Структура прикладної політології 8 страница

в) функціональний метод. Використання його акцентує
увагу на виявленні залежностей між об'єктивними соціаль­
ними утвореннями (структурами). Відповідно до цієї тради­
ції появу політичного менеджменту можна пояснити визрі­
ванням у суспільстві, політичній системі відповідної потре­
би. Логіка аналізу за такого підходу зумовлена необхідністю
правильно сформулювати значення функції. Функціоналіст-
ська методологія відображає взаємозалежність усіх елемен­
тів соціального світу, пропонує відповідну логіку пояснення
об'єктивних причинно-наслідкових зв'язків, не пов'язаних
з намірами, інтересами окремої людини;

г) метод системного аналізу. Він орієнтує дослідників на
розгляд соціального об'єкта як відкритої системи, що взає­
модіє з навколишнім середовищем і перебуває в постійному
розвитку. У соціальних науках системний аналіз синтезу­
вав загальнометодологічні принципи теорії систем, кібер­
нетики, синергетики, структуралізму і функціоналізму. За
допомогою системного аналізу можна описувати політичну
управлінську взаємодію як складну цілісність, що містить
внутрішні механізми самовідтворювання, що забезпечують
відновлення системи.

Структуралізм, топологічний аналіз відкривають мо­жливості для вивчення політико-технологічного управлін-

Ю6 Предмет і специфіка прикладної політології

ня як об'єктивного соціального явища, результату діяль­ності людей, що створили за відносно короткий час особ­ливий тип взаємодій, зв'язків і відносин, а також як особли­вий сегмент соціальної реальності. Замість людини як осо­бистості в контексті цих методів об'єктом аналізу стають суб'єкти і об'єкти управління, функції, групи, організації, статуси і ролі, інформаційні канали і системні відносини.

Попри важливість вивчення системно-функціонально­го контексту політико-технологічного управління, пріо­ритетним є дослідження мотивації політичної дії, що зумо­влено специфікою цього виду політичного управління, яке реалізовується здебільшого не шляхом створення норма­тивних обмежень для об'єкта управління, а завдяки впли­ву на мотивацію людей, залучених в управлінський про­цес. Мотивацію не можна пояснити в рамках методологіч­них підходів, орієнтованих на конструювання соціальної реальності. Внутрішній світ, свідомість установки люди­ни, не можна описувати за допомогою тих понять і катего­рій, що й об'єктивний світ політичних відносин, інститу­тів, норм і організацій.

Створені в соціальних науках методи, зорієнтовані на пізнання мотивації соціальної дії, використовуються для пояснення різних типів поведінки. їх можна застосувати і для вивчення специфіки поведінки людей, залучених у по-літико-управлінський процес. Існують такі теорії вивчен­ня поведінки людей:

— теорії раціонального вибору і теорії обміну. Ця мето­дологічна концепція ґрунтується на тезі про існування універсального прагнення людини до отримання макси­мальної винагороди за мінімальну ціну («закон вигоди»). Засновник «теорії обміну» в соціології Джордж Хоманс (1910—1989) вважав, що індивід вступає у взаємодію, спо­діваючись отримати матеріальну винагороду, особисту без­пеку, любов, статус тощо. Наприклад, виборець, голосую­чи за кандидата, сподівається на розв'язання актуальних для нього проблем, діючи за принципом: «Що ти для мене зробив, щоб я за тебе голосував?». Тобто він може очікува­ти підвищення пенсій, зниження податкового тиску, вдос­коналення системи охорони здоров'я та ін. Кандидат, у свою чергу, прагнучи отримати якомога більше голосів, обіцяє розв'язання проблем, що хвилюють виборців. При цьому вважається, що і кандидат, і виборець діють ра­ціонально, адекватно оцінюють наслідки своїх дій, раціо­нально обирають способи досягнення цілей.

Г. Саймон сформулював принцип «обмеженої ра­ціональності», відповідно до якого людині властиво пере-

Політичний менеджмент 107

більшувати розумність своїх вчинків, а справжні мотива­ційні стимули мають складнішу природу;

— психодинамічні теорії особистості. Вони, як і теорії раціонального вибору, пояснюють поведінку людини вну­трішніми чинниками, описуючи джерело активності як складний, не завжди усвідомлюваний процес. Так, заснов­ник психоаналізу Зигмунд Фройд (1856—1939) наго­лошував на особливій ролі несвідомого, пояснюючи склад^-ність поведінки суперечностями між Я (несвідомим), Его (свідомістю) і Супер-Его (засвоєними індивідом моральни­ми нормами). Головною рушійною силою, що спонукає лю­дину до дій, прихильники цих теорій (А. Маслоу) вважають потреби. Загалом подібні теорії націлюють політичного технолога на пізнання складних внутрішніх процесів, які переживає людина, залучена до управлінської взаємодії;

— біхевіористські теорії. За твердженням їх представ­ників, поведінка є своєрідною реакцією людини на зовніш­ні стимули, керуючи якими, можна домогтися зміни пове­дінки. Оскільки політичний технолог має змогу створюва­ти зовнішні стимули, біхевіористські теорії широко застосовуються у політико-технологічному управлінні. Наприклад, знаючи, що люди загалом позитивно реагують на обіцянки розв'язувати важливі для них проблеми, полі­тичні технологи вкладають у вуста політиків різноманітні обіцянки, наповнюють ними тексти передвиборних про­грам. Однак для цього необхідно знати типову реакцію на певні стимули;

— когнітивні (пізнавальні) теорії. Послуговування ними орієнтує на пошук у ментальних процесах, за допо­могою яких людина пізнає і пояснює світ, оскільки її дії залежать від того, як вона сприймає, оцінює, інтерпретує ситуацію. Проникнення в таємниці складних когнітивних процесів відкриває перед політичними технологами вели­чезні можливості щодо впливу на людей.

2. Емпіричні методи зорієнтовані на отримання безпо­середнього знання про конкретний об'єкт, збір і обробку фактичного матеріалу. їх поділяють на методи, за до­помогою яких досліджують дії учасників політико-техно­логічного управлінського процесу, та кількісні (жорсткі) методи. До них зараховують:

а) метод спостереження. Він є систематизованим, цілес­прямованим сприйняттям явища або процесу. Наприклад, спостереження під час виборчої кампанії за діями супер­ників передбачає фіксування їх заяв, реклами, участь у пе­редвиборних заходах тощо. Цей метод має багато спільно-

108 Предмет і специфіка прикладної політології

го із повсякденністю політичних подій. Однак науково ор­ганізованому спостереженню притаманні широке поле спо­стереження, здатність виявляти різноманітну гаму вчинків дійових осіб на політичній арені, ступінь повторюваності тих чи інших подій, характер, послідовність взаємодій;

б) анкетні опитування. Завдяки їм за правильної нау­
кової методики можна дізнатися про процеси, що відбува­
ються в свідомості особи: про що вона мріє, яким лідерам і
політичним партіям надає перевагу. Ці процеси у свідомо­
сті можуть до певного часу ніяк не виявлятися в політич­
ній поведінці людей, але приховано готувати їх до певних
дій. У політико-технологічному управлінні опитування
дають змогу виявити установки, ціннісні орієнтації, без
знання яких неможливо розраховувати на успіх у дося­
гненні мети. Опитування допомагають також отримати ін­
формацію про вчинки, події, які опинилися з різних при­
чин за межами наукового спостереження;

в) контент-аналіз. Цей метод є систематичним число­
вим обробленням, оцінюванням та інтерпретацією форм і змі­
сту інформаційного джерела. Завдяки ньому з'ясовують, яка
інформація і в якому обсязі міститься у програмних заявах
кандидата, чи відображає він стан громадської думки, по­
треби й інтереси мас. Контент-аналіз особливо корисний за
неможливості здійснити анкетне опитування, коли вкрай
необхідна інформація про пріоритетні цілі політичної орга­
нізації, державної установи, політичного лідера;

г) case-study (вивчення випадку). Він передбачає відно­
сно тривале «занурення» дослідника в об'єкт, що вивча­
ється, всебічний розгляд «випадку» в єдності його взає­
мозв'язків і динаміці розвитку, вивчення групових норм і
цінностей, структури ролей, системи владних відносин.
Послуговування цим методом допомагає одержати всебіч­
ну інформацію про об'єкт. Використовуючи його у полі­
тичному менеджменті, вивчають політичні рухи, партії,
окремих осіб, які є об'єктами управлінської дії;

ґ) глибинне інтерв'ю. Це опитування, в якому дослід­ник безпосередньо розмовляє з респондентом, пропонує йому сформулювати відповіді на заздалегідь підготовлені запитання, спонукає до міркувань, оцінювання подій. Під час такої бесіди-інтерв'ю виявляють уявлення, емоційні переживання, побоювання, надії респондента. Політичні технологи вдаються до цього способу отримання інформа­ції при підготовці масштабного анкетного опитування або у зв'язку з неможливістю підготувати і якісно провести ан­кетне опитування;

Політичний менеджмент 109

д) метод фокус-групи (групової дискусії). Його викори­стовують з метою виявлення ставлення різних груп до по­дій, явищ. У такій регульованій дослідником дискусії бе­руть участь підібрані на основі науково обгрунтованої вибір­ки особи. Завдяки добре продуманій методиці організації групової дискусії вивчають реакцію населення на виступ політичного лідера, його передвиборну заяву, політичну рекламу тощо.

Сукупність методів, що застосовується в політично­му менеджменті (як і в політичній науці загалом), по­діляється на дві групи — кількісні та якісні. Кожна з них має свої характеристики, які можна прослідкувати з табл. 1.4.

Таблиця 1.4

Особливості кількісних і якісних методів,

що використовуються в політичному менеджменті

для отримання інформації про ситуацію

НО Предмет і специфіка прикладної політології

Кожен метод має певні переваги і обмеження. Та жоден з них не дає універсальної можливості осягнути все різнома­ніття, всю складність управлінських процесів у політиці.

Етико-моральні аспекти політичного менеджменту

Професіоналізація політичного менеджменту суттєво актуалізувала етичні аспекти діяльності політичних мене­джерів, політичних консультантів і технологів, готових заради досягнення мети вдаватися до обману виборців, ма­ніпуляції громадською думкою, шантажування своїх кон­курентів. У політичному лексиконі побутує термін «брудні технології» — невідповідність методів, які використову­ють у політичній боротьбі, нормам моралі і права. У сус­пільстві склалася думка, що в кращому разі політичні тех­нологи балансують на межі етично допустимого, в гіршо­му — діють всупереч нормам моралі, слугуючи особистій вигоді або політичній кон'юнктурі.

Суттєвою етичною проблемою політичного менеджмен­ту є вибір засобів досягнення мети, співвідношення форм політичної боротьби з нормами суспільної моралі. У широ­кому контексті співвідношення політики і моралі є вічною темою. Йдеться про те, що в політиці моральнісні стандар­ти не для всіх мають однакове значення. Нерідко викори­стовують навіть аморальні засоби.

У теорії такий підхід обґрунтував італійський держав­ний діяч, філософ Нікколо Макіавеллі (1469—1527). На його переконання, політичні цілі досягаються політични­ми засобами. Політик, який керується тільки принципами абсолютного добра, не зможе бути успішним, оскільки живе серед людей, які орієнтуються на інші принципи. Тому потрібно, за його словами, обирати менше зло в си­туації конфлікту з моральними цінностями, адже викори­стання зла неминуче. Для досягнення політичної мети за­гальноприйнята мораль не може бути перешкодою, а засо­би повинні відповідати меті. Такий підхід ілюструють слова Рузвельта: «Мерзотник, але наш мерзотник».

Для припинення аморальних способів політичної бо­ротьби в суспільстві слід створити правовий механізм ре­гулювання конкуренції політичних акторів. Не менш ва­жливим є формування в масовій свідомості ціннісних орі­єнтацій, переконань.

За альтернативних виборів принципом стало твер­дження, що в боротьбі за голоси виборців всі засоби при­датні, якщо проголошувані кандидатом і його командою

Політичний менеджмент 111

цілі відповідають політичним ідеалам певних груп насе­лення. З метою пристосування до них політикам роблять маску-роль, що найточніше імітує найбільш визнану со­ціумом і схвалену більшістю модель поведінки. Імітація дає змогу політику формально ідентифікувати себе із домі­нуючими в соціумі цінностями і нормами поведінки, реаль­но будучи «вірним собі», сповідуючи протилежну систему ціннісних орієнтацій. За такої атмосфери вдаються до спо­творення дійсності, використовуючи маніпулювання ін­формацією та свідомістю; маскування обману під машка-рою доброти, турботи (лицемірство); віроломність, зухвалу брехню. Неправдивими можуть бути політичні програми і гасла, фінансові обіцянки, економічні цілі тощо.

Коли людина говорить неправду, її тіло починає давати зовсім протилежні сигнали, стверджують психологи. Од­нак вправні політичні діячі настільки вміло контролюють рухи свого тіла, що важко помітити, коли вони говорять неправду, тому їм довіряють.

Як стверджує австралійський соціальний психолог Алан Піз (нар. 1952), той, хто вдається до неправди, свої же­сти тренує: або практикою казати неправду тривалий час, або викоріненням у себе жестикуляції, щоб позбавитися не­гативних і позитивних жестів, коли він говорить неправду.

Суспільство не відкинуло аморальних способів полі­тичної боротьби не лише через неоднозначність норм цієї боротьби, а й через відсутність єдиних вимог до учасників політичного процесу, що було спричинено політичними пристрастями.

Не менш важлива проблема взаємодії політичних тех­нологів з політиками, яких вони консультують. Природ­ним прагненням будь-якого фахівця є отримання за свою працю високої винагороди. Сучасні політтехнологи пропо­нують клієнтам досить високі суми витрат на кампанію, в т. ч. і на оплату своїх послуг, хоч якість цих послуг може не відповідати їх ціні. Нерідко технологи свідомо пропону­ють замовникам «витратні» технології, наприклад прове­сти масштабну рекламну кампанію, що потребує значних фінансових ресурсів, кандидату, чиї шанси на перемогу в передвиборній боротьбі можуть бути реалізовані і без такої акції. Тому політичне консультування передбачає встано­влення між політиком і консультантом довірливих відно­син. Не можна займатися конструюванням іміджу політи­ка і просуванням цього іміджу, не знаючи подробиць їх біографії, особливостей психології, що породжує проблему відповідальності технологів за нерозголошування одержа­ної інформації. Ця проблема постає особливо гостро, ос-

112 Предмет і специфіка прикладної політології

кільки у виборчих технологіях поширеним прийомом є дискредитація політичного конкурента.

Відчутною є проблема конкуренції на ринку політич­них консалтингових послуг. Водночас кожна консалтинго­ва фірма прагне продемонструвати свій професіоналізм, високі етичні норми, нерідко використовуючи для доказу власної ваги «дуті» рейтинги тощо.

Конкуренція без правил на ринку консалтингових послуг підриває довіру до людей, що займаються цією справою, ста­влення до них як до маніпуляторів, «чорних парників», для яких не існують норми моралі й етичні принципи, актуалізує необхідність виробити цивілізовані правила поведінки.

Суттєвою проблемою є відповідність політичних, етич­них ідеалів політичного технолога вибору ним політичної сили, якій він збирається надавати послуги. Конкуренція на ринку консалтингових послуг може підштовхнути політич­ного технолога до роботи з політиками, чиї ідеологічні погля­ди і ціннісні орієнтації суперечать його власним. Так, в одній виборчій кампанії він може допомагати кільком кандидатам, що дає підстави стверджувати про його безпринципність.

Політичним технологам при формуванні іміджу полі­тика, електоральних переваг населення, вирішенні інших завдань доводиться вдаватися до прихованих психологіч­них дій, маніпуляцій (наприклад, передвиборний плакат, на якому кандидат зображений з дитиною на руках).

Деякі фахівці вважають, що серед безлічі способів впливу неетичним можна вважати лише засновані на об­мані або ті, що передбачають активну цензуру протилеж­них думок, коли людину позбавляють можливості озна­йомиться з іншою точкою зору, нейтралізують її здатність захищатися від впливу, не дають змоги сперечатися, обду­мувати рішення або віддалятися від суб'єкта впливу.

Отже, політичні менеджери у своїй діяльності повинні співвідносити свою управлінську діяльність з нормами мо­ралі, уявленнями про добро, зло, справедливість. У цій справі важко досягти однозначності, оскільки етичні принципи в політиці пов'язані з політичними й ідеологіч­ними пристрастями.

Політичний технологічний процес

як механізм суб'єкт-об'єктної взаємодії

Управління завжди є процесом, тобто певною послідов­ністю дій людей, залучених до розроблення, ухвалення і реалізації управлінського рішення. Політичний процес —

Політичний менеджмент 113

одна з центральних категорій політичної науки. Деякі уче­ні ототожнюють його з політикою загалом (Р. Доуз), інші бачать його специфіку в результатах функціонування по­літичної системи (Т. Парсонс), у динаміці боротьби і супер­ництва груп за статуси і ресурси влади (Р. Дарендорф), в поведінкових аспектах реалізації суб'єктами своїх інтере­сів і цілей (Ч. Мерріам).

У межах цих підходів політичний процес розкриває свої найважливіші джерела, стани, елементи. Загальновизна­ною є теза, що політичний процес відображає реальну взає­модію суб'єктів політики, сформовану не відповідно до на­мірів лідерів або програм партій, а внаслідок дії різноманіт­них зовнішніх і внутрішніх чинників. Він засвідчує те, як індивіди, групи, інститути влади зі всіма своїми стереотипа­ми, цілями, забобонами взаємодіють між собою і з держа­вою, реалізовуючи свої специфічні ролі і функції. Та оскіль­ки ситуації, стимули і мотиви людської поведінки постійно змінюються, політичний процес виключає певну заданість, зумовленість у розвитку подій і явищ, технологічність.

Політичний технологічний процес — послідовність взаємодій суб'єкта управління, який переслідує певну мету, з об'єктом, від дій якого залежить досягнення поставленої мети.

Суб'єкт управління ухвалює управлінські рішення, на­магається реалізувати їх на практиці, впливаючи на тих, від кого залежить досягнення поставленої ним мети. Він переслідує політичні цілі, пов'язані, як правило, зі зміною розстановки сил у політичному просторі.

Досягнення політичної мети завжди потребує колек­тивних зусиль. Тому суб'єктами політичного управління завжди є такі організовані групи:

1) групи управління, створені в рамках або на основі партійних і суспільно-політичних організацій. Партії ха­рактеризуються формалізованими ієрархічними відноси­нами, що перетворює їх на згуртовану, організовану, пра­цездатну соціально-політичну машину, спроможну за вмі­лого керівництва цілеспрямовано концентрувати зусилля на розв'язанні поставлених завдань;

2) служби, сформовані в структурі державних організа­цій, що займаються формуванням їх позитивного іміджу, а також іміджу керівників. Внутрішні відносини жорсткі­ше формалізовані, ніж у партійних і суспільно-політичних організаціях, оскільки виконання службових обов'язків контролюється за допомогою спеціальних механізмів;

3) неполітичні організації, групи інтересів, які вплива­ють на державних посадовців з метою отримання від них

114 Предмет і специфіка прикладної політології

певних пільг, привілеїв тощо для зміцнення своїх еконо­мічних, фінансових та інших позицій у суспільстві (лобіст­ська діяльність);

4) клієнтели, що передбачають об'єднання людей нав­коло лідера. У них відсутні формалізовані відносини, го­ловним об'єднувальним чинником є традиційна, ціннісна, емоційно-психологічна орієнтація на лідера. Клієнтели можуть ефективно працювати, зміцнювати авторитет сво­го лідера, лобіюючи інтереси групи, беручи участь в елек­торальному процесі. Неформалізованість відносин ком­пенсується особливими особистісними, партикулярними зв'язками, що впливають на мотивацію членів клієнтел;

5) професійні організації, які спеціалізуються на про­блемах політичного менеджменту. їм притаманні професі­оналізм, згуртованість, здатність якісно ставити і розв'язу­вати завдання політичного управління. Вони співпрацюють з партіями, рухами, державними органами, незалежними кандидатами.

Досягнення мети суб'єктом політико-технологічного управління завжди залежить від інших людей (виборців, парламентаріїв, політичних супротивників та ін.), тому на них доводиться здійснювати певні впливи, перетворюючи їх на об'єкти політико-технологічного правління. Це реаль­ні люди, що мають свої цінності, інтереси, переконання, займають різні позиції в соціальному і політичному просто­рі, є представниками різноманітних соціальних груп. Об'єкти політико-технологічного управління мають різні ступені підтримки суб'єкта управління. Серед них ви­окремлюють:

а) активних прибічників суб'єкта управління, які ре­ально допомагають йому в досягненні цілей (твердий елек-торат партії, що за будь-яких умов проголосує за її канди­датів; палкі прихильники політичного лідера, що підтри­мують усі його дії; законодавці, пов'язані особливими інтересами з лобістською групою);

6) пасивних прихильників (співчувають суб'єкту упра­
вління, але утримуються від активних самостійних дій
щодо його підтримки). На виборах вони з високою ймовір­
ністю проголосують за пропонованого суб'єктом кандида­
та, однак можуть піддаватися впливу будь-яких чинників
(зайнятість на роботі, сімейні обставини);

в) нейтральних, що не мають чіткої політичної позиції, симпатій до конкретних політичних лідерів або партій, не­достатньо інформовані про цілі суб'єктів політики, цілком занурені в особисті проблеми;

Політичний менеджмент 115

г) недовірливих, які або симпатизують іншим політич­ним партіям і політичним лідерам, або упереджено ста­вляться до всіх політиків, відчувають розчарування, не ві­рять у спроможність державних і політичних діячів кон­структивно розв'язувати проблеми країни, регіону;

ґ) вороже налаштованих, тобто осіб, які зробили свій політичний вибір, стали активними прихильниками ін­ших політичних лідерів і політичних партій. їх політич­ний вибір підштовхуватиме до дій, спрямованих на проти­стояння, протидію суб'єкту управління.

Визначення питомої ваги кожної категорії в потенцій­ному об'єкті політико-технологічного управління є важли­вою складовою аналітичного конструювання ситуації і здійснюється з використанням емпіричних методів.

Суб'єкту управління доводиться вступати у взаємодію з об'єктом, неоднорідним за політичними орієнтаціями, вподобаннями, ставленням до нього, готовністю реагувати на управлінські рішення. Тому він повинен намагатися утримати в полі свого впливу дві перші групи, залучити до управлінської взаємодії третю і, якщо це можливо, ней­тралізувати дії тих, хто входить до четвертої і п'ятої груп.

Будь-яка взаємодія передбачає активність обох її уча­сників. Вона може виявлятися в діях, розгортатися на рів­ні ментальних, розумових процесів, емоційних пережи­вань. Дії суб'єкта, що ініціює політико-технологічний процес, полягають у перетворенні потенційного об'єкта на реального учасника управлінського процесу. Для цього до­водиться долати його індиферентність (лат. indifferentis — бездіяльний, байдужий) до цілей суб'єкта управління, бо­ротися проти впливу на нього політичних супротивників.

Отже, кожна взаємодія по-своєму унікальна, вона не може цілком повторюватися в іншій ситуації та в інший час. Однак в основі її лежать певні загальні процеси, знан­ня яких може допомогти суб'єкту управління наблизитися до поставлених цілей. Тому важливо визначити основні чинники, що впливають на конфігурацію, розгортання і перебіг політико-технологічного процесу.

Політична культура

як чинник політичного менеджменту

Культура, в якій людина виросла, і політична культу­ра зокрема певною мірою спрямовують спосіб її мислення, сприйняття, оцінювання навколишнього світу, формують

116 Предмет і специфіка прикладної політології

ціннісні орієнтації, що зумовлюють ставлення людини до подій і її діяльність.

Якщо індивід помиляється або навмисно порушує вста­новлені культурою правила взаємодії, це провокує певну реакцію з боку інших учасників взаємодії, які своїми зау­важеннями або санкціями спонукають його до санкціоно­ваної культурою поведінки. Постійна регулятивна дія норм культури реалізується за допомогою внутрішнього (відчуття незручності, сорому, провини і докорів сумління через порушення норм спілкування) і зовнішнього (заува­ження, осуд вчинків іншими людьми, карання за них) ме­ханізмів.

Вплив культури полягає в необхідності учасників полі-тико-технологічного процесу орієнтуватися на ціннісні думки, які поділяє більшість, ідеали, уявлення про ва­жливе і значуще. Однак політичні цілі далеко не завжди узгоджуються із цінностями культури суспільства, уяв­леннями про добре, порядне, справедливе. Наприклад, зростання авторитету державного, політичного діяча, створення привабливого іміджу державної установи, полі­тичної партії, формування електоральних переваг насе­лення виражають намагання представників груп здобути вигідніші позиції в політичному просторі, знайти додатко­ві можливості для впливу на інших людей, мати доступ до більш значущих ресурсів. Не завжди такі цілі органічно вписуються в колективні уявлення про справедливість, рівність, демократію, а тому майже ніколи не оприлюдню­ються в такому сенсі. В кращому разі, може бути заявлено, що кандидат домагається підтримки населення, оскільки знає, як можна поліпшити ситуацію в країні, і працювати­ме заради інтересів своїх виборців.

Культура змушує ініціаторів політико-технологічного процесу або щиро вибудовувати свою політику відповідно до етичних, соціально-політичних цінностей суспільства, або камуфлювати свої цілі, створювати видимість відповід­ності своєї діяльності загальнолюдським цінностям.

Роль мотивації в досягненні цілей політичного менеджменту

Політичною дією є будь-який поведінковий акт, спря­мований на відтворення, розвиток і зміну політичної ре­альності. Політико-технологічні управлінські дії відтво­рюють особливий сегмент політичної реальності: відноси-

ПОЛІТИЧНИЙ менеджмент ]_]_7

ни політичного лідерства, вплив груп тиску на державні структури і державних посадовців, електоральні процеси, масові політичні акції, поширення політичних цінностей, політичних оцінок і думок. При цьому не важливо, чи лю­дина є свідомим, цілеспрямованим учасником цих акцій, чи її участь у політичній події відбулася під впливом ви­падкових чинників.

Політико-технологічний процес є сукупністю політич­них дій його учасників. При цьому суб'єктивна інтерпре­тація учасниками процесу своїх дій як неполітичних не має значення, бо об'єктивно ці дії сприяють відтворенню саме політичного типу управлінських відносин. У межах політико-технологічного управління дії індивідів поділя­ють на такі види:

1) дії, що відтворюють інституційні політичні відноси­ни, коли індивід орієнтується на статусно-рольові моделі політичної поведінки. Наприклад, кандидат і виборець ре­презентують дві моделі політичної поведінки, кожна з яких містить відповідні рольові вимоги. Кандидат повинен вести свою виборчу кампанію, здійснювати рекламні ак­ції, виступати перед населенням, а виборець має право проголосувати за будь-якого кандидата, нікому не віддати свій голос або взагалі проігнорувати вибори;

2) дії, за допомогою яких суб'єкт і об'єкт політико-техно­логічного процесу висловлюють, поширюють політичні цін­ності, оцінки, думки, уявлення, ідеали. Такими є виступи політичних лідерів, висловлювання звичайними учасника­ми політичних процесів своїх думок, оцінювання політич­них подій, формулювання уявлень про бажаний політичний і соціальний порядок. Завдяки цим діям відтворюється і роз­вивається унікальне поле політичної культури суспільства, передаються від покоління до покоління ментальні кон-структи, що впливають на політико-технологічні процеси в суспільстві;

Поиск по сайту: