Структура прикладної політології 4 страница

7) забезпечення національної безпеки та оборони (за­твердження загальної структури, чисельності, визначення функцій силових міністерств; оголошення стану війни і укладення миру; запровадження воєнного, надзвичайного станів; оголошення загальної або часткової мобілізації; ви­користання військових формувань для відсічі збройної аг-

Підготовка і прийняття державно-політичних рішень 55

ресії проти країни; надання військової допомоги та напра­влення військових підрозділів до інших держав; допуск військових підрозділів інших держав на свою територію; оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації);

8) внесення змін до Конституції; визначення порядку використання і захисту державних символів, встановлен­ня державних свят;

9) визначення і гарантування прав і свобод людини і громадянина; основних обов'язків громадянина; грома­дянства, правосуб'єктності громадян, статусу іноземців та осіб без громадянства; прав корінних народів і національ­них меншин; порядку застосування мов;

10) визначення засад утворення і діяльності політич­них партій, інших об'єднань громадян, засобів масової ін­формації;

11) розроблення засад цивільно-правової відповідаль­ності; визначення діянь, які є злочинами, адміністратив­ними або дисциплінарними правопорушеннями, та відпо­відальності за них.

Рішення з формування державної політики передбача­ють:

1) розроблення і прийняття програми діяльності уряду, державного бюджету;

2) розроблення засад зовнішньої та внутрішньої політи­ки (грошово-кредитної, фінансової, валютної, цінової, інве­стиційної, податкової); політики в сферах праці й зайнято­сті населення, соціального захисту, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; охорони здоров'я; ос­віти; науки; культури; охорони природи, екологічної безпе­ки і природокористування; використання морської еконо­мічної зони, континентального шельфу, освоєння космічно­го простору, організацію та експлуатацію енергосистем, транспорту і зв'язку;

3) встановлення порядку утворення і погашення дер­жавних внутрішнього і зовнішнього боргів; випуск та обіг Державних цінних паперів;

4) розроблення засад регулювання демографічних і мі­граційних процесів;

5) визначення правових засад підприємництва; вилу­чення об'єктів права приватної власності; затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підля­гають приватизації, правил конкуренції та норм антимо­нопольного регулювання;

6) встановлення порядку введення державних стандартів.

56 Предмет і специфіка прикладної політології

Рішення з реалізації політики стосуються:

1) розроблення і прийняття плану першочергових захо­дів щодо реалізації програми діяльності уряду; плануван­ня нормотворчої діяльності; внесення змін до державного бюджету;

2) здійснення зовнішньої та внутрішньої політики (гро­шово-кредитної, фінансової, валютної, цінової, інвестицій­ної, податкової); політики у сферах праці й зайнятості насе­лення, соціального захисту, шлюбу, сім'ї, охорони дитин­ства, материнства, батьківства; охорони здоров'я; освіти; науки; культури; охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; використання морської економіч­ної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транс­порту і зв'язку;

3) розроблення, прийняття і реалізації національних, державних і регіональних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвит­ку, охорони довкілля;

4) спрямування і координації роботи міністерств, ін­ших органів виконавчої влади;

5) надання позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, а також одержання їх від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій;

6) забезпечення умов розвитку всіх форм власності; управління об'єктами державної власності;

7) створення вільних економічних зон;

8) здійснення зовнішньоекономічної діяльності Украї­ни; митної справи;

9) забезпечення громадського порядку, боротьби зі зло­чинністю.

Державно-політичні рішення можна класифікувати, беручи за основу функції політиків і державних службов­ців після розподілу ролей між органами влади, наприклад унаслідок реформування системи державного управління.

На процес прийняття рішень впливають такі чинники:

а) ціннісні, що охоплюють основні принципи й переко­
нання, на які орієнтуються суб'єкти ухвалення рішення в
ситуації альтернативного вибору;

б) особистісні — виявлення і врахування інтелектуаль­
них особливостей індивіда на кожному етапі прийняття рі­
шення, а також зважання на те, що напрям участі в цьому
процесі особистості (аналітика, замовника, представників

Підготовка і прийняття державно-політичних рішень 57

груп тиску тощо) може змінюватися залежно від їх статі, соціального походження тощо;

в) пов'язані з ризиком — врахування ймовірності ризи­
ку в процесі прийняття рішення, спричиненого різними
цілями, інструментами діяльності, наданням переваги
альтернативним рішенням;

г) потенціал для розбіжностей, що породжує стурбова­
ність, нетотожність переконань людини і суспільних реалій.

