Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Принципи системного підходу



· принцип кінцевої мети: абсолютний пріоритет кінцевої (глобальної) мети;

· принцип єдності: сумісний розгляд системи як цілого і як сукупності систем (елементів);

· принцип зв’язності: розгляд будь-якої частини сумісно з її зв’язками з оточенням;

· принцип модульної побудови: корисно виділити модулі в системі і розглядати її як сукупність модулів;

· принцип ієрархії: доцільно вводити ієрархію частин (елементів) та (чи) їх ранжування;

· принцип функціональності: сумісний розгляд структури й функцій з пріоритетом функцій над структурою;

· принцип розвитку: урахування змінюваності системи, її здатності до розвитку, розширення, заміни частин, накопичування інформації;

· принцип децентралізації: поєднання в приймаємих рішеннях та управлінні централізації та децентралізації;

· принцип невизначеності: урахування невизначеностей та випадковастей в системі.

Риси системного підходу.Системний підхід – конкретно-науковий метод, який має загальнонаукове значення.

Системний підхід характеризується високим рівнем спільності, але одразу виникає питання: системний підхід до чого? Тому спочатку розглядається сутність системного підходу до вивчення, дослідження (аналізу) систем, а потім встановлення особливості використання системного підходу до розв’язання конкретних проблем.

Методологія аналізу складних об’єктів, вивчення та пізнання процесів, які протікають в них, пов’язані з теорією пізнання. Підхід до вивчення складного об’єкта передбачає розгляд його як складної системи.

Використання системного підходу зручно формувати, опираючись на ознаки систем.

1. Визначено однозначно, що система – сукупність взаємозв’язаних підсистем, тому вивчення системи завжди починають із визначення її структури – кількості підсистем, їх зв’язності (відношень), тобто вивчення кожної з підсистем ведеться з урахуванням зв’язків між ними, а не ізольовано. Важливо виявити найбільш суттєві зв’язки, так звані системоутворюючі, які найбільше впливають на результати досліджень.

2. Властивості системи завжди є не просто сукупністю (сумою) властивостей підсистем. В процесі аналізу всі властивості й показники систем в залежності від впливу на них ефекту взаємодії підсистем діляться на:

цілісні (інтегративні, емерджентні) – такі властивості, функції та показники, які має лише система, наприклад, виготовлення складної промислової продукції;

адитивні – властивості та показники систем, які визначаються лише можливостями підсистем та представляють їх суму, наприклад: прибуток, обсяг нормативно-чистої продукції галузі – сума цих показників окремих підприємств, що не залежить від внутрішніх зв’язків системи на відміну від випуску товарної продукції, що визначається за заводським методом.

3. Підсистеми взаємодіють в процесі ціленаправленого функціонування системи, тому особливого значення набуває визначення та вивчення мети функціонування системи. Фактичні цілі функціонування підсистем повинні відповідати цілям системи, тобто існує принцип єдності цілей. Якщо він порушується - його необхідно поновити, що дає суттєвий ресурс підвищення ефективності функціонування системи.

4.Система завжди зв’язана з іншими системами, тобто із зовнішнім середовищем вхідними та вихідними зв’язками, тому необхідно:

врахувати вплив зовнішнього середовища на досліджувану систему та результати цього впливу;

оцінювати функціонування системи з урахуванням її впливу на інші (зовнішнє середовище) за рахунок вихідних зв’язків, враховувати наслідки цих впливів.

5.Сама досліджувана система та інші, з якими вона зв’язана (зовнішнє середовище) – часто є динамічними, які розвиваються, тобто суттєву роль грає фактор часу з двох точок зору:

досліджують як статичні, так і динамічні властивості систем;

досліджується розвиток системи з часом та рушійні сили цього розвитку.

В результаті – важливо визначити прогноз її взаємодії із зовнішнім середовищем.

6. Системний підхід як самостійний методологічний напрямок формувався та розвивався одночасно з розвитком прикладної математики, тому глибина та ефективність дослідження систем визначається і повнотою використання математичних методів.

7. Ієрархічна структура складних систем визначає доцільність індуктивного (від частинного до загального) та дедуктивного (від загального до частинного) методів.

8. Співставлення складних систем різної природи (біологічних, технічних, соціально-економічних) показує, що деякі їх ознаки та закономірності функціонування схожі, тобто для них певною мірою характерний ізоморфізм (незалежність від природи та структури).

Звідси – використання методу аналогій, але потрібна обережність, щоб не довести його до вульгаризації.

В системних дослідженнях широко використовуються процедури декомпозиції та агрегування, які є різними аспектами аналітичного та синтетичного методів дослідження систем. Складна система розчленовується на менш складні частини, які потім можуть об’єднуватись в одне ціле, що дає можливість пояснити ціле через його частини у вигляді структури цілого.

Декомпозиція – розкладання цілого на частини: задачі – на підзадачі; системи – на підсистеми. Це дає можливість спростити загальну задачу, скоротити її розмірність та використовувати більш прості моделі.

Агрегування – об’єднання частин в ціле, що часто дає можливість отримати нові якісні та кількісні показники системи. В цьому проявляються властивість емереджентності, коли нове об’єднання (нова система) має такі властивості, яких не має жоден з елементів, які об’єднуються. Наочний приклад прояву цієї властивості наведено на рис. 1.1

A

n+1

S
S
n n n+1

S
B

                       
   
       
 
 
     
S


а б в

Рис.1.1. Схеми з’єднань елементів

 

Цифровий автомат S перетворює будь-яке число на вході в нове число на виході, яке на одиницю більше вхідного (рис.1.1.а). При з’єднанні двох автоматів S в кільце (рис.1.1. б) система генерує зростаючу послідовність на виходах А і В, одна з яких складається з парних чисел, друга – з непарних. При паралельному з’єднанні (рис.1.1.в) реалізується задача резервуванння.

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.