Чи має НАТО власні збройні сили?

НАТО не має власних збройних сил. Більшість сил, наданих у розпорядження НАТО, весь час залишаються під національним командуванням і управлінням, окрім випадків, коли країни-члени НАТО відряджають ці сили для виконання конкретних завдань під проводом НАТО, починаючи від колективної безпеки до нових місій, таких як миротворчість та операції з підтримки миру.

Винятком з цього правила є:

- інтегровані елементи військових штабів НАТО;

- частини інтегрованої структури протиповітряної оборони (зокрема Сили раннього повітряного попередження і управління);

- деякі складові системи зв'язку;

- військово-морські сили постійного базування тощо.

Політичні та військові структури НАТО з'^й":^_чують довготермінове планування, необхідне для того, щоб національні підрозділи були здатними виконувати ці завдання, а також запроваджують організаційні заходи стосовно спільного командування, управління, тренувань і навчань.

Спільні командування - це відповідні командні структури об'єднаних збройних сил Альянсу (ОЗС) зі своїми штабами. Це структури різних рівнів: стратегічного, оперативного, тактичного. Зараз існує два стратегічних командування:

- стратегічне командування НАТО з операцій зі штабом у м. Монс (Бельгія) — єдиний орган управління з функціями планування операцій;

- стратегічне командування НАТО з трансформації зі штабом у місті Норфолк (США), функції якого полягають у розробці нових засад і бойових статутів, адаптації системи бойової підготовки ОЗС НАТО до нових завдань,

вдосконалення форм і способів застосування систем озброєння, поліпшення взаємосумісності національних складових ОЗС НАТО.

На оперативному рівні - два командування об'єднаних сил у м. Неаполь (Італія) і у м. Бранссум (Нідерланди) та постійний об'єднаний штаб НАТО в м. Лісабон (Португалія).

На тактичному рівні - шість командувань: два в Німеччині й по одному в Іспанії, Туреччині, Італії і Великобританії.

Зміни у військовій структурі є результатом визнання у сучасній стратегічній Концепції (1999 р.) відсутності для НАТО загрози безпосереднього збройного нападу, а також поява нових небезпек за межами зони відповідальності організації. На зміну підготовці збройних сил до статичної оборони у 2002 р. було запропоновано такий підхід до військової структури НАТО, яка була б здатна до врегулювання кризових ситуацій за рахунок посилення її мобільності, потужності, гнучкості, можливості швидкого реагування на небезпеки.

У межах реалізації такого підходу створено Сили реагування НАТО (СРН).

Це оперативно-тактичне з'єднання чисельністю до 22 тисяч осіб, яке складається з чотирьох компонентів: сухопутного (бригадна тактична група чисельністю до 6 тисяч осіб); морського (до 30 різнорідних корабельних одиниць і до 30 авіаційних засобів); повітряного (змішане авіаційне з'єднання - 250-300 літаків і вертольотів), а також оперативної групи спеціального призначення - до 1 тисячі осіб. СРН повинні мати здатність швидко розгортатися та діяти в будь-якій точці світу в умовах відсутності тилової підтримки приймаючої сторони.

У всіх компонентах СРН будуть представлені контингенти національних збройних сил країн-членів НАТО з ротацією підрозділів кожні 6 місяців.

Передбачається три варіанти застосування СРН:

- як автономне формування, що виконує операції за статтею 5
(колективна оборона) або ті, що стосуються реагування на кризові ситуації і
виходять за межі даної статті, такі як операції з евакуації; підтримка
операцій, пов'язаних з усуненням наслідків катастроф (у тому числі
хімічних, біологічних, радіологічних та ядерних), наданням допомоги у
ліквідації наслідків гуманітарних криз та боротьбою з тероризмом;

- як передові сили у зоні відповідальності, що забезпечують розгортання основних сил;

- як сила, що демонструє рішучість і солідарність НАТО і тим самим стримує розвиток конфлікту своєю готовністю до операцій швидкого реагування, що, в разі необхідності, можуть підтримати дипломатичні зусилля.

Ці завдання визначатимуться щоразу окремо для кожної місії Північноатлантичною радою.

Поиск по сайту: