Чи вигідно Україні бути нейтральною державою?

Щоб відповісти на це запитання, розглянемо реальні процеси, які відбуваються в сучасному міжнародному середовищі.

По-перше,однією з особливостей і перспективних тенденцій розвитку міжнародного середовища є його регіоналізація, тобто формування регіональних систем безпеки і соціально-економічного розвитку. Україна перебуває на межі євразійської та європейської регіональних систем. Реально ці системи функціонують в інституйованих формах СНД та організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ), з одного боку, та ЄС і НАТО - з іншого. Усі країни цього геополітичного простору вже, якщо не приєдналися до цих структур, то, щонайменше, однозначно визначили свої перспективи.

По-друге,реальністю є факт неподільності національної, регіональної і глобальної безпеки. Це означає, що жодна, навіть найпотужніша держава, одноосібно не може гарантувати свою власну національну безпеку. Тобто, належність країни до того чи іншого воєнно-політичного блоку сприяє зміцненню її воєнної та економічної безпеки, як ключових складових національної безпеки в цілому.

По-третє,входження країни до тієї чи іншої соціально-економічної або воєнно-політичної міжнародної міжурядової організації забезпечує їй рівне право з іншими в реалізації своїх власних національних інтересів у відповідних галузях суспільного життя. Образно кажучи, членство в міжнародній міжурядовій організації дозволяє країні, так би мовити, «грати» на чужому полі, як на власному. Це стосується проблем безпеки, торгівлі, митних питань, міграції людей тощо, знімає необхідність щоразу витрачати час і ресурси на розв'язання проблем, які в системі міжнародної організації вирішуються раз і назавжди.

По-четверте,не можна не враховувати й того факту, що країну, яка не належить до авторитетної міжнародної структури, часто не достатньо поважають так звані великі держави та міжнародні організації і навіть нехтують інтересами держави-одинака, яка може розраховувати лише на власні сили. З іншого боку, кожна з потужних міжнародних сил намагається

поширити на країну-одинака свій вплив, а зіткнення цих впливів дестабілізує внутрішню ситуацію в позаблоковій країні. Тобто, позаблокова країна стає полем боротьби інших суб'єктів міжнародних відносин за розширення їхньої сфери впливу. Цю ситуацію українське суспільство особливо болісно переживає в часи парламентських і президентських виборів, коли протиборство, як внутрішніх, так і зовнішніх, проєвропейських і проєвразійських впливів у буквальному розумінні розриває Україну.

По-п'яте,досить часто можна почути, що й у статусі нейтральної держави можна забезпечити надійний захист національних інтересів. При цьому посилаються на приклад Австрії, Швейцарії. Швеції та Фінляндії. Але необхідно враховувати, що ці країни, не будучи членами НАТО співпрацюють з Альянсом найтіснішим чином на двосторонній основі. Всі ці країни є учасниками програми "Партнерство заради миру" (ПЗМ), яку було започатковано Альянсом ще у січні 1994 року. Відповідно до Рамкового документа ПЗМ НАТО зобов'язується проводити консультації з будь-яким з активних партнерів, якщо цей партнер вважає, що існує безпосередня загроза його територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці. Одним із завдань даної програми є розвиток відносини військового співробітництва з НАТО з метою спільного планування, підготовки та навчань, спрямованих на розвиток можливостей учасників ПЗМ здійснювати місії в таких галузях, як підтримка миру, пошукові та рятувальні роботи, гуманітарні операції та інші місії.

Крім того, Австрія, Швеція та Фінляндія як члени Європейського союзу беруть активну участь у реалізації Спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС, складовою частиною якої є Спільна європейська політика безпеки і оборони (СЄПБО). Завданням ЄПБО є посилення можливостей Євросоюзу у сферах забезпечення миру та зміцнення міжнародної безпеки. З цією метою ЄС створює певні структури та інструменти (у тому числі і військові) для подолання кризових ситуацій.

Отже використовувати приклад нейтралітету цих країн на користь необхідності набуття Україною нейтрального статусу, щонайменше не коректно.

По-шосте,не можна не враховувати й того, що геополітичне положення України, яке можна охарактеризувати як серединну зону між європейською та євразійською культурами, ускладнює проблему вибору ціннісних орієнтацій: європейських або євразійських. У цій ситуації, щоб зберегти свій суверенітет і самобутність у статусі нейтральної країни, слід бути надзвичайно потужною супердержавою, щоб мати спроможність протистояти як європейській, так і євразійській експансії. Якщо йдеться про нейтралітет Австрії, Швейцарії, Швеції та Фінляндії, то треба усвідомлювати, що всі вони перебувають у єдиному західноєвропейському геополітичному й культурно-цивілізаційному просторі, відмінною особливістю якого від усіх інших просторів є верховенство права й реальна повага до прав людини. Геополітичне положення України як серединної зони між різними культурно цивілізаційними, політико-правовими і економічними

системами не тільки не сприяє набуттю нею нейтрального статусу, а навпаки, вимагає рішучого і однозначного визначення своїх геополітичних перспектив.

Слід також наголосити на тому, що країни які мають на своїй території іноземні військові бази не можуть претендувати на право називатися нейтральними. Зважаючи на те, що строк оренди Російським Чорноморським флотом військової бази в Криму завершується лише у 2017 році, сьогодні вести розмову про нейтральний статус України взагалі не доречно. З огляду на даний факт можливий майбутній статус України можна визначити як позаблоковість без права на нейтралітет.Цінність подібної форми безпекової політики є дуже сумнівною.

Закінчуючи міркування щодо нейтрального статусу нашої держави, необхідне наголосити на наступних положеннях.

По-перше- Україна має право бути як позаблоковою країною, так і вступати в будь-який воєнно-політичний альянс. Це суверенне і невідчужуване право українського народу й української держави. По-друге-в основі прийняття того чи іншого рішення стосовно майбутнього статусу України повинні бути покладені її національні інтереси й оптимізація можливостей їх реалізації. По-третє- прийняттю державного рішення щодо вступу України до того чи іншого союзу має передувати глибока роз'яснювальна робота держави і широке суспільне його обговорення.

Поиск по сайту: