Ефективне функціонування сучасного ринку безпосередньо залежить від постійного відтворення ринкового середовища. Важливим елементом останнього є ринкова інфраструктура, що являє собою систему установ, організацій та інших суб'єктів сфери обігу, які забезпечують функціонування ринкової економіки у певній країні або регіоні. Залежно від конкретного виду ринку розрізняють інститути інфраструктури, що його обслуговують.
Елементи інфраструктури: ринку капіталу — фондові біржі, страхові компанії, аудиторські фірми, брокерські контори, комерційні банки, державна інспекція контролю за цінними паперами, фонд державного майна, інвестиційні фонди та інші; ринку засобів виробництва — товарна біржа, торгові будинки, торгово-посередницькі фірми, лізингові компанії та інші; ринку праці — біржі праці, центри підготовки та перепідготовки кадрів, фонд зайнятості, комерційні центри бізнесу, пенсійний фонд та ін.
Розвиненість інститутів інфраструктури характеризує ступінь розвитку самого ринку, визначає його життездатність. Фунціонування ринкової інфраструктури пов'язано з рухом капіталу в сфері обігу.
Капітал сфери обігу
Обслуговування ринків пов'язано із сферою обігу реального і фіктивного капіталу. Обіг — це особлива сфера суспільного відтворення, в якій вироблений продукт переходить до споживача. Капітал сфери обігу функціонує як торговельний і позичковий, які є відокремленими формами продуктивного капіталу. Торговельний капітал спеціалізується на реалізації товарів (послуг). Природа позичкового капіталу складніша і потребує детального аналізу.
Позичковий капіталє відокремленою функціональною формою продуктивного і торговельного капіталу. Загальною формулою його функціонування може бути Г — Г'. По суті позичковий капітал — це грошовий капітал, що надається в позику на певних умовах. Джерелом його утворення є тимчасово вільні кошти. Вони нагромаджуються у підприємців (нерозподілений прибуток, амортизаційний фонд, частина оборотного капіталу в грошовій формі, фонд заробітної плати та стимулювання, резервний фонд тощо), у населення у вигляді заощаджень, у власників землі (як фактора виробництва) у вигляді ренти, у держави (за рахунок функціонування державного підприємницького сектору, позитивного сальдо центрального і місцевих бюджетів).
У ринковій економіці позичковий капітал є специфічним товаром і як будь-який інший товар може продаватися і купуватися за ціною, що формується під впливом ринкових чинників (попиту, пропозиції, конкуренції та ціни). Ціна позичкового капіталу — це сплачений за користування ним процент власнику цього капіталу.
Позичковий капітал має такі особливі характеристики:
• це специфічний товар, що відрізняється від усіх інших тим, що продається не назавжди. Його продаж здійснюється на умовах повернення, платності, строковості. Це означає, що організацій но-правовою формою руху та функціонування позичкового капі талу є кредит, до сучасних форм надання кредиту належить і про даж економічними суб'єктами облігацій;
• ціна позичкового капіталу (процент) багаторазово занижена, тобто нижча за його номінальну величину, наприклад, позику в 1 млн гр. од. можна взяти на рік під 20 % річних;
• функціонування позичкового капіталу є умовою функціонування сучасного ринку, а його ціна (процент) є барометром стабільнос ті в сучасній економіці.
Рух позичкового капіталу в сучасному ринковому господарстві усуває протиріччя між постійною необхідністю розширення виробничого сектору економіки та браком у нього власних коштів для цього. Позичкові кошти в структурі фінансування сучасних підприємств перевищують в окремих країнах 30 %, а в Японії досягають майже 60 %. В Україні однією з причин низьких темпів структурної перебудови економіки, повільних економічних реформ і розвитку підприємницького сектору правомірно вважають відсутність повноцінно функціонуючого ринку позичкового капіталу та великий ризик кредитних операцій.
Поняття процента
Процентабо ставка (норма) процентає вихідною категорією позичкового капіталу. Його визначають як ціну за використаний ресурс (грошовий капітал); плату за користування наданою вартістю або корисністю позичкового капіталу. Остання означає здатність позичкового капіталу приносити прибуток у разі продуктивного його використання.
У сучасній економіці рівень процентних ставок впливає на рішення суб'єктів господарської діяльності щодо заощаджень та інвестицій. У практичній діяльності для оцінки дохідності позичкового капіталу використовують показник норми процента, що обчислюється як відношення суми річного доходу, одержаного на позичений капітал, до суми наданого кредиту, помножене на сто. Наприклад, якщо позика становила 1 млн гр. од., а річний дохід з неї — 1 30 тис. гр. од., то норма процента дорівнюватиме 13. Норму позичкового процента, обчислену за певний період часу, називають середньою нормою процента.
На норму процента впливають зовнішні і внутрішні фактори. До зовнішніх належать стан кредитного ринку (попит і пропозиція ресурсів); масштаби виробництва та його циклічні сезонні коливання; розміри грошових нагромаджень і заощаджень; державне регулювання процентних ставок; темпи інфляції; державна заборгованість та ін. До внутрішніх — ступінь ризику за вкладеними коштами залежно від платоспроможності клієнта, виду, строків, розміру кредиту та ін.
В економіці існує чимало видів процентних ставок, що відповідає різноманітним умовам використання позичкового капіталу. Наприклад, базова процентна ставка застосовується для першокласних позичальників коштів, до неї прив'язуються всі інші ставки, що використовуються у разі надання позик іншим суб'єктам підприємницької діяльності.
Під впливом зміни ринкової кон'юнктури змінюється і вартість грошей, що надаються в позику. Оцінка вартості грошей триває у часі. При цьому використовуються поняття нинішньої (поточної) та майбутньої їх вартості. Різні підходи передбачають використання різних видів процентів. Розрізняють прості і складні проценти.
Простим називається процент, що нараховується на початковий вклад наприкінці одного банківського строку, він визначається за формулою
і = PIn,
де P — величина вкладу; I — норма процента; n — кількість строків нарощування.
Складний процент — це сума, яка утворюється в результаті процентного нарощування на весь строк кредиту. У разі обчислення складного процента сума доходу не виплачується, а приєднується до вкладу, сама приносить дохід.
Складний процент визначається за формулою
8 = Р{\+ 0",
де P — величина вкладу; (1 + i) — множник нарощування; n — кількість строків нарощування.
Процентні ставки за кредит можуть бути твердими (фіксованими) і змінними (плаваючими), номінальними і реальними (з урахуванням середньорічних темпів інфляції). Залежно від їх використання розрізняють також облікову, позичкову (кредитну) і депозитну процентні ставки.
Акумуляція тимчасово вільних коштів і перетворення їх на позичковий капітал здійснюється через кредитно-фінансові інститути, які в сукупності належать до інфраструктури ринку позичкового капіталу. Центральне місце на ньому посідає банк.