Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Процедура аналітичного дослідження складових зовнішньоекономічної політики України



 

Державне регулювання ЗЕД здійснюється методом розробки і реалізації державної зовнішньоекономічної політики. В сучасних умовах зовнішньоекономічна політика – це система заходів, спрямованих на найбільш сприятливий розвиток економічних, науково-технічних, виробничих зв'язків із зарубіжними країнами, поглиблення і розширення участі в МРТ з метою вирішення стратегічних завдань соціально-економічного розвитку країни.

Зовнішньоекономічна політика – складова частина внутрішньої економічної політики держави. Звичайно, вирішення загальних завдань зовнішньоекономічної політики в кожній країні має свої специфічні особливості [28].

Основні складові зовнішньоекономічної політики України:

- зовнішньоторгова політика;

- інвестиційна політика;

- політика науково-технічного співробітництва;

- валютно-фінансова політика;

- політика міграції робочої сили та ін.

Охарактеризуємо ці складові зовнішньоекономічної політики України:

1. Зовнішньоторгова політика – це сукупність державних заходів, спрямованих на стимулювання й розвиток торговельних відносин з іншими країнами. Основними цілями зовнішньоторговельної політики є: зміна обсягу експорту й імпорту, зміна структури зовнішньої торгівлі, забезпечення країни необхідними ресурсами, зміна співвідношення експортних та імпортних цін.

Прорватися на світові, а особливо європейські ринки, Україні надзвичайно складно. Сучасному світовому ринку товарів притаманні дві основні тенденції: перевищення пропозиції над існуючим попитом і жорстка конкуренція між його учасниками. Світова практика свідчить, що нині до експорту будь-якої країни висуваються дуже високі вимоги щодо якості продукції, її асортименту, новизни товарів, їх оригінальності та привабливості. Ситуація ускладнюється тим, що розпад СРСР, розрив старих зв'язків призвели до ліквідації відпрацьованої системи зовнішньої торгівлі України. В цих умовах Україна намагається увійти в міжнародні товарно-економічні відносини непослідовно, поспіхом, без глибокого науково-теоретичного обґрунтування, шляхом односторонньої лібералізації зовнішньої торгівлі, відлучення держави від втручання в економічні процеси, що призводить до створення умов нерівноправного торговельного обміну, до знищення виробничого й науково-технічного потенціалів, до величезних економічних і соціальних втрат.

В Україні спостерігається посилення ресурсної залежності від монопольних постачальників критичного імпорту.

Водночас на український ринок проникає все більше товарів некритичного імпорту, що призводить до «проїдання» значної частини валютних коштів, сприяє подальшому скороченню обсягів виробництва та збуту, зростанню соціальної напруженості. Зовнішня торгівля України має «колоніальне» забарвлення – Україна розглядається як постачальник сировини і ринок збуту готової продукції розвинених країн.

Українським експортерам не вистачає інформації про репутацію майбутніх партнерів за кордоном і особливості чинного законодавства країни, на ринок якої вони виходять.

Сфера обігу України є привабливою для злочинних елементів і мафіозних структур. Особливо пожвавився інтерес злочинних елементів до зовнішньої торгівлі у період ринкового реформування економіки України і відмови держави від монополії на зовнішню торгівлю.

Існують дві групи інструментів державного регулювання міжнародної торгівлі: тарифні та нетарифні. До тарифних інструментів належить митний тариф. Він є основним і найбільш давнім інструментом зовнішньоторговельної політики. Мито підвищує ціну товару. В кінцевому рахунку його сплачує споживач [9].

Одним з основних законів, на якому базується проведення зовнішньоторговельної політики України, є Закон України «Про Єдиний митний тариф» від 05.02.1992р. № 2098-ХІІ.

Згідно з цим законом, єдиний митний тариф України – це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться та митну територію України або вивозяться за межі цієї території.

Єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України обкладення митом предметів що ввозяться на митну територію України або вивозяться з цієї території.

Ставки Єдиного митного тарифу України є єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності та територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами.

Єдиний митний тариф України затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

В Україні застосовуються такі види мита (ст. 7 цього Закону):

- адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

- специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

- комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення.

Функціями мита є:

- фіскальна – поповнення бюджету;

- протекціоністська – захист національного виробника від іноземної конкуренції;

- балансувальна – запобігання небажаного експорту товарів, внутрішні ціни на які нижчі за світові;

- політична – тиск на інші держави чи надання їм митних пільг.

Другою групою інструментів державного регулювання зовнішньої торгівлі є нетарифні обмеження. Вони використовуються як альтернатива тарифам.

Загалом нетарифних інструментів нараховується більше 800. Їх можна класифікувати за трьома основними групами:

1. кількісні;

2. приховані;

3. фінансові.

З усіх різновидів нетарифних бар’єрів найбільшого поширення набули кількісні. Головними з них є квотування та ліцензування.

Використання Україною інструментів нетарифного регулювання є несистематичним і охоплює лише окремі товарні позиції. Розвинуті держави за допомогою нетарифних бар’єрів блокують експорт українських товарів на ряді зарубіжних ринків, що призводить до скорочення виробництва цих товарів в Україні [9].

У березні 2007 року Європейський союз та Україна розпочали переговори щодо укладання нової посиленої угоди, яка б замінила чинну Угоду про партнерство та співробітництво, пізніше цей документ було вирішено назвати Угодою про асоціацію (УА). Назва цілком відповідає амбітній меті: досягти у відносинах ЄС та України політичної асоціації та глибокої економічної інтеграції.

Угода про асоціацію – це документ обсягом понад 1000 сторінок. Вона складається з семи розділів та понад 40 додатків і протоколів. За своїм обсягом та тематичним охопленням угода є найбільшим міжнародно-правовим документом, який укладала в своїй історії Україна. Для Євросоюзу вона також є найглибшим міжнародним договором, що він мав будь-коли з країною, яка не є кандидатом на вступ до ЄС.

Унікальність УА полягає і в тому, що невід’ємною частиною її є положення про створення глибокої та всеосяжної Зони вільної торгівлі. Вона покликана забезпечити тісну економічну інтеграцію України та Євросоюзу. Адже передбачено не лише суттєву лібералізацію власне торгівлі, тобто усунення тарифів чи квот, а й гармонізацію законодавства і нормативно-регуляторної бази. У разі належної імплементації глибока та всеосяжна Зона вільної торгівлі повинна створити практично такі ж умови для торгівлі між Україною та ЄС, що мають місце у торгівлі всередині Союзу.

У документі немає згадки про можливості членства України в ЄС. Проте сама по собі успішна реалізація положень УА означала б належне запровадження норм, що діють в ЄС та готовність України перейти до глибших рівнів інтеграції з Євросоюзом. Водночас виконання передбачених Угодою про асоціацію реформ і перетворень мало б наслідком значне підвищення якості життя громадян України.

Угодою про асоціацію між ЄС та Україною передбачено широкі можливості для секторального співробітництва. Ось кілька прикладів важливих для громадян України сфер, імпульсу співпраці в яких може надати реалізація УА.

Візове питання знайшло своє відображення у третьому розділі Угоди про асоціацію – «Юстиція, свобода та безпека». Візовий діалог між Україною та ЄС триває з жовтня 2008 року. 22 листопада 2010 року Євросоюз надав Україні План дій з візової лібералізації: вичерпний перелік кроків, після здійснення яких безвізові поїздки громадян України до ЄС можуть стати реальністю. Станом на жовтень 2012 року Україна перебувала на стадії виконання першої частини плану, яка полягає в ухваленні необхідного законодавства. Після завершення її від України вимагатиметься продемонструвати ефективну імплементацію ухвалених законів. Євросоюз готовий співробітничати в цій сфері і допомагати Україні у підготовці до запровадження безвізового режиму. Тому в Угоді про асоціацію йдеться про співпрацю у сферах інституційної розбудови, незалежності правосуддя, боротьби з корупцією та організованою злочинністю, адекватного захисту персональних даних, урегулювання легальної міграції та забезпечення прав осіб, які законно перебувають на територіях сторін, боротьби з нелегальної міграцією, забезпечення прав біженців тощо. Усе це безпосередньо стосується питання лібералізації візового режиму [28].

Водночас у результаті виконання Україною наданих Євросоюзом умов та активної допомоги з його боку українці отримають не лише свободу пересування, а й безпечнішу країну. При цьому рух до безвізового режиму є корисним обом сторонам: для Євросоюзу Україна стає передбачуванішим та надійнішим сусідом.

Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом містить положення щодо енергетичного співробітництва. Ключовим елементом його буде поглиблення енергетичної безпеки та розвиток належної інфраструктури, посилення ринкової інтеграції. Україна підтверджує зобов’язання наближати своє енергетичне законодавство до стандартів ЄС у сфері енергетики, водночас сприяючи енергоефективності та використанню поновлюваних джерел енергії. Усе це передбачає і участь України у Європейському енергетичному співтоваристві (ЄЕС), членом якого вона стала 1 лютого 2011 року. Енергетична інтеграція з ЄС має на меті запровадження в Україні європейських правил гри на енергоринку. Україна зобов’язалася імплементувати до національного законодавства 13 директив, регламентів та рішень Єврокомісії у сферах газу, електроенергії, довкілля та поновлюваних джерел енергії. Поки що більшість із цих зобов’язань не виконано або виконано не повністю.

Водночас за належного виконання зобов’язань у рамках членства у ЄС Україна та її громадяни отримали б багато переваг. Зокрема:

- досягнення прозорості ринку газу та електроенергії, де б була реальна конкуренція між постачальниками. Це давало б споживачам менші ціни та кращий вибір;

- збільшення інвестицій у енергетичну галузь;

- скорочення споживання викопних енергоресурсів, що зменшить залежність української економіки від імпортних енергоносіїв та покращить довкілля;

- ефективне використання експортного потенціалу української енергетики;

- можливості для українських компаній виходити на внутрішній енергетичний ринок ЄС.

Іншим прикладом тісної секторальної інтеграції з Євросоюзом може стати транспортний сектор, відповідна співпраця також передбачена Угодою про асоціацію.

Одним із найважливіших напрямків є інтеграція України до спільного авіаційного простору ЄС (САП). Нині він об’єднує близько 40 країн: це члени Євросоюзу, держави Західних Балкан, Ісландія та Норвегія. Метою ЄС є долучити до нього й сусідів – наприклад, Угоду про приєднання до САП уже підписано з Молдовою. Україна і Євросоюз на сьогодні близькі до укладання такої угоди. Розпочато переговори було ще в грудні 2007 року. «Відкрите небо» з Євросоюзом несе громадянам та вітчизняному авіаринку значні вигоди.

Бути стороною угоди означає можливість компаніям країн-учасниць літати до інших країн-учасниць та обслуговувати їхні внутрішні рейси без обмежень щодо вибору маршрутів та частоти польотів. У результаті збільшення пропозицій та посилення конкуренції зменшаться ціни. На український ринок прийдуть так звані бюджетні авіалінії з Євросоюзу, чиї квитки цілком доступні навіть середньостатистичному українцю.

Отже, приєднання України до Спільного авіаційного простору ЄС призведе до низки позитивних змін. Це, зокрема:

- зниження ціни авіаперевезень;

- ефективніше використання аеропортів;

- вдосконалення методів управління авіакомпаніями;

- поліпшення якості послуг авіакомпаній;

- збільшення доходів провайдерів аеронавігаційних послуг;

-поліпшення іміджу країни та збільшення довіри до неї;

- поява нових ринків збуту для продукції української авіаційної промисловості;

- збільшення інвестицій в аеропорти та вищий рівень оплати праці працівників сфери.

2. Інвестаційна політика – комплекс господарських рішень, що визначають основні напрями капітальних вкладень, заходи щодо їх концентрації на пріоритетних напрямах структурної перебудови економіки.

За останні роки економіка України так і не позбавилася глибоких структурних деформацій і значно відстає від розвинених країн світу за сукупною продуктивністю всіх факторів виробництва та відповідно – рівнем добробуту населення. Більшість підприємств залишилися технологічно відсталими, енергоємними, зі слабкою диверсифікацію продуктів і ринків. Це пов’язано з нестабільністю державної інвестиційної політики, прогалинами в інвестиційному законодавстві, відсутністю належного інституційного забезпечення розвитку інвестиційного ринку та його інструментів, і як наслідок – недостатнім рівнем внутрішніх та зовнішніх інвестицій [32].

До основних завдань інвестиційної політики належать:

- вибір і підтримка розвитку окремих галузей господарства;

- реалізація програми щодо конверсії військово-промислового комплексу;

- забезпечення конкурентоспроможності сучасної продукції;

- підтримка розвитку малого і середнього бізнесу;

- забезпечення збалансованості в розвитку всіх галузей економіки України;

- реструктуризація вугільної промисловості;

- реалізація програми житлового будівництва в Україні.

Держава здійснює регулювання інвестиційної діяльності у двох формах: шляхом прямого та непрямого втручання. Адміністративно-правовий вплив реалізується через правове, організаційне та інформаційне забезпечення. Опосередкований вплив держави здійснюється засобами бюджетної, грошово-кредитної, амортизаційної та науково-технічної політики, через надання податкових пільг підприємствам. Амортизаційна політика дозволяє регулювати темпи і характер відтворення, в першу чергу, швидкість оновлення основних фондів. Ефективна амортизаційна політика держави надасть можливість підприємствам мати достатні інвестиційні кошти для простого та розширеного відтворення основних фондів. Особливої уваги потребує науково-технічна політика, яка передбачає вибір пріоритетних напрямів у розвитку науки і техніки.

На регіональному рівні інвестиційна політика повинна сприяти мобілізації інвестиційних ресурсів і визначенню напрямів їх найефективнішого та раціонального використання. Слід відмітити, що інвестиційний клімат є важливим фактором, який визначає можливість залучення фінансових ресурсів. Формування сприятливого інвестиційного клімату України є визначальним завданням держави у сфері здійснення інвестиційної діяльності.

Таким чином, ефективна інвестиційна політика повинна враховувати реалії економічного стану, бути спрямованою на подолання фінансово-економічної кризи та на стабілізацію економіки.

3. Політика науково-технічного співробітництва.

Розглянемо політику науково-технічного співробітництва між Україною та ЄС.

Науково-технічне співробітництво між Україною та ЄС здійснюється на підставі Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про наукове і технологічне співробітництво від 4 липня 2010. Ця Угода потребує постійного поновлення на наступні п’ятирічні періоди. Відповідальним за поновлення Угоди є Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України [32].

Інструментом співробітництва у науково-технічній сфері служить Підкомітет 7 «Наука та технології, дослідження та розробки, освіта, культура, громадське здоров’я, інформаційне суспільство та медіа» Комітету з питань співробітництва Україна ЄС. Відповідальним за роботу за цим напрямком також є Міністерство освіти та науки, молоді і спорту України.

Державним агентством з питань науки інновацій та інформатизації України разом із генеральним директоратом Європейської комісії «Дослідження та Інновації» на виконання Угоди створено Спільний Комітет Україна-ЄС зі співробітництва в галузі науки та технологій.

Перше засідання Комітету відбулось 23 листопада 2011 у м. Брюссель. Під час згаданого засідання були розглянуті питання

- співробітництва між Україною та ЄС у сфері науки, технологій та інноваційної діяльності,

- співробітництва в рамках Сьомої рамкової програми ЄС з розвитку наукових досліджень і технологій

- двосторонньої діяльності з країнами – членами Європейського Союзу.

Також, учасники засідання обмінялись думками щодо таких тем, як: «Здоров’я», «Дослідження в області інформаційно-комунікаційних технологій», «Нанотехнології та матеріалознавство». Сторони погодились налагоджувати співробітництво у науковій та інноваційній сферах, які мають спільний інтерес для України та країн – членів ЄС.

Відповідно до Європейської практики інформаційно-консультаційної підтримки науковців щодо участі в Рамкових програмах ЄС, важливості розвитку партнерських відносин між Україною і ЄС та перспектив приєднання України до Рамкової програми у статусі асоційованого члена в 2011 році спільними наказами Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України, Національної академії наук України, Національного космічного агентства та наказом Міністерства освіти, науки, молоді та спорту України було офіційно засновано мережу контактних пунктів РП7 в Україні [28].

З метою підвищення обізнаності стосовно можливостей, які доступні за допомогою робочих програм Сьомої рамкової програми на 2012 та 2013 та активізації участі науково-дослідних установ України в програмах з науково-технічного співробітництва, зокрема в конкурсах РП7, Національним інформаційним центром зі співробітництва з ЄС у сфері науки та технологій за підтримки Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України на постійній основі проводяться інформаційні і тренінгові заходи з РП7 у Києві та регіонах України та консультації за участю експертів країн ЄС.

31 січня – 1 лютого 2012 року у м. Києві було проведено засідання заключної конференції проекту «BILAT-UKR» за тематикою «Посилення двостороннього науково-технічного партнерства з Україною», під час якого були підведені підсумки і зроблено огляд основних досягнень проекту та розглянуті основні пріоритетні напрями співробітництва між Україною та ЄС в сфері науки та технологій на майбутнє. Також, в рамках зазначеної конференції 1 лютого 2012 р. на базі Держінформнауки було проведено круглий стіл представників контактних пунктів України та Європейського Союзу.

Окрім того, на базі національних контактних пунктів у м. Києві та м. Львові впродовж березня поточного року були проведені семінари з мобільності науковців в рамках програми «Марі Кюрі».

14 березня 2012 р. на базі Київського національного університету ім. Тараса Шевченка було проведено конференцію з питань робочої програми «Сьомої рамкової програми» на 2013 рік, зокрема з питань інформаційно – комунікаційних технологій.

За сприянням Держінформнауки та з метою формування політики у сфері науки і інновацій у рамках проекту «IncoNet EECA», з 25 по 26 квітня 2012 в Києві для представників урядових структур України та країн ЄС, Східної Європи та Центральної Азії, було проведено конференцію за тематикою «Співробітництво Європейського Союзу та країн Східної Європи та Центральної Азії в інноваційній сфері». Під час даного заходу було обговорено питання використання інноваційної політики та інноваційних систем з метою налагодження міжнародного науково-технологічного співробітництва та впровадження наукових надбань в сучасні технології, товари та послуги.

В кінці травня 2012 за участю представників національних контактних пунктів в Харкові, Києві та Ужгороді було проведено регіональні семінари з метою інформування наукової громадськості щодо поточних конкурсів та програм, які діють в рамках «Сьомої рамкової програми» ЄС.

За результатами конкурсів РП7, за кількістю підтриманих пропозицій Україна посідає дев'яту позицію серед всіх країн, які не є членами ЄС чи асоційованими країнами та другу серед країн Східної Європи та Центральної Азії. За участю наукових установ України було подано 985 пропозицій та підтримано 194 проекти.

У квітні 2012 Міністерством освіти та науки, молоді і спорту України було підготовлено та підписано Президентом України Указ № 259 «Про делегацію України у переговорах з Європейською Комісією щодо участі України у Сьомій рамковій програмі ЄС з досліджень і технологічного розвитку».

Водночас зважаючи на те, що останній конкурс за даною програмою був оголошений влітку 2012 року, на думку Держінформнауки необхідність повноцінної участі України у програмі є недоцільною. Сума членських внесків, які обчислюються із співвідношення ВВП України та ВВП ЄС, навіть за умови отримання максимальної знижки 80% (в тому числі за умови отримання асоційованого членства в ЄС) становила б € 16 млн. При цьому за весь час роботи РП7 Україна отримала в рамках програми біля €17 млн.

На даний час Міністерством освіти та науки, молоді і спорту України проводяться погоджувальні процедури щодо визнання даного Указу Президента України таким, що втратив чинність.

В рамках конкурсу ERA-WIDE (мета: посилення можливостей науково-технічного співробітництва наукових установ, в рамках пріоритетів РП7), як за кількістю поданих пропозицій та і за кількістю підтриманих Україна посіла першу позицію серед всіх країн, які брали участь у цьому конкурсі.

За результатами конкурсів 2010 та 2011 років було підтримано 7 наукових установ України.

Держінформнауки продовжує проведення відповідних заходів з інформування українських науковців щодо можливостей та умов участі у Програмі ЄС «Horizon 2020», в тому числі 6 вересня 2012 проведено інформаційний семінар «Матеріалознавство у проектах ЄС», а 25-27 вересня в рамках Міжнародного науково-технологічного форуму «Наука, інновації, технології» під час роботи тематичних секцій відбулась доповідь представників ЄС на тему «Нові програми співпраці у галузі науки та інновацій ЄС».

Програма ЄС «Horizon 2020» все ще знаходиться на стадії формування, однак у Європейській комісії визначено, що фінансування участі третіх країн у ній не передбачене.

Держінформнауки продовжує співробітництво не тільки із Європейським союзом загалом, а із окремими його країнами-членами.

На сьогоднішній день Україною укладено 18 двосторонніх науково-технічних угод з країнами-членами ЄС та асоційованими державами.

У 2012 році реалізуються науково-дослідні проекти з Австрією, Болгарією, Литвою, Німеччиною, Словенією та Францією загальною кількістю 93, в т.ч.

На різних стадіях переговорного процесу знаходяться ініціативи щодо започаткування або продовження спільних проектів з Латвією, Польщею та Румунією.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.