Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Поняття і зміст валютного регулювання



Дуже часто під валютою розуміють тільки іноземні грошові знаки, але це не так. Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", яким, власне, в основному і регулюються валютні відносини, чітко розрізняє поняття валюти:

1) "валюта України" — грошові знаки України, платіжні доку­менти та інші цінні папери у валюті України;

2) "іноземна валюта" — грошові знаки іноземних держав, бан­ківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах.

Як правило, розрізняють три правових валютних режими, які використовуються державами: а) режим державної валют­ної монополії (яка була в СРСР); б) режим валютного регулю­вання (наприклад, в Україні такий режим установлено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю; в) режим вільно конверто­ваної валюти.

Тип валютного режиму визначає принципи здійснення ва­лютних операцій, права й обов'язки органів держави, які регу­люють валютні відносини, і повноваження юридичних і фізич­них осіб, які беруть участь у валютних відносинах з приводу придбання, володіння, використання валютних цінностей, та відповідальність за порушення валютного законодавства. Пе­релік складових, які характеризують тип валютного режиму, свідчить про те, шо ці відносини складні й регулюються не тільки нормами фінансового, а і конституційного, адміністра­тивного, цивільного і кримінального права, тому валютні правовідносини це врегульовані правовими (у нашому ви­падку — в курсі фінансового права — фінансово-правовими) нормами суспільні відносини, які виникають у процесі здійсне­ння валютних операцій, проведення валютного контролю і регламентування валютного обігу.

Під валютним регулюванням розуміють діяльність уповно­важених державою органів по регламентації порядку обігу ва­лютних цінностей та здійснення валютних операцій.

Органами прямого валютного регулювання виступають дер­жавні органи, які Конституцією України уповноважені видава­ти нормативно-правові акти в галузі валютних операцій. До них належить Верховна Рада України, Президент, Кабінет Міністрів України, Національний банк України. Діє і так зване непряме регулювання (на підставі нормативно-правових актів), яке в державі доручено комерційним банкам.

Головним органом валютного регулювання в Україні є На­ціональний банк. Його "подвійна" юридична природа дозволяє Йому видавати нормативно-правові акти з валютних питань і одночасно як органу непрямого регулювання виконувати власні валютні операції. Комерційні банки можуть здійснювати валютні операції — тільки тоді, коли вони отримали ліцензію Національного банку України.

Структура валютних правовідносин, як І інших, включає три складових: суб'єкти, об'єкти і зміст.

Валютне регулювання починається з прийняття Верховною Радою України основного закону, який регулює головні питан­ня в галузі валютного регулювання. Нормативно-правові акти в цій галузі приймає Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України та Національний банк України.

Національний банк України є головним органом валютного регулювання, а саме: він визначає порядок обігу в Україні іно­земної валюти і цінних паперів в іноземній валюті; видає нор­мативно-правові акти, які обов'язкові для резидентів і нерези­дентів; проводить усі види валютних операцій; установлює правила здійснення резидентами операцій в іноземній валюті і нерезидентами — у валюті України.

Валютне регулювання передбачає видання нормативно-пра­вових актів щодо здійснення валютних операцій; дотримання межі зовнішнього державного боргу, встановленого законодав­ством: лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноваже­них банків нерезидентам; ліцензування банків щодо здійснен­ня валютних операцій; визначення курсів Іноземних валют, ви­ражених у валюті України, курсів валютних цінностей, вира­жених в іноземній валюті.

В Україні валютний курс встановлюється Національним бан­ком України І означає співвідношення двох валют на валютно­му ринку. Завдяки валютному курсу провадиться зіставлення цін на товари і послуги в різних країнах. Від нього будуть за­лежати прибутки Іноземних інвесторів, оскільки вони вклада­ють свої капітали, розраховуючи на прибутки, пов'язані із ва­лютним курсом, його змінами; а також конкурентоспромож­ність українських товарів на світовому ринку. Урівноваженість його є показником економічної і політичної стабільності краї­ни. Валютні курси, як правило, існують у двох режимах: ре­жимі плаваючого валютного курсу, коли він установлюється залежно від реального стану економіки і співвідношення вар­тості набору товарів і послуг, або фіксованого валютного кур­су, коли затверджена вартість валюти або підтримується центпальним банком на певному рівні, або фіксується завдяки при­рівнюванню до якого-небудь еквіваленту .

Національний банк України, крім функцій прямого контро­лю, також здійснює:

—державну валютну політику, виходячи з принципів загаль­ної економічної політики України;

—разом із Кабінетом Міністрів України складає платіжний баланс України;

—контроль за додержанням затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

—визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті упов­новажених банків нерезидентам;

—видачу в межах своєї компетенції обов'язкових для вико­нання нормативних актів щодо здійснення операцій на ва­лютному ринку України;

—накопичення, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

—встановлення за погодженням Із Міністерством статистики України єдиних форм обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

—публікацію банківських звітів про власні операції та опера­ції уповноважених банків тощо.

Ст. 44-50 Закону України „Про Національний банк Украї­ни" закріплюють за НБУ повноваження в сфері валютного ре­гулювання та контролю; організації валютного ринку; прове­дення дисконтної (— облік векселя, обліковий процент при обліку векселів або скидка з ціни товару або ва­люти у біржових або валютних угодах) та девізної (— платіжні засоби в іноземній валюті) політики; поповнен­ня та використання золотовалютного резерву та покладають на нього функції зберігана золотого запасу, дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів та інших коштовностей.

Валютну політику держави можна поділити на дві частини: поточну та перспективну. Поточна полягає в організації пов­сякденного оперативного регулювання поточної валютної ко­н'юнктури, а перспективна — в здійсненні довгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі, що реалізується через участь держави в міждержавних угодах. Значна роль у формуванні довгострокової валютної політики належить таким міжнародним валютно-фінансовим установам, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейсь­кий банк реконструкції та розвитку тощо.

Декрет Кабінету Міністрів України "Про валютне регулю­вання і валютний контроль" (далі — Декрет) поділяє суб'єктів валютних правовідносин на резидентів і нерезидентів.

До резидентів належать:

—фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце прожи­вання на території України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

—юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням в Україні, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

—дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають диплома­тичний імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордо­ном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

Нерезидентами українське законодавство вважає:

—фізичних осіб (Іноземних громадян, громадян України, осіб без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України;

—юридичних осіб, суб'єктів підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які ство­рені і діють відповідно до законодавства іноземної держа­ви, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підпри­ємницької діяльності за участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України);

—розташовані на території України Іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їхні філії, що мають імунітет; дипломатичні привілеї, а також представництва інших орга­нізацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльнос­ті на підставі законів України.

Об'єктами валютних правовідносин є: валюта України; цін­ні папери, що номіновані у валюті України; Іноземна валюта; валютні цінності.

Змістом валютних правовідносин виступають валютні опе­рації, в яких реалізуються права та обов'язки суб'єктів, І до яких згідно з чинним законодавством України належать:

—операції, пов'язані з переходом права власності та інших прав на валютні цінності, а також операції, що пов'язані з використанням як засобу платежу іноземної валюти і пла­тіжних документів у іноземній валюті;

—вивезення і ввезення та переказ в Україну та з України ва­лютних цінностей;

—здійснення міжнародних грошових переказів;

—розрахунки між резидентами і нерезидентами у валюті України.

Валютні операції здійснюються банками та іншими фінан­совими установами на підставі ліцензії Національного банку України, які поділяються залежно від тривалості та періодич­ності здійснення:

генеральні ліцензії, які видаються на здійснення валютних операцій на весь період валютного регулювання і не потребують індивідуальної ліцензії. Уповноважені банки, які одержали генеральну ліцензію Націо­нального банку України на здійснення операцій, пов'язаних із торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у то­му числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами-резидентами;

індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Положення "Про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій" затверджене Правлінням Національ­ного банку України і вміщує перелік операцій, які потребу­ють Індивідуальної ліцензії.

Ліцензія Національного банку України на здійснення валют­них операцій надається банкам — юридичним особам, які здій­снюють свої операції на території України не менше одного року, мають статутний капітал розміром, що встановлюється

Національним банком, та власні кошти. Після отримання ліце­нзії банки стають уповноваженими банками.

Валютні операції—складний правовий механізм, що являє собою вольові правомірні дії фізичних і юридичних осіб, спря­мованих на досягнення правового наслідку1: на встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків суб'єктів при здійсненні дій з валютою.Переважно ці відносини регулюються цивіль­но-правовими нормами і детально вивчаються у курсі банків­ського права.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.