Основні терміни та визначення

ВСТУП

Сучасний системний аналіз – прикладна наука, яка орієнтована на вияснення причин реальних складностей, які виникають перед “власником проблеми” (звичайно - це конкретна організація, установа, підприємство, колектив) та на формування варіантів їх усунення.

Системний аналіз – сукупність методологічних засобів, які використовуються для підготовки та обґрунтування рішень із складних проблем політичного, військового, соціального, економічного, технічного та наукового характеру. Основою є системний підхід та ряд методів, математичних дисциплін і сучасної теорії управління. Основна процедура – побудова узагальненої моделі, яка відображає взаємозв’язки реальної ситуації, технічна основа – ЕОМ та інформаційні системи. Часом “системний аналіз” та “системний підхід” використовуються як синоніми.

Об’єктивна необхідність виникнення дисципліни “системний аналіз”, сам системний аналіз полягають у потребі проведення досліджень міждисциплінарного характеру:

- створення складних технологічних та виробничих комплексів;

- створення складних систем управління ними;

- аналіз економічної ситуації;

- аналіз складних сучасних економічних відносин;

- соціально-політичні аспекти;

- аспекти міжнародних відносин та політики і інш.

Для цього повинні були сформуватись нетрадиційні методи досліджень, уніфікації та узгодження інформації.

Це – комплексні, а краще – системні дослідження, які стали можливі і набули особливого розвитку в епоху ЕОМ, тому в нашому випадку термін “системний аналіз” буде означати сукупність методів, заснованих на використанні ЕОМ та орієнтованих на дослідження складних систем – технічних, економічних, екологічних і ін. Результат системних досліджень – вибір цілком конкретної альтернативи: план розвитку, параметри конструкції, структура і т.д.

Системний аналіз – дисципліна, яка займається проблемами прийняття рішень в умовах, коли вибір альтернативи потребує аналізу складної інформації різної фізичної природи.

Основна задача дисципліни: показати, як різні знання (математика, теорія управління, методи оптимізації…), начебто різні та на перший погляд мало зв’язані, можуть служити розв’язанню складних прикладних задач, а системний інтегратор стає однією з головних діючих осіб, архітекторам, конструктором складних систем. Для конструювання та дослідження складних систем немає наборів рецептів, є лише методологія, в кожному випадку потрібні різностороння культура, винахідливість та талант.

Методи системного аналізу для розв’язання складних комплексних проблем застосовуються з урахуванням того, що в процесі прийняття рішень вибір необхідно робити в умовах невизначеності. Процес системного аналізу з кожної проблеми можна розділити на чотири стадії:

· постановка проблеми, визначення мети та критеріїв оцінки;

· структурний аналіз досліджуваної системи;

· розробка концепції розвитку системи та підготовка можливих варіантів;

· безпосередній аналіз відібраних варіантів рішень та їх наслідків.

За допомогою основного інструментарію – ПЕОМ найбільш вдало поєднуються формальні й неформальні методи; експери-ментальні, евристичні та строгі математичні начала.

Системність – не досягнення науки, не деяке нововведення, а загальна властивість матерії, форма її існування, тобто невід’ємна властивість практики, включаючи мислення. Однак будь-яка діяльність може бути в різній степені системною. Так поява проблеми – ознака недостатньої системності; розв’язання проблеми – результат підвищення системності.

Науково-технічна революція привела до виникнення таких понять як складні та великі системи, що мають специфічні властивості та характерні проблеми. Необхідність розв’язання складних проблем, подолання якісних та кількісних перешкод визвали до життя множини прийомів, методів, підходів, які перетворились в решті-решт у певну технологію, серед яких:

· методи проектування;

· методи інженерної творчості;

· системотехніка;

· дослідження операцій;

· системний підхід;

· політологія;

· футурологія;

· імітація моделювання;

· методологія експерименту і т.д.

Системність світу та людського пізнання й практики – об’єктивно існуюча дійсність, тому на загальнонауковому рівні і розвивається:

· системологія;

· загальна теорія систем;

· теорія організації;

· кібернетика;

· інформатика;

· штучний інтелект.

Об’єктивною реальністю є також великі та складні системи, що викликало необхідність розробки методів для їх створення й дослідження. Повинна була виникнути прикладна наука – “міст” – між абстрактними теоріями системності та новою системною практикою – системний аналіз – із своїми об’єктами, арсеналом засобів та практичним досвідом.

Головна мета системного аналізу – ліквідація проблеми або, як мінімум, вияснення її причин. Тому використовується широкий спектр засобів, можливості різних наук – математики, обчислювальної техніки, моделювання, експериментальних досліджень та інш.

Яким повинен бути спеціаліст-системотехнік? Звичайно, неможливо бути професіоналом із кожної науки, але він повинен розпізнавати та класифікувати конкретні проблеми, залучати інших спеціалістів для розв’язання складних задач, мати широку ерудицію, організовувати колективи.

На сьогодні системні уявлення досягли такого рівня, що корисність та важливість системного підходу для розв’язання складних проблем стали звичними, загальноприйнятими та вийшли за рамки спеціальних дисциплін. Більше того, відсутність системності часто є причиною неправильних рішень.

Вище вже вказувалось, що системність існує об’єктивно, але вона має різні рівні, тому розв’язання проблеми завжди означає перехід на новий, більш високий рівень системності. Системність це не стільки стан, скільки процес. Уже навіть зараз можна сказати, що ми підійшли до інтуїтивного розуміння понять “система”, “системний аналіз” і ін.. У процесі навчання системність завжди підвищується, а зараз назвемо кілька найбільш поширених систем:

· суспільно-політична;

· сонячна;

· нервова;

· опалювальна;

· рівнянь;

· знань;

· переконань.

Що в цих поняттях спільного? В першу чергу – системність.

Будь-яка діяльність людини системна, а очевидними та обов’язковими ознаками системності є:

· структурованість;

· взаємний зв’язок складових частин;

· підлеглість, підпорядкованість організації всієї системи певній меті.

Цілеспрямована діяльність людини при розв’язанні певних проблем пов’язана з алгоритмічністю, тобто певною послідов-ністю дій. Алгоритми можуть бути не лише в математиці чи управлінні, а й при навчанні, грі в шахи, винахідництві, композиції музики і т.д. При цьому; допускаючи примусовість логічних дій, ми знаємо, що там можуть бути присутніми дії, які не форма-лізуються – творча діяльність, інтуіція, поняття краси та смаку.

Тут основними моментами є:

· будь-яка діяльність алгоритмічна;

· не завжди алгоритми реальної дійсності виконуються свідомо (композитор, шофер – "не думаючи”);

· при незадовільному результаті можлива причина невдачі може бути в недосконалості алгоритму. Тоді необхідно підвищувати системність діяльності.

Для сфери діяльності таких спеціалістів важливо, що удосконалення виробництва, систем управління ним завжди пов’язане з підвищенням системності. Можна виділити три рівні системності праці:

· механізація;

· автоматизація;

· кібернетизація, в першу чергу використання інтелектуальних систем.

Однією з об’єктивних причин виникнення системних наук є системність мислення (у першу чергу – структурованість, виділення підпроцесів аналізу та синтезу). Системність характерна також для результату пізнання, представлення знань.

Обговорюючи об’єктивні причини розвитку системних уявлень, варто відзначити, що до найважливіших причин цього відносяться системність практичної діяльності людини та внутрішня системність мислення людини.

В курсі лекцій основна увага приділяється використанню методів системного аналізу для створення складних систем управління, в першу чергу комп’ютерно-інтегрованих, об’єктами яких є технічні комплекси або промислові підприємства в цілому. Основними задачами тут є: визначення загальної структури системи; організація необхідної взаємодії між підсистемами і елементами; урахування впливу зовнішнього середовища; оптимізація структури системи; розробка оптимальних алгоритмів функціонування.

Проектування складних систем управління поділяють на дві стадії: макропроектування (зовнішнє), коли методами системо-технічного та архітектурного синтезу розв’язуються задачі функціо-нально-структурного характеру; мікропроектування (внутрішнє), коли розробляються технічні рішення в рамках проекту системи.

[1,с.5-15]

Контрольні питання

1. В чому полягає необхідність системних досліджень?

2. Назвіть основні задачі системних досліджень.

3. В чому полягає системність світу?

4. Поясніть рівні системності праці: механізація, автоматизація, кібернетизація.

5. Які основні етапи розвитку системних уявлень?

1. Методологія системного аналізу

У відповідності із сучасними уявленнями прикладний системний аналіз – наукова дисципліна, яка на основі системно організованих, структурно взаємозв’язаних та функціонально взаємодіючих еврістичних процедур, методологічних засобів, математичного апарата, програмного забезпечення і обчислювальних можливостей комп’ютерних систем та мереж забезпечує в умовах концептуальної невизначенності отримання та накопичення інформації про досліджуваний предмет для наступного формування знань про нього як єдиного, цілісного об’єкта з позицій поставлених цілей дослідження і прийняття раціонального рішення в умовах різнородних багатофакторних ризиків.

Основні терміни та визначення

Основними поняттями в системному аналізі є система, велика система, складна система, підсистема, елемент і інш.

Під системою розуміють складні структури, які взаємодіють із навколишнім середовищем як єдине ціле, а великі системи та складні системи включають значну кількість елементів та підсистем. Часто поняття системи визначають через їх ознаки та властивості. Будемо користуватися трьома визначеннями поняття системи:

Система - це сукупність взаємозв’язаних елементів, уособлена від зовнішнього середовища, але яка діє з цим середовищем як єдине ціле.

Система – це засіб досягнення мети.

Це визначення базується на тому, що будь-яка діяльність людини має цілеспрямований характер. Відповідність мети й системи неоднозначне, а саме: різні системи можуть орієнту-ватись на одну мету, а одна система може мати різні цілі. Перших два визначення об’єднуються в третє.

Система – це функціонально визначена структурно впорядкована з адаптивною реорганізацією множина елементів. Зовнішні та внутрішні функції систем, їх ієрархічні або однорівневі структури характеризуються відповідними обмінними потоками, адаптивна організація та дезорганізація систем є визначальною для їх існування властивістю.

Елемент – це найпростіша неподільна частина системи, а її властивості визначаються конкретною задачею.

Елемент завжди зв’язаний із самою системою. Елемент складної системи може бути у свою чергу складною системою в іншій задачі.

Підсистема – компонента системи, як об’єднання елементів, але за масштабом менша ніж система в цілому.

Якщо розглядати технологічний комплекс, то елементом може бути технологічний процес, технологічний апарат чи конкретна конструкція, підсистемами виступають об’єднання технологічних процесів чи апаратів на рівні технологічних відділень чи цехів. Цукрове виробництво: бурякопереробне відділення, очистка соку, випарювання і т.д.

З точки зору задач управління завжди існує оптимальна кількість підсистем N, яка приводить до найвищих техніко-економічних показників. Кількість підсистем залежить від структури загальної системи управління: децентралізовані, централізовані, розподілені системи управління . Кількість підсис-тем залежить також від того, як організована переробка речовини та енергії, тобто від кількості технологічних операцій.

Структура – це зображення елементів та зв’язків між ними. Тут розглядається функціональна, алгоритмічна, технічна, організаційна структура. Передбачається, що система має два і більше рівнів управління.

Зв’язок – найбільш важливим є те, що тут викорис-товуються узагальнені оцінки (наприклад, зв’язки: направлений чи ненаправ-лений, сильний чи слабкий, додатній чи від’ємний). Зв’язок однозначно характеризує структуру системи.

Стан – це миттєва оцінка або фаза розвитку системи. Для системи управління вектор стану Х визначається векторами управління U та збурення Z і у свою чергу визначає значення вихідної змінної Y .

Рівновага – це певний усталений стан, а перехід з одного стану в інший буде називатися поведінкою системи.

Запис системи в символічній формі.В залежності від кількості факторів, степені абстрактності можна надати ряд визначень системи Д (від лат. definition).

Д₁. Система – деяке ціле

S=H(1,0) (1.1)

Визначається факт існування та цілісність. Двійкове судження Н(1,0) відображає наявність або відсутність цих якостей.

Д₂. Система – організована множина

S=(орг, М) (1.2)

орг – оператор організації; М – множина.

Д₃. Система – множина речей, властивостей та відношень

(1.3)

Д₄. Система – множина елементів, які утворюють структуру і забезпечують певну поведінку в умовах навколишнього середовища:

S=(ε, SТ, ВЕ, Е) (1.4)

ε – елементи; SТ – структура; ВЕ – поведінка; Е – середовище.

Д₅. Система – множина входів, виходів, станів, які характеризуються функцією переходів і функцією виходів

S=(X, G, s, δ, λ) (1.5)

Х – входи; G – виходи; S – стани; Δ – функція переходів;

λ – функція виходів.

Д₆. Це визначення важко формулюється. Відповідає рівню біонічних систем і враховує генетичне (родове) начало GN, умови існування КД, обмінні явища МВ, розвиток ЕV, функціонування FC та репродукцію (відтворення) RP

S=( GN, КД, МВ, ЕV, FC, RP) (1.6)

Д₇. Це визначення оперує поняттями моделі F, зв’язку SC, перерахунку R, самонавчання FL, самоорганізації FO, провідності зв’язків CO та збудження моделей IN:

S=( F, SC, R, FL, FO, CO, IN) (1.7)

Д₈. Визначення Д₅ доповнюється факторами часу та функціональними зв’язками:

S=(T, X, G, S, Ω, V, η, φ) (1.8)

T – час; X – входи; G – виходи; S – стани; Ω – клас функцій на виході;

V – значення функцій на виході; η – функціональний зв’язок в рівнянні.

g(t₂) = η(X(t₁), s(t₁), t₂) (1.9)

φ - функціональний зв’язок в рівнянні,

s(t₂) = φ(X(t₁), s(t₁), t₂) (1.10)

Д₉. Для організаційних систем зручно використовувати цілі і плани PL, зовнішні і внутрішні ресурси RO, RJ, виконавців EX, процес PR, перешкоди DT, контроль SV, управління RD ефект EF:

S=( PL, RO, RJ, EX, PR, DT, SV, RD, EF) (1.11)

Можна продовжувати і далі до DN, але важливо: складно компактно визначити поняття „система”.

Класифікація систем

В системному аналізі класифікація займає особливе місце, враховуючи множину критеріїв, які характеризують структуру системи, її призначення, особливості функціонування і інш. Найбільш вживани-ми при класифікації систем є такі критерії.

За субстаціональною ознакою можна виділити три класи систем:

- природні, які існують в об’єктивній дійсності (нежива і жива природа, суспільство). Приклади систем – атом, молекула, жива клітина, організм, популяція, суспільство;

- концептуальні, або ідеальні системи, які відображають реальну дійсність, об’єктивний світ. Сюди відносять наукові теорії, літературні твори, тобто системи, які з різним ступенем повноти відображають об’єктивну реальність;

- штучні, які створені людиною для досягнення конкретної мети (технічні чи організаційні).

При використанні системного аналізу для задач синтезу та аналізу складних систем управління використовують таку класифікацію систем за:

- видом об’єкта – технічні, біологічні, організаційні і інш.;

- науковим спрямуванням – математичні, фізичні, хімічні і інш.

- видом формалізації – детерміновані, стохастичні;

- типом цілеспрямованості – відкриті та закриті;

- складністю структури і поведінки – прості і складні;

- ступенем організованості – добре організовані, погано організовані (дифузні), із самоорганізацією.

Добре організовані системи – це такі, для яких можна визначити окремі елементи, зв’язки між ними, правила об’єднання в підсистеми та оцінити зв’язки між компонентами системи та її цілями. В цьому випадку проблемна ситуація може описуватись у вигляді математичних залежностей, які зв’язують мету та засоби її досягнення – критеріїв ефективності чи оцінками функціонування. Розв’язання задач аналізу та синтезу в добре організованих системах здійснюється аналітичними методами. Приклади: сонячна система, яка описує найбільш суттєві закономірності руху планет; опис роботи електронного пристрою за допомогою системи рівнянь, які враховують особливості роботи; аналітичні моделі об’єктів управління і інш.

Для відображення досліджуваного об’єкта у вигляді добре організованої системи виділяють найбільш суттєві фактори та відкидають другорядні .

В добре організованих системах використовується, в основному, кількісна інформація.

Погано організовані системи. Для таких систем характерним є відображення та дослідження не всіх компонентів, а лише деяких наборів макропараметрів та закономірностей за допомогою певних правил виборки. Наприклад, при отриманні статистичних закономірностей їх переносять на поведінку систем з деякими показниками ймовірності. Характерним для цих систем є використання багатокритеріальних задач з численними припущеннями та обмеженнями. Приклади: системи масового обслуговування, економічні та організаційні системи.

В погано організованих системах використовується, в основному, якісна інформація, зокрема нечіткі множини.

З поняттями “добре організована” та “погано організована” системи тісно зв’язані терміни “добре визначена” та “погано визначена” системи.

Системи із самоорганізацією. Такі системи мають ознаки дифузних: стохастичність поведінки та нестаціонарність параметрів. В той же час вони мають чітко визначену можливість адаптації до змінювання умов роботи. Частинним випадком системи із самоорганізацією для управління технічними об’єктами є адаптивні системи з еталонними моделями чи ідентифікатором, що розглядається в дисципліні “Теорія автоматичного управління”.

В останні роки сформувався новий напрям прикладного системного аналізу – синергетика – наука про загальні процеси самоорганізації в складних нерівноважних структурах, яка висуває наукові пояснення процесів нерівноважної впорядко-ваності, наприклад в економічній реальності.

Великі системи. Існує ряд підходів до виділення систем за складністю та масштабами. Наприклад, для систем управління зручно користуватись класифікацією за числом (кількістю) елементів:

- малі (10-10³ елементів);

- складні (10⁴- 10⁷ елементів);

- ультраскладні (10⁸-10³⁰ елементів);

- суперсистеми (10³⁰-10²⁰⁰ елементів).

Часто розділяють поняття “великі” та “складні” системи. Так, анг-

лійський кібернетик С.Бір всі кібернетичні системи розділяє на прості та складні в залежності від способу опису: детермінованого чи теоретико-ймовірнісного. Російський кібернетик Д.І. Берг всі кібернетичні системи класифікує на прості та складні в залежності від способу опису: складну систему можна описати не менше між двома математичними мовами, наприклад за допомогою диференціальних рівнянь та методами алгебри Буля.

Раніше наводилось кілька визначень основного поняття “система”. Таким же чином пояснимо поняття “велика” та “складна” система. Складність полягає в тому, що чіткої границі між цими термінами немає. Так в теорії систем великою (складною, системою великого масштабу, Large Scale Systems) називають таку, яка складається з великої кількості взаємозв’язаних та взаємодіючих елементів та може виконувати складні функції. Однією з ознак складної системи управління є показник живучості: при відмові певної кількості елементів система продовжує виконувати свої функції, хоча і з меншою ефективністю (проста система може бути лише в двох станах: працездатності та відмови).

Велика система – це завжди сукупність матеріальних та енергетич-них ресурсів, засобів отримання, передачі та обробки інформації, людей, які приймають рішення на різних рівнях ієрархії.

Нарешті, зручно користуватись такими визначеннями:

- складна система – впорядкована множина структурно взаємо-зв’язаних та функціонально взаємодіючих різнотипних систем, які об’єднані структурно в цілісний об’єкт функціонально різнородними взаємозв’язками для досягнення заданих цілей в певних умовах;

- велика система об’єднує різнотипні складні системи.

Тоді можна повернутись до визначення системи, а саме:

- система – впорядкована множина структурно взаємозв’язаних та функціонально взаємодіючих однотипних елементів будь-якої природи, об’єднаних в цілісний об’єкт, склад та межі якого визначаються цілями системного дослідження.

Характерні особливості великих систем:

- значна кількість елементів;

- взаємозв’язок та взаємодія між елементами;

- ієрархічність структури управління;

- наявність людини в контурі управління та необхідність прийняття рішень в умовах невизначеності.

Поиск по сайту: