Б. Яка позиція НАТО стосовно Іраку?

Міфи, як і будь-які інші ідеологічні конструкції, час від часу потребують підживлення тими чи іншими реальними речами. Це повністю стосується й міфу про агресію, яку здійснив Альянс щодо Іраку. Однак, відомо, шо у військовій операціїз повалення саддамівського режиму Альянс участі не брав.Проте, береться реальний факт війни в Іраку, а процеси та події фальсифікуються, змішуються з вигадкою та брехнею.

По-перше,міжнародне співтовариство доклало багато зусиль до розв 'язання проблеми мирним шляхом.

Намагання подолати іракську кризу за допомогою дипломатичних засобів вичерпали себе. Але коли Сполучені Штати запропонували обговорення резолюції ООН щодо військового втручання, міжнародна спільнота не була одностайною в цьому питанні. Делегації Великобританії і США наполягали на бойовій операції проти Іраку, інші три постійні члени Ради Безпеки - Російська Федерація, Франція й Китай - були проти. Країни противники війни виступали за продовження терміну інспекцій і роботи інспекторів ООН в Іраку. З непостійних членів Ради Безпеки до цієї позиції активно приєдналася Німеччина.

Перед початком бойових дій, за два дні до кінця терміну дії ультиматуму висунутого Іраку, Генеральний Секретар ООН Кофі Аннан здійснив поїздку до цієї країни з метою переконати іракське керівництво

виконати всі резолюції ООН щодо роззброєння. З аналогічним закликом звернувся до іракського керівництва президент Ірану Мохамед Хатамі. Однак усі ці спроби виявилися марними.

Альтернативою ведення війни її противники вважали продовження роботи інспекторів ООН з виявлення зброї масового ураження в Іраку та подальшому втіленні положень Резолюції РБ №1441. Франція та Німеччина пропонували також задіяти миротворчий потенціал і забезпечити мирне врегулювання шляхом введення до Іраку підрозділів «блакитних шоломів». Мирні зусилля міжнародної спільноти й окремих держав виявилися недостатньо ефективними і не змогли змінити позицію антиіракської коаліції щодо ведення війни.

По-друге,участь у війні з Іраком брала антиіракська коаліція країн на чолі з США, а Організація Північноатлантичного договору в цій війні не брала участі (всі рішення в Альянсі приймаються консенсусом; у цьому питанні його не було досягнуто).

За час існування коаліційних сил до них входили війська США і ще близько ЗО держав.

Антиіракську коаліцію утворила група країн, які об'єдналися для спільних воєнних дій проти Іраку та для надання взаємної військової, ресурсної, політичної підтримки. До неї увійшли: США. Великобританія, Австралія, Данія, Іспанія, Туреччина, Чехія, Польща, Болгарія, Румунія, Латвія, Литва, Естонія, Японія, Албанія, тобто як країни-члени, так і країни, які не входять до Альянсу.

Декілька країн направили до Кувейту підрозділи захисту від зброї масового знищення, зокрема: Німеччина. Чехія, Україна.

Нідерланди були готові надати підтримку воєнній операції, але виступали проти відрядження бойових частин

Росія, Франція, Німеччина, Китай, Мексика, Чілі, Бразилія, Аргентина, Бельгія, Індія, Австрія, Малайзія, Індонезія, Іран, Пакистан - країни, які засудили війну.

Усі негативні військово-політичні й міжнародно-правові наслідки війни в Іраку не заперечують того об'єктивного факту, що під час неї був розгромлений режим, який перейшов усі межі у стосунках з людством, сусідніми державами й власним народом, і тому - став для всіх неприпустимо небезпечним. Послужний список цього режиму добре відомий: дві війни з Іраном та Кувейтом, що виникли виключно з його вини; виробництво у сфері зброї масового знищення і засобів її поставки; ракетний розстріл Ізраїлю, що не воював з ним; геноцид курдського населення із застосуванням хімічної зброї; геноцид шиїтів; масові політичні репресії і масові страти. Іраку все це коштувало, за різними оцінками, від півтора до двох мільйонів загиблих.

Найвідомішим військовим злочином режиму С. Хусейна стала хімічна атака на захоплене іранськими військами курдське місто Халабджа (240 км на північ від Багдада) 16 березня 1988 р., в якому загинуло не менше 3,2 тис. мирних жителів (називають навіть цифри до 7 тис). З 1979

р. жертвами репресій стали декілька десятків тисяч людей (за деякими оцінками, до 300 тис. і навіть до 700 тис), причому зараз ці відомості підтверджуються тисячами трофейних документів колишніх служб безпеки Граку, а також десятками масових безіменних могил, у тому числі й у сумно знаменитій в'язниці «Абу-Грейб».

По-трете,на сьогодні НАТО дійсно бере участь у операції по забезпеченню стабільності та допомоги Іраку

28 червня 2004 року на Саміті у Стамбулі Глави країн-членів НАТО та їх Урядів домовилися допомагати Іраку готувати сили безпеки країни. Ця місія НАТО чітко визначена й здійснюється під політичним контролем Північноатлантичної Ради. Управління здійснюється багатонаціональними силами під егідою США. Тренуючи особовий склад іракців і підтримуючи розвиток органів безпеки в країні, НАТО допомагає країні розпочати самостійну підтримку своєї безпеки. Згідно з проханням уряду Іраку під егідою НАТО було розпочато навчальну місію з підготовки військових Іраку, а також створено тренувальний центр для вищих посадовців у сфері безпеки й оборони. Усі країни-члени НАТО роблять свій внесок у допомогу Іраку, здійснюючи це в самій країні чи поза її межами, шляхом надання фінансової допомоги чи обладнання. НАТО здійснює підготовку, оснащення та технічну допомогу, що не є бойовою. НАТО готує старший і середній офіцерський склад іракських збройних сил, що сприятиме створенню офіцерського корпусу, офіцери якого будуть ознайомлені із сучасним військовим управлінням, а також сприятиме впровадженню цінностей, які відповідають демократичному управлінню збройними силами.

Відповідно з рішенням Ради Безпеки ООН в Іраку діють Багатонаціональні сили під командуванням США. В жовтні 2004 року крім американських військових, які нараховували 138 тис, там знаходилось 25 тис. військовослужбовців із 32 країн. У резолюції ООН визначена перспектива прийняття іракськими силами безпеки на себе всієї відповідальності за підтримку безпеки й стабільності в країні, що дозволить завершити мандат Багатонаціональних сил та повністю вивести їх з Іраку.

7. Як можна охарактеризувати відносини між НАТО та Росією?

НАТО надає великого значення розвитку співпраці з Росією, оскільки її участь є важливою в будівництві всеосяжної системи європейської безпеки.

Виступивши засновницею Ради північноатлантичного співробітництва ще в 1991 році, Росія приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру» 22 червня 1994 р. Під час підписання цієї угоди було заявлено про «проведення широкого інтенсивного діалогу та співробітництва» в декількох сферах, включаючи зустрічі на рівні міністрів, послів, експертів з метою обміну інформацією та проведення консультацій з питань, які становлять спільний інтерес.

Створення Постійної спільної ради Росія-НАТО (ПСР) 1997 р. мало на меті започаткувати форум для проведення регулярних консультацій щодо питань безпеки, які цікавлять обидві сторони.

Постійна спільна Рада НАТО-Росія проводила регулярні засідання на рівні міністрів оборони та закордонних справ двічі на рік і на рівні послів принаймні раз на місяць. Тісне військове співробітництво забезпечено постійними зустрічами начальників генеральних штабів і військових представників.

З метою сприяння співробітництву Росія заснувала постійне дипломатичне представництво при НАТО й Групи взаємодії Міністерства оборони Російської Федерації при двох стратегічних командуваннях НАТО. Інформаційне бюро НАТО в Москві намагається роз'яснити, що становить собою Північноатлантичний союз, і просувати результати партнерства Росія-НАТО, а Військова місія зв'язку допомагає підвищувати транспарентність і координацію з боку військових.

Спільна загроза міжнародного тероризму зумовила нову якість співпраці між НАТО та Росією. Контакти високого рівня між НАТО й Росією після нападів на США 11 вересня 2001 року закінчилися підписанням спільної декларації «Відносини Росія-НАТО: нова якість», яке відбулося на засіданні глав держав і урядів Росії та країн-членів Альянсу в Римі 28 травня 2002 року. Також була створена Рада Росія-НАТО (РРН), яка замінила ПСР Росія-НАТО.

РРН має служити основною структурою й форумом для просування вперед відносин між Росією й НАТО. Діючи за принципом консенсусу. Рада функціонує на основі безперервного політичного діалогу з питань безпеки з метою якнайшвидшого виявлення проблем, які виникають, визначення загальних підходів і проведення спільних операцій — залежно від обставин.

Міністри закордонних справ країн-членів НАТО та Росії ухвалили План дій стосовно тероризму на засіданні Ради Росія-НАТО, яке відбулося 9 грудня 2004 р. в Брюсселі. Цей план спрямований на вдосконалення здатності Альянсу й Росії діяти як індивідуально, так і спільно для запобігання тероризму, боротьби з терористичною діяльністю та подолання наслідків терактів. Розробляють і постійно аналізують спільну оцінку конкретних терористичних загроз у Євроатлантичному регіоні.

Активізувалося співробітництво між НАТО та Росією в боротьбі з поширенням ядерної, біологічної й хімічної зброї і технологій у галузі балістичних ракет. Готують спільну оцінку глобальних тенденцій у поширенні зброї масового ураження. Вивчають також можливості практичної взаємодії у сфері захисту від хімічних, біологічних, радіологічних і ядерних засобів ураження.

Співробітництво в протиракетній обороні театру воєнних дій (ПРО ТВД) спрямовано на протидію загрозі, викликаній поширенням доступності високоточних балістичних ракет. Спеціальна робоча група щодо протиракетної оборони театру воєнних дій під егідою Ради Росія-НАТО вже провела декілька спільних командно-штабних.

29

Ініціатива про повітряний простір — одна з перших великих програм співробітництва, яка була висунута в межах РРН. Основною метою ініціативи є зміцнення співробітництва в керуванні повітряним рухом і повітряним спостереженням. Поряд з прагненням протидіяти загрозі можливого використання цивільних літаків у терористичних цілях, основним завданням є підвищення безпеки польотів.

Взаємодія в галузі пошуку й рятування на морі активізувалася після катастрофи в серпні 2000 року російського атомного підводного човна «Курськ». У лютому 2003 року була підписана рамкова угода між Росією й НАТО про рятування екіпажів підводних човнів.

У контексті як антитерористичної боротьби, так і участі в миротворчих операціях одне з центральних місць у співпраці Москви й Брюсселя посідає підвищення оперативної сумісності сил і засобів Росії та НАТО. Щорічно у військовій галузі РРН планує понад 150 спільних заходів — консультації експертів, семінари, науково-практичні конференції, навчання й тренування. Близько третини цих заходів припадає на оперативну сумісність.

Однією з найвизначніших подій у взаємному співробітництві стала участь Росії в операції НАТО «Активні зусилля».

Росія — перша з держав, яка, не будучи членом НАТО, взяла участь у «Активних зусиллях». НАТО має намір продовжувати розширювати операцію, залучаючи до неї більше держав, які не є членами Альянсу.

Слід звернути увагу й на співпрацю Росії з НАТО у військово-технічній сфері. Російська Федерація — постійний учасник виставок, які проходять під егідою Альянсу. З метою полегшення доступу на ринки країн-членів НАТО Росія в 2003 році підписала угоду про приєднання до системи кодифікації Альянсу, що має активізувати співпрацю у сфері торгівлі товарами військового призначення.

Альянс сприяє адаптації до цивільного життя звільнених у запас російських офіцерів. З цією метою на базі Московського державного університету економіки, статистики та інформатики було відкрито Інформаційно-консультаційний і навчальний центр «Росія-НАТО», а потім ще шість філій у інших російських містах. Перепідготовку фінансують за рахунок коштів, які виділяє НАТО. Щорічно ця сума становить близько 400 тис. євро.

Слід відзначити, що Російська Федерація ставиться негативно до розширення Північноатлантичного союзу в східному напрямку та вважає не відповідним її національним інтересам розширення зони відповідальності Альянсу. Проте, Росія і НАТО розвивають політичний діалог, конкретні проекти з широкого кола питань міжнародної безпеки, де вони мають спільні цілі та інтереси.

Географія й історія розпорядилися таким чином, що величезний масив Росії розташувався між Заходом і Сходом. Рано чи пізно Росія має зробити свій геостратегічний вибір між цими центрами. Задача цього вибору стала більш визначеною та у деякій мірі спростилася з висуванням по обидва боки певних лідерів. Сьогодні багато у чому Захід уособлюється з НАТО, а Схід з

ЗО

Китайською Народною Республікою. Незаперечним є факт, що існує чимало переконливих причин історичного, культурного, економічного і демографічного характеру, відповідно до яких російська зовнішня політика повинна бути орієнтована на Захід. Так, більш двох третин населення й економічного потенціалу Росії зосереджено в регіонах, що прилягають до Європи. Крім того, більш ніж 50 відсотків її зовнішньої торгівлі приходиться на країни Євросоюзу.

Рано чи пізно політичні еліти Росії зрозуміють, що розширення Альянсу зумовлене насамперед внутрішніми європейськими і трансатлантичними чинниками і не має на меті конфронтації з Росією. Крім того. Альянс вимагає від претендентів на членство, у тому числі пострадянських, внутрішньої політичної і економічної відкритості, що відповідає інтересам не тільки західного, але й великого російського бізнесу

Поиск по сайту: