Правопорушення як підстава притягнення до відповідальності в бюджетній сфері

Правомірна поведінка у сфері бюджету становить основну частину дій суб’єктів. Така поведінка є суспільно необхідною та корисною для нормального функціонування держави, усього суспільства, сприяє її благополуччю та розвитку. Правомірна поведінка створюється в рамках правових норм та реалізується в правовідносинах, але виникають моменти, коли суб’єкт своєю поведінкою порушує вимоги юридичних норм.

Законодавець, виходячи з практичного досвіду, допускає можливість порушення бюджетного законодавства. У свою чергу, держава повинна досягти невідворотності відповідальності суб’єктів бюджетних правовідносин за правопорушення в бюджетній сфері та впливати на їх поведінку, яка не відповідає вимогам чинного законодавства. Тому норми повинні містити не лише положення, що стосуються здійснення суб’єктами їх прав і виконання обов’язків, а й приписи, які забезпечували б можливість застосування відповідальності у випадку їх невиконання, неналежного виконання, порушення. Отже, поведінка суб’єктів у сфері бюджету, яка не відповідає приписам бюджетного законодавства, вважається неправомірною. Якщо скоєно правопорушення, то правопорушник повинен бути підданий мірам юридичної відповідальності. У свою чергу, у держави виникає право й обов’язок притягнути таку особу до відповідальності. Відсутність правопорушення виключає юридичну відповідальність і, відповідно, вказує на неможливість застосування заходів впливу.

Найбільша кількість бюджетних правопорушень скоюється під час найдовшої стадії бюджетного процесу – виконання бюджету. Актуальними та такими, що завдають найбільшої шкоди державі, є такі правопорушення, як нецільове, неефективне, незаконне використання бюджетних коштів.

Але неможливо залишити без уваги велику кількість правопорушень, які мають місце на інших стадіях бюджетного процесу. Несвоєчасна розробка проектів бюджетів, їх прийняття та внесення змін, які суперечать Конституції України та іншим нормативно-правовим актам, а це, як відомо, властиве кожній державі, може призвести в подальшому до невиконання як дохідної, так і видаткової частин бюджетів. Наприклад, Закон України „Про Державний бюджет України на 2000 рік” прийнято 17 лютого 2000 р. та введено в дію з дня опублікування – 14 березня 2000 р., за винятком окремих статей, які набули чинності з січня 2000 р., що призвело до правових неузгодженостей при виконанні бюджету у першому кварталі 2000 р.

Бюджетне правопорушення спрямоване на порушення бюджетної дисципліни, основою якої виступають правові відносини в процесі мобілізації, розподілу й використання бюджетних коштів.

Бюджетна дисципліна – це неухильне додержання та виконання правових норм, правил у процесі планової мобілізації, розподілу й використання бюджетних коштів всіма державними підприємствами, установами, організаціями, а також їх посадовими особами.

Відповідно до Бюджетного кодексу України, бюджетне правопорушення – це недотримання учасниками бюджетного процесу встановленого нормативно-правовими актами порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету.

Також можна сказати, що бюджетне правопорушення – це винне діяння фізичної та юридичної особи, що виражається в порушенні норм бюджетного права, за яке передбачена цивільна, дисциплінарна, адміністративна, кримінальна та фінансово-правова відповідальність.

Розглядаючи першу стадію бюджетного процесу – складання проектів бюджетів, слід зазначити, що її суть полягає в тому, що тут бюджет має лише початкову форму прояву, а саме вигляд проекту. Отже, у цьому випадку у визначенні поняття “бюджетне правопорушення” доречно було б говорити не про бюджет, а про проект бюджету, оскільки сформовані положення та показники є неточними, ще можуть бути змінені, відмінені. Саме на цьому етапі вирішуються питання про необхідний обсяг доходів і можливих видатків, податкова та грошово-кредитна політика на плановий рік, основні напрями використання коштів, методи покриття дефіциту бюджету тощо. Тому у ст. 116 Бюджетного кодексу України слід вказати, що бюджетним правопорушенням визнається недотримання учасником бюджетного процесу встановленого цим Кодексом та іншими нормативними актами порядку складання проектів бюджетів, а не бюджетів, бо саме таку назву “складання проектів бюджетів”, як відомо, має перша стадія бюджетного процесу.

Друга стадія бюджетного процесу – розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети. На цій стадії проект бюджету переходить з однієї форми в іншу, набуваючи при цьому юридичної сили. Тобто після внесення всіх пропозицій, їх обговорення, доопрацювання цих проектів приймається рішення щодо їх затвердження. Вони набувають юридичної сили і стають обов’язковими для виконання. Закон про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети встановлюють обсяг доходів і спрямування видатків на певні цілі на даний конкретний рік; встановлюють правові норми фінансово-господарської діяльності для конкретних державних органів. Тому більша частина їх приписів є безпосередньою підставою для виникнення правовідносин.

У статті 19 Бюджетного кодексу України друга стадія бюджетного процесу має назву “Розгляд та прийняття Закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети”, а у ст. 116 цього нормативного акта йдеться про затвердження бюджету, а не про його прийняття. Оскільки орган законодавчої влади, місцеві ради на зазначеній стадії, розглядаючи проекти, затверджують саме бюджети і, відповідно, приймають Закон про Державний бюджет чи рішення про місцевий бюджет, то у визначенні бюджетного правопорушення доцільно вживати слово “прийняття”, а не “затвердження”.

Слід звернути увагу і на третю стадію бюджетного процесу, яка має назву “Виконання бюджету, у тому числі в разі необхідності внесення змін до Закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети”. Етапу внесення змін повинно передувати виконання бюджету. Якщо звернутися до глави 9 Бюджетного кодексу України, то можна зрозуміти, що зміни до Закону України про Державний бюджет України можуть вноситися у випадках виникнення відхилення оцінки прогнозу макропоказників економічного й соціального розвитку України та надходжень до бюджету від прогнозу, врахованого при затвердженні Державного бюджету України на відповідний бюджетний період, а також зміни структури видатків державного бюджету та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Міністерство фінансів України проводить щомісячну оцінку відповідності прогнозу надходжень показникам, встановленим Державним бюджетом України. Кабінет Міністрів України проводить щоквартальну оцінку відповідності прогнозних макропоказників економічного й соціального розвитку України показникам, врахованим при затвердженні Державного бюджету України на відповідний бюджетний період.

Щодо місцевих бюджетів, то рішення про внесення змін до рішення про місцевий бюджет ухвалюється відповідною радою за поданням офіційного висновку місцевого фінансового органу про обсяг вільного залишку бюджетних коштів, перевиконання чи недовиконання дохідної частини загального фонду відповідного бюджету. Факт перевиконання дохідної частини загального фонду місцевого бюджету визнається за підсумками першого півріччя та наступних звітних періодів поточного бюджетного періоду на підставі офіційних висновків місцевого фінансового органу за умови перевищення доходів загального фонду місцевого бюджету (без урахування міжбюджетних трансфертів), врахованих у розписі місцевого бюджету на відповідний період, не менше ніж на 5 відсотків. Факт недоотримання доходів загального фонду місцевого бюджету визнається на підставі офіційних висновків місцевого фінансового органу за підсумками квартального звіту при недоотриманні доходів загального фонду місцевого бюджету, врахованих у розписі місцевого бюджету на відповідний період, більше ніж на 15 відсотків.

Не можна залишити без уваги останню стадію бюджетного процесу – звітність про виконання бюджетів. На жаль, у ст. 116 Бюджетного кодексу України не зовсім чітко сформульовані порушення, які можуть вчинятися на цій стадії. Оскільки зазначена стадія складається з трьох етапів: підготовки, розгляду та прийняття рішення щодо звіту, то про відповідні порушення на цих етапах і повинна йти мова в зазначеній статті.

На цій стадії аналізується виконання дохідної та видаткової частин бюджету. За допомогою місячної та квартальної звітності можна виявити всі відхилення, що виникають протягом виконання бюджету. Це надасть змогу виявити правопорушення на початковій стадії та уникнути інших. Особливу увагу слід приділити річній звітності як достовірній, повній інформації, яка необхідна для складання бюджетів на наступні роки. Адже саме аналіз показників попередніх років надає можливість виявити недоліки, що існували під час виконання бюджетів як за дохідною, так і за видатковою частинами та не допустити їх у подальшому. Річна звітність також є необхідною і для своєчасного розгляду та прийняття рішень щодо бюджету. Законодавець передбачає суб’єктів, до компетенції яких віднесено складання, розгляд та прийняття рішень щодо звіту. Але не всі ці етапи містять конкретні терміни, що, у свою чергу, сприяє вчиненню бюджетних правопорушень.

Правовідносини в бюджетному праві мають імперативний характер, бо їх суб’єкти не можуть вільно діяти на власний розсуд, а лише виконують вказівки держави. Тому на практиці всі діяння суб’єкта бюджетного процесу, які являють собою порушення заборони, зазначеної в законі чи підзаконному нормативному акті або невиконання покладених на них обов’язків вважаються протиправними.

Із статті 116 Бюджетного кодексу України можна зробити висновок, що протиправними визнаються такі діяння, що порушують приписи бюджетного законодавства, до якого віднесено нормативно-правові акти, які регулюють бюджетні відносини в Україні: Конституція України; цей Кодекс; закон про Державний бюджет України; інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини, передбачені ст. 1 цього Кодексу; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання цього Кодексу та інших законів України; нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, прийняті на підставі й на виконання цього Кодексу, інших законів України та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України; рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, прийняті відповідно до цього Кодексу, тощо.

При здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, Бюджетного кодексу та закону про Державний бюджет України.

Якщо міжнародним договором України, поданим на ратифікацію, встановлено інші положення, ніж у відповідних нормах бюджетного законодавства України, такі положення приймаються окремими законами про внесення змін до відповідних законів і розглядаються Верховною Радою України одночасно з ратифікацією міжнародного договору України, яким такі положення передбачені.

Отже, діяльність учасників бюджетного процесу, що не відповідає Бюджетному кодексу України та іншим нормативно-правовим актам, які регулюють порядок складання проекту бюджету, розгляду та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети, виконання бюджету, внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети, підготовки та розгляду звіту про виконання бюджету і прийняття рішень щодо нього є протиправною.

До такої протиправної поведінки можна віднести, наприклад, недотримання термінів на відповідних стадіях бюджетного процесу (несвоєчасне затвердження проекту Державного бюджету Верховною Радою України чи прийняття рішення про місцевий бюджет); несвоєчасне і неповне подання звітності про виконання бюджету (порушення порядку та термінів складання звіту органами виконавчої влади); нецільове, неефективне, незаконне використання бюджетних коштів розпорядником чи одержувачем коштів тощо. Ця протиправність повинна виявлятися в діях або бездіяльності відповідних суб’єктів та бути закріплена законодавчо.

Правопорушенням вважається лише винне діяння. Бюджетне законодавство не містить вказівки на винність правопорушника, однак вина передбачається. Бюджетним правопорушенням визнається діяння лише при винній поведінці суб’єктів бюджетного процесу. Вина полягає в психічному ставленні суб’єкта бюджетного правопорушення до своєї протиправної поведінки.

Бюджетним правопорушенням є діяння, в якому воля суб’єктів не збігається з волею держави, бо правопорушник нехтує інтересами суспільства та допускає заподіяння соціальної шкоди. Наприклад, використання бюджетних коштів в обсягах, які перевищують затверджені межі видатків; використання коштів усупереч їх цільовому призначенню; подання недостовірних звітів та інформації про виконання бюджету та інші правопорушення вважаються скоєними навмисно, оскільки особи, які їх скоїли, а саме розпорядники та одержувачі бюджетних коштів, передбачають і бажають настання суспільно шкідливих наслідків своєї поведінки, тобто усвідомлюють, що заподіюють шкоду суспільству, окремим громадянам і державі в цілому.

Необережність буває двох видів: самонадіяність (особа передбачає наслідки своєї протиправної поведінки, але легковажно розраховує на їх уникнення), необережність (особа не передбачає суспільної шкідливості своєї поведінки, але повинна й може її передбачити). Учасники бюджетного процесу на кожній із стадій повинні усвідомлювати наслідки своєї протиправної поведінки. Деякі бюджетні правопорушення скоюються внаслідок недбалого ставлення суб’єктів до виконання своїх обов’язків.

Так, не дотримуючись термінів бюджетного процесу на стадіях складання проекту бюджету, розгляду та прийняття закону про Державний бюджет, рішень про місцеві бюджети, підготовки, розгляду звіту про виконання бюджету суб’єкти бюджетних правопорушень (органи законодавчої та виконавчої влади) передбачать негативні наслідки своєї поведінки, але легковажно розраховують на можливість їх відвернення. Основна причина вчинення таких правопорушень – це наявність прогалин у чинному законодавстві. Так, у Бюджетному кодексі, України, на жаль, не встановлено термінів прийняття рішення щодо звіту про виконання бюджету. Оскільки суб’єкти недбало ставляться до прийняття зазначених рішень, не намагаються запобігти настанню суспільно негативних наслідків, хоча повинні їх усвідомлювати, то, відповідно, слід чітко встановити відповідальність за такі необережні діяння.

Законодавством передбачено, які дії можуть здійснювати суб’єкти бюджетного права, реалізуючи свої повноваження. Правопорушення може виражатися в поведінці учасників бюджетного процесу як у формі дій, так і у формі бездіяльності. Дія – порушення вимог, передбачених нормативно-правовими актами. Бюджетне правопорушення може бути вчинене шляхом свідомих вольових активних дій, які кваліфікуються нормами як протиправні. Наприклад, прийняття посадовою особою рішень, якими передбачається фінансування окремих статей видатків у розмірах, що перевищують ті, які встановлені бюджетом, використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню.

Зміст бездіяльності полягає в тому, що суб’єкт мав можливість, але утримався від виконання обов’язку або не вчинив дій, що визнані нормою як обов’язкові. Бездіяльність є одним з видів поведінки. Діяння вважається протиправним, якщо закон вказує, як потрібно діяти у відповідній ситуації. Бездіяльність – це пасивне невиконання обов’язків, передбачених законодавством. До таких правопорушень можна віднести, наприклад, неприйняття рішення розпорядниками бюджетних коштів та їх одержувачами щодо скорочення видатків за статтями, тобто легковажне ставлення до висунутих вимог, у разі, якщо доходи бюджету скорочуються, неподання звітності у встановлені терміни, невиконання закону (рішення) про бюджет тощо.

У цьому випадку суб’єкти не усвідомлюють важливості наданих їм повноважень і легковажно ставляться до виконання обов’язків, взагалі не виконують їх, тим самим, не забезпечують інтереси суспільства й держави. Учасники бюджетного процесу повинні внутрішньо відчувати свої протиправні вчинки – це надасть змогу зменшити кількість бюджетних правопорушень.

Третьою ознакою правопорушення є суспільна шкідливість. Це своєрідна риса правопорушення, яка відмежовує правомірне діяння від протиправного. Усі нормативно-правові акти, особливо у сфері бюджету, встановлюють, регулюють поведінку суб’єктів бюджетних правовідносин для задоволення суспільних потреб. Суспільно шкідливі правопорушення у сфері бюджету дезорганізовують нормальний ритм життєдіяльності суспільства, спрямовані проти існуючих суспільних відносин, вносять у них елементи соціальної напруженості, можуть призвести до фінансової кризи.

Правопорушення повинно тягнути за собою застосування відповідальності. Бюджетний кодекс України обходить стороною питання відповідальності. У ст. 121 цього нормативного акта лише міститься перелік видів відповідальності. У ній зазначено, що особи, винні в порушенні бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України. Ця стаття потребує конкретизації, перш за все, необхідно визначити коло тих осіб, які можуть бути суб’єктами бюджетного правопорушення.

Виділяють загальний, видовий і безпосередній об’єкт фінансового правопорушення. Загальний об’єкт фінансового правопорушення – встановлений державою і муніципальним утворенням порядок утворення, розподілу і використання державних і муніципальних фондів коштів, що охороняється мірами фінансово-правової відповідальності. Як видовий об’єкт фінансового правопорушення виступає відносно уособлена група правил у сфері фінансової діяльності держави і муніципальних утворень, за порушення яких передбачена специфічна система заходів фінансово-правової відповідальності. Безпосереднім об’єктом фінансового правопорушення є ті конкретні відносини, правила, які охороняються нормами фінансового права й забезпечуються фінансовою відповідальністю.

Бюджетні правопорушення також мають свій об’єкт. Оскільки бюджетне правопорушення є одним з різновидів фінансового, то об’єкт бюджетного правопорушення може бути видовим і безпосереднім.

Що стосується загального об’єкта, то він повинен бути виділений лише щодо фінансового правопорушення, а щодо окремих видів фінансових правопорушень, одним з яких є бюджетне правопорушення, то доцільно виділити лише видовий та безпосередній об’єкти.

Видовим об’єктом бюджетного правопорушення є сукупність відносин, урегульованих нормами законодавства у сфері утворення, розподілу й використання державного та місцевих бюджетів. Видовим об’єктом бюджетного правопорушення є бюджетна система України, принципи її побудови, бюджетний процес та міжбюджетні відносини.

Важливу роль під час кваліфікації діяння як бюджетного правопорушення відіграє безпосередній об’єкт, який є абсолютно індивідуальним для кожного конкретного протиправного посягання. До безпосереднього об’єкта правопорушення можна віднести недотримання встановленого порядку складання проектів бюджетів, розгляду та прийняття Закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети, виконання бюджету тощо, наприклад, нецільове використання бюджетних коштів; несвоєчасне та неповне подання звітності про виконання бюджету; невиконання вимог щодо бухгалтерського обліку, складання звітності та внутрішнього фінансового контролю за бюджетними коштами й недотримання порядку перерахування цих коштів.

Для визначення суб’єктів бюджетних правопорушень важливе значення має виділення ознак суб’єктів бюджетних правовідносин. До таких ознак відносять: участь у розподілі доходів і видатків між бюджетами; суб’єкт є учасником бюджетного процесу на будь-якій його стадії; наявність зв’язку з бюджетом з метою отримання з нього певних сум у вигляді бюджетного фінансування.

Суб’єкт бюджетного права й бюджетного правопорушення не збігаються, оскільки суб’єкти бюджетного права наділені певними правами та обов’язками й можуть активно брати участь у різних правовідносинах, тобто здійснювати правомірні дії.

Суб’єктом бюджетного правопорушення є учасник бюджетного процесу. До учасників бюджетного процесу віднесено органи та посадові особи, які наділені бюджетними повноваженнями. Відповідно, такими повноваженнями наділені Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Державне казначейство України, Міністерство фінансів України, Державна контрольно-ревізійна служба, органи стягнення (податкові, митні та інші державні органи, яким відповідно до закону надано право стягнення до бюджету податків, зборів (обов’язкових платежів) та інших надходжень), Рахункова палата України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради, розпорядники та одержувачі коштів тощо.

Отже, суб’єктами бюджетних правопорушень можуть бути як фізичні особи (керівники чи інші відповідальні посадові особи, залежно від характеру вчених ними діянь), так і колективні утворення. А це означає, що ці органи та посадові особи повинні нести відповідальність за вчинення бюджетних правопорушень.

У Бюджетному кодексі України встановлено відповідальність розпорядників чи одержувачів за нецільове використання бюджетних коштів. До таких осіб належать керівники установ, яким надано право розпоряджатися затвердженими для них бюджетними коштами відповідно до асигнувань, установлених у кошторисах і планах асигнувань.

Оскільки учасниками бюджетних правовідносин виступають суб’єкти, що наділені правосуб’єктністю, то щодо них немає необхідності спеціально виділяти деліктоздатність, бо в цих відносинах вона, по суті, являє собою одну зі сторін дієздатності.

Суб’єктами бюджетного правопорушення у формі недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету та недотримання вимог щодо пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів можуть бути лише посадові особи, віднесені до категорій головних розпорядників та розпорядників нижчого рівня.

Суб’єктами бюджетного правопорушення у формах використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню та використанню бюджетних коштів в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, можуть бути одержувачі коштів Державного бюджету – підприємства й госпрозрахункові організації, громадські організації та інші установи, що не мають статусу бюджетних установ чи організацій, які отримують кошти з Державного бюджету як державну фінансову допомогу, або які уповноважені органами державної влади на виконання загальнодержавних програм, надання послуг безпосередньо через головних розпорядників. Одержувачами бюджетних коштів є бюджетні установи чи інші організації, які мають право на отримання бюджетних коштів відповідно до бюджетного розпису на основі кошторису на відповідний рік. Одержувачі мають право на своєчасне отримання бюджетних коштів.

Суб’єктами бюджетного правопорушення можуть бути й суб’єкти господарської діяльності – юридичні особи небюджетної сфери, якщо одержані як дотації субсидії чи субвенції бюджетні кошти витрачаються ними всупереч їх цільовому призначенню.

Об’єктивну сторону правопорушення формує сукупність встановлених нормами ознак, що характеризують зовнішній прояв протиправної поведінки та є достатніми для кваліфікації такого діяння, як правопорушення. Традиційними елементами об’єктивної сторони є: протиправне діяння (дія або бездіяльність); сзаподіяна діянням шкода; причинно-наслідковий зв’язок між діянням та шкодою. На деякі елементи вже зверталася увага вище. Але слід зазначити, що кожне правопорушення є актом вольової поведінки.

„Матеріальним” змістом бюджетного правопорушення є його шкідливість, тобто сукупність негативних наслідків, спричинених таким правопорушенням. Особливістю визначення ступеня шкідливості бюджетних правопорушень є те, що у зв’язку з особливою значущістю бюджетних правовідносин будь-які діяння суперечать вимогам бюджетного законодавства. Тобто для визначення шкоди, яку спричинило бюджетне правопорушення, не має вирішального значення її розмір та характер. Вже сам факт порушення вимог та відхилення від встановленої поведінки свідчить про наявність перешкод для виконання функцій і завдань держави.

Для ряду складів бюджетного правопорушення досить тільки здійснення діяння, хоча воно й не спричинило шкідливих наслідків. Формальним складом визнаються ті діяння, в яких наявність наслідків протиправного діяння не включено до складу обов’язкових елементів об’єктивної сторони. Наприклад, несвоєчасне та не в повному обсязі подання звітів та інших відомостей розпорядникам бюджетних коштів щодо їх використання. До таких правопорушень також можна віднести, наприклад, правопорушення на стадії складання, розгляду та затвердження звітності про виконання бюджету. На перший погляд, можливо, великої ролі тут не відіграє термін подачі звіту та його затвердження, але, якщо недосить чітко буде проведено аналіз стану виконання бюджету з метою виявлення недоліків, помилок для уникнення цього при складанні бюджету на наступний період, це може призвести до необґрунтованого завищення певних показників ще на стадії складання проектів бюджетів.

Причинний зв’язок між протиправним діянням та шкодою не відіграє важливого значення.

Отже, об’єктивна сторона полягає в скоєнні протиправного діяння (дії або бездіяльності): невиконання закону (рішення) про бюджет; порушення термінів на кожній стадії бюджетного процесу; нецільове використання бюджетних коштів; несвоєчасне, не в повному обсязі перерахування бюджетних коштів одержувачам; невиконання вимог бухгалтерського обліку, складання звітності; неповне подання звітності про виконання бюджету; фінансування витрат, не передбачених кошторисом, та інші.

Найбільш поширеною є конструкція суб’єктивної сторони, до складу якої входить: мотив, мета. Суб’єктивна сторона бюджетного правопорушення характеризується психічним ставленням суб’єкта до протиправного діяння (дії чи бездіяльності) та їх наслідками. У свою чергу, такий структурний елемент суб’єктивної сторони, як вина, уже було розглянуто при дослідженні ознак правопорушення. Але слід зазначити, що якщо суб’єктом бюджетного правопорушення виступає фізична особа, то питань з приводу встановлення, існування її вини не виникає. Відомо, що суб’єктами бюджетних правовідносин, а точніше учасниками бюджетного процесу, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (державні органи тощо). У даному випадку вина суб’єкта бюджетних правопорушень – юридичної особи розглядається як вина її посадових осіб, працівників. Фінансове законодавство містить різні правові норми, але окремої норми, яка розкриває поняття та принципи вини, немає.

Оскільки правовідносини з приводу складання, розгляду та прийняття Закону про Державний бюджет, рішень про місцеві бюджети, виконання бюджету, звітність про виконання бюджету регулюються нормами бюджетного права, яке є інститутом фінансового права, то під час дослідження питань вини необхідно виходити із загальних засад права, які визначають вину як психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) та її наслідків. Судова практика під виною юридичної особи розуміє вину її працівників при виконанні (невиконанні) ними посадових (службових) обов’язків.

Виконуючи свої трудові обов’язки, працівник виконує функції даної юридичної особи. Водночас важко стверджувати, що вина працівника є виною самої юридичної особи. З аналізу норм чинного законодавства, зокрема Закону України “Про державну податкову службу в Україні” (ст. 11), ст. Кримінального кодексу України (ст. 148²), можна зробити висновок, що існує окремо вина посадових осіб підприємств, установ, організацій, на які накладається штраф, та, відповідно, суб’єктами відповідальності є і юридичні особи.

На самостійний характер вини посадових осіб вказує й та обставина, що для застосування заходів фінансово-правової відповідальності не має значення ступінь і характер вини посадових осіб, що припустилися порушення приписів бюджетно-правової норми. Про це свідчить абсолютна визначеність та категорична форма фінансово-правових санкцій, для застосування яких важливим є лише факт бюджетного правопорушення, а кількість посадових осіб, ступінь вини кожного, наявність чи відсутність змови між ними значення не мають.

Поиск по сайту: