Тема 6. Побудова виробничої структури підприємства

Мета теми: сформувати знання щодо організації виробничого процесу в просторі.

1. Поняття і зміст виробничої структури підприємства.

2. Фактори, що впливають на формування виробничої структури підприємства. Показники аналізу виробничої структури.

3. Порівняльна характеристика типів виробничих структур. Комплексні предметно-замкнені дільниці (виробництва), їх характеристика і перспективи застосування.

4. Принципи побудови просторового розміщення виробництв, цехів і господарств. Етапи формування виробничої структури підприємства та підходи до оцінки її оптимального варіанту.

5. Сучасні тенденції розвитку виробничих структур та шляхи подальшого удосконалення.

Розрізняють загальну і виробничу структуру підприємства.

Загальна (організаційна) структура підприємства – це склад його виробничих підрозділів, організацій по управлінню підприємством та обслуговуванню працівників, взаємозв’язки між ними.

Виробнича структура підприємства – це склад виробничих підрозділів підприємства, взаємовідносини між ними, співвідношення їх за чисельністю працюючих, площі, яку вони займають, їх територіальне розміщення. Основними елементами цієї структури є цехи, дільниці, робочі місця.

Цехом називається виробничо, територіально та адміністративно уособлений підрозділ, в якому виготовляється продукція (або її частина) або виконується певна стадія виробництва, і який здійснює свою діяльність на принципах внутрішньовиробничого господарського рахунку.

Види цехів розрізняють за їх роллю у процесі виробництва: основні, допоміжні, обслуговуючі.

Виробнича дільниця – це група робочих місць, де виконуються однотипні технологічні операції або різні операції по виготовленню однотипної продукції.

Робочим місцем називають частину виробничої площі, яка оснащена необхідними технічними засобами, на якій здійснюється трудова діяльність одного або групи робітників.

Основні види виробничих структур: цехова, безцехова, корпусна.

Характер побудови виробничої структури підприємства визначають наступні фактори: масштаби виробництва; характер продукції, що випускається, її конструктивні особливості; рівень і форми спеціалізації та кооперування; трудомісткість виготовлення продукції, техніка, що застосовується у виробництві; тип виробництва.

У свою чергу виробнича структура впливає на наступні техніко-економічні показники підприємства: рівень продуктивності праці, структуру основних засобів, чисельність працюючих, собівартість продукції, рівень рентабельності та ін.

Аналіз виробничої структури підприємства проводять за показниками:

1) розміру виробничих ланок: обсяг випуску, чисельність робітників, розмір ОЗ, потужність енергетичних установок;

2) ступеня централізації окремих процесів: відношення обсягу робіт, виконуваних в спеціалізованих підрозділах до загального обсягу робіт даного виду;

3) співвідношення між основними, допоміжними та обслуговуючими виробництвами (за чисельністю робітників, обладнанням, площами, ОЗ);

4) пропорційності взаємопов’язаних виробничих ланок (коефіцієнт спряження потужностей);

5) рівня спеціалізації окремих ланок: частка підрозділів з різним типом спеціалізації;

6) ефективності просторового розміщення підприємства: відношення площі під будівлями, спорудами та устаткуванням до загальної площі підприємства;

7) характеру взаємозв’язків між підрозділами: кількість переділів у процесі, вантажооборот між ними тощо.

За результатами аналізу проводиться раціоналізація структури підприємства.

Найбільш характерними є наступні 3 типи виробничої структури:

1. Технологічна структура означає спеціалізацію цехів і дільниць на виконанні якої-небудь певної частини загального виробничого процесу, яка має чітку технологічну уособленість. При цьому обробляються всі види продукції та встановлюється однотипне устаткування. Технологічний принцип спеціалізації можливий в тих випадках, коли всі види продукції обробляються за єдиною технологією, на одному і тому ж устаткуванні.

2. Предметна структура передбачає виготовлення у виробничому підрозділі певного виробу або обмеженого числа однорідних виробів. В цехах предметної спеціалізації повністю здійснюється відповідний етап виготовлення закріплених за ним деталей відносно вузької номенклатури. Для цих цехів характерне різноманітне устаткування та оснащення, але вузька номенклатура виробів. Предметний принцип формування виробничої структури ефективний тільки тоді, коли планове завдання є достатнім для забезпечення високого завантаження робітників та устаткування.

3. Змішана структура. При цьому в одному цеху (на дільниці) виконується певна стадія технологічного процесу, але не по всім виробам, а по окремим. Як правило, початкові цехи будуються за технологічним принципом, а обробні і випускаючі – за предметним.

Організацію виробничих дільниць здійснюють за тими ж типами спеціалізації, що і для цехів. Технологічна внутрішньоцехова спеціалізація характерна для умов одиничного і дрібносерійного виробництва. У великосерійному і масовому виробництві застосовується предметна спеціалізація шляхом створення комплексних предметно-замкнених дільниць (КПЗД).

КПЗД характеризуються тим, що весь цикл обробки по групі закріплених виробів здійснюється в межах даної дільниці. Деталі для обробки на таких дільницях підбирають зазвичай за спільністю технологічних маршрутів (устаткування) і габаритів. КПЗД можна створювати при умові забезпечення повного завантаження устаткування, що досягається при великих масштабах виробництва однорідної продукції.

Для забезпечення раціонального розміщення основних і допоміжних служб підприємства, включаючи рельсові і безрельсові шляхи, підземні та наземні мережі, урахування рельєфу місцевості і вимог благоустрою території складається генеральний план підприємства. На ньому графічно відображаються всі будівлі, споруди, комунікації. При складанні генплану підприємства враховується низка вимог (принципів).

Оптимальний варіант виробничої структури обирається за критеріями мінімуму вантажопотоку або мінімуму приведених витрат на виробництво і транспортування продукції.

Сучасні тенденції розвитку виробничих структур: переважний розвиток предметно-спеціалізованих структур; створення предметно-замкнених цехів і дільниць; зростання частки допоміжних та обслуговуючих цехів; створення малих підприємств на базі допоміжних господарств великих підприємств та ін.

Шляхи удосконалення виробничих структур: поглиблення спеціалізації основного виробництва; розширення кооперації по обслуговуванню виробництва; розвиток КПЗД; оптимізація розмірів підприємства; перехід на безцехову структуру управління на малих і середніх підприємствах; створення промислових вузлів в межах міста або регіону та ін.

Поиск по сайту: