Валютне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Створення в Україні ринкової економіки, функціонування валютного ринку, глобалізація міжнародних потоків капіталу в сучасних умовах викликають необхідність поглиблення існуючих визначень економічної сутності валютного курсу, більш детальної уваги до чинників його формування та регулювання, зумовлюють актуальність наукового опрацювання зазначених питань.

Формування валютного курсу – складний процес, який перебуває під впливом великої кількості різноманітних факторів економічного, політичного, психологічного характеру [46].

До політичних факторів включають політичні зміни в законодавчій і виконавчій владі, політичні рішення, що тягнуть за собою безпосередні зміни у валютно-грошовій системі країни, загальні законодавчі чи урядові рішення, які визначають: довгострокову та короткострокову політики держави, ступінь стабільності керівних структур, рівень надійності в управлінні багатоукладною економічною системою, ступінь взаєморозуміння між економічними і політичними структурами, питому вагу державного сектору в економіці, ступінь розбіжностей між політичними силами в суспільстві, ступінь довіри населення до керівних структур та законодавчого захисту приватного капіталу тощо.

Не менш важливим є психологічні фактори, які у більшості випадків стосуються поведінки з боку населення, а саме відкладений попит, очікування інфляції, слабке економічне мислення у переважної більшості активного населення, відсутність досвіду переходу до ринкових відносин, орієнтація цін не на власну, а на іноземну валюту, недовіра до національної валюти.

Економічні фактори (значний бюджетний дефіцит, безконтрольні грошові емісії, високі темпи інфляції, різниця між зовнішніми і внутрішніми цінами на товари аналогічної якості, збереження монопольного виробництва, відплив капіталів за кордон, скорочення інвестицій, падіння обсягів виробництва, падіння доходів на цінні папери, валютні спекуляції не на користь національної валюти, антидержавна діяльність окремих фірм з використанням демпінгових цін).

Під впливом вищезазначених факторів валютний курс або девальвує, або ревальвує. Девальвацією називають цілеспрямовану дію, яка ставить за мету знизити обмінний курс валют власної країни для стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, підвищення конкурентоспроможності і покращення торгових позицій країни на світовому ринку. Відповідно, ревальвація – це дія з метою підвищення курсу національної валюти для стримування на внутрішньому ринку споживчого попиту, стимулювання товарного імпорту і притоку іноземних інвестицій [43].

Що стосується впливу на динаміку експорту та імпорту, то девальвація позитивно впливає на динаміку експорту і негативно – на динаміку імпорту, тоді як ревальвація – позитивно на динаміку імпорту і негативно – на динаміку експорту.

За звичайних умов офіційний курс формується в залежності від змін в економіці України та інших країн, змін в співвідношенні валют різних країн тощо. В такій ситуації на курс Національного банку України впливають економічні фактори, тобто він формується за певними економічними принципами. Однак, в деяких випадках сам регулятор може сформувати рівень офіційного курсу незалежно від стану економіки чи економічних закономірностей, з метою досягнення конкретних цілей. Таким чином відбувається зворотній зв’язок, Національний банк здійснює вплив на внутрішню економіку в країні, викликаючи заплановані зміни.

Важливим моментом при здійснені валютного регулювання зовнішньоекономічної діяльності та підтримання фінансової безпеки держави є співпраця України з міжнародними фінансовими організаціями. Свідченням цього є частка заборгованості України за позиками, наданими міжнародними фінансовими організаціями, в структурі державного та гарантованого державою боргу. Так, у 2011 р. вона становила 33,5 % (18,17 млрд дол. США), у 2012 р. – 30,8 % (18,26 млрд дол. США), у 2013 р. – 23,4 % (15,09 млрд дол. США). Одним з найбільших кредиторів України, серед міжнародних фінансових організацій, є Міжнародний валютний фонд, співпраця з яким розпочалася в 1994 р. За 20 років співпраці МВФ виділив Україні 12,26 млрд СДР і вже отримав назад 6,60 млрд СДР, зокрема 1,36 млрд СДР відсотків [37].

Міжнародний Валютний Фонд (International Monetary Fund) є міжнародною фінансовою організацією, яка була заснована в 1945 році, до її складу входять 185 країн світу. Згідно зі Статутом Фонду, його кредити спрямовуються на підтримку курсу національної валюти, міжнародних резервів держави та активних позицій платіжного балансу. Отримувачами кредитів МФВ є центральні банки країн, які зараховують їх у свої міжнародні резерви й використовують виключно для інтервенцій на валютному ринку для вказаних цілей.

Відповідно до Закону України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій», який було прийнято 3 червня 1992 року, Україна стала членом МВФ. У даний час квота України у Фонді складає 1 млрд. 372 млн. СПЗ (Спеціальні права запозичень – Special Drawing Rights).

Починаючи з 1994 року, співпрацю з МВФ було активізовано за програмами STF, Stand-by та «Механізм розширеного фінансування» (EFF), по яких Україна отримала коштів загальним обсягом близько 4,3 млрд. дол. США .

Значна частина цих коштів пішла на фінансування дефіцитів платіжного та торговельного балансів (в тому числі закупок по імпорту для багатьох сфер діяльності, включаючи паливно-енергетичний комплекс, сільське господарство та ін.).

Формування валютних резервів за допомогою МВФ дозволило Україні підтримувати стабільність національної валюти, успішно провести грошову реформу, ввести конвертованість гривні за поточними операціями. Крім того, збільшення валютних резервів та їх високий рівень є підтвердженням стабільності фінансової системи країни та підвищує рівень довіри до неї.

В Україні регулярно проходять консультації за статтею IV статуту МВФ. Під час місій експерти МВФ проводять аналіз макроекономічної ситуації, стану в податково-бюджетній та монетарній сферах країни. Згідно з висновками останньої місії, економічний прогноз для України поліпшується, спостерігаються ознаки поступового відновлення економічного зростання .

У проекті «Листа про наміри» й проекті «Меморандуму про економічну і фінансову політику» викладені умови, на яких МВФ погоджується поновити кредитування України. Ці умови мають бути взяті за базу і після узгодження підписані Україною у формі звернення до МВФ.

Згідно з проектом, Україна має продовжувати свої зусилля з покращання функціонування валютного ринку.Стратегія інтервенцій повинна сприяти більшій гнучкості обмінного курсу, водночас із поступовим відновленням адекватного рівня міжнародних резервів відповідно до ринкових умов. Для цього необхідно:

- продовжувати встановлювати офіційний обмінний курс на рівні середньої ставки на міжбанківському ринку, яка утворилася у попередній день, і тільки у виключних випадках дозволяти певні відхилення у межах не більше 2% ринкової ставки;

- затвердити законодавство щодо скасування податку на валютні операції;

- не встановлювати нових адміністративних контролів на валютному ринку, спростити вимоги з реєстрації надходжень капіталу;

- скасувати за узгодженим графіком існуючі обмеження на валютному ринку і по потокам капіталу;

- привести вимоги по розрахункам чистої відкритої валютної позиції банків до міжнародної практики;

- відновити ринок форвардних валютних операцій.

Міжнародний досвід свідчить, що ефективними стабілізаційні програми МВФ є лише тоді, коли в наявності більш-менш розвинуте вітчизняне виробництво і внутрішнє ринкове середовище, відповідні обсяги національного капіталу і ресурсів, а також певні політичні, соціальні та економічні умови в країні.

Відносно ж країн з перехідною економікою, в яких відбувається затяжна фінансова криза, МВФ робить умови надання кредитів усе більш жорстокими. Це призводить до того, що вплив МВФ на такі країни суттєво посилився. У зв’язку із жорсткістю умов стабілізаційних програм МВФ не підписує жодних програм фінансування, якщо не буде впевнений у виконанні всіх без винятку своїх вимог.

З огляду на багаторічний досвід спільної праці окремих країн з міжнародним валютним фондом слід визнати, що необхідно проводити власну політику взаємовідносин з ним, сліпо і автоматично не приймати до впровадження вимоги МВФ без їх ретельного вивчення, прогнозування їх впливу на стан економіки і визначення відповідності національним економічним інтересам.

Зокрема, жорсткі монетарні обмеження гальмують функціонування внутрішніх важелів економічного зростання і нагромадження національних капіталів.

У загальному плані критерієм оцінки ефективності взаємодії з МВФ має стати співвідношення між прогнозованим зиском від набуття відкритості і лібералізації економіки і валютного ринку країни й можливим втратами для вітчизняних виробників, агентів зовнішньої торгівлі і споживачів. Важливим критерієм повинно також стати відповідність вимог МВФ національним економічним інтересам і загальному економічному курсу країни, що прямує до ринкової економіки. Тому забезпечення національних економічних інтересів має ґрунтуватися не виключно на фінансових «вливаннях» МВФ, а насамперед на власній грошово-кредитній та валютно-фінансовій політиці країни. Це вимагає розробки і законодавчого затвердження відповідної правової бази взаємовідносин як з МВФ, так і з іншими міжнародними фінансовими організаціями.

Поиск по сайту: