Підсудність цивільних справ з іноземним елементом. Підготовка та розгляд справи

Підсудність цивільних справ з іноземним елементом — це

компетенція національних судів (зокрема судів України) щодо розгляду та вирішення цивільних справ та вчинення окремих процесуальних дій за участю іноземного елемента.

Глава 26.

Підсудність у справах, в яких беруть участь іноземні особи, а також у спорах, в яких хоча б одна з сторін проживає за кордоном, визначається законодавством України. Тобто при вирішенні питання про розгляд цивільних справ з іноземним елементом в Україні діє так званий "закон суду", за яким застосовуються правила загальної територіальної, альтернатив­ної, виключної та договірної підсудності.

Проте, вирішуючи питання про підсудність цивільних справ з іноземним елементом, слід враховувати не тільки норми внут­рішньодержавного права, а й колізійні, які містяться в конвен­ціях і двосторонніх договорах України та інших держав про правову допомогу. Наприклад, за загальним правилом внутріш­ньої територіальної підсудності позов подається за місцем пос­тійного проживання (місцезнаходження) боржника. Якщо така особа не має в Україні місця проживання, позов може бути пред'явлено за місцем знаходження його майна тощо.

Проте, за угодою сторін, одна з яких є іноземним елемен­том, конкретна цивільна справа, підсудна національному суду, може бути віднесена до юрисдикції іноземної держави чи, нав­паки, справа, підсудна іноземному суду, може бути в силу угоди сторін віднесена до юрисдикції місцевого суду. Угоди сторін, якими визначається підсудність, називають пророгацій-ними угодами.

На стадії підготовки такої справи до судового розгляду суддя має вирішити питання про належність поданих сторона­ми доказів, допустимість засобів доказування і, якщо необхід­но, вирішити клопотання сторін про витребування доказів, у тому числі на території іншої держави.

Оскільки суди України можуть діяти тільки в межах тери­торії нашої держави, виконання такої та ряду інших проце­суальних дій за межами України можливе лише шляхом звер­нення за сприянням до судових органів інших держав (судове доручення), яке охоплюється поняттям "міжнародної правової допомоги".

Суди України можуть звертатися до іноземних судів з до­рученням про виконання окремих процесуальних дій. Порядок таких зносин регулюється законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Вітчизняні суди виконують передані їм в установленому порядку доручення іноземних судів про проведення окремих

Міжнародний цивільний процес

процесуальних дій (вручення повісток та інших документів, допит сторін і свідків, проведення експертизи, огляду на місці тощо), за винятком випадків, коли виконання доручення: пору­шує суверенітет України або загрожує національній безпеці України; не належить до юрисдикції цього суду. Процесуаль­ний порядок виконання судових доручень у кожній країні ре­гулюється її внутрішнім законодавством та міжнародними до­говорами, в яких вона бере участь (зокрема Конвенцією від 18 березня 1970 р.).

На стадії підготовки при визначенні судом складу осіб, які беруть участь у справі, та забезпеченні їх своєчасної явки в судове засідання, у міжнародному цивільному процесі можуть використовуватися судові виклики та повідомлення. Особли­вість вчинення цієї процесуальної дії полягає в тому, що по­вістки національного суду на території України мають обо­в'язковий характер для одержувача, а за межами нашої держа­ви вони втрачають обов'язковість.

Для того, щоб забезпечити вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, Україна приєдналась до відповідної Конвенції (15 листопада 1965 р.), якого передбачено вимоги до оформлення докумен­тів, що передаються для вручення в іншій державі, порядок та способи вручення документів.

Розгляд цивільних справ з іноземним елементом здійсню­ється за "законом суду", тобто, якщо справа розглядатиметься судом України, то розгляд відбувається в порядку, передбаче­ному цивільним процесуальним законодавством України.

При вирішенні цивільної справи з іноземним елементом суд, як правило, застосовує норми національного права. Однак відповідно до ч. 6 ст. 8 ЦПК норми права інших держав засто­совуються судом лише у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд може застосову­вати не тільки іноземні закони, але й звичаї та судову практи­ку в тих межах, у яких останні визнаються джерелами права у відповідних державах. Причому, норми права інших держав мають застосовуватися відповідно до їх офіційного тлумачен­ня та практики застосування. Тому для застосування норми іноземного права суд перш за все повинен з'ясувати її зміст. З цією метою суд може звернутися до Міністерства юстиції

Глава 26.

України чи іншого компетентного органу або залучити експер­тів.

Зміст права може встановлюватись не тільки судом, а й сторонами, які в цьому заінтересовані. Наприклад, відповідно до ст. 9 ЦПК особи, які беруть участь у справі, можуть пода­вати відповідні документи, що підтверджують зміст норм пра­ва іншої держави, на які вони посилаються в підтвердження своїх вимог або заперечень, а також іншими засобами сприяти суду у з'ясуванні їх змісту.

Якщо зміст норм права іншої держави, незважаючи на вжи­ті з цією метою заходи, в розумні строки не з'ясовано, суд за­стосовує відповідні норми законів та інших нормативно-право­вих актів України.

Провадження в цивільних справах з іноземним елементом здійснюється відповідно до нормативно-правових актів, чин­них на час вчинення конкретних процесуальних дій, розгляду та вирішення справи. Тому для застосування норми іноземно­го права суд повинен не лише з'ясувати її зміст, а й перекона­тися, що норма є чинною на момент застосування.

Поиск по сайту: