Вашингтонський саміт (1999 р.) Північноатлантичного Альянсу затвердив «Стратегічну концепцію Альянсу».
Сучасна Стратегічна концепція Альянсу (1999 р.) є безпосередньою спадкоємницею Нової стратегічної концепції (1991 р.). Тому політика Альянсу сьогодні, як і в 90-ті роки, базується на трьох основних елементах: діалозі, співпраці й підтриманні колективної оборонної спроможності. Військовий вимір Альянсу залишається невід'ємним чинником досягнення цілей НАТО. Він продовжує віддзеркалювати низку фундаментальних і непорушних принципів:
І" Альянс є виключно оборонним за своєю метою;
Тбезпека є неподільною. Напад на одного члена Альянсу є нападом на всіх. Присутність північноамериканських сил у Європі і їх готовність їй допомогти залишаються життєво необхідними для європейської безпеки, яка нерозривно пов'язана з безпекою Північної Америки;
"^політика безпеки НАТО грунтується на колективній обороні, що включає інтегровану військову структуру, а також відповідні угоди співпраці та координації між країнами-членами Альянсу;
Тутримання необхідного балансу ядерних і звичайних сил у Європі залишатиметься необхідним у передбачуваному майбутньому.
У цілому, за умов, що змінюються і впливають на безпеку Європи, сили країн НАТО адаптуються до нової стратегічної обстановки й стають меншими, але гнучкішими.
Якщо аналізувати вихідні позиції Стратегічної концепції Альянсу, з якою НАТО вступає в XXI століття, то в основному і головному вони залишаються незмінними й не зачіпають жодного принципового положення Договору 1949 року. Тому, напевно, доцільно звернути увагу на той факт, що всі трансформації Альянсу та його Стратегічних концепцій не можна розглядати як трансформацію сутності самої його природи,а тільки як пристосування до нових умов.
На цей факт доцільно звернути увагу насамперед тому, що багато людей на пострадянському просторі вважають, що після розпаду СРСР і Варшавського Договору Північноатлантичний союз з «поганого», «агресивного» перетворився на «доброго», «миролюбного». Справа в тому, що «агресивність» НАТО в усі часи існувала тільки у свідомості радянських людей, а не насправді. Війни, що велися США чи Великобританією, - це їхні національні війни, а не війни Альянсу. Так само як афганська війна була війною СРСР, а не Організації Варшавського договору. Крім цього. Альянс протягом свого існування забезпечував мир і злагоду між своїми членами й ніколи не втручався силою в їхні внутрішні справи.
З іншого боку, треба реалістично ставитися до того, що НАТО не є доброчинною організацією чи установою, а військово-політичним союзом безпеки й оборони. Тобто, якщо залишатися на позиціях реалізму, то треба
усвідомлювати й сприймати (або не сприймати) те, що вищими цінностями Альянсу є мир і безпека та надійний захист і оборона країн-членів організації Північноатлантичного договору.
Це однозначно зафіксовано й у новій Стратегічній концепції Альянсу (1999 p.), яка «віддзеркалює незмінну мету Альянсута його основні завдання в галузі безпеки, визначає головні характеристики нового простору безпеки та складові широкого підходу Альянсу до питань безпеки, окреслює провідні напрями подальшої адаптації його збройних сил».
За своєю структурою (вступ і 4 частини) Стратегічна концепція Альянсу представляє виважений, логічно послідовний документ, який у якісно нових умовах обґрунтовує стратегічні цілі Організації, визначені в базовому Договорі 1949 р.
Проаналізуємо деякі принципові позиції в стратегії НАТО.
У «Вступі» констатовано, що:
"|"протягом 40-а років холодної війни НАТО успішно забезпечувало свободу держав-членів Альянсу й запобігало війні в Європі;
t загрози холодної війни поступилися новим перспективам, але останні десять років були позначені виникненням нових ризиків, що загрожують євроатлантичному миру, безпеці й стабільності;
t Альянс має забезпечувати колективну оборону й посилювати трансатлантичний зв'язок, зберігати політичну волю та військові засоби, необхідні для виконання всього спектра місій;
t стратегічна мета Альянсу залишається незмінною, а розширюється тільки просторові характеристики й умови розв'язання питань євроатлантичної безпеки.
Частина І.«Мета і завдання Альянсу». Обґрунтовує положення про те, що;
tocHOBHa й незмінна мета НАТО, визначена у Вашингтонському договорі, полягає в тому, щоб захищати свободу й безпеку всіх членів Альянсу за допомогою політичних і військових засобів;
t Альянс уособлює трансатлантичний зв'язок, який міцно поєднує безпеку Північної Америки з безпекою Європи;
Тосновоположним керівним принципом діяльності Альянсу є спільне зобов'язання суверенних держав і їхнє співробітництво в гарантуванні неподільної безпеки всіх членів НАТО;
t Альянс не ставить собі за мету забезпечувати переваги миру й безпеки тільки для своїх членів, а прагне створити сприятливі умови для розвитку партнерства, співпраці та діалогу з іншими державами, що поділяють його політичні цілі;
ТДЛя досягнення своєї головної мети Альянс виконує такі основні завдання в галузі безпеки:
а) Безпека:гарантує одну з найголовніших передумов стабільного середовища безпеки євроатлантичного регіону, що грунтується на розвитку
демократичних інститутів і зобов'язанні мирного вирішення конфліктів, аби жодна країна не могла вдаватися до залякувань або примусу іншої шляхом погрози силою або її застосування;
б) Консультації:виконує функції головного трансатлантичного форуму для консультацій між членами Альянсу з будь-яких питань, а також для необхідної координації зусиль у галузях, що становлять спільний інтерес;
в) Стримування й оборона:стримує та захищає від будь-якої загрози агресії проти кожної з держав НАТО:
г) Врегулювання кризових ситуацій:зберігає готовність діяти в конкретних ситуаціях відповідно до рішення, що приймається консенсусом, з метою ефективного запобігання конфлікту та брати активну участь у врегулюванні кризових ситуацій;
д) Партнерство:розвиває широкомасштабні програми партнерства, співпраці та діалогу з іншими країнами євроатлантичного регіону з метою посилення прозорості, взаємної довіри й спроможності діяти разом з країнами Альянсу.
Чітке визначення мети й завдань прийнятне для найширшого загалу як у країнах Альянсу, так і за його межами. Суттєвим є те, шо завдання діяльності спрямовані не «проти когось», а «за себе». Тобто, ознайомившись тільки з першою частиною Стратегічної концепції Альянсу, розуміємо, що він діє виключно в межах чинного міжнародного права щодо індивідуальної і колективної безпеки й оборони.
Частина III.«Підхід до безпеки у XXI столітті». На XXI століття Альянсом вироблено ширший підхід до безпеки, який враховує важливість політичних, економічних, соціальних і екологічних чинників на додаток до незамінного оборонного виміру. Розширення підходу до проблем безпеки полягає і в тому, що розбудова європейської архітектури безпеки є справою не тільки Альянсу, а й інших європейських і євроатлантичних організацій, які підсилюють одна одну, але провідна роль залишається за Північноатлантичним альянсом.
Альянс прагне зберегти мирі зміцнити безпеку й стабільність євроатлантичного регіону шляхом:
а) збереження трансатлантичного зв'язку, відданості йому та справі колективної оборони як обов'язковій умові збереження довіри до Альянсу, безпеки й стабільності євроатлантичного регіону;
б) забезпечення адекватного військового потенціалу й чітко визначеної готовності до колективних дій у спільній обороні;
в) розвитку власне європейської системи безпеки й оборони в межах НАТО, тісної співпраці між НАТО та ЗЄС;
г) запобігання конфліктам у співпраці з іншими організаціями, подолання криз і сприяння їх ефективному врегулюванню, використання всього потенціалу партнерства, співпраці та діалогу;
д) партнерства, співпраці та діалогу з країнами-членами Альянсу, подолання розколів і незгоди, що можуть зумовити нестабільність і конфлікти;
є) удосконалення механізму й ефективності діяльності Ради євроатлантичного партнерства;
є) розширення й удосконалення діяльності у форматі НАТО - Україна, НАТО - Російська Федерація та Середземноморського діалогу;
ж) розширення кількості членів Альянсу за рахунок тих країн, які бажають і можуть взяти на себе відповідальність і зобов'язання членів Альянсу;
з) удосконалення контролю над озброєнням, роззброєння та нерозповсюдження зброї масового знищення.
Така сутність широкого підходу до проблем безпеки й оборони Альянсу в XXI столітті та шляхи подальшого вдосконалення його діяльності.
7. У чому полягають відмінності між НАТО та ЄС як міжнародних міжурядових організацій?
НАТО - це військово-політичний союз держав, головним завданням якого є захист свободи й безпеки його членів у Європі та Північній Америці відповідно до принципів Статуту ООН. Для досягнення цієї мети Альянс використовує як свій політичний вплив, так і військову потужність, залежно від характеру проблем безпеки, що постають перед державами-членами НАТО. Відповідно до змін, що відбулися в стратегічному середовищі, змінилися й засоби реагування НАТО на нові проблеми безпеки. Нині Альянс забезпечує стабільність у євроатлантичній зоні й продовжує трансформуватися з метою адекватного реагування поза межами його традиційної зони відповідальності на нові ризики й загрози, такі як тероризм і проблеми в галузі безпеки, що виникають у країнах, які зазнали кризи державної влади.
В основі діяльності НАТО лежить принцип: безпека кожної країни-члена залежить від загальної безпеки всіх країн Альоигу, Якщо існує загроза безпеці однієї з країн, це не може не впливати на безпеку інших. Це означає, що кожна країна-член бере на себе зобов'язання перед іншими дотримуватися цього принципу, поділяти як ризики та відповідальність, так і переваги колективної оборони. Кожна країна залишається незалежною й зберігає право приймати свої рішення, але спільне планування та розподіл ресурсів дозволяють забезпечити значно вищий рівень колективної безпеки, ніж той, якого кожна країна могла б досягти окремо. Це залишається засадничим принципом співпраці країн НАТО в галузі безпеки.
Європейський Союз - це регіональне об'єднання європейських держав, створене з метою подальшого поліпшення співпраці між народами Європи та підвищення її ролі на міжнародній арені. Євросоюз це, насамперед, об'єднання, яке адекватно відображає рівень досягнутої економічної інтеграції.
Місце, яке займає ЄС сьогодні у сфері міжнародних економічних відносин, його роль у світовій політиці, значні соціально-економічні досягнення свідчать про ефективність обраної західними європейцями політичної філософії, а також стратегії, механізмів і методів інтеграції.
Досвід ЄС підтверджує, шо рух до об'єднаної Європи міг бути лише поетапним — від простих, секторальних форм регіональної інтеграції до складніших і широкомасштабніших: від Митного союзу й спільного ринку товарів - до єдиного внутрішнього ринку з вільним рухом товарів, послуг, капіталу, осіб, потім - до єдиного валютного союзу й запровадження єдиної європейської валюти, й лише на завершальному етапі - до політичного союзу.
Економічна інтеграція - рушійна сила процесу об'єднання Європи. Вона не є самоціллю, однак найбільше відповідає повсякчасним потребам країн-учасниць і їхнього населення. У ході будівництва об'єднаної Європи сформовано унікальну інституціональну систему, яка не має аналогів у історії. її призначення - врахування й узгодження в процесі розробки та прийняття рішень інтересів не лише окремих держав ЄС. а й регіонів, а також різних соціальних груп. Особливість інституціональної системи полягає в тому, що вона має частково наднаціональний, частково міждержавний характер і характеризується високим рівнем правового регулювання.
У 2000 році Єврорада поставила нове стратегічне завдання на наступне десятиріччя: перетворити економіку ЄС у найбільш конкурентноздатну й динамічну економіку у світі, здатну до стійкого зростання в умовах збільшення кількості та якості робочих місць і посилення соціального згуртування. Нова генеральна стратегія ЄС включає формування європейського науково-дослідницького та інформаційного простору, розробку програм формування інфраструктури у сфері наукових знань, стимулювання інноваційної діяльності й структурної реформи економіки, модернізацію системи освіти, модернізацію європейської соціальної моделі, криза якої супроводжується прогресуючим старінням населення.
Перед європейцями стоїть дилема: як водночас суттєво підвищити конкурентноздатність економіки ЄС і зберегти європейські цінності соціальної солідарності. У відповідь на це Євросоюз поставив за мету прискорення економічного розвитку, заснованого на знаннях інвестування в людський капітал, модернізацію держави загального добробуту.
Разом з тим необхідно підкреслити, що членами НАТО і членами ЄС є практично одні й ті ж країни, перед якими виникли практично одні й ті ж проблеми, які можна розв'язати тільки зберігаючи єдність. Єдність ЄС і НАТО забезпечується:
- стабільністю інститутів, що є гарантами демократії, верховенства права, прав людини й поваги та захисту прав меншин;
- широким консенсусом шодо основ економічної політики;
- відсутністю територіальних претензій між країнами-членами обох організацій;
- відданістю принципу співробітництва в забезпеченні національної і колективної безпеки;
- схильністю до компромісів і пошуку консенсусу в розв'язанні проблем і протиріч;
- взаємною повагою до національних інтересів кожної країни-члена НАТО та Євросоюзу.
Ефективні робочі відносини, співробітництво між ЄС та НАТО мають вирішальне значення для успішного врегулювання кризових ситуацій не тільки в Європі, а й за її межами.