Процес вироблення державно-політичного рішення складний і багатогранний. На його підготовку і прийняття впливають:

— групи, фракції. їх учасників об'єднує певний полі­тичний, економічний, соціальний інтерес, намагання за­лучити на свій бік інститути суспільства, домогтися прий­няття вигідних їм рішень. У цій справі значну роль віді­грають групи тиску, які не мають ексклюзивного впливу на парламент, виконавчу гілку влади, але здатні відчутно втручатися в політику. Тому при підготовці і прийнятті рі­шень необхідно враховувати інтерес різноманітних груп;

— парламентський комітет (підкомітет). Від депутатів, об'єднаних у ці підрозділи парламенту, залежать експерт­ні висновки, включення пропозицій до порядку денного законодавчого органу; вони готують обґрунтування щодо тих чи інших рішень. Комітети і підкомітети суттєво впли­вають на законодавство, що зумовлено їх місцем у структу­рі робочих органів парламенту.

Підкомітети складаються з людей, які лобіюють певні інтереси, виробляючи для цього необхідні рекомендації, домагаючись ухвалення необхідних рішень. Здебільшого такі дії зумовлені необхідністю представляти, відстоювати інтереси виборців. Тому члени підкомітетів завжди під­тримують чиїсь інтереси. Багато в чому їх діяльність за­лежить від здібностей та вміння співпрацювати, взаємо­діяти з виконавчими органами на користь виборців.

Політик і посадові особи виконавчого органу можуть обговорювати державно-політичне рішення у неформаль­ній обстановці. їх взаємодія може бути досить тривалою, Що має як позитивні, так і негативні наслідки. Правди­вість, простота є основою їх плідного співробітництва;

— виконавчі структури. їх діяльність вибудовується на
основі певних політичних ідей, які вони намагаються реа­
лізувати через оперативні програми, задля чого взаємоді­
ють з парламентськими комітетами і підкомітетами, дома­
гаються їх підтримки. Це свідчить, що виконавча влада є
Дієвим суб'єктом формування державної влади, яка бере

58 Предмет і специфіка прикладної політології

активну участь у виробленні і прийнятті рішень, норма­тивних актів законодавчої влади.

Кожен із цих суб'єктів зацікавлений у сприятливій для нього взаємодії з іншими. Групам інтересів (тиску) потріб­ні виконавчі органи для реалізації в їх діяльності своїх ці­лей і потреб. Виконавчі структури зацікавлені у групах ти­ску для політичної підтримки власної діяльності. Зацікав­лені групи інтересів (тиску) також у тісній (часто закулісній) співпраці з парламентськими комітетами, а ті, в свою чергу, намагаються доводити до виборців через ці групи зміст своїх планів, програм, досягнутих результа­тів. Лобістські групи є цінним джерелом політичних ідей, полем дослідження результатів впровадження державно-політичних рішень. Зацікавленість парламентських комі­тетів у співпраці з виконавчими органами зумовлена необхідністю обслуговування інтересів виборців, розвитку нових політичних ініціатив, дослідження й аналізу нере­алізованих можливостей політики.

Такий взаємозв'язок підвищує ефективність розро­блення, прийняття і впровадження державно-політичних рішень. Взаємна зацікавленість і механізм противаг, на яких тримається ця єдність, сприяють оптимальному функціональному забезпеченню державної політики.

При прийнятті рішення слід зважати на ціннісні орієн­тації суб'єктів, які займаються їх підготовкою, і суб'єктів, яким необхідно буде впроваджувати ці рішення в життя. Адже дотримання етичних норм у політиці сприяє вибору кращого її варіанта.

Процедура підготовки і прийняття державно-політичних рішень

Результативність, ефективність і якість управлінських рішень досягаються за умови дотримання певної послідов­ності їх підготовки, прийняття та реалізації. Для цього встановлюють порядок здійснення окремих операцій, пов'язаних зі збором, рухом, зберіганням, обробкою, ана­лізом інформації, забезпеченням нею структурних підроз­ділів і окремих виконавців, а також визначають інші дії, зумовлені потребою розв'язання певних завдань.

Загалом процес підготовки і прийняття державно-полі­тичних рішень охоплює кілька етапів.

І. Усвідомлення проблеми. Цей етап необхідний для визнання самого факту існування проблеми. На перших

Підготовка і прийняття державно-політичних рішень 59

порах суть і наслідки проблеми зрозумілі для обмеженого кола осіб (аналітичних центрів, аналітиків-експертів, тео­ретиків і творчо-аналітичних груп), які виявляють озна­ки, тенденції, факти, що свідчать про зародження, розви­ток чи існування проблеми. Після усвідомлення існування проблеми переходять до її визначення. На цій стадії різне бачення експертами одного й того самого явища, неможли­вість досягнення консенсусу ускладнюють координацію дій аналітиків, аналітичних структур, тому доцільніше аналізувати блоки проблем, рішень, концепцій тощо для виокремлення дослідження і проблеми. При цьому нем­ожливе застосування шаблонів, апробованих сценаріїв, що спричинено необхідністю постійного перегляду і повторно­го визначення проблеми.

Спершу проблему визначають у вузькому масштабі, по­ступово розширюючи його в процесі аналізу. На ранніх стадіях масштаб проблеми визначають аналітики. Часто підставою для цього є результати аналізу споріднених про­блем. Важливо з'ясувати позиції причетних до проблеми індивідів, зацікавлених груп, груп інтересів, груп тиску, які мають владу, ресурси, силу та інші чинники впливу на процес прийняття рішень. Успішність виявлення впливу зацікавлених груп прямо пропорційно залежить від від­критості, прозорості політичного процесу, а також від ви­роблення державної політики.

Усвідомлення проблеми зумовлене і рівнем її структу-ризації. Як свідчить практика, проблеми політики можуть бути добре структурованими; помірно структурованими; незадовільно структурованими і неструктурованими. На структурі кожної позначається рівень її відносної складно­сті, який залежить від співвідношення таких складників, як суб'єкти вироблення рішень, альтернативи, цінності, результати.

Добре структуровані проблеми мають один або кілька Центрів прийняття рішень, невеликий набір альтернатив політики, консенсус щодо цінностей і повну обізнаність стосовно результатів впровадження кожної з альтернатив. Аналогом такої проблеми є комп'ютеризована система прийняття рішень.

Помірно структуровані проблеми охоплюють одного чи кількох суб'єктів підготовки, вироблення, які сповіду­йсь однакові цінності, мають небагато альтернатив, кож­ній із яких притаманні невизначені наслідки.

Підготовку рішень, спрямованих на подолання неза­довільно структурованих і неструктурованих проблем, як

60 Предмет і специфіка прикладної політології

правило, здійснюють багато суб'єктів, які нерідко сповіду­ють різні цінності, надають перевагу різним політичним аль­тернативам. Наслідки таких рішень здебільшого невідомі. Для правильного структурування проблем необхідно:

1) упевнитися, що проблема була правильно сприйнята і визначена, а всі учасники цього процесу правильно зрозу­міли й усвідомили її, що унеможливлювало б появу нових рішень через невдале визначення проблеми;

2) переконатися, наскільки проблема пов'язана з ме­тою діяльності;

3) дослідити особливості різноманітних формулювань проблеми;

4) визначити межі політичного поля (суспільства), яко­го безпосередньо чи опосередковано стосується проблема; державні інституції, ЗМІ, аналітичні центри, осіб, які ма­ють інтереси на цьому полі і намагаються на нього вплива­ти, перешкоди, які вони створили щодо формулювання проблеми; їх завдання і політичну мету.

П. Формулювання державно-політичного рішення. На цьому етапі формулюють пропозиції, оцінюють різні варі­анти розв'язання проблеми. Передусім зосереджуються на обговоренні природи проблеми, її обсягу, потенційної не­безпеки, яку вона створює, філософському обґрунтуванні державно-політичної діяльності щодо неї. Основним мо­ментом є визначення центру розв'язання проблеми, яким можуть бути державний або приватний сектор. Якщо про­блему розв'язують завдяки суто державно-політичним рі­шенням, то обговорюють необхідні управлінські інстру­менти (створення фондів, встановлення податків, інші ре­гулятивні заходи).

На формулювання рішення впливають:

а) пропозиції політики. Як правило, вони всебічно
опрацьовані, обґрунтовані, значною мірою виражають
спроби зацікавлених груп (груп інтересів) привернути ува­
гу до проблеми і містять рекомендації щодо вирішення їх
на свою користь. Вивчення пропозиції політики дає під­
стави для висновків про уявлення і цілі її авторів;

б) універсальні рішення. Вони містять певну кількість
стандартних підходів до розв'язання проблеми. Однак
конкретні технічні, інституційні, політичні та історичні
особливості проблеми можуть обмежити застосування уні­
версальних рішень;

в) модифіковані загальні рішення. Сформувавши набір
загальних рішень, можна відразу їх модифікувати, дбаю­
чи про відповідність конкретним умовам проблеми. Цього

Підготовка і прийняття державно-політичних рішень 61

досягають шляхом комбінації елементів загальних рішень або завдяки пропонуванню нових варіантів альтернатив-стратегій;

г) рішення на замовлення. Вони передбачають уніка­льну альтернативу-стратегію. При цьому не варто шукати домінуючий чи найдосконаліший варіант політики (універ­сальну альтернативу-стратегію). Малоймовірно, що якийсь один варіант буде ідеально придатним для всіх цілей, охоп­люватиме всі сторони й аспекти проблеми, яку слід розв'я­зати. Найкращий варіант рідко буває домінуючим і очевид­ним на перший погляд. Сучасне плюралістичне суспільство демонструє розмаїття ідей, груп, інтересів, поглядів, що унеможливлює вироблення альтернативи-стратегії, яка б влаштовувала всіх учасників процесу політики.

Іноді для підсилення привабливості запропонованого рішення штучно протиставляють його сфабрикованим (бу­тафорським, фіктивним), непривабливим варіантам. Такі дії підривають авторитет і довіру до розробників пропоно­ваного варіанта державно-політичного рішення. Однак у політичній практиці знання неоднозначної реальності ви­гідніше, ніж орієнтація на штучну визначеність, яка або є наслідком імітації діяльності, або спонукає її.

Не варто надавати переваги жодній альтернативі-стратегії, поки не буде оцінено всі можливі варіанти до­сягнення визначених цілей. При оцінюванні кожної аль­тернативи слід бути максимально об'єктивним, уникати упередженого, зарозумілого відкидання інших альтерна-тив-стратегій. Усі альтернативи-стратегії мають бути взаємовиключними, розгорнуто викладеними, належно обґрунтованими.

У переліку альтернатив-стратегій обов'язково має бути и «альтернатива статус-кво», яка не передбачає ніяких змін. Адже проблема може бути не настільки серйозною, Щоб для її подолання витрачати час, фінансові, матеріаль­ні» інтелектуальні ресурси тощо. Обстоювання «альтерна­тив-стратегій статус-кво» може спричинити звинувачення в бездіяльності, консерватизмі. Тому важливо, щоб аналіз Цього варіанта політики був здійснений відповідно до най­вищих вимог.

У формулюванні альтернатив-стратегій необхідно враховувати наявні ресурси, юридичні повноваження тощо. За відсутності ресурсів необхідно запропонувати дії, завдяки яким можна було б здобути їх.

Особливої уваги потребує якість альтернативних варі­антів державно-політичних рішень. При виробленні аль-

62 -ж-

Предметі специфіка прикладної політологи

Рнатив-стратегій, як свідчить практика, поширеними є такі підходи:

намагання пролонгувати чинну політику на основі ^еРєдбачених бюджетами наявних ресурсів. Однак за та-их умов досить складно розраховувати ефективність за­пропонованих альтернатив-стратегій, оскільки вони спи­раються на минулу діяльність, відштовхуються від досяг­нутого;

намагання пролонгувати політику на основі інших (вищих, нижчих) ресурсних витрат. Такі дії впливають на вартість і ефективність політики, оскільки, наприклад, скорочення фінансування спричиняє опір зацікавлених груп і державних службовців;

мінімальна модифікація політики без суттєвих змін У діяльності;

намагання обрати новий напрям політики відповід­но до традиційних концепцій. Це дає змогу відносно точно його спрогнозувати і передбачити необхідні ресурси;

вибір нової політики на основі нових концепцій. Вибір таких альтернатив-стратегій пов'язаний із труднощами щодо прогнозування їх ефективності, однак нерідко він за­безпечує відчутний крок у політиці, радикальне зменшення витрат, суттєве зростання ефективності затрачених ресурсів. Наступним після вироблення альтернатив-стратегій є етап прийняття рішень.

III. Узаконення державно-політичного рішення. Важли­вим етапом процесу підготовки і прийняття державно-полі­тичних рішень є узаконення проблеми, що передбачає насам­перед внесення її відповідних проектів до порядку денного.

Проблеми потрапляють до порядку денного завдяки підтримці на макроструктурному рівні сил, які чинять тиск на державну інституцію; простій інерції; досягненню згоди між учасниками політичного процесу.

Зникнення (випадання) проблеми з порядку денного можливе внаслідок втрати інтересу чи стимулів до неї ос­новних політичних сил, нівеляції цих сил як політичних гравців. Вона може втратити актуальність через достатню кількість рішень, завдяки яким здається вирішеною. До зникнення з порядку денного проблеми призводить і голо­слівне, декларативне її порушення без внесення реальної альтернативи-стратегії до порядку денного («випускання пари»). Йдеться про заплановану бездіяльність як фактор політики. Про втрату статусу в порядку денному свідчать рішення не приймати нормативно-правовий акт або нічого не робити для розв'язання проблеми.

Підготовка і прийняття державно-політичних рішень 63

Напрям політики фіксується в нормативно-правовому акті, постанові, розпорядженні. Втілення законного (чин­ного) рішення відбувається завдяки використанню упра­влінського інструментарію, ресурсів для ефективного розв'язання проблеми.

IV. Впровадження державно-політичного рішення. На цьому етапі свою ефективність доводить адміністративний апарат, якому для розв'язання проблеми часто необхідні детальні інструкції. Нерідко доводиться створювати спе­ціальні організації чи органи для забезпечення ефективно­сті процесу. Конкретна діяльність щодо розв'язання про­блеми іноді призводить до непорозумінь, конфліктів, поро­джених неоднаковим баченням політиків, державних службовців, недержавних структур, найкращих шляхів впровадження рішення.

Для результативних державно-політичних рішень ва­жливе значення має не лише досконале знання соціальних проблем у країні, але й їх віддзеркалення у свідомості со­ціальних груп. З огляду на це слід також враховувати діяльність засобів масової інформації, які суттєво вплива­ють на формування свідомості громадян, їх ставлення до тих чи інших проблем, дій органів влади тощо.

Впровадження державно-політичних рішень пов'язане з необхідністю врахування акумуляційного, інноваційно­го та мобілізаційного принципів.

Акумуляційний принцип передбачає формулювання в рішенні положень, які б адекватно відображали інтереси різних соціальних і національних груп. Наприклад, еко­номічне рішення повинно містити положення, що гаранту­ють рівні умови і сприятливий режим для розвитку еконо­мічної діяльності суб'єктів різних форм власності.

Інноваційний принцип передбачає висування нових для широких мас населення ідей, оскільки людині власти­ве прагнення до нового, оригінального. Тому стратегія державної політики повинна включати не усвідомлені і не засвоєні масами інновації. Та якщо проголошені нові ідеї довго не реалізуються на практиці або від їх реалізації по­гіршується життя основних верств населення, успіхом ко­ристуються суб'єкти політики, які в своїх рішеннях прого­лошують традиційні, добре знайомі населенню ідеї.

Мобілізаційний принцип означає, що навіть глибоко продумані, обґрунтовані положення та ідеї не можуть бути реалізовані завдяки зусиллям лише одного суб'єкта полі­тики, їх здійснення можливе за умови активної участі різ­них верств населення. Неефективна реалізація певних рі­шень нерідко спричинена тим, що різні групи населення

64 Предмет і специфіка прикладної політології

не бачать у них відображення своїх інтересів, тому й не дбають про їх реалізацію. Залежить це також від уміння політиків мобілізувати соціальні групи та конкретних лю­дей на розв'язання поставлених завдань.

Загалом реалізація державно-політичних рішень є по­стійним, динамічним, планомірним процесом використан­ня ресурсів для досягнення поставлених цілей, у якому бе­руть участь різні органи державної влади (передусім, вико­навча), а також інститути громадянського суспільства.

V. Оцінювання результатів державно-політичного рі­шення. На цьому етапі визначають результати і наслідки політики, зважаючи на такі питання: які проблеми були розв'язані та яких затрат це потребувало; яка ефектив­ність витрачання фондів, ресурсів; які компетентність апарату та досвід розв'язання подібних проблем. Цей про­цес передбачає ідентифікування чинників, що сприяють або заважають ефективності політики.

Отже, реалізація державно-політичних рішень і дося­гнення певних результатів завершують весь цикл їх підго­товки і прийняття. Далі оцінюють проміжні та кінцеві ре­зультати. Після цього продовжують обраний політичний курс або ініціюють необхідні зміни, переформульовуючи проблему і вносячи певні корективи у зміст раніше прий­нятого рішення.

Запитання. Завдання

1. У чому полягають особливості формування державної політики?

2. Наведіть приклади поточних і довгострокових рішень у системі державного управління.

3. Проаналізуйте найважливіші рішення з державотворення в умовах незалежної України.

4. Обгрунтуйте значення державно-політичних рішень для забез­печення національної безпеки держави.

5. Визначте роль лідера в процесі підготовки і прийняття держав­но-політичних рішень.

6. Опишіть процедуру проходження законопроектів у Верховній Раді України. Запропонуйте своє бачення її вдосконалення.

7. Наведіть конкретні приклади нормативно-правових рішень, проаналізуйте їх.

8. Яку роль відіграє політична воля у процесі прийняття держав­но-політичних рішень?

9. Розкрийте взаємозв'язок між прийняттям державно-політич­них рішень і соціальними інтересами.

10. Розробіть схему послідовних дій, з яких складається алгоритм
прийняття державно-політичних рішень.

Політичний маркетинг 65

Література

Бакуменко В. Д.Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики. — К., 2000.

Васильєв А. С.Підготовка і прийняття управлінських рішень: ор­ганізаційно-правові проблеми. — Одеса, 1997.

Говлет М., Рамеш М.Дослідження державної політики: цикли та підсистеми політики. — Л., 2004.

Дегтярев А. А.Принятие политических решений: Учеб. пособ. — М., 2004.

Дегтярев А. А.Теория принятия политических решений в структу­ре социальных и управленческих дисциплин // Политические иссле­дования. — 2002. — № 2.

Дерлоу Д.Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рі­шень: Пер. з англ. — К., 2001.

Карданская Н. Л.Основы принятия управленческих решений: Учеб. пособ. — М., 1998.

Карпов А. В.Психология принятия управленческих решений. — М., 1998.

Кухта Б. Л.Політична влада та її рішення. — Л., 2006.

Мірошниченко Ю. Р.Організаційно-правові засади підготовки та прийняття державно-політичних рішень. — Харків, 2004.

Саймон Г.Адміністративна поведінка: Дослідження процесів прийняття рішень в організаціях, що виконують адміністративні функ­ції: Пер. з англ. — К., 2001.

Тертичка В.Державна політика: аналіз та здійснення в Україні. — К., 2002.

Технологииполитической власти: Зарубежный опыт: Кн. дайджест/ В. М. Иванов, В. Я. Матвиенко, В. И. Патрушев, И. В. Молодых. — К., 1994.

