Міжбюджетні відносини як особливий вид правовідносин базуються на певних принципах, що відображають їхню специфіку та місце в бюджетній системі України. На жаль, принципи міжбюджетних відносин не було закріплено ні в положеннях Бюджетного кодексу України, ні в інших нормативно-правових актах. Такі принципи можна було б відобразити в матеріалах концепцій реформування міжбюджетних відносин і реформування місцевих бюджетів в Україні, однак, як зазначалося вище, ці документи не ухвалені Верховна Рада України.
Необхідно зазначити, що Бюджетний кодекс України визначає основні принципи бюджетної системи (ст. 7), у межах якої існують міжбюджетні відносини, тому вони поширюються і на останні. Принципи бюджетного права мають свій зміст та особливості, зумовлені специфікою відповідного правового регулювання, але, на жаль, бюджетно-правові принципи не завжди досить чітко та однозначно сформульовані в законодавстві, а це спричинює негативні наслідки у правозастосовній сфері.
Принципи міжбюджетних відносин – це теоретично обґрунтовані та нормативноз акріплені основи (ідеї, вимоги) сутності міжбюджетних відносин, що становлять їхній основний зміст і визначають загальну спрямованість правового регулювання бюджетної діяльності держави та муніципальних утворень, спрямовують бюджетну діяльність на досягнення її основних цілей та завдань.
Потрібно зазначити, що принципи міжбюджетних відносин вужчі за значенням, ніж принципи бюджетної системи. У зв’язку із цим принципи міжбюджетних відносин необхідно розглядати як продовження принципів бюджетної системи, оскільки вони є лише частковим проявом якостей, притаманних усій бюджетній системі.
Бюджетний кодекс визначає основні принципи бюджетної системи та запроваджує систему єдиних процедур – ухвалення рішень учасниками бюджетного процесу на засадах єдиної загальнодержавної бюджетної політики. Забезпечуючи вимоги економічної безпеки держави, ці принципи базуються на відповідності бюджетної політики національним інтересам. Згідно зі ст. 7 Бюджетного кодексу України, бюджетна система ґрунтується на таких принципах:
– єдності;
– повноти;
– обґрунтованості;
– збалансованості;
– ефективності;
– субсидіарності;
– самостійності;
– цільового використання бюджетних коштів;
– справедливості та неупередженості;
– публічності й прозорості;
– відповідальності учасників бюджетного процесу.
Принцип єдності. У пункті 1 ст. 7 Бюджетного кодексу зазначено, що єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів і ведення бухгалтерського обліку та звітності. У свою чергу, бюджети усіх рівнів складають єдину бюджетну систему, тобто відносини між бюджетами виникають всередині одного механізму, а ефективний розподіл і перерозподіл грошових коштів досягається шляхом тісної взаємодії всіх його частин.
Принцип повноти. Ніякі доходи та видатки не повинні залишатися поза дохідними та видатковими частинами бюджетів. Фактично, державні органи мають право використовувати тільки ті доходи та здійснювати лише ті видатки, що передбачені бюджетом. Принцип повноти має важливе практичне значення, оскільки забороняє використання бюджетних коштів поза бюджетом. Згідно з принципом повноти бюджетна система повинна охоплювати всі фінансові ресурси держави та муніципальних органів.
Принцип обґрунтованості. Вимагає формувати бюджет на підставі показників економічного й соціального розвитку, а також розрахунків надходжень до бюджету та видатків з бюджету, що здійснюються на підставі встановлених методів і правил.
Принцип збалансованості. Сутність цього принципу полягає в тому, що повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний період, тобто заплановані на майбутній бюджетний період видатки бюджету будь-якого рівня необхідно підтвердити реальними доходами.
Принцип ефективності. Відповідно до п. 6 ст. 7 Бюджетного кодексу України, при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу повинні досягати запланованих цілей, залучаючи мінімальний обсяг бюджетних коштів, і досягати максимального результату, використовуючи визначений бюджетом обсяг коштів.
Принцип субсидіарності. Трактується в Бюджетному кодексі України як розподіл видів видатків між державним і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами, який повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їхнього безпосереднього споживача. Водночас цей принцип полягає не лише в наближенні надання суспільних послуг, а значною мірою в розподілі повноважень (компетенцій) між різними рівнями влади.
Принцип самостійності. Сутність цього принципу полягає в тому, що Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Тобто за бюджетами закріплюються відповідні джерела доходів, і органи влади мають право самостійно визначати напрями використання коштів у межах законодавства України.
Принцип цільового використання бюджетних коштів. Передбачає використання бюджетних коштів включно відповідно до бюджетних призначень. Тобто бюджетні кошти використовуються їхніми розпорядниками та одержувачами для чітко визначеної мети, на яку спрямовуються бюджетні витрати. Підсилюється цей принцип і певними змінами чинного законодавства України, зокрема встановленням кримінальної відповідальності за нецільове використання бюджетних коштів, відповідальності за бюджетні правопорушення (гл. 18 Бюджетного кодексу України).
Принцип справедливості і неупередженості. Цей принцип формує засади справедливого розподілу суспільного багатства територіальними громадами. Це означає, що жителі різних адміністративно-територіальних утворень мають право на однакові соціальні блага. Така мета досягається як шляхом забезпечення бюджетів доходами, необхідними для фінансування соціальних програм і надання комунальних послуг, так і передачею міжбюджетних трансфертів з метою фінансового вирівнювання бюджетів.
Принцип публічності і прозорості. Бюджетний кодекс України передбачає, що Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їхнє виконання ухвалюються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними місцевими радами. Головна мета цього принципу полягає в тому, що інформація щодо бюджетів повинна бути доступною на всіх стадіях бюджетного процесу, а це, у свою чергу, буде забезпечувати достатній рівень прозорості бюджетної політики держави та місцевих органів влади.
Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу. Державні органи та посадові особи несуть відповідальність за свої дії (чи бездіяльність) на усіх стадіях бюджетного процесу. Бюджетний кодекс України, зокрема РОЗДІЛ 18, дає визначення поняття бюджетного правопорушення й містить характеристику об’єкта, предмета, суб’єктів, об’єктивної та суб’єктивної сторін бюджетного правопорушення.
Принцип реальності. Його сутність полягає в тому, що доходи й видатки повинні ґрунтуватися на реальних показниках. Нам добре відома ситуація, коли органи місцевої влади занижують власну дохідну базу, а потім вирівнюють свої фінансові можливості за рахунок отримання міжбюджетних трансфертів або, навпаки, коли органи центральної влади завищують доходи місцевих бюджетів з метою збалансування бюджетної системи. Законодавчі та виконавчі органи влади повинні використовувати такі методи формування бюджету, які були б максимально наближені до реальності. Зазначимо, що принцип реальності не розкрито і в положеннях Бюджетного кодексу Російської Федерації.
Основним принципом, на якому повинна базуватися система міжбюджетних відносин в Україні, є принцип децентралізації. Цей принцип повинен бути основоположним, оскільки він інтегрує в собі велику кількість інших принципів міжбюджетних відносин. Однією з проблем бюджетної системи України є її невідповідність принципам фінансової децентралізації, хоч вони й закладені в Бюджетному кодексі України та Концепції державної регіональної політики України. Досі реальна схема міжбюджетних відносин „регіони – центр” фактично має майже всі ознаки централізованої моделі. У прийнятій у 2001 р. Концепції державної регіональної політики Українисуперечливо передбачено посилення центру з одночасною фінансовою децентралізацією.
Принцип децентралізації передбачає організацію бюджетної системи й відносин між бюджетами різних рівнів на підставі передачі повноважень з відповідними фінансовими ресурсами із центру на регіональний і місцевий рівні самоуправління. Процес бюджетної децентралізації не обмежується простим розширенням автономії бюджетів обласного, районного чи місцевого рівнів, він супроводжується перерозподілом функцій між органами влади різних рівнів. Це робиться з метою розвитку управлінських навичок не лише центральних, але й регіональних і місцевих урядів з відповідною перебудовою організаційно-адміністративних інститутів. У результаті бюджетної децентралізації на місцях повинні утворитися численні невеликі, але компетентні й фінансово самодостатні центри влади з прийняття рішень. Адміністративна логіка розосередження управлінських функцій, створення численних осередків прийняття рішень полягає в тому, що так розосереджується і відповідальність, знижується рівень ризиків від централізованих рішень і дій.
Бюджетна децентралізація передбачає два взаємопов’язаних паралельних процеси. По-перше, це розподіл видаткових зобов’язань і дохідних джерел за рівнями бюджетної системи: державний, регіональний, місцевий. По-друге, це визначення обсягу повноважень, у межах яких органи влади можуть визначати свої видатки і доходи. Реальний рівень досягнутої децентралізації в політичному й адміністративному аспектах залежить від рівня завершеності цих процесів.
Будуючи бюджетну систему в нашій країні на принципах децентралізації, необхідно зосередити увагу на тому, щоб органи місцевого самоврядування отримали всі можливості для розвитку своїх територій, розширення місцевої податкової бази. Податки, а не міжбюджетні трансферти, є ресурсною базою децентралізації, і саме на них повинні формуватися власні доходи місцевих бюджетів.
В Україні відбулися вже певні позитивні зрушення в напрямі побудови міжбюджетних відносин за принципами децентралізації. Водночас, поряд з перевагами, існують вагомі недоліки, зумовлені перехідним періодом, а також суперечностями у природі самої системи бюджетної децентралізації. Тому вдосконалення новоствореної системи міжбюджетних відносин повинно відбуватися у напрямі подолання недоліків, притаманних країнам з перехідною економікою та з урахуванням досвіду тих зарубіжних країн, що досягли значного прогресу на шляху децентралізації. Лише після цього в Україні відкриється шлях до оптимізації міжбюджетних відносин на підставі зазначеної вище моделі бюджетного устрою згідно з обраною стратегією економічного розвитку.
Таким чином, міжбюджетні відносини повинні ґрунтуватися на принципах, спираючись на які, можна було б досягнути оптимальної взаємодії всіх рівнів влади в бюджетній сфері. Оптимальним вважається такий устрій держави, при якому кожен муніципалітет зможе самостійно розвиватися, володіючи тісними зв’язками із центральною владою та з іншими муніципальними утвореннями. Міжбюджетні відносини повинні сприяти переходу від політики надання фінансової допомоги до політики розвитку самостійності кожної адміністративно-територіальної одиниці.