Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАХОДИ І ЗАСОБИ НАДАННЯ ПЕРШОЇ ДОПОМОГИ



Тема1

Основи десмургії

Важко переоцінити сучасну першу медичну допомогу, від якості якої в багатьох випадках залежить здоров'я людини. І тому кожний громадянин (в тому числі школяр, студент, домого­сподарка) повинен вміти надавати невідкладну допомогу, знати основні правила накладання найпростіших пов'язок, уміти накла­сти м'яку пов'язку тощо.

Десмургія (гр. desmos — зв 'язок, пов 'язка, ergonсправа) — це розділ хірургії, який вивчає види пов'язок, способи їх накла­дання.

Під пов'язкою розуміють перев'язувальний матеріал, який найбільш зручним способом закріплений на поверхні тіла. Най­частіше пов'язку накладають з метою закриття та для попере­дження інфікування рани і зупинки кровотечі.

Пов'язка складається з двох частин:

1. Перев'язувального матеріалу, що безпосередньо наклада­
ється на рану. Це стерильна марля або марля, змочена в антисеп­
тичних розчинах, мазях, тощо.

2. Фіксувальної частини, яка утримує перев'язувальний мате­
ріал на поверхні тіла.

Перев'язка — процес зміни пов'язки.

У залежності від мети, з якою накладають пов'язку, розріз­няють:

— захисні пов'язки, які захищають рани від висихання, забру­
днення і механічного подразнення;

— здавлювальні пов'язки: вони постійно тиснуть на будь-яку
ділянку тіла (частіше застосовуються для зупинки кровотечі);

— іммобілізуючі пов'язки, що забезпечують необхідну неру­
хомість ушкодженої частини тіла;

— пов'язки для витягування: роблять постійне витягування
певної ділянки тіла;

— оклюзивні пов'язки: герметично закривають порожнину тіла;

— коригуючі: виправляють неправильне положення якої-
небудь ділянки тіла.

В залежності від характеру використаного перев'язувального матеріалу пов'язки поділяються на м'які та тверді. До м'яких пов'язок належать пов'язки, накладені за допомогою марлевого, еластичного, сітчасто-трубчастого бинтів, бавовняної тканини. У твердих пов'язках (шини) використовують твердий матеріал (дерево, метал) або матеріал, який має здатність тверднути: гіпс, спеціальні пластмаси, крохмаль.

М'які пов'язки

М'які пов'язки надзвичайно різноманітні, що обумов­лює найбільш поширене застосування пов'язок з метою утри­мання перев'язувального матеріалу та ліків на рані або в ділянці болісної зони.

У залежності від того, як фіксується перев'язувальний матері­ал на тілі, розрізняють клейові, косинкові, працьоподібні, конту­рні та бинтові пов'язки.

Клейові пов 'язки накладають для захисту рани від впливу до­вкілля. При цих пов'язках-наклейках перев'язувальний матеріал фіксують на шкірі навколо рани за допомогою різноманітних клеїв: клеолу, колодію, БФ-6, лейкопластиру. При наданні першої медичної допомоги часто використовуються лейкопластирні пов'язки (наклейка) (рис. 1.1).

Лейкопластирна пов'язка може застосовуватись при невели­ких ушкодженнях. Використовується для зближення країв рани при їх широкому розходженні. Декілька смужок липкого пласти-ру накладають перпендикулярно і паралельно. Ця пов'язка засто­совується також при пневмотораксі.



 

 

Рис. 1.1. Різні види лейкопластирних

Рис. 1.2. Лейкопластирне витягування пов'язок

 

Для закриття поверхні невеликої ранки використовують також бактерицидний пластир, внутрішня поверхня якого містить анти­септичні речовини. Завдяки тому, що у бактерицидному пластиру є дрібні пори, під пов'язкою не виникає мацерації шкіри і не по­рушується процес загоєння рани.

Витягування кінцівок лейкопластиром застосовують при лі­куванні переломів у дітей (рис. 1.2).

Рис. 1.3. Схема застосування еластичного бинта

Еластичні сітчасто-трубчасті бинти. Ці бинти не намоту­ють, а натягують на уражену ділянку тіла пальцями обох рук. Випускається сім їх розмірів і в залежності від ділянки тіла реко­мендується використання певного розміру. № 1 — на пальці, кис-

ті дорослих, стопу дітей; № 2 — на кисть, передпліччя, стопу лік­тьовий променезап'ястний і гомілковий суглоби. У дорослих — на плече, гомілку, колінний суглоб у дітей; № 3—4 — на перед­пліччя, плече, гомілку і колінний суглоб у дорослих; груди, жи­віт, таз, промежину у дітей; № 5—6 на голову, стегно, грудну клітку у дітей; №7 — на груди, живіт, таз, промежину у дорослих (рис. 1.3).

Пращоподібні пов'язку виготовляють з широкого бинта або шматка тканини довжиною 75—80 см. З обох кінців смужку роз­різають так, щоб середня її частина довжиною 15—20 см зали­шилась цілою. Нерозрізану частину смужки накладають на ура­жену частину тіла в поперечному напрямку. Розрізані кінці з кожного боку перехрещують так, щоб нижня смужка стала верх­ньою, а верхня — нижньою і зв'язують з аналогічною смужкою з протилежної сторони. При пов'язці на ніс та верхню губу два кі­нці проводять вище вушної раковини і зв'язують на потилиці, а два інших — нижче вушних раковин і зав'язують на шиї.

При накладанні пов'язки на підборіддя нижні кінці проводять спереду вушних раковин і зв'язують у тім'яній ділянці, верхні — нижче вушних раковин, перехрещують під потилицею і крізь скроневу ділянку виводять на лоб і зв'язують (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Види правдоподібної пов'язки: а) на ніс; б) на підборіддя

Косинкові пов'язки. Косинкові пов'язки накладають за допо­могою косинки — шматочка матерії, вирізаного або складеного у вигляді прямокутного трикутника. У косинці розрізняють верхів­ку (А), основу (Б) та кінці (В, Г) (рис. 1.5).

 

Рис. 1.5. Функціональна структура косинки

Промисловість випускає стандартну косинку розміром 135 х 100 х 100 см. Для санітарних сумок і аптечок першої допо­моги випускають їх у спресованому вигляді і тоді вона має ви­гляд кубика розміром 5 х 3 х Зсм.

За допомогою косинки, особливо якщо їх декілька, можна зробити надійні пов'язки на будь-яку частину тіла.


Рис. 1.6. Косинкова пов'язка на верхню кінцівку

Косинкові пов'язки на верхню кінцівку накладаються для на­дання першої допомоги при травмах. Руку згинають під кутом 90° у ліктьовому суглобі, підводять косинку під передпліччя вер­хівкою до ліктя, зав'язують кінці на шиї потерпілого, а верхівку обводять навколо ліктя ззаду наперед і закріплюють шпилькою (рис. 1,6). При накладанні пов'язки на молочну залозу косинку кладуть верхівкою на надпліччя хворого боку, кінці проводять крізь пахвову ямку хворої і надпліччя здорового боку, і всі три кінці зв'язують позаду.

 

На підпахову западину зручно накладати пов'язку, згорнувши косинку «краваткою», схема складання показана на рис. 1.7: її проводять до пахової ділянки, кінці перехрещують над надпліч­чям і зав'язують у здоровій паховій ямці.

Рис. 1.7. Схема створення «краватки»

Пов'язку «краваткою» можна накласти на кисть або долоню, гомілковостопний суглоб (рис. 1.8), для цього перехрещують кі­нці з протилежного боку і зав'язують навколо промене-зап'ястного суглоба (накладання на ступню — аналогічне).

Рис. 1.8. Пов'язки «краваткою» на кінцівки

При накладанні пов'язки на голову основу косинки кладуть на потилицю, верхівку опускають на лоб, зв'язавши кінці на лобі,

піднімають над вузлом верхівку і приколюють шпилькою. Як що рана на лобі, основу косинки кладуть до лоба і зв'язують кін-ці на голові.

Бинтові пов 'язки

Всього нараховують 7 класичних м'яких бинтових пов'язок. До них відносяться:

циркулярна (колова) пов'язка — кожний наступний тур повні­стю перекриває попередній;

спіральна пов'язка— кожний наступний тур перекриває на 1/2 або на 1/3 попередній;

повзуча пов'язка— тури не перекриваються, вона застосову­ється для закріплення великої кількості серветок з лікарськими препаратами, наприклад, у випадках опіку кінцівки;

хрестоподібна, може бути доповнена циркулярним туром, і в цьому разі її називають «8-подібною» пов'язкою;

черепашкові пов'язки (розхідна і збіжна) накладають на суг­лоби для попередження стиснення нервово-судинного ствбура;

колосовидні пов'язки накладають на суглоби, пальці, верхні та нижні кінцівки;

поворотна пов'язка— накладають на куксу, дистальні ділян­ки кінцівок.

Загальні вимоги щодо накладання бинтової пов'язки:

• закривати хвору частину тіла;

• не порушувати лімфо- і кровообіг;

• бути зручною для хворого.

Щоб навчитися правильно і швидко накладати пов'язки, треба виробити певні рухові навички. Разом з тим рух під час бинту­вання буде правильним та рівномірним тільки за умови знання ходів бинтування кожного витка бинта. Навички формуються і закріплюються в процесі вправ. Для того, щоб правильно накла­дати пов'язки, треба правильно тримати бинту, (рис. 1.9), а саме:

1. Головку бинта завжди тримають у правій руці;

2. Хвіст бинта — в лівій руці;

3. Черевце бинта до себе, спинка бинта від себе.
Загальні правила принакладанні бинтових пов'язок:

 

1.Хворого (потерпілого) в залежності від загального стану
слід покласти або посадити в зручному положенні, щоб части­
на тіла, на яку накладається пов'язка, була нерухомою і до­
ступною.

2. Частині тіла, на яку накладається пов'язка, треба надати та­
ке положення, в якому вона буде залишатися після накладання
пов'язки.

Рис. 1.9. Функціональна структура бинта

3. Під час бинтування людина, яка накладає пов'язку, повинна
стояти обличчям до потерпілого і стежити за виразом його обличчя.

4. Бинтування, як правило, виконують від периферії до цент­
ру, знизу догори і зліва направо.

5. Бинтування починають вище або нижче рани.

6. Бинтування завжди починають із закріплювального оберта
бинта.

7. Кожний наступний оберт бинта повинен покривати попере­
дній на 1/2 або на 2/3 його ширини.

8. Бинт розгортають, не відриваючи, по поверхні тіла.

9. Бинтування виконують обома руками: однією розгортають
головку бинта, другою розрівнюють бинт.

 

10. Бинт рівномірно натягують, щоб його оберти не псувались
і не відставали від бинтованої поверхні.

11. При накладанні пов'язки на частини тіла, які мають форму
конуса (гомілка, стегно, передпліччя), для щільного прилягання по­
в'язки необхідно після кожних 2—3 обертів бинта його перегинати.

12. Наприкінці перев'язки бинт закріплюють одним із наведе­
них способів:

а) розірвані або розрізані кінці бинта зв'язують між собою,
обводять навколо бинтованої частини тіла і зав'язують вузлом
(вузол має бути на лицьовій стороні вище або нижче рани);

б) перед початком бинтування залишають декілька сантимет­
рів бинта вільними, роблять перев'язку ушкодженої частини, кі­
нець бинта доводять до початку і зав'язують;

в) кінець бинта фіксують на останньому турі;

г) фіксувати кінець бинта можна шпилькою або вузлом.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.