Тихомиров В. Б.Профессионализм политолога: анализ, принятие решений, управление событиями // Социально-политический жур­нал. —1993. — №3.

1.4. Політичний маркетинг

Політична конкуренція пов'язана передусім із про­суванням на політичному ринку політичного товару — по­літичної влади, політичних ідей, організацій, гасел, пере­конань, політиків, тобто всього, що може бути предметом політичного обміну між людьми на індивідуальному і ма­совому рівнях. Усі ці процеси й породжують політичний маркетинг. У країнах з розвинутими демократичними тра­диціями на політичний маркетинг витрачають щорічно мі­льярди доларів. Без маркетингової діяльності будь-який

66 Предмет і специфіка прикладної політології

політичний лідер приречений на невдачу. Належна її орга­нізація, за підрахунками деяких фахівців, збільшує шан­си в політиці приблизно в 1,5—2 рази. Суть цієї діяльності полягає у виявленні та представленні соціальним і націо­нальним групам позитивних якостей претендента на лі­дерство, у якому ці групи особливо зацікавлені. Викори­стання можливостей політичного маркетингу допомагає владі балансувати між різними позиціями, інтересами, ціннісними орієнтаціями і політичними потребами, забез­печує її стійкість, консенсусний розвиток суспільства, усу­ває небезпеку суспільного вибуху.

Сутність, функції та види політичного маркетингу

Політичний маркетинг є інтелектуальною (сукупністю ідей, теорій, методів) і цілеспрямованою системою, послі­довною політичною практикою, заснованою на глибокому та всебічному знанні конкурентності в політичному про­сторі, потреб, інтересів, очікувань у політиці індивідів і їх спільнот, особливостей політичної поведінки, реакції на політичні впливи тощо.

Політичний маркетинг (англ. marketing, від market — ринок, збут) — сукупність форм, методів і технологій дослідження, про­ектування, регулювання та впровадження в суспільно-політичну практику певних настанов суспільної свідомості з метою завою­вання та утримання контролю за ринком влади.

Організована відповідно до вимог політичного марке­тингу діяльність передбачає:

1) дослідження суспільної свідомості з метою виявлен­ня соціальних і соціопсихологічних настанов електорату, політичної та правлячої є літ;

2) аналіз соціально-економічної ситуації і таких показ­ників, як національний дохід, промислова продукція, рі­вень життя різних верств населення, споживчий кошик, мінімальний дохід, прожитковий мінімум тощо;

3) аналіз політичної ситуації для здійснення політич­ного консенсусу і розробки політичної стратегії, інформа­ції про електорат, можливих кандидатів, їх популярність і фінансові можливості та ін.;

4) розробку політичної та економічної програм, покли­каних поліпшити стан економіки і соціальної сфери;

5) розробку інституційних і процесуальних технологій, методів ухвалення політичних рішень;

Політичний маркетинг 67

6) підготовку і використання комунікативних зв'язків і каналів як засобів впливу на електорат (створення іміджу політичних лідерів, формування ціннісних орієнтацій, формулювання політичних ідеологем, аналіз реакції різ­них прошарків населення, складання регіональних, демо­графічних і професійних карт).

Маркетингова свідомість спонукає розглядати політи­ку крізь призму суб'єктів політичного ринку (політики, державні органи, політичні партії тощо), об'єктів політич­ного ринку (населення, різні групи громадськості, гро­мадська думка, читачі друкованих ЗМІ, телеглядачі, ра­діослухачі), товарів і послуг, що функціонують на політич­ному ринку (політичні програми, гасла, ідеї, ідеології, радіо- і телепередачі, друкована продукція).

Об'єктом політичного маркетингу є політичні явища та комунікації, що існують у суспільстві; предметом — відно­сини щодо привласнення і розподілу влади у процесі ви­робництва, просування, розподілу і обміну політичної про­дукції; суб'єктами — політичні інститути (державні орга­нізації, політичні партії, суспільно-політичні об'єднання), етнічні і соціальні спільноти, фізичні особи, які беруть участь у процесі виробництва, просування, розподілу й об­міну політичної продукції.

Поиск по сайту: