Чи залучається НАТО до компанії у Афганістані?

Щоб зрозуміти причини присутності НАТО в Афганістані, слід згадати події, які передували терористичному нападу на США.

На момент терористичного нападу на США 11 вересня 2001 р. ісламський режим Талібан контролював більшу частину території Афганістану, але ще велися бойові дії малої інтенсивності з афганськими військами Північного альянсу, сформованого в країні.

Ісламський радикал Усама бен Ладен, який брав активну участь у війні в Афганістані, а потім перебував у вимушеній еміграції в Судані. повернувся в 1996 р. до країни та зробив Афганістан базою терористичної організації Аль-Каїда. Між Талібаном та Аль-Каїдою склалися тісні стосунки: таліби надавали Аль-Каїді притулок, а Аль-Каїда- ідеологічну, фінансову та іншу підтримку талібському режиму.

Після терористичних нападів Аль-Каїди на американські посольства на території Африки в 1998 р. Аль-Каїда разом з Талібаном перетворилися на об'єкт зростаючого американського й міжнародного тиску. У відповідь на вибухи 1998 р. США обстріляли крилатими ракетами табори підготовки терористів Аль-Каїди в Афганістані.

У 1999 р. Рада Безпеки ООН висунула вимогу про видачу Талібаном у судовому порядку Усами бен Ладена, заборонила більшість авіарейсів як до, так і з Афганістану та запровадила економічні санкції проти режиму Талібану. Наприкінці 2000 р. Рада Безпеки заборонила продаж або передачу військової техніки Талібану.

США розглядали можливість допомоги Північному альянсу Афганістану та Росії - його головному закордонному союзнику - в здійсненні наступу на Талібан. За два дні до теракту 11 вересня 2001 р. агенти Аль-Каїди вбили визнаного лідера Північного альянсу А.Ш. Массуда, з чого можна зробити висновок, що напад на США був запланований так. аби він збігався в часі з новим наступом на Північний альянс.

Майже відразу після терористичних актів II вересня 2001 р. США та інші країни визначили, що їх імовірним виконавцем є Аль-Каїда. США отримали безпрецедентну міжнародну підтримку.12 вересня Рада Безпеки ООН одноголосно висловила беззастережний осуд терористичних нападів, заявила про рішучий намір «усіма засобами боротися проти загрози міжнародному миру та безпеці, яку становлять терористичні акти», знову підтвердила «невід'ємне право на індивідуальну та колективну

самооборону», а також висловила «готовність зробити все необхідне для відповіді на терористичні атаки 11 вересня 2001 р.». Того ж дня Генеральна Асамблея ООН суворо засудила теракти й закликала до міжнародного співробітництва, щоб притягнути зловмисників, організаторів і їхніх спонсорів до відповідальності.

Станом на початок жовтня 2001 p., незважаючи на повторні вимоги з боку міжнародного співтовариства, Талібан не видав ні Усаму бен Ладена, ні інших членів Аль-Каїди. США та Велика Британія почали військову операцію 7 жовтня 2001 року. Свої бойові підрозділи надала також Австралія. Сили повітряної і наземної підримки надали або пообіцяли Італія, Йорданія, Канада, Нідерланди, Німеччина, Польща, Росія, Франція та Японія. У телевізійному зверненні Президент Дж. Буш сказав, що США почали діяти, оскільки Талібан проігнорував ультиматум про видачу підозрюваних лідерів терористів разом з Усамою бен Ладеном і ліквідацію таборів підготовки терористів. «Жодна з цих вимог не виконана. Тепер Талібан заплатить за це». Офіційним обгрунтуванням правомірності дій США було «застосування невід'ємного права на індивідуальну та колективну самооборону», згідно зі статтею 51 Хартії ООН, з метою «запобігти та відвернути наступні напади на Сполучені Штати». У той час більшість країн повністю схвалила це обгрунтування.

Після повалення режиму талібів на Конференції у Бонні в грудні 2001 року було прийнято рішення про створення Міжнародних сил стабілізації та підтримки.

20 грудня 2001 р. Рада Безпеки ООН дозволила створення Міжнародних сил сприяння безпеці. Операцію здійснюють під командуванням і контролем країн-учасниць, а не ООН. Тому, фактично, вона не є операцією ООН.

У березні 2002 p., визнаючи зростаючу роль ООН у підтримці Тимчасового уряду. Рада Безпеки запровадила нову Місію допомоги ООН у Афганістані. До її функцій належать:

- сприяння національному примиренню;

- підтримка розширення афганської адміністрації;

- допомога в економічній реконструкції і розвитку;

- координація діяльності різноманітних фондів і програм ООН.

У серпні 2003 року НАТО взяла на себе командування цими силами.щоб забезпечити створення умов, за яких Афганістан матиме представницький уряд, а в країні підтримуватиметься мир і безпека. Це стало першою місією в історії НАТО, яку проводили поза межами Євроатлантичного регіону. Спочатку завдання полягало в налагодженні безпеки всередині та навколо Кабулу, тепер місію поширено й на інші регіони країни. Роль Міжнародних сил стабілізацігга підтримки у Афганістані:

- допомога Уряду Афганістану та міжнародній спільноті підтримувати безпеку в межах регіону;

- підтримання Уряду країни та сприяння поширенню його впливу на інші регіони країни:

- забезпечення середовища безпеки для проведення вільних і чесних
виборів;

- поширення верховенства права та реконструкції країни;

- допомога в створенні структури безпеки країни й сил безпеки
Афганістану.

Метою операції в Афганістані, у якій діють сили Альянсу як "Міжнародні сили з підтримки безпеки" (МСПБ) за мандатом ООН є надання допомоги урядові Афганістану щодо розповсюдження контролю і впливу на всю територію країни і, таким чином, створення передумов для стабілізації і відбудови країни. У цій найбільшій для альянсу сухопутній операції, яка вперше проводиться ним поза межами Європи, під проводом НАТО знаходяться майже 20 000 військовослужбовців з 37 країн, а також діють 13 «Груп з реконструкції провінцій» на півночі, заході і півдні країни. Наприкінці липня 2006 року командування сил НАТО-МСПБ отримало повноваження від міжнародних сил під проводом США для дій у південному Афганістані. Але тут МСПБ неочікувано зустріли сильний опір з боку бійців руху «Талібан», що спричинило проведення оборонних операцій, таких як операція «Медуза» у провінції Кандагар. Незважаючи на те, що ця операція була успішною і дозволила очистити повіт Панджвай від бійців «Талібану», біля 400 з них було знищено, для багатьох цей епізод став лише свідченням того, Якого масштабу проблеми доводиться вирішувати.

Поиск по сайту: