Фінансово-правова відповідальність за бюджетні правопорушення

Охорона загальнодержавних інтересів та прав учасників бюджетних правовідносин тісно пов’язані з відповідальністю, яка застосовується до осіб, винних у порушенні бюджетного законодавства. Саме існування відповідальності є одним з найефективніших способів забезпечення бюджетної дисципліни та належної поведінки всіх учасників бюджетного процесу, профілактики правопорушень та усунення їх негативних наслідків.

На умови виникнення фінансово-правової відповідальності впливають декілька обставин – це, по-перше, специфіка бюджетного права як інституту фінансового права; по-друге, особливості суб’єктного складу бюджетних правовідносин.

Бюджетні правопорушення мають різний характер та специфічні ознаки. У зв’язку із цим відповідальність за їх вчинення класифікуються за видами з чітким розмежуванням щодо її встановлення та застосування відповідно до нормативно-правових актів. Отже, характер впливу на правопорушників, заходи впливу та міра покарання також є неоднаковими й залежать від виду правопорушення.

На сьогодні фінансово-правова відповідальність за бюджетні правопорушення встановлюється різними нормативними актами.

Оскільки правовідносини, що виникають у процесі складання, розгляду і прийняття, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного та місцевих бюджетів, регулюються Бюджетним кодексом України, то саме він є основним нормативним актом, який врегульовує поведінку учасників бюджетного процесу та передбачає міри відповідальності за порушення бюджетно-правових норм. У ньому зазначено, що особи, винні в порушенні бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність. Як видно з викладеного, Бюджетний кодекс України обходить увагою фінансово-правову відповідальність. З аналізу його норм можна зробити висновок про існування цього виду відповідальності саме за бюджетні правопорушення. Проте норми, які встановлюють фінансово-правову відповідальність за вказані правопорушення, наявні і в інших нормативно-правових актах.

Оскільки основним фінансовим планом держави є бюджет і правопорушення, що вчиняються в цій сфері, є найбільш шкідливими та мають певну специфіку, то й фінансово-правова відповідальність за їх вчинення має певні особливості.

Фінансово-правова відповідальність за бюджетні правопорушення як гарантія дотримання бюджетної дисципліни, правопорядку на стадіях бюджетного процесу, законності і як юридичний спосіб захисту загальнодержавного та місцевих інтересів може мати ефективне значення лише при застосуванні мір впливу за бюджетні правопорушення та визнання її законодавцями. Фактичною підставою виникнення фінансово-правової відповідальності є бюджетне правопорушення. Будь-які фактори та характерні особливості суб’єкта бюджетного правопорушення не повинні впливати на застосування відповідальності. Слід конкретизувати не лише види бюджетних правопорушень, але й міри відповідальності за такі правопорушення.

Фінансово-правова відповідальність за бюджетні правопорушення є специфічним видом відповідальності, хоча часто між фінансовими й адміністративними та іншими санкціями ставлять знак рівності. Фінансово-правова відповідальність є інструментом забезпечення безперервного, законного, повного, своєчасного процесу мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів коштів. Причиною ототожнення є відсутність нормативно-правового закріплення, теоретичного обґрунтування наявності фінансово-правової відповідальності. Як зазначалося в попередньому підрозділі, проявом фінансово-правової відповідальності є фінансово-правові санкції. Фінансово-правові санкції за бюджетні правопорушення мають складний характер і застосовуються відповідними державними органами.

Фінансово-правові санкції поділяють на певні види:

1) ті, що застосовуються органами, що надають бюджетні кошти поза особливим режимом бюджетного кредитування (наприклад, припинення бюджетного кредитування);

2) ті, що застосовуються при особливому режимі бюджетного кредитування (наприклад, припинення надання окремих кредитів);

3) ті, що застосовуються в процесі фінансування (наприклад, відмова в прийнятті до фінансування);

4) ті, що застосовуються при здійсненні касових операцій (наприклад, припинення повністю або частково бюджетного кредитування);

5) ті, що застосовуються в процесі фінансових операцій по рахунках та в процесі бюджетного кредитування по операціях, пов’язаних з розрахунками (наприклад, відмова в наданні бюджетного кредиту).

Бюджетний Кодекс передбачає певні заходи державного примусу, але не вказує, що саме вони відносяться до фінансово-правової відповідальності.

Так, у ньому вказано на існування таких фінансово-правових санкцій, як:

– призупинення бюджетних асигнувань;

– зупинення операцій з бюджетними коштами;

– зменшення асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням;

– обов'язкове повернення до відповідного бюджету коштів, отриманих у вигляді субвенції.

Звичайно, ці заходи впливу не можна віднести не до кримінального, ні до адміністративного, не до інших видів юридичної відповідальності, отже, логічно можна зробити висновок, що вони є фінансово-правовими.

Зупинимось детально на кожному з вищеперелічених заходів фінансово-правової відповідальності.

Призупинення бюджетних асигнувань означає припинення на конкретно визначений час повноважень, наданих розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою за загальним фондом бюджету в межах бюджетного періоду.

Бюджетний кодекс (ст. 117) передбачає підстави для призупинення бюджетних асигнувань:

1) несвоєчасне і неповне подання звітності про виконання бюджету;

2) невиконання вимог щодо бухгалтерського обліку, складання звітності та внутрішнього фінансового контролю за бюджетними коштами і недотримання порядку перерахування цих коштів;

3) подання недостовірних звітів та інформації про виконання бюджету;

4) порушення розпорядниками бюджетних коштів вимог щодо прийняття ними бюджетних зобов'язань;

5) нецільове використання бюджетних коштів.

Механізм застосування призупинення бюджетних асигнувань регулюється Порядком призупинення бюджетних асигнувань, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 15 травня 2002 р. № 319.

Бюджетне правопорушення може бути виявлене шляхом проведення контролю відповідними органами. У разі наявності підстав для призупинення бюджетних асигнувань складається протокол про бюджетне правопорушення або акт ревізії разом з пропозиціями щодо призупинення бюджетних асигнувань. Пропозиції щодо призупинення бюджетних асигнувань підписує керівник органу, що встановив бюджетне правопорушення, або особа, що його заміщає. Вони повинні містити назву відповідної бюджетної програми (тимчасової класифікації видатків місцевих бюджетів), за якими пропонується призупинити бюджетні асигнування.

Разом з пропозиціями необхідно подати копію плану асигнувань розпорядника бюджетних коштів, яким вчинено бюджетне правопорушення та копії довідок про внесення змін до нього.

Право призупиняти бюджетні асигнування, відповідно до зазначеного Порядку, надано Міністру фінансів України, Міністру фінансів Автономної Республіки Крим, керівнику місцевого фінансового органу, голові виконавчого органу міської міста районного значення, селищної та сільської ради. Дане рішення приймається на підставі протоколу про бюджетне правопорушення або акта ревізії та доданих до нього документів. Призупинення бюджетних асигнувань оформляється розпорядженням.

Бюджетні асигнування призупиняються з 1-го числа місяця, наступного за датою прийняття розпорядження про призупинення бюджетних асигнувань.

Бюджетні асигнування призупиняються на термін від одного місяця до трьох, у межах поточного бюджетного періоду в обсязі, що дорівнює 50 відсоткам асигнувань, затверджених у плані асигнувань розпорядника бюджетних коштів за скороченою економічною класифікацією видатків бюджету на цей період, за винятком асигнувань на оплату праці, нарахування на заробітну плату та трансфертів населенню.

Розпорядник чи одержувач бюджетних коштів, якому призупинені бюджетні асигнування, зобов’язаний усунути правопорушення та в установлені розпорядженням терміни подає інформацію відповідному органу про усунення бюджетного правопорушення та копії документів, що її підтверджують.

Стаття 120 Бюджетного кодексу передбачає, що зупинення операцій з бюджетними коштами – це зупинення будь-яких операцій зі здійснення платежів з рахунку порушника бюджетного законодавства.

У Кодексі зазначено, що механізм зупинення операцій з бюджетними коштами визначається Кабінетом Міністрів України. Але Постановою Кабінету Міністрів України “Про механізм зупинення операцій з бюджетними коштами” від 28.10.2002 р. № 1627 лише встановлено, що в разі виявлення уповноваженими органами, визначеними частиною першою ст. 118 Бюджетного кодексу України, бюджетного правопорушення до розпорядників та/або одержувачів бюджетних коштів застосовується механізм зупинення операцій з бюджетними коштами в порядку, встановленому Державним казначейством. Тобто фактично Бюджетний кодекс України відсилає до нормативних актів Кабінету Міністрів України, який, у свою чергу, відсилає до документів Державного казначейства. Отже, сам порядок зупинення операцій з бюджетними коштами визначений наказом Державного казначейства України “Про затвердження Порядку зупинення операцій з бюджетними коштами” від 18.11. 2002 р. №213. Тобто можна говорити про недосконалість положень Бюджетного кодексу, який повинен бути актом прямої дії або відсилати до більш конкретного джерела.

До суб’єктів, яким надано право зупиняти операції з бюджетними коштами, відносяться: Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, органи Державної контрольно-ревізійної служби України, місцеві фінансові органи, голови виконавчих органів міських, міст районного значення, селищних та сільських рад, головні розпорядники бюджетних коштів.

У зазначеному Порядку вказано, що він поширюється на операції з бюджетними коштами розпорядників, одержувачів бюджетних коштів, у яких Міністерством фінансів України, Державним казначейством України (центральним апаратом та його територіальними органами), органами Державної контрольно-ревізійної служби України, місцевими фінансовими органами, головами виконавчих органів міських, міст районного значення, селищних та сільських рад, головними розпорядниками бюджетних коштів (далі – уповноважені органи) виявлено бюджетні правопорушення, передбачені Бюджетним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами щодо недотримання порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету.

Суб’єктами правопорушень, до яких застосовується цей захід впливу, є розпорядники та одержувачі бюджетних коштів.

Уповноважені органи при виявленні відповідного бюджетного правопорушення складають протокол про бюджетне правопорушення. Форма, порядок складання встановлюється Міністерством фінансів. На підставі зазначених документів уповноважений орган приймає рішення у формі розпорядження про зупинення операцій з бюджетними коштами.

У разі прийняття уповноваженим органом розпорядження про зупинення операцій з бюджетними коштами, зупиненню підлягають усі операції з бюджетними коштами на рахунках розпорядників та/або одержувачів бюджетних коштів, за винятком:

– сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), інших платежів до бюджетів і державних цільових фондів (у тому числі пені, фінансові санкції);

– виконання рішень органів, яким відповідно до закону надано право стягнення коштів.

Підставою для відновлення операцій за рахунками розпорядників та/або одержувачів бюджетних коштів є:

– розпорядження уповноваженого органу про відновлення операцій з бюджетними коштами за спеціальною формою;

– закінчення терміну, зазначеного в розпорядженні про зупинення операцій;

– закінчення терміну, встановленого ст. 120 Бюджетного кодексу України (до тридцяти днів).

Розпорядження про відновлення операцій з бюджетними коштами приймається уповноваженим органом, який прийняв розпорядження про зупинення операцій з бюджетними коштами, або установою вищого рівня на підставі доповідної записки посадової особи уповноваженого органу чи інформації про усунення бюджетного правопорушення.

Рішення про зупинення операцій з бюджетними коштами може бути оскаржене в порядку, визначеному ст. 125 Бюджетного кодексу України.

Розглянувши два види санкцій призупинення бюджетних асигнувань та зупинення операцій з бюджетними коштами, слід вказати на відмінні риси, які існують між цими видами. По-перше, це коло суб’єктів, які мають право виявляти бюджетні правопорушення та приймати рішення про застосування тієї чи іншої санкції. Так, призупиняти бюджетні асигнування може Міністр фінансів, Міністр фінансів Автономної Республіки Крим, керівник місцевого фінансового органу, голова виконавчого органу міської, міста районного значення, селищної та сільської ради (як уже зазначалося в Бюджетному кодексі України, є й інші суб’єкти). Крім зазначених органів, зупиняти операції з бюджетними коштами можуть органи Державного казначейства України, органи Державного контрольно-ревізійної служби України, головні розпорядники бюджетних коштів. Але виявляти бюджетні правопорушення можуть усі зазначені органи, незалежно від санкції, яка буде застосована.

Звертаючи увагу на термін застосування санкцій, необхідно зазначити, що призупинення бюджетних асигнувань може тривати від одного місяця до трьох, в межах поточного періоду, а зупинення операцій з бюджетними коштами можливе лише на термін до 30 днів.

І щодо підстав до відновлення операцій. Призначення бюджетних асигнувань відбувається в разі усунення правопорушення в зазначений термін. У свою чергу, зупинення операцій з бюджетними коштами може бути лише після закінчення терміну, передбаченого розпорядженням, або встановленого в Бюджетному кодексі України, або розпорядженням уповноваженого органу.

Поряд з відмінностями існують і спільні риси, а саме:

1) застосування зазначених санкцій здійснюється на підставі протоколу про бюджетне правопорушення або акта ревізії за формою, яка передбачена наказом Міністерства фінансів України;

2) оформлення санкцій здійснюється у вигляді розпорядження.

Зупинення операцій з бюджетними коштами як захід, що застосовується за вчинені бюджетні правопорушення, слід відрізняти від зупинення та відновлення видаткових операцій підприємств, установ і організацій за рахунками в банках за поданням органів державної контрольно-ревізійної служби в Україні у порядку реалізації п. 2 ст. 10 Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”.

Згідно із цією законодавчою нормою Головне контрольно-ревізійне управління України, контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійні відділи в районах, містах і районах у містах мають право зупиняти видаткові операції за рахунками в банках та інших фінансових установах у випадках, коли керівництво об'єкта, на якому необхідно провести ревізію або перевірку, перешкоджає працівникам органів державної контрольно-ревізійної служби виконувати свої обов'язки. Відповідно до викладеного Закону розроблено Порядок зупинення та відновлення видаткових операцій підприємств, установ і організацій за рахунками в банках за поданням органів державної контрольно-ревізійної служби в Україні, що затверджений наказом Головного контрольно-ревізійного управління України 11 травня 2002 р. № 117.

Відповідно до п. 2. Порядку, його дія поширюється на видаткові операції підприємств, установ і організацій, крім операцій з бюджетними коштами, механізм зупинення яких здійснюється в порядку, визначеному ст. 120 Бюджетного кодексу України.

Бюджетний кодекс є кодифікованим нормативно-правовим актом, що складається із сукупності правових норм, які регламентують бюджетні відносини. У ст. 120 Бюджетного кодексу йдеться про зупинення операцій з бюджетними коштами як спосіб впливу, що може застосовуватися до порушника бюджетного законодавства. Як і будь-який спосіб впливу, він може бути застосований лише в разі, якщо буде встановлено факт вчинення правопорушення у сфері бюджетних правовідносин під час здійснення перевірки чи ревізії.

Якщо органи контрольно-ревізійної служби України тільки намагаються реалізувати свої повноваження щодо здійснення перевірки дотримання бюджетного законодавства, а особа перешкоджає цьому, то правовідносини, що складаються між зазначеними суб'єктами, є адміністративними, оскільки перешкоджання компетентним органам у виконанні ними передбачених законом повноважень зі здійснення контролю не є бюджетним правопорушенням у розумінні Бюджетного кодексу України. Бюджетні правовідносини виникають уже безпосередньо під час здійснення перевірки (ревізії) за витрачанням бюджетних коштів і встановленням факту наявності бюджетного правопорушення.

Крім того, застосування такого засобу впливу, як зупинення видаткових операцій з витрачання бюджетних коштів за вчинення бюджетного правопорушення зовсім не означає, що аналогічний засіб впливу не може бути застосований за вчинення адміністративного чи будь-якого іншого правопорушення. Головне, щоб такий засіб впливу передбачався на рівні закону.

Зупинення операцій з бюджетними коштами як захід, що застосовується за вчинені бюджетні правопорушення, слід відрізняти від адміністративного арешту активів, що застосовується відповідно до ст. 9 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та відноситься до адміністративної відповідальності.

Зупинення операцій з бюджетними коштами як захід, що застосовується за вчинені бюджетні правопорушення, також слід відрізняти від зупинення органами Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності видаткових операцій підприємств, установ, організацій і фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують найману працю, по рахунках у банківських установах. Відповідний захід застосовується відповідно до п. 5 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” та знову не відноситься до фінансово-правової відповідальності.

У певному розумінні особливою формою відповідальності розпорядників та одержувачів бюджетних коштів є примусове списання (стягнення) коштів з реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунків та рахунків інших клієнтів органів Державного казначейства, а також арешт, який може накладатися на кошти розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, що знаходяться на відкритих в органах Державного казначейства реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунках та рахунках інших клієнтів, відповідно до Порядку примусового списання (стягнення) коштів з рахунків установ і організацій, відкритих в органах Державного казначейства, затверджено наказом Державного казначейства України від 5 жовтня 2001 р. № 175.

Досить цікавою мірою відповідальності є зменшення асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням (ч. ст. 119 Бюджетного кодексу України), яка застосовується за нецільове використання бюджетних коштів, тобто витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет, виділеним бюджетним асигнуванням чи кошторису.

Слід погодитися з положеннями Бюджетного кодексу України щодо притягнення посадових осіб, винних у нецільовому використанні коштів, до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної відповідальності. Адже при вчиненні такого правопорушення до осіб повинні застосовуватися жорсткі заходи відповідальності. Але наслідком такого правопорушення в першу чергу є зменшення асигнувань розпорядникам бюджетних коштів. Тобто це є заборона на надані повноваження розпорядникам бюджетних коштів відповідно до бюджетних призначень на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.

По суті, зменшення асигнувань є фінансовою санкцією, оскільки застосовується фінансовими органами, яким надано право здійснювати контроль за витрачанням коштів. Цей вид фінансової санкції може застосовуватися з іншими видами юридичної відповідальності до винних осіб. Отже, можна говорити про таку особливість фінансово-правової відповідальності, як застосування її заходів впливу поряд з іншими, які відносяться до інших видів юридичної відповідальності.

На сьогодні питання зменшення асигнувань розпорядниками бюджетних коштів, крім Бюджетного кодексу України, іншими нормативно-правовими актами не регулюється.

З бюджету можуть надаватись трансферти, наприклад, у вигляді субвенції. Ця сума коштів має лише цільове призначення, тобто повинна бути використана на зазначену мету. Бюджетним кодексом України передбачено, що повернення до відповідного бюджету коштів, отриманих у вигляді субвенції, є обов'язковим.

Частиною 2 ст. 119 БК передбачений такий спеціальний вид нецільового використання бюджетних коштів, як нецільове використання бюджетних коштів, отриманих у вигляді субвенції, про який згадувалося в першому розділі. Кабінетом Міністрів України від 11 квітня 2002 р. № 495 затверджений “Порядок повернення бюджетних коштів, отриманих як субвенція, до відповідного бюджету в разі їх нецільового використання”. Відповідно до цього Положення, факт нецільового використання субвенції встановлюється в процесі проведення ревізії (перевірки) виконання бюджетів уповноваженим державним органом, що здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства, й оформляється актом ревізії або довідкою про перевірку.

У разі встановлення факту нецільового використання субвенції разом з актом ревізії (довідкою про перевірку) керівником уповноваженого державного органу, що проводив ревізію (перевірку), оформляється вимога про повернення використаної не за цільовим призначенням суми субвенції до відповідного бюджету (далі – вимога) за формою, затвердженою Міністерством фінансів України. Тобто уповноважений орган намагається застосувати фінансову санкцію – обов’язкове повернення до бюджету відповідної суми в добровільному порядку.

Бюджетна установа, в якій виявлено бюджетне правопорушення, може самостійно виконати вимогу в десятиденний термін після її отримання та повинна надіслати уповноваженому державному органу, що проводив ревізію (перевірку), копію документа, який підтверджує перерахування використаних не за цільовим призначенням сум субвенції до відповідного бюджету.

Контроль за поверненням зазначених сум до відповідного бюджету здійснює уповноважений державний орган, що проводив ревізію (перевірку).

У разі невиконання в установлений термін вимоги за рішенням Міністра фінансів, керівника органу Державного казначейства, керівника органу Державної контрольно-ревізійної служби, Міністра фінансів Автономної Республіки Крим, керівника місцевого фінансового органу, голови виконавчого органу міської міста районного значення, селищної та сільської ради, відповідно до ст. 117 Бюджетного кодексу України, на період до виконання вимоги чи до її скасування такій бюджетній установі призупиняються бюджетні асигнування на суму субвенції, використаної не за цільовим призначенням, за винятком захищених статей бюджету, про що повідомляється уповноважений державний орган, що проводив ревізію (перевірку), або, відповідно до ст. 120 Бюджетного кодексу України, зупиняються операції з бюджетними коштами, або, відповідно до ст. 124 Бюджетного кодексу України, накладається стягнення за бюджетне правопорушення.

З викладеного вище можна простежити перехід однієї санкції до інших. У разі неповернення до бюджету суми, отриманої у вигляді субвенції, уповноважені органи шляхом призупинення бюджетних асигнувань або зупинення операцій з бюджетними коштами матимуть змогу повернути втрачені кошти. Отже, неможливо притягувати винних до інших видів відповідальності без фінансових санкцій.

У разі встановлення факту нецільового використання субвенції уповноважений державний орган, що проводив ревізію (перевірку), може надіслати в установленому порядку матеріали ревізії (перевірки) до правоохоронних органів для вирішення питання про притягнення винних посадових осіб до кримінальної відповідальності та відшкодування завданих збитків.

Уповноважений державний орган, що проводив ревізію (перевірку), за винятком Рахункової палати, щокварталу до 15 числа місяця, що настає після звітного періоду, подає Міністерству фінансів за результатами проведених ревізій (перевірок) інформацію про встановлені факти нецільового використання субвенцій за формою, затвердженою Міністерством фінансів.

Бюджетний кодекс передбачає обов’язкове повернення коштів, отриманих у вигляді субвенції та використаних не за цільовим призначенням. Але ні Бюджетним кодексом, ні іншими нормативними актами не передбачена процедура повернення таких коштів. Отже, постає питання: чи підлягають обов’язковому поверненню кошти, витрачені не за цільовим призначенням, що були отримані у вигляді субвенцій? Тут слід передбачити механізм повернення цих коштів. Це повинна бути фінансова санкція особливого значення, оскільки при накладанні, наприклад, кримінальної відповідальності на посадових осіб не передбачено повернення витрачених коштів.

Зазначені санкції потребують дослідження як спеціальні заходи фінансово-правової відповідальності. Назвемо їх особливості:

1) їх завданням є охорона прав та інтересів держави, тому вони можуть бути визначені як правоохоронні санкції. Правоохоронний характер цих санкцій виявляється в тому, що вони застосовуються уповноваженими особами, перелік яких дано в гл. 18 Бюджетного кодексу України, тільки у випадках, якщо зобов’язана особа (розпорядник бюджетних коштів або їх одержувач) допустила ті чи інші порушення щодо порядку використання бюджетних коштів, наприклад, здійснила нецільове використання виділених бюджетних коштів;

2) вони мають односторонній характер. Ці заходи застосовуються уповноваженою особою безпосередньо в позасудовому порядку, тому мають оперативний характер;

3) специфічний характер гарантій їх правильного застосування. У зв’язку із цим важливого значення набувають два моменти:

а) їх різноманітний та багато в чому індивідуальний характер, який зумовлений специфікою врегульованих бюджетних відносин, що передбачає необхідність чіткого та імперативного визначення в Кодексі специфічних і багато в чому індивідуальних умов та меж їх застосування;

б) з метою забезпечення їх правомірного застосування уповноваженою особою статтею 125 Бюджетного кодексу України надане право особі, що притягується до відповідальності, у випадку необґрунтованого застосування до неї санкцій (заходів) оскаржити це застосування або в органі, що виніс рішення, або в судовому порядку;

4) застосування уповноваженою особою санкцій (заходів) спричиняє невигідні наслідки для розпорядника або одержувача коштів. На перший погляд, це зближує їх із цивільно-правовими санкціями, але між ними існує суттєва відмінність. Якщо застосування цивільно-правових санкцій тягне за собою безпосередні та невідворотні наслідки для зобов’язаної особи, то застосування санкцій (заходів), передбачених гл. 18 Бюджетного кодексу України, при необхідній позитивній реакції на них з боку розпорядника або одержувача може і не потягти за собою невигідних наслідків або суттєво зменшити їхній розмір. Так, статтею 117 Бюджетного кодексу України передбачено, що в разі несвоєчасного або неповного подання звітності про виконання бюджету уповноважений орган призупиняє бюджетне асигнування, а після усунення порушень його відновлює;

5) особливим призначенням санкцій (заходів) є спонукання розпорядника або одержувача до виконання обов’язків, хоча вони й пов’язані з невигідними майновими (грошовими) наслідками для порушника приписів бюджетного законодавства. Тому видається, що їх основною функцією є забезпечення належного виконання приписів бюджетного законодавства;

6) санкції (заходи) можуть застосовувати щодо установ та організацій, які підпорядковані відповідним органам державної виконавчої влади й фінансуються за рахунок державного або місцевого бюджетів шляхом перерахування передбачених відповідними актами грошових сум цими самими уповноваженими органами.

Враховуючи зазначене, можна стверджувати, що все ж таки існує особливий вид юридичної відповідальності, який має назву фінансово-правова. О.Ю. Грачова вказує, що за своєю сутністю фінансова відповідальність є економічною, оскільки її санкції виражаються в несприятливих наслідках економічного характеру, та має специфічні ознаки: має майновий характер, що вияляється в державно-примусовому впливі на економічні інтереси правопорушника, на сферу його майнових інтересів; спрямована на відшкодування шкоди, що заподіяна державі в результаті порушення фізичними та юридичними особами своїх фінансових зобов’язань; підставою притягнення до фінансово-правової відповідальності є фінансове правопорушення; заходи впливу застосовуються уповноваженими на те державними органами і їх посадовими особами.

Фінансово-правова відповідальність за порушення бюджетного законодавства характеризується специфічними особливостями. Юридичним фактом, що породжує настання фінансово-правової відповідальності за правопорушення у сфері бюджету, є бюджетне правопорушення, за наявності якого до правопорушника застосовуються заходи державного примусу, що передбачені чинним законодавством.

Для застосування фінансово-правової відповідальності необхідною умовою є прийняття державним органом у межах повноважень індивідуального акту (рішення тощо) про накладання стягнення.

Аналізуючи заходи фінансово-правової відповідальності, що застосовуються до порушників бюджетного законодавства, можна зробити висновок, що в більшості вони не мають штрафного характеру, бо лише опосередковано торкаються майнового стану правопорушника. Можна стверджувати, що вони мають запобіжний характер.

Наступною її особливістю є наявність специфічного кола суб’єктів. Суб’єктний склад фінансово-правової відповідальності характеризується тим, що тут обов’язковим учасником, з одного боку, є держава в особі органів, що наділені владними повноваженнями. Другим учасником правовідносин є зобов’язана фізична чи юридична особа. Учасниками бюджетних правовідносин, які можуть застосовувати зазначені міри впливу, є державні органи, що надають бюджетні кошти для їх використання. Лише суб’єктами бюджетних правопорушень можуть бути уповноважені державні органи, що виступають суб’єктами фінансових правовідносин. Так, суб’єктами бюджетного правопорушення є головні розпорядники та розпорядники бюджетних коштів і їх одержувачі.

Ще одна особливість полягає в тому, що фінансово-правова відповідальність, відповідно до Бюджетного кодексу України, застосовується в основному під час третьої стадії бюджетного процесу – виконання бюджетів. Крім цього, процесуальні форми її застосування мають досить спрощений характер, порівняно з іншими. Порушення фіксується актом, на підставі якого приймається рішення відповідного органу.

Для застосування заходів впливу фінансово-правової відповідальності форма вини не має значення. Тобто наявність умислу чи необережності не впливає на вибір заходів фінансово-правової відповідальності.

Контрольні запитання

1. Що таке порушення бюджетного законодавства?

2. Які види бюджетних правопорушень Ви знаєте?

3. Що таке фінансово-правова відповідальність?

4. Які існують підстави притягнення до фінансово-правової відповідальності за бюджетні правопорушення?

5. Які санкції фінансово-правової відповідальності Ви знаєте за порушення бюджетного законодавства?

6. Які прогалини фінансово-правової відповідальності, на Вашу думку, існують у чинному бюджетному законодавстві за порушення в бюджетній сфері?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Бюджетний кодекс України від 21.06.2001р. (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України , 2001, №37-38, ст.189.

2. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N 24, ст.170.

3. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 20-21, ст.190.

4. Закон України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 5, ст.30.

5. Закон України «Про Рахункову палату» (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 43, ст.212.

6. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2008, N 25, ст.241.

7. Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 22, ст.171.

8. Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 11, ст.47.

9. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 14, ст.71.

10. Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 46-47, ст.403.

11. Закон України “Про державний внутрішній борг України” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 41, ст.598.

12. Закон України „Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 13, ст.110.

13. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року №254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України, 1996, №30 (23.07.96), ст.141.

14. Наказ Міністерства фінансів України №604 від 27.12.2001 «Про бюджетну класифікацію та її запровадження» // www.rada.gov.ua

15. Наказ Міністерства фінансів України №35 від 16.07.1992 «Про класифікацію доходів і видатків Державного та місцевих бюджетів України» // www.rada.gov.ua.

16. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Міністерство фінансів України» від 27 грудня 2006 року № 1837 // www.rada.gov.ua.

17. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України» від 27 жовтня 2007 року № 1261 // www.rada.gov.ua.

18. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України» від 27 червня 2007 року № 884 // www.rada.gov.ua.

19. Постанова Кабінету Міністрів України «Питання Державного казначейства України» від 21 грудня 2005 р. № 1232 // www.rada.gov.ua.

20. Указ Президента України «Про затвердження Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України» від 28 листопада 2000 року № 1265/2000 // www.rada.gov.ua.

21. Указ Президента України «Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України» від 1 березня 2001 року №121/2001 // www.rada.gov.ua.

22. Алисов Е.А. // Финансовое право Украины // Х. – 2000 – 285с.

23. Бандурка О.М., Гетманець О.П. Бюджетне право України: Підручник. – Харків.: Університет внутрішніх справ, 2000. – 210 с.

24. Бекерская Д.А. Бюджетное право и бюджетный процесс в Украине: Учеб.- метод. пособие. – Одесса: Юрид. лит., 2004. – 208 с.

25. Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми – Донецьк «Янтра», 2001 – 351с.

26. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища.шк., 1997. – 383 с.

27. Василик О.Д., Павлюк К.В. Бюджетна система України: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 544с.

28. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 608 с.

29. Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Финансовое право: Учебное пособие для студентов юридических вузов и факультетов – Харьков: «Легас», 2003.-360с.

30. Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Финансовое право Украины: Учебное пособие. – Харьков, Одиссей, 2004. – 168с.

31. Воронова Л.К. Фінансове право України: Підручник. — К.: Прецедент; Моя книга, 2006. - 448 с.

32. Дмитренко Е.С. Фінансове право України. Практикум. – Київ, Атіка, 2004.- 216с.

33. Эриашвили Н.Д. Финансовое право: Учебник для студентов вузов / Н.Д. Эриашвили. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, Закон и право, 2008. – 575 с.

34. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д’яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України. – К.: Наук.думка, 1997. – 304с.

35. Зайчук Б.О., Зарудний О.Б., Березіна С.Б., Александров В.Т., Недбаєва С.М. Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Навчальний курс. – Київ: НВП «АВТ», 2004. – 256с.

36. Законодавство України про пенсійне забезпечення. – К.: КНТ, 2004р. – 392с.

37. Залєтов О.М., Соболєв А.М., Бондар О.В. Страхування від нещасних випадків. Навчальний посібник із серії «Бібліотека страхування». – К.: Міжнародна агенція «BeeZone», 2003. – 352с.

38. Іванський А.Й. Фінансово-правова відповідальність: теоретичний аналіз: монографія / А.Й. Іванський. – О.: Юридична література, 2008. – 504 с.

39. Капаєва Л.М., Лях М.С. Фінансове право: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 248с.

40. Карпінський Б.А., Герасименко О.В. Фінансова система. – Навчальний посібник. – Київ: «Центр навчальної літератури», 2003. – 184с.

41. Крохина Ю.А. Финансовое право России: Учебник / Ю.А. Крохина. – 2-изд., перераб. и доп. – М.: Норма, 2008. – 668 с.

42. Музика О.А. Доходи місцевих бюджетів за українським законодавством: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 344 с.

43. Музика-Стефанчук О.А. Фінансове право: Навчальний посібник. – 3-тє вид., доп. і перероб. – К.: Атіка, 2007. – 264 с.

44. Научно-практический комментарий Бюджетного кодекса Украины / Г.В.Бех, Л.К. Воронова, Н.П. Кучерявенко и др.; Под общ. ред. д.ю.н., проф. Н.П. Кучерявенко. – Харьков: Одиссей, 2005. – 600 с.

45. Нечай А. А. Проблеми правового регулювання публічних фінансів та публічних видатків: Монографія. – Чернівці: Рута, 2004. – 264 с.

46. Орлюк О.П. Фінансове право: Навчальний посібник. – Київ: Юрінком Інтер, 2003. – 528с.

47. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навчальний посібник. – Київ, Знання-Прес, 2002. – 495с.

48. Податкове право: Навч. посіб./ Бех Г.В., Дмитрик О.О., Кобильнік Д.А. та ін. / За ред. проф. Кучерявенка М.П.– К.: Юрінком Інтер, 2003. – 400с.

49. Савченко Л.А., Цимбалюк А.В., Муртазаєва Г.Н. та інш. /Фінансове право: Навчальний посібник для студ. вищ. навч. Закладів / Державна податкова адміністрація України, Академія державної податкової служби України. – Ірпінь.: Академія ДПС України, 2003 – 182с.

50. Словник термінів і понять, що вживаються у чинних нормативно-правових актах України / Упорядники: Богачова О.В., Винокуров К.С., Крусь Ю.І., Менюк О.А., Менюк С.А.; Відповідальні редактори – Сіренко В.Ф., Станік С.Р. // Київ: “Оріяни”, 1999 – 502с.

51. Соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві: нормативна база / Уклад. Ворона О. – Х.: Фактор, 2003. – 288с.

52. Страхове право: Навч.посіб. За ред. Заіки Ю.О. – К.: Істина, 2004. – 192 с.

53. Фінансова енциклопедія / О.П. Орлюк, Л.К. Воронова, І.Б. Заверуха [та ін.]; за заг. ред. О.П. Орлюк. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 472 с.

54. Финансовое право. Учебник / отв. ред. Н.И.Химичева. – 4-е узд., перераб. и доп. – М.: Норма, 2008. – 768 с.

55. Финансовое право: Учебник. Под ред. Пахомова И.Н. – Харьков: ООО “Одисей”, 2003. – 448с.

56. Фінансове право України: Підручник / Бех Г.В., Дмитрик О.О., Криницький І.Є. / За ред. Кучерявенка М.П.– К.: Юрінком Інтер, 2004. – 320с.

57. Фінансове право України: Навч. посібник для студ. вищ.навч.закл. / Л.К. Воронова, М.П.Кучерявенко, Н.Ю.Пришва та ін. – К.: Правова єдність, 2009. – 395 с.

58. Юрій С.І., Шаварина М.П., Шаманська Н.В. Соціальне страхування: Підручник. – К.: Кондор. – 2004. – 464с.

ТЕСТИ:

1. Бюджетне право — це:

а) галузь публічного права;

б) інститут публічного права;

в) галузь приватного права;

г) підгалузь приватного права;

д) підгалузь публічного права.

2.Бюджетне право – це:

а) це сукупність правових норм, які регулюють бюджетний устрій, структуру та порядок розподілу доходів між ланками бюджетної системи, повноваження держави і органів місцевого самоврядування в галузі бюджетів і бюджетний процес.

б) це сукупність правових норм, які регулюють бюджетний устрій, структуру та порядок розподілу видатків між ланками бюджетної системи, повноваження держави і органів місцевого самоврядування в галузі бюджетів і бюджетний процес.

в) це сукупність правових норм, які регулюють бюджетний устрій, структуру та порядок розподілу доходів і видатків між ланками бюджетної системи, повноваження держави і органів місцевого самоврядування в галузі бюджетів і бюджетний процес.

г) це сукупність правових норм, які регулюють структуру та порядок розподілу доходів і видатків між ланками бюджетної системи, повноваження держави і органів місцевого самоврядування в галузі бюджетів і бюджетний процес.

3. Бюджетне право характеризує:

а) система законодавства;

б) предмет правового регулювання;

в) метод правового регулювання;

г) немає правильної відповіді.

4. Предмет бюджетного права — це суспільні відносини, які виникають у зв’язку із:

а) бюджетною діяльністю держави, тобто в процесі мобілізації, розподілу перерозподілу й використання державних коштів;

б) розподілу, перерозподілу й використання державних коштів;

в) мобілізації державних коштів;

г) перерозподілу державних коштів;

д) встановлення бюджетної системи, із формуванням, розподілом і використанням централізованих фондів коштів, що надходять у розпорядження держави і органів місцевого самоврядування на кожній території.

5. Метод бюджетного права характеризується:

а) каральним характером фінансово-правових санкцій;

б) рівністю учасників правових відносин;

в) невизначеністю правових приписів;

г) варіанти б) та в).

6. Структурним елементом бюджетно-правової норми є:

а) гіпотеза;

б) зміст;

в) юридичний факт;

г) відповідальність;

д) санкція.

7. Бюджетно-правові відносини — це:

а) врегульовані нормами бюджетного права суспільні відносини, учасники яких є носіями юридичних прав і обов'язків, що реалізують приписи цих норм у сфері бюджетної діяльності держави;

б) врегульовані нормами цивільного та трудового права суспільні відносини, учасники яких є носіями юридичних прав і обов'язків, що реалізують приписи цих норм у сфері бюджетної діяльності держави;

в) врегульовані нормами бюджетної права суспільні відносини, учасники яких є носіями юридичних прав і обов'язків, що реалізують приписи цих норм у сфері господарської діяльності держави;

г) врегульовані нормами бюджетного права суспільні відносини, учасники яких є носіями юридичних обов'язків, що реалізують приписи цих норм у сфері бюджетної діяльності держави;

д) це врегульовані нормами бюджетного права суспільні відносини, учасники яких виступають носіями юридичних прав і обов'язків, що реалізовують розпорядження, які містяться в цих нормах, щодо утворення, розподілу і використання централізованих державних і муніципальних грошових фондів.

8. За спрямованістю бюджетно-правові відносини поділяються на:

а) зовнішні та внутрішні;

б) матеріальні та процесуальні;

в) прості та складні;

г) правомірні та протиправні.

9. Джерелом бюджетного права є:

а) Конституція України;

б) Кодекс поведінки державних службовців;

в) Концепція судово-правової реформи України;

г) Статут вищого навчального закладу;

д) Бюджетний кодекс України;

е) Закон України «Про Державний бюджет України на відповідний рік»

10. Фінансовий контроль — це:

а) діяльність державних органів і недержавних організацій щодо забезпечення законності, фінансової дисципліни і доцільності при мобілізації, розподілі, перерозподілі та використанні грошових коштів та пов'язаних з цим матеріальних цінностей;

б) діяльність недержавних організацій щодо забезпечення законності, фінансової дисципліни і доцільності при мобілізації, розподілі, перерозподілі та використанні грошових коштів та пов'язаних з цим матеріальних цінностей;

в) діяльність державних органів і недержавних організацій щодо забезпечення доцільності при мобілізації, розподілі, перерозподілі та використанні грошових коштів та пов'язаних з цим матеріальних цінностей;

г) діяльність державних органів і недержавних організацій щодо забезпечення мобілізації, розподілу, перерозподілу та використання грошових коштів та пов'язаних з цим матеріальних цінностей.

11. Методом фінансового контролю є:

а) перевірка;

б) вилучення фінансових документів;

в) звітність;

г) аудит.

12. Рахункова палата:

а) є суб'єктом фінансового контролю;

б) не є суб'єктом фінансового контролю;

в) є суб'єктом фінансового контролю залежно від періоду;

г) є суб'єктом фінансового контролю лише при вчиненні спільних дій із правоохоронними органами.

13. Суб'єктом фінансового контролю в Україні є:

а) Президент України;

б) Міністерство внутрішніх справ України;

в) Вища атестаційна комісія України;

г) Антимонопольний комітет України.

14. Ревізія — це:

а) метод фінансового контролю;

б) форма фінансового контролю;

в) принцип фінансового контролю;

г) функція фінансового контролю.

15. За часом проведення фінансовий контроль буває:

а) попередній, поточний, наступний;

б) попередній, послідовний;

в) поточний, наступний, підсумковий;

г) попередній, підсумковий.

16. Фінансово-економічна експертиза — це:

а) форма фінансового контролю;

б) метод фінансового контролю;

в) елемент методики фінансового контролю;

г) принцип фінансового контролю.

17. За підсумками ревізії оформляється:

а) акт;

б) протокол;

в) довідка;

г) постанова.

18. За суб'єктами здійснення фінансовий контроль буває:

а) державний;

б) навчальний;

в) ініціативний;

г) процесуальний.

19. Муніципальний фінансовий контроль здійснює:

а) Міністерство фінансів України;

б) Державна податкова адміністрація України;

в) органи місцевого самоврядування;

г) Президент України.

20. Частина внутрішнього валового продукту, що надходить у вигляді різних грошових платежів і надходжень у власність держави для використання їх компетентними державними органами для забезпечення мети й завдань, що стоять перед державою, — це:

а) державні доходи;

б) муніципальні доходи;

в) державні витрати;

г) муніципальні витрати.

21. Частина внутрішнього валового продукту, що надходить у формі платежів і надходжень у місцеві бюджети і слугує розв'язанню різних питань органами місцевого самоврядування, — це:

а) державні доходи;

б) муніципальні доходи;

в) державні витрати;

г) муніципальні витрати.

22. За методом утворення державні та муніципальні доходи поділяються на:

а) обов'язкові та добровільні;

б) централізовані та децентралізовані;

в) податкові та неподаткові;

г) загальнодержавні та місцеві.

23. За порядком утворення державні та муніципальні доходи поділяються на:

а) обов'язкові та добровільні;

б) централізовані та децентралізовані;

в) податкові та неподаткові;

г) загальнодержавні та місцеві.

24. За юридичною формою надходжень державні та муніципальні доходи поділяються на:

а) обов'язкові та добровільні;

б) централізовані та децентралізовані;

в) податкові та неподаткові;

г) загальнодержавні та місцеві.

25. За територіальним рівнем державні та муніципальні доходи поділяються на:

а) обов'язкові та добровільні;

б) централізовані та децентралізовані;

в) податкові та неподаткові;

г) загальнодержавні та місцеві.

26. Залежно від джерела утворення державні та муніципальні доходи поділяються на:

а) обов'язкові та добровільні;

б) централізовані та децентралізовані;

в) доходи від державного або муніципального господарства, юридичних осіб, громадських організацій та фізичних осіб;

г) податкові та неподаткові.

27. Безоплатне та безповоротне виділення коштів із державних або муніципальних фінансових фондів на здійснення публічних потреб — це:

а) фінансування;

б) інвестування;

в) самоокупність;

г) трансферти.

28. Планова діяльність органів держави й місцевого самоврядування щодо цільового використання публічних коштів — це:

а) державні доходи;

б) муніципальні доходи;

в) державні витрати;

г) муніципальні витрати.

29. Принцип фінансування видатків, згідно з яким закріплюється необхідність суворого додержання при здійсненні видатків цілей та заходів, що фінансуються відповідно до затверджених фінансових планів, — це:

а) принцип плановості;

б) принцип ефективного використання коштів;

в) принцип безповоротності та безоплатності фінансування державних видатків;

г) принцип цільового спрямування фінансування державних витрат.

30. Єдине систематизоване згрупування доходів, видатків та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів —це:

а) бюджетна політика;

б) бюджетний меморандум;

в) бюджетна резолюція;

г) бюджетна класифікація;

д) бюджетний розпис.

31. Сукупність фінансово-правових норм, що регулюють фінансові відносини, які виникають у зв'язку з бюджетною діяльністю, тобто утворенням, розподілом, використанням коштів Державного та місцевих бюджетів — це:

а) бюджетне законодавство;

б) бюджетне право;

в) бюджетні асигнування;

г) бюджетні зобов'язання;

д) бюджетна система.

32. Парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період у Верховній Раді Україні відбуваються не пізніше:

а) 1 квітня;

б) 1 травня;

в) 1 червня;

г) 1 липня;

д) 1 серпня.

33. Після подання Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України до Верховної Ради України Міністр фінансів представляє його на пленарному засіданні не пізніше ніж через:

а) день;

б) три дні;

в) п'ять днів;

г) тиждень;

д) два тижні.

34. Комітет Верховної Ради України з питань бюджету готує Висновки та пропозиції до проекту закону про Державний бюджет не пізніше:

а) 15 серпня;

б) 15 вересня;

в) 15 жовтня;

г) 15 листопада;

д) 15 грудня.

35. Друге читання проекту закону про Державний бюджет завершується не пізніше:

а) 20 серпня;

б) 20 вересня;

в) 20 жовтня;

г) 20 листопада;

д) 20 грудня.

36. Положення та показники міжбюджетних відносин, які були проголосовані Верховною Радою України при прийнятті проекту закону про Державний бюджет України у другому читанні Кабінет Міністрів України доводить місцевим органам влади:

а) у денний термін;

б) у триденний термін;

в) у п'ятиденний термін;

г) у тижневий термін;

д) у двотижневий термін.

37. Головні розпорядники після одержання лімітних довідок подають Міністерству фінансів України, Міністерству фінансів АРК, місцевим фінансовим органам уточнені проекти зведених кошторисів та проекти зведених планів асигнувань для складання і затвердження річного розпису асигнувань відповідних бюджетів та помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідних бюджетів:

а) у денний термін;

б) у триденний термін;

в) у п'ятиденний термін;

г) у тижневий термін;

д) у двотижневий термін.

38. Державне казначейство України закриває всі рахунки, відкриті у поточному бюджетному періоді:

а) наприкінці робочого дня;

б) наприкінці робочого тижня;

в) наприкінці місяця;

г) наприкінці кварталу;

д) 31 грудня.

39. Проміжок часу, що охоплює діяльність органів державної влади й місцевого самоврядування, починаючи з розробки й складання проекту акта про бюджет, його розгляд і затвердження, виконання та складання, розгляд і затвердження звітності про виконання відповідного бюджету має назву:

а) бюджетний процес;

б) бюджетний цикл;

в) бюджетний розпис;

г) кошторисний процес;

д) господарський процес.

40. До системи контролюючих органів не належать:

а) митні органи;

б) органи Пенсійного фонду України;

в) органи фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

г) податкові органи;

ґ) органи внутрішніх справ.

41. Не завершує виконання податкового зобов'язання платника податків перед бюджетами та цільовими фондами:

а) належне виконання;

б) втрата ознак платника податку;

в) смерть платника;

г) відстрочення;

ґ) взаємозалік із бюджетом.

42. До системи місцевих податків та зборів належить:

а) мито;

б) державне мито;

в) ринковий збір;

г) податок на нерухоме майно (нерухомість);

ґ) плата (податок) за землю.

43. До системи непрямих податків та зборів належить:

а) акцизний збір;

б) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;

в) податок на доходи фізичних осіб;

г) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

г) податок на промисел.

44. До системи обов'язків платника податків належить обов'язок:

а) подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування у порядку, встановленому законами України;

б) одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведених державними податковими органами;

в) оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їхніх посадових осіб;

г) сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

45. За податковим законодавством України не може бути об'єктом оподаткування:

а) доходи (прибуток);

б) додана вартість продукції (робіт, послуг);

в) юридичні і фізичні особи;

г) вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники;

ґ) спеціальне використання природних ресурсів.

46. Платники податків—фізичні особи не сплачують:

а) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;

б) податок на доходи фізичних осіб;

в) плату (податок) за землю;

г) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

ґ) податок на промисел.

47. До системи податкових пільг належить:

а) відстрочення;

б) податковий кредит;

в) розстрочення;

г) вилучення.

48. Критерієм визначення резиденства в оподаткуванні є термін:

а) 20 календарних днів;

б) 40 календарних днів;

в) 60 календарних днів;

г) 183 календарних дні.

49. До принципів, на яких ґрунтується система оподаткування, не належить:

а) стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

б) законність;

в) обов'язковість;

г) рівнозначність і пропорційність;

ґ) рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації.

50. Державний борг — це:

а) відносини щодо випуску, обслуговування та погашення боргових зобов'язань держави;

б) борг державного рівня перед іноземними державами;

в) боргові зобов'язання держави перед фізичними та юридичними особами та іноземними державами;

г) загальна сума непогашених позик з нарахованими відсотками.

51. Короткостроковий державний борг становить:

а) 3 роки;

б) до 1 року;

в) 6 місяців;

г) від 1 до 5 років.

54. Серед заходів щодо управління і обслуговування державного боргу не застосовуються:

а) конверсія, консолідація;

б) рефінансування;

в) уніфікація, анулювання;

г) реструктурування.

55. Як правило, щодо внутрішніх позик здійснюють:

а) новацію, конверсію;

б) відстрочення, рефінансування, новацію;

в) конверсію, консолідацію, уніфікацію;

г) рефінансування, анулювання.

56. Рефінансування — це:

а) випуск нових позик із метою покриття раніше випущених боргових зобов'язань;

б) зміна термінів дії раніше випущених позик;

в) зміна первинних умов позики щодо прибутковості;

г) домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни зобов'язання за фінансовим кредитом іншим зобов'язанням.

57. До функцій Кабінету Міністрів України в частині управління державним боргом не належить:

а) внесення змін до Державного бюджету України в частині зовнішнього та внутрішнього боргів;

б) визначення порядку і умов здійснення державного запозичення;

в) надання державних гарантій;

г) зміна умов угод щодо державного запозичення та державних гарантій.

58. У процесі управління державним боргом необхідно враховувати:

а) рівень інфляції:

б) економічну та політичну ситуацію в країні;

в) ступінь ризику країни щодо неповернення боргу;

г) усі варіанти правильні.

59. Основними джерелами погашення та обслуговування борг можуть бути:

а) кошти, отримані державою у процесі приватизації;

б) державні запозичення;

в) кошти бюджету;

г) усі варіанти правильні.

60. За місцем розміщення позики поділяють на:

а) ринкові, неринкові,

б) державні, регіональні;

в) внутрішні, зовнішні;

г) державні, місцеві.

61. Основними відмінностями між податками і позиками є такі:

а) податки безповоротно сплачуються державі, а запозичені кошти підлягають поверненню;

б) позики є переважно добровільними, а податки мають примусовий характер;

в) функціонування державної позики зумовлює утворення державного боргу, а податки не вимагають додаткових витрат на відшкодування;

г) усі варіанти правильні.

62. Банківська система України:

а) одноступенева;

б) двоступенева;

в) триступенева;

г) поліступенева.

63. До другої ланки банківської системи належать:

а) банки;

в) кредитні установи;

г) банки та кредитні установи;

д) інші банки.

64. До основних функцій Національного банку належать:

а) грошова емісія;

б) регулювання діяльності комерційних банків;

в) встановлення нормативів;

г) забезпечення стабільності грошової одиниці України

65. Процентні ставки та комісійна винагорода за операції комерційних банків встановлюється:

а) Національним банком України;

б) Верховною Радою України;

в) Радою Національного банку України;

г) комерційними банками.

66. Страхова діяльність банків:

а) дозволяється;

б) дозволяється за наявності ліцензії;

в) дозволяється за наявності ліцензії Національного

Поиск по сайту: