється залежно від потреби регу­лювання обсягів грошової маси.

Тема 2. Грошовий ринок

Право власності комерційного банку на сертифікат НБУ вини­кає з часу зарахування оплаченої кількості депозитних серти­фікатів на рахунки власників у системі СЕРТИФ. Підтверджен­ням цього права є виписка з рахунку системи обліку СЕРТИФ.

Погашення сертифікатів здійснюється Національним банком у безготівковій формі шляхом перерахування на кореспондентсь­кий рахунок комерційного банку номінальної вартості сертифіката та процентного доходу за ним на дату погашення відповідно до термінів та умов, передбачених випуском сертифікатів.

Для участі в аукціоні з розміщення сертифікатів НБУ комерційні банки подають заявку засобами електронного обігу, де надають таку інформацію: кількість сертифікатів на придбання, сума запропонованого банком депозиту; термін депозиту; відсоткова ставка, за якою комерційний банк погоджується розмістити кошти. Результати аукціону повідомляються територіальним управлінням НБУ та комерційним банкам-учасникам аукціону засобами програмного комплексу "Депозитний аукціон регіонального рівня". При позитивному рішенні перераховуються кошти за придбані сертифікати до територіального управління НБУ. Сплата суми процентного доходу власникам здійснюється цимижуправліннямиодночасно з погашенням сертифікатів, за рахунок коштів кошторису територіального управління з подальшим узгодженням його з Н БУ за підсумками діяльності за рік.

Як правило, сертифікати розміщують на аукціонах, термін їх обігу становить від 1 до 180 днів; вони можуть бути предметом купівлі-продажу, застави, а також інших операцій на вторинному ринку.

Сертифікат не є конкурентним щодо державних цінних па­перів. Вони функціонують паралельно, виконуючи при цьому ко­жен свою функцію.

На грошовому ринку особливу роль відіграють державні облігації.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому термін з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не перед­бачено умовами випуску).

48 С. О. Маслова, О. А. Опалов. Ринок фінансових послуг

Облігація засвідчує:

- факт надання власником паперу грошових коштів емітенту;

- зобов'язання емітента повернути борг через визначений час;

- право інвестора отримувати у вигляді винагороди за надані грошові кошти певний відсоток від номінальної вартості облігації.

Облігації випускаються у формі позичкового капіталу, й покупець облігацій виступає як кредитор, одержуючи відсотки на вкладений капітал у визначені заздалегідь терміни, а після закінчення терміну облігації—її номінальну вартість. Облігаційний випуск для позичальника є більш вигідним, ніж одержання ним банківського кредиту.

З фінансової точки зору випуск облігацій для підприємств є більш вигідною та дешевою операцією, аніж збільшення статутного капіталу і пов'язані з цим додаткова емісія та розши­рення кола акціонерів. Капітал, мобілізований за рахунок випуску корпоративних облігацій, акціонерним капіталом не стає. Облігації випускаються з метою залучення засобів для вирішення поточних і перспективних завдань акціонерного товариства. Власник облігацій не має права голосу, не бере участі у зборах акціонерів, в управлінні товариством.

Важливою є роль державних облігацій (облігацій внутрішньої державної позики — ОВДП) у фінансуванні бюджетного дефіциту, що виникає від розривів у часі між надходженнями та витратами. Залучення позикових коштів дозволяє вчасно проводити соціальні виплати, фінансувати державні проекти. У більшості банків, фінансових та нефінансових інститутів завжди існують тимчасово вільні грошові кошти, котрі вони готові вкласти і зазвичай вкладають у державні облігації, вносячи вклад у розвиток ринку цінних паперів.

Крім фінансування бюджетних потреб, другою важливою метою випуску державних облігацій є збільшення притоку іноземної валюти. Це сприяє зміцненню національної грошової одиниці, оскільки мобілізовану таким чином інвалюту можна використати в експортно-імпортних розрахунках. Для придбання облігацій іноземні інвестори змушені купувати національну валюту країни, і розраховуються нею за ці облігації. Збільшення продажу національної валюти веде до підвищення її курсу.

Тема 2. Грошовий ринок

Нарешті, третьою важливою метою випуску державних облігацій є вияв стримуючого впливу на інфляцію. У цьому випадку грошові кошти, одержані від випуску державних облігацій, тимчасово вилучаються з обігу, тобто " притримуються".

Державні облігації задовольняють вимоги надійності, певності таліквідності. Вони вважаються найбільш надійним видом цінних паперів, оскільки вважається, що держава гарантує виконання своїх зобов'язань за випущеними нею облігаціями усім своїм майном.

Отже, облігації внутрішньої державної позики в економіці України виконують такі функції:

- є найбільш цивілізованим ринковим способом формування
державного боргу;

- забезпечують касове виконання державного бюджету
шляхом покриття розривів між доходами та видатками, що вини­
кають у результаті нерівномірності в часі податкових надходжень
і видатків бюджету;

—при проведенні грошово-кредитної політики виступають регулятором не лише грошового обігу, але й розвитку економіки в цілому: сутність грошово-кредитної політики полягає в зміні грошової маси з метою досягнення зростання обсягу виробництва, підвищення зайнятості та попередження інфляції;

—мобілізують засоби для фінансування цільових державних та місцевих програм, які мають важливе соціально-економічне значення.

Грошовому ринку властиві елементи звичайного ринку—попит, пропозиція, ціна. Особливості грошового ринку визначають особливості кожного з елементів: попит має форму попиту на по­зики, пропозиція — форму пропозиції позик, а ціна — форму від­сотка на позичені кошти.

Розмір відсотка визначається не величиною вартості, яку несуть в собі позичені гроші, а їх споживчою вартістю — здатні­стю надавати позичальнику потрібні блага. Тому розмір відсот­кового платежу залежить не тільки від розміру позики, а й від тер­міну її дії.

На грошовому ринку розрізняють кілька видів відсотків: облі-гаційний, банківський, обліковий, міжбанківський тощо.

⁴ —5-1619

50 С. О. Маслова, О. А. Опалов. Ринок фінансових послуг

Облігаційний відсоток — норма доходу, встановлена за цінними паперами. Він повинен забезпечити зацікавленість інвесторів вкласти гроші в цінні папери. Цей відсоток повинен мати вишу ставку, ніж відсоток за банківськими депозитами, оскільки останні більш ліквідні, ніж цінні папери.

Банківський відсоток — узагальнена назва відсотків за операціями банків.

Депозитний відсоток - норма доходу, яку виплачують банки своїм клієнтам за їх депозитами.

Позиковий відсоток — норма доходу, яку стягує банк з позичальників за користування позиченими коштами. Ставки позикового відсотка повинні бути вищими ставок депозитного відсотка, оскільки за рахунок цієї різниці в ставках банки одер­жують доход, який називається маржа, і формують свій прибуток.

Облігаційний та депозитний відсотки визначають первинну ціну, яку мають гроші на початковому етапі надходження на грошовий ринок. їх рівень визначає доходність найбільш пред­ставницьких фінансових активів — облігацій та депозитів. Тому рівень ставок слугує найбільш відчутним стимулятором пропозиції грошей на грошовому ринку.

Наслідки зміни ставки відсотка різноманітні і зачіпають як грошову сферу, так і реальну економіку: виробництво, інвестиційну сферу, сферу обігу тощо.

Перш за все зміни ставки відсотка впливають на попит на грошовому ринку: при зростанні ставки попит знижується, а при зниженні — підвищується. Оскільки пропозиція грошей автоматично не слідує за зміною ставки, на грошовому ринку порушується рівновага: при підвищенні ставки виникає надлишок грошей, що загрожує інфляцією, а при зниженністав-ки — недостача грошей, що загрожує дефляцією.

Дефляція — стан економіки, що характеризується процесами, протилежними тим, які відбуваються в умовах інфляції. Спричи­няється зменшенням грошової маси шляхом вилучення з обігу частини платіжних засобів.

За цих обставин виникає потреба в державному контролі за рухом відсоткових ставок. Більше того, рівень відсотка стає об'­єктом державного регулювання, а відсоткова політика Цент-

Тема 2. Грошовий ринок

рального банку країни — важливим інструментом грошово-кредитного регулювання. Тому особливе місце займає ставка облі­кового відсотка, що встановлюється Центральним банком на основі реального вивчення стану грошового ринку. Вона виступає своєрідним барометром цього ринку та орієнтиром для визначення відсоткових ставок з усіх інших видів операцій на грошовому ринку.

Обліковий відсоток виступає як норма доходу, яку стягує Цент­ральний банк з комерційних банків за позики, видані під заставу комерційних векселів. Використання облікової ставки Цент­ральним банком при видачі позик комерційним банкам, тобто на самому початку надходження грошей в обіг, перетворює її в офі­ційний норматив ціни грошей, на який орієнтуються всі суб'єкти грошового ринку. Тому рух ринкових ставок з усіх видів відсотка певною мірою повторює рух ставки облікового відсотка, проте повністю з ним не співпадає.

Отже, Центральний банк може використовувати ставку від­сотка як інструмент вирівнювання циклічних коливань — стри­мувати на стадії зростання і стимулювати на стадії спаду. Відсоток - важливий інструмент банківської політики, банківської конкуренції, разом зтим, важливий фактор консолідації банків у цілісну систему. Без правильного використання цього інструмента неможливо забезпечити ефективне функціонування банківської системи.

Таким чином, відсоткові ставки грошового ринку пов'язані зі ставками інших секторів фінансового ринку, а обліковий відсоток Центрального банку, ставка за казначейськими векселями, міжбанківські ставки за одноденними позиками ("добові гроші") є базисними для всієї системи відсоткових ставок.

Кон'юнктура грошового ринку залежить в першу чергу від наступних факторів:

- циклічних змін в економіці;
-темпів інфляції;

— особливостей національної кредитно-грошової політики.
Грошовий ринок відображає попит на гроші та їх пропозицію.
Під пропозицією грошей (MS) розуміють загальну кількість

грошей, що знаходяться в обігу; вона складається із агрегатів Мі,М2,МЗ.

4»

С. О. Маслова, О. А. Опалов. Ринок фінансових послуг

Попит на гроші (MD) формується з таких складових:

—попит на гроші як засоби обігу (діловий, операційний або попит на гроші для здійснення угод);

—попит на гроші як засоби збереження вартості (попит на гроші як активи, попит на запасну вартість, або спекулятивний попит).

Чим вищий рівень прибутку в суспільстві, тим більше здійснюється угод; чим виший рівень цін, тим більше необхідно грошей для здійснення угод у межах національної економіки.

Попит на грошову масу зменшується із збільшенням відсот­ка. Чим більший відсоток, тим менш розумно зберігати свої кошти у вигляді готівки. Краще мати їх у вигляді засобів, шо приносять прибуток. Зі зниженням відсоткової ставки попит на грошову масу зростає.

Грошовий ринок слід розглядати як механізм відносин між юридичними особами, які потребують засобів для свого розвитку, з одного боку, і організаціями та громадянами (населенням, до­машніми господарствами), які можуть надати такі засоби, — з ін­шого.

Цей ринок поєднує три головні складові: обліковий, міжбан-ківський і валютний ринки. Всі вони виконують кілька основних функцій, у чому й полягає їх схожість:

—об'єднання дрібних заощаджень населення, держави, приватного бізнесу, закордонних інвесторів і створення потужних грошових фондів;

—трансформація цих засобів у позиковий капітал, шо забез­печує зовнішні джерела фінансування підприємств (фірм);

—спрямування частини засобів на міжбанківський ринок, що забезпечує стійкість кредитної системи, а також процес розш и-реного відтворення через видачу опосередкованих позик за схе­мами: Центральний банк — комерційний банк; комерційний банк - комерційний банк; комерційний банк — підприємство, насе­лення;

—надання позик державним органам для вирішення невід­кладних завдань, покриття дефіциту бюджету.

Таким чином, грошовий ринок дозволяє здійснювати нако­пичення, оборот, розподіл і перерозподіл грошового капіталу між

Тема 2. Грошовий ринок

сферами національної економіки. Водночас, це — синтез ринків різних засобів платежу. Як показує досвід країн з розвиненою рин­ковою економікою, угоди на грошовому ринку опосередковуються, по-перше, кредитними інститутами (комерційними банками або іншими установами), які беруть в борг або надають грошові пози­ки, по-друге, — інвестиційними або аналогічними організаціями, які забезпечують випуск і обіг різного роду боргових зобов'язань, що реалізуються за гроші на обліковому ринку.

Отже, грошовий ринок може бути представлений ринком готівки і ринком боргових зобов'язань (облікових або боргових інструментів).

Поиск по сайту: