Правові основи державного кредитування

Сьогодні в економіці України простежуються позитивні тенденції економічного зростання. Його темпи та стійкість залежать від масштабів надходження до економіки інвестицій, значну частину яких, враховуючи технологічну відсталість багатьох галузей, повинні становити кошти для інновацій. Зрозуміло, що головним чинником фінансового забезпечення інвестиційного прогресу в Україні найближчими роками мають стати внутрішні ресурси, насамперед, державне та банківське кредитування.

До початку 1990-х рр. державний кредит розглядався в основному як форма державних позик. Останніми роками держава щодо держкредиту виступає в ролі не тільки позичальника (боржника), але й кредитора. Так, держава на безоплатних чи пільгових умовах надає позики або кредити юридичним особам, діяльність яких має важливе значення для всього суспільства в цілому та з метою стабілізації економіки країни, а також фізичним особам для забезпечення їх нагальних потреб за певними напрямами.

Суспільні відносини, що виникають у сфері кредитування, є суттєвим та невід’ємним елементом сучасної економіки. Їх нормальне функціонування є одним з найважливіших факторів макроекономічної стабільності. Становлення суверенної незалежної України пов’язане з новаціями у сфері державного кредитування. Прогресивний розвиток економіки та соціальної сфери без надійної організації та правового регулювання кредитних відносин є неможливим.

Перехід від адміністративно-командної системи до ринкових принципів організації економіки передбачає суттєву зміну відносин, пов’язаних з наданням кредитів узагалі та державних кредитів зокрема. В умовах переходу до ринкових відносин зростає роль державного довгострокового кредиту як джерела грошових коштів у формуванні та вдосконаленні основних фондів народного господарства.

Переваги при довгостроковому кредитуванні мають проекти, які забезпечують народногосподарську ефективність, вирішують економічні та соціальні проблеми країни, розширюють експортні можливості, збільшують виробництво товарів народного споживання.

Важливість суспільних відносин, що виникають при державному кредитуванні, зумовлена їх правовим регулюванням. Правовою основою здійснення державного кредитування, перш за все, є Конституція України, у ч. 2 ст. 92 якої зазначено: “Виключно законами України встановлюються: Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків…”. Крім конституційних норм правову основу державного кредитування становлять норми Бюджетного кодексу України, Законів України “Про Державний бюджет України” (на відповідний рік), а також інших законів та підзаконних нормативно-правових актів.

Виходячи з визначення державного кредиту, існує неоднозначність відносин, що регулюються цим інститутом. Зокрема, державний кредит – це сукупність грошових відносин, які виникають між державою, з одного боку, та фізичними й юридичними особами, з іншого – з приводу, по-перше, вилучення тимчасово вільних коштів та використання їх на фінансування державних витрат; по-друге, надання фінансової допомоги підприємствам та організаціям на умовах строковості, платності та повернення.

В усьому іншому природа цих відносин відрізняється, зокрема:

- при державному кредитуванні кредитором виступає держава, а позичальниками – фізичні і юридичні особи. Суб’єкти ж відносин при державному кредиті міняються місцями: кредиторами виступають фізичні і юридичні особи, а позичальником – держава;

- державно-владний характер відносин при державному кредитуванню є більш природним, ніж при державному кредиті, коли держава, виступаючи позичальником, встановлює в односторонньому порядку умови надання та погашення кредиту. У відносинах з державного кредитування такий державно-владний припис є типовим, бо, врешті-решт, перевагою кредитора при наданні кредиту є встановлення ним умов кредитування. Інша ж сторона (фізичні і юридичні особи) або приймає їх, або ні;

- при державному кредиті залучені кошти спрямовуються на покриття, як правило, бюджетного дефіциту або на фінансування певних потреб держави. Відносини ж з державного кредитування передбачають виділення коштів з державного бюджету на конкретно визначені цілі. Напрямки спрямування та обсяги кредитів чітко визначаються статтями видатків бюджету.

Особливістю державного кредитування є те, що одним із суб’єктів державно-кредитних відносин – кредитором – виступає держава в особі органів законодавчої та виконавчої влади. З іншого боку, суб’єктами цих відносин є юридичні і фізичні особи – одержувачі кредиту.

Усі правовідносини в галузі державного кредитування відзначаються державно-владним характером. Держава в односторонньому порядку встановлює, а інколи й змінює без згоди іншої сторони вже встановлені раніше умови державного кредитування. Добровільно вступивши у відносини державного кредитування, погодившись на його умови, у подальшому юридичні і фізичні особи зобов’язані виконувати їх.

Участь і роль законодавчих і виконавчих органів державної влади різного рівня, а також фінансових і кредитних органів у правовідносинах з державного кредитування закріплені законодавством України. Так, ст. 85 Конституції України до виключних повноважень Верховної Ради України віднесено: прийняття законів; затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України; затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного розвитку; визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики.

Кабінет Міністрів України як орган, уповноважений державою на безпосереднє керівництво господарським життям в країні, у ході підготовки проекту Державного бюджету України обґрунтовує необхідність держаного кредитування. Крім вищого органу виконавчої влади України, суб’єктами державно-кредитних відносин є відповідні органи влади Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування.

Створені в Україні фонди державного кредитування є цільовими державними фондами, оскільки створюються у складі Державного бюджету України та формуються за рахунок його коштів, мають чітку мету діяльності і визначені напрямки використання коштів. Крім того, вони є публічними фондами коштів за своїм спрямуванням, бо створюються з метою задоволення потреб окремих категорій громадян. За своєю суттю ці фонди є фінансовими, оскільки опосередковують грошові відносини, пов’язані з розподіленням фінансових ресурсів держави, що регулюється нормами бюджетного права. Відносини, що виникають при формуванні та використанні коштів фондів державного кредитування є фінансово-правовими відносинами, що зумовлюється характером суб’єктного складу, фінансовим характером відносин, регулюванням нормативно-правовими актами, відповідальністю, яка безпосередньо покладена на державу.

Контрольні запитання

1. Що таке державний кредит як фінансово-правовий інститут?

2. Які цілі державного кредиту Ви знаєте?

3. Коли виникають фінансові відносини у сфері держаного кредиту?

4. Хто є суб’єктами правовідносин у галузі державного кредиту?

ГЛАВА 8

Поиск по сайту: