Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Загальна характеристика послуг у сфері страхування



Страхування— це відносини із захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб при настанні певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, які формуються зі страхових внесків (страхової премії). Страхування можна розглядати як особливий вид економічноїдіяльності, пов'язаний з перерозподілом ризику серед учасників страхування (страхувальників) і спеціа­лізованими організаціями (страховиками), що забезпечують акуму­ляцію страхових внесків, створення страхових резервів і здійснення страхових виплат при завданні збитку застрахованим майновим інтересам. Страхування є одним з найважливіших елементів системи ринкових відносин, являючи собою фінансові відносини, пов'язані


170 С. О. Маслова, О. А. Опалов. Ринок фінансових послуг

з виконанням специфічних функцій в економіці. Особливість стра­хової діяльності як виду підприємництва полягає в тому, що їй влас­тивий підприємницький ризик, обумовлений зобов'язанням стра­ховика компенсувати збиток.

Передумовою виникнення страхових відносин є страховий ри­зик, при настанні якого може бути завдано збиток майновим ін­тересам страхувальника. Страхові відносини можуть виникати на основі добровільного волевиявлення сторін або згідно з законом, який передбачає обов'язки страхувальника укласти договір стра­хування майна, відповідальності чи інших майнових інтересів.

Роль страхування полягає в забезпеченні безперервності, без­перебійності та збалансованості суспільного відтворення. Кінце­вим результатом страхування є: 1) забезпечення соціальної та еко­номічної стабільності в суспільстві за рахунок повного та своє­часного відшкодування збитку; 2) залучення тимчасово вільних коштів страхового фонду до інвестиційної діяльності страхових організацій. Роль страхування в системі суспільного відтворення передбачає наявність сфери страхових послуг, яка відповідає типу економічного розвитку держави.

Страхуванню властиві певні специфічні ознаки, які харак­теризують його як економічну категорію:

—наявність страхового ризику як ймовірності і можливості нас­тання страхового випадку, здатного завдати матеріальний збиток;

—перерозподіл збитку в часі та просторі;

—задоволення об'єктивної потреби фізичних та юридичних осіб у покритті можливого збитку;

— повернення страхових платежів, мобілізованих до страхо­
вого фонду, у формі страхових відшкодувань.

Економічній сутності страхування відповідають його функції, які виражають суспільне призначення даної категорії. Страхуванню властиві такі функції, як ризикова, попереджувальна, заошад-жувальна та контрольна. Головна з них — ризикова функція, ос­кільки наявність ризику є передумовою страхування. Саме в межах здійснення ризикової функції відбувається перерозподіл коштів се­ред учасників страхування у зв'язку з наслідками випадкових стра­хових подій. Різноманіття форм та видів ризику й призводить до виникнення різних сфер, галузей і видів страхування.


і Тема 5. Ринок фінансових послуг



Попереджувальна функція реалізується шляхом фінансування (за рахунок частини засобів страхового фонду) локальних заходів з виключення або зменшення ступеня страхового ризику, а відповідно, і збитку від даного ризику. Такі заходи в страхуванні називають превентивними.

Заощаджувальна функція — це зберігання грошових сум за допомогою такого виду особистого страхування, як страхування на дожиття. Воно пов'язане з потребою громадян в страховому захисті досягнутого ними соціального становища і рівня доходу.

Контрольна функція страхування полягає в забезпеченні суво­рого цільового формування та використання засобів страхового фонду на основі законодавчих вимог, які регулюють страхову діяль­ність. Здійснення контрольної функції реалізується через фінан­совий контроль за законністю веденням страхових операцій страхо­виками.

Взаємодія сторін, що зацікавлені в укладанні страхового дого­вору та досягненні результативності страхових операцій, відбу­вається на страховому ринку.


1 — пряме страхування без участі страхового посередника;

Страховий ринок— це сфера грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу є специфічний товар - страхова послуга. На рис. 5.10 наведена схема організації страхового ринку.


172 С. О. Маслова, О. А. Опалов. Ринок фінансових послуг

2 — пряме страхування, опосередковане участю страхового посередника;

3 — перестрахування;

4 — співстрахування.

Розвинений страховий ринок включає, як правило, наступні категорії продавців страхових послуг:

—страховиків, що безпосередньо укладають договори страхування;

—страховиків, що займаються перестрахуванням;

—посередників між страховиками і страхувальниками;

—різні об'єднання страховиків, які створюються з конкрет­ною метою.

Кожна категорія продавців страхових послуг може бути представлена різними формами власності: державною, приват­ною, колективною.

Основними учасниками процесу страхування є страхуваль­ник та страховик.

Страхувальник — юридична або дієздатна фізична особа, яка уклала зі страховиком договір страхування. Страхувальник зобов'язаний сплатити страховику страхову премію, а при нас­танні передбаченої події (страхового випадку) має право вима­гати від страховика здіснення страхової виплати.

Страхувальник має право при укладанні договору страху­вання призначати фізичних або юридичних осіб для одержання страхових виплат за договором, а також заміняти їх на свій розсуд до настання страхового випадку. В інших випадках заміни стра­хувальника, його права й обов'язки переходять до нового влас­ника за згодою страховика (якщо законом або договором не пе­редбачено інше).

Страховик — юридична особа будь-якої організаційно-пра­вової форми, створена з метою здійснення страхової діяльності і яка має відповідну ліцензію. Страховиком є суб'єкт господарю­вання, який здійснює страхування і займається формуванням і використанням страхового фонду. Предметом безпосередньої діяльності страховиків не може бути виробнича, торгово-посе­редницька і банківська діяльність.


Тема 5. Ринок фінансових послуг



Страховик як спеціалізована фінансова організація пови­нен пройти визначену процедуру державного ліцензування. По-перше, він повинен зареєструватися в органах місцевої виконав­чої влади як комерційна організація, мати фірмове наймену­вання, рахунок у банку, юридичну адресу і т.ін. По-друге, для того, щоб займатися безпосередньо страхуванням, страховик пови­нен одержати спеціальний дозвіл (ліцензію) в органі з нагляду за страховою діяльністю. При ліцензуванні страховика оці­нюються його можливості займатися визначеними видами стра­хування з урахуванням наявності в нього необхідного капіталу, відповідності його ресурсів можливим страховим зобов'язанням перед клієнтами.

Просуванням страхових послуг від страховика до страху­вальників займаються страхові посередники. Посередниками на страховому ринку виступають страхові агенти і брокери (бро­керські фірми).

Страховий агент — юридична або дієздатна фізична особа, що діє від імені страховика й за його дорученням відповідно до наданих повноважень. Страховий агент виступає довіреною осо­бою страхової компанії й виконує доручені йому дії від імені та за рахунок страховика.

Основні функції страхового агента — підготовча робота та укладання договору страхування від імені страховика. Оскільки страховий агент діє за рахунок і в інтересах страхової компанії, він зобов'язаний виконувати доручення у суворій відповідності до її вказівок. Залежно від того, яким правовим статусом володіє страховий агент, страхова компанія наділяє його чітко визна­ченим колом повноважень.

На підставі договору, який укладається між агентом і стра­ховою компанією, агентові видається доручення, у якому вка­зуються його повноваження. За результатами своєї діяльності страховий агент отримує комісійну винагороду у відсотках від розміру страхової премії (рідше страхової суми), що сплачена страхувальником при укладанні договору страхування. Страховий агент може представляти одну або кілька страхових компаній і за умовами договору з цими компаніями діяти тільки від їхнього імені.


174 С. О. Маслова, О. А. Опалов. Ринок фінансових послуг

Страховий брокер — незалежна юридична або фізична особа, що має ліцензію на проведення посередницьких операцій по страхуванню, діє від імені і за дорученням страхувальника або (у перестрахуванні) від імені і за дорученням страховика за пря­мим страхуванням.

Покупцями страхових послуг можуть бути будь-які юри­дичні або фізичні особи (якщо це не суперечить правилам і умо­вам даного виду страхування). Страхові послуги можуть бути надані на основі договору (у добровільному страхуванні) або закону (в обов'язковому страхуванні). Страхова послуга є специ­фічним товаром, який пропонується на страховому ринку. Як і будь-який інший товар, вона має споживчу і мінову вартість. Споживчою вартістю страхової послуги є забезпечення стра­хового захисту (страхового покриття). Мінова вартість — це ціна страхової послуги, яка отримує вираження в страховому тарифі, а потім — у страховому внеску. Купівля-продаж страхової послу­ги оформлюється договором страхування, у підтвердження чого страхувальникові видається страхове посвідчення (поліс). Перелік видів страхування, якими може скористатися страху­вальник, складає асортимент страхового ринку. Крім видів страхування, що пропонуються для широкого використання, в окремих випадках можуть розроблятися індивідуальні умови страхування для конкретного об'єкта або страхувальника.

Надання страхових послуг здійснюється на договірній основі. Договір страхування — угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик зобов'язується при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальникові або третій особі, на користь якої укладений договір страхування, а стра­хувальник зобов'язується сплатити страхові внески у встанов­лений термін. Для укладання договору страхування страхуваль­ник надає страховикові письмову заяву встановленої форми або заявляє про намір укласти договір іншим способом. Договір по­винен бути укладений у письмовій формі.

До основних умов договору страхування відносяться:

/. Об'єкт страхування (конкретні майнові інтереси страху­
вальника або застрахованої особи);


Тема 5. Ринок фінансових послуг 175

2. Перелік страхових ризиків, при настанні яких виникає обов'язок страховика компенсувати збиток, завданий майновим інтересам страхувальника в розмірі і порядку, обумовленому договором страхування (страховики цей перелік називають об­сягом страхової відповідальності);

3. Страхова сума (грошова сума, в межах якої визначаються розміри страхових виплат при настанні збитку, завданого май­новим інтересам страхувальника);

4. Страхова премія (страховий внесок), що підлягає сплаті страхувальником страховикові як плата за страхування;

5. Термін страхування (період, встановлений у договорі стра­хування, протягом якого раптова подія, що виникла, може бути розцінена як страховий випадок і слугувати підставою для здійс­нення страхової виплати).

У випадку укладання договору страхування страховик зо­бов'язаний: 1) ознайомити страхувальника з правилами стра­хування; 2) у випадку проведення страхувальником заходів, що зменшили ризик настання страхового випадку і розмір можли­вого збитку застрахованому майну, або у випадку збільшення його дійсної вартості переукласти (за заявою страхувальника) договір з урахуванням цих обставин; 3) при страховому випадку здійснити страхову виплату в термін, встановлений договором або законом; 4) відшкодувати витрати, понесені страхувальни­ком при страховому випадку для запобігання або зменшення збитку застрахованому майну, якщо це передбачено правилами страхування; 5) не розголошувати відомості про страхувальника та його майнове становище (за винятком випадків, передбаче­них законодавством).

Страхувальник зобов'язаний:

а) вчасно вносити страхові внески;

б) при укладанні договору повідомляти страховика про всі
відомі йому обставини, які мають значення для оцінювання
страхового ризику;

в) вживати необхідних заходів з метою запобігання і змен­
шення збитку застрахованому майну при настанні страхового
випадку.


176 С. О. Маслова, О. А. Опалов. Ринок фінансових послуг

Договором страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страховика і страхувальника.

Факт укладання договору страхування засвідчує страховий сертифікат або страхове свідоцтво (страховий поліс), який пере­дається страховиком страхувальнику. Страховий сертифікат повинен містити: найменування документа;

•найменування, юридичну адресу й банківські реквізити страховика;

•прізвище, ім'я, побатькові або найменування страхуваль­ника та його адресу;

■ зазначення об'єкта страхування;

• розмір страхової суми;

• зазначення страхового ризику;

розмір страхового внеску, терміни й порядок його внесення;

•термін дії договору;

•порядок, зміни і умови припинення дії договору;

•інші умови за згодою сторін (у тому числі доповнення до правил страхування або виключення з них);

■ підписи сторін.

Страхові послуги можуть бути надані на умовах обов'язко­вості або добровільності. Відповідно форма проведення стра­хування може бути обов'язкова або добровільна.

Обов'язкове страхуваннявирізняється наявністю в потенцій­ного страхувальника встановленого законом обов'язку бути застрахованим. При проведенні обов'язкового страхування діє необмежена в часі страхова відповідальність по встановлених законодавством об'єктах страхування й колу страхувальників, вона настає автоматично при виникненні страхового випадку.

Обов'язкове страхування базується на ряді принципів. Від­повідно до принципу обов'язковості не потрібно попередньої згоди між страховиком й страхувальником, тому що обов'язкове стра­хування встановлюється законом, згідно з яким страховик зобов'­язаний прийняти на страхування визначені об'єкти, а страху­вальник — вносити належні платежі. Принцип суцільного охоплення страхуванням зазначених у законодавстві об'єктів передбачає, що страхувальник повинен застрахувати всі об'єкти, що підлягають


Тема 5. Ринок фінансових послуг 177

обов'язковому страхуванню, а страховик — прийняти їх на стра­хування. Принцип дії страхування незалежно від внесення страхових внесків страхувальником припускає, що якщо стра­хувальник не сплатив страховий внесок вчасно, він буде стягнений з нього у судовому порядку. У випадку знищення або ушкодження застрахованого майна, неоплаченого страховими внесками, страхове відшкодування підлягає виплаті з утриманням заборго­ваності по страхових платежах. Принцип безстроковості стра­хування грунтується на тому, що об'єкт обов'язкового страхування страхується протягом усього терміну служби. При переході такого об'єкта страхування до іншого власника страхування не припи­няється, воно втрачає силу тільки при знищенні застрахованого майна. Слід зазначити, що на обов'язкову форму особистого страхування принцип безстроковості не поширюється. Принцип нормування страхового забезпечення передбачає (з метою спро­щення страхової оцінки й порядку виплати страхового відшко­дування) встановлення норм страхового забезпечення (у відсотках від страхової оцінки або в грошових одиницях) для даної місцевості на один об'єкт.

Добровільне страхуванняпроводиться на добровільній основі, тобто здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Правила добровільного страхування, що визна­чають загальні умови й порядок його проведення, встанов­люються страховиком самостійно відповідно до законодавства, що регулює страхову діяльність. При цьому законом визна­чаються найбільш загальні умови страхування, а конкретні умо­ви — договором, що укладається між страхувальником і страхо­виком. Добровільна форма страхування не носить примусового характеру й надає страхувальникам можливість вибору послуг на страховому ринку. Однак, добровільне страхування носить вибірковий характер, тому що не всі потенційні страхувальники бажають або можуть у ньому брати участь, а для окремих категорій осіб встановлені законодавчі обмеження.

Добровільне страхування базується на певних принципах. Принцип добровільної участі в страхуванні повною мірою поши­рюється тільки на страхувальника, тому що страховик не має права відмовити страхувальникові в укладанні договору, якщо його

12 — 5-1619


178 С. О. Маслова, О. А. Опалов. Ринок фінансових послуг

волевиявлення не суперечить умовам страхування. Даним прин­ципом гарантується укладання договору страхування на першу вимогу страхувальника. Принцип вибіркового охоплення страхуван­ням фізичних та юридичних осіб пов'язаний з тим, що не всі стра­хувальники виявляють бажання в ньому брати участь. Крім того, за умовами страхування можуть діяти обмеження для укладання договорів (вік страхувальника, стан його здоров'я й т.ін.). Принцип обмеження терміну страхування визначається тим, що початок і закінчення терміну страхування окремо обговорюються в договорі страхування, оскільки страхове відшкодування підлягає виплаті тільки в тому випадку, якщо страховий випадок відбувся в період страхування. Принцип сплати страхових внесків встановлює, що при добровільному страхуванні вступ у дію договору страхування обумовлено сплатою страхового внеску. Як правило, несплата чергового внеску по довгостроковому добровільному страхуванню призводить до припинення діїдоговору.

Поділ всіх предметів страхування на матеріальні й немате­ріальні є підставою для виділення двох галузей страхування — майнового й особистого. Домайнового страхування відноситься страхування майнових інтересів юридичних та фізичних осіб.

Особисте страхування являє собою страхування майнових інтересів фізичних осіб, де як об'єкти страхування виступають:

а) життя, здоров'я та працездатність людини;

б) доходи (додаткові витрати), що визначають рівень життя.
Майнове страхування включає три підгалузі:

1) страхування майна;

2) страхування відповідальності;

3) страхування підприємницьких ризиків.

У свою чергу, кожна підгалузь включає кілька видів страху­вання. До страхування майна відносяться: страхування засобів наземного транспорту, страхування засобів водного транспорту, страхування засобів повітряного транспорту, страхування ван­тажів, страхування інших видів майна.

Страхування відповідальності включає: страхування цивіль­ної відповідальності власників автотранспортних засобів, стра­хування цивільної відповідальності перевізників, страхування цивільної відповідальності підприємств-джерел підвищеної не-

 


Тема 5. Ринок фінансових послуг



безпеки, страхування відповідальності за невиконання зобов'­язань, страхування професійної відповідальності, страхування ін­ших видів відповідальності.

До страхування підприємницьких ризиків відносяться: стра­хування підприємницьких ризиків і страхування фінансових ризиків.

Особисте страхування також включає три підгалузі:

а) страхування життя;

б) страхування від нещасних випадків і хвороб;

в) медичне страхування.

До страхування життя відносяться: страхування до визна­ченого віку або терміну, страхування на випадок смерті, змішане страхування, страхування дітей до одруження, страхування пен­сій, страхування ренти, страхування витрат на оплату профе­сійного розвитку.

Страхування від нещасних випадків включає: страхування дітей, страхування учнів, страхування працівників за рахунок засобів організації, обов'язкове страхування державних службовців, обов'язкове страхування пасажирів, страхування спортсменів й ін.

Медичне страхування здійснюється в обов'язковій та доб­ровільній формах. Добровільне медичне страхування здійс­нюється на випадок хвороби й збитку здоров'ю, на випадок опе­ративного втручання й стаціонарного лікування, на випадок про­тезування, для громадян, шо виїжджають за кордон і ін.

Страхувальниками по особистому страхуванню можуть вис­тупати як фізичні, так і юридичні особи, а застрахованими—тільки фізичні особи. В укладанні договору страхування життя на користь третьої особи - застрахованого завжди повинен бути зацікав­лений страхувальник: батьки в страхуванні дітей, роботодавець у страхуванні працівників й т.п. У якості застрахованих можуть виступати як дієздатні, так і недієздатні фізичні особи. При осо­бистому страхуванні страхувальник може одночасно бути застра­хованою особою.

За поговором майнового страхування страховик зобов'язуєть­ся за обумовлену договором плату при настанні передбаченого в договорі страхового випадку відшкодувати страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладений договір, заподіяні застра-

12*


180 С. О. Маслова, О. А. Опалов. Ринок фінансових послуг

хованому майну збитки або збитки в зв'язку з іншими майновими інтересами страхувальника (у межах визначеної договором суми). Економічним призначенням майнового страхування є відшко­дування збитку, що виник внаслідок страхового випадку. Застра­хованим може бути як власне майно страхувальника, так і те, що знаходиться в його володінні, користуванні й розпорядженні.

Майнове страхування буває добровільним й обов'язковим. Обов'язкове страхування передбачене для страхування майна й майнових інтересів сільськогосподарських підприємств (дер­жавних, кооперативних, орендних, фермерських), орендних під­приємств, страхування сільськогосподарських тварин. Об'єк­тами страхування майна сільськогосподарських підприємств є: врожай сільськогосподарських культур; багаторічні плодові, лісові та інші насадження; поголів'я сільськогосподарських тварин; будівлі, споруди; устаткування, транспортні засоби; сировина, матеріали, продукція, паливо й т.ін. У господарствах громадян обов'язковому страхуванню підлягають належні їм бу­динки, садові будиночки, гаражі й господарські будівлі в розмірі ' 40% їхньої вартості за державною оцінкою. Інші 60% вартості громадяни можуть застрахувати по добровільному страхуванню.

Добровільне майнове страхування охоплює майно господа­рюючих суб'єктів, громадських організацій, страхування інди­відуальних підприємців, страхування домашнього майна та транспортних засобів. Обсяг страхової відповідальності — від , пожеж, стихійних лих, аварій та інших страхових випадків. За окремою згодою можна застрахувати майно на випадок розкра­дання або крадіжки. Термін страхування — звичайно 1 рік, але, якщо перед закінченням чергового терміну страхувальник вносить страхові платежі знову, термін страхування може бути продовжений. Страхове забезпечення розраховується за балан­совою вартістю без знижки на знос у відношенні власного майна та зі знижкою на знос — для майна.

При страхуванні майна індивідуальних підприємців стра­хуються відповідне устаткування, інструменти, готова продукція та інші матеріальні цінності. Термін страхування - від 3 місяців до 1 року. Обсяг страхової відповідальності — на випадок пожежі,


Тема 5. Ринок фінансових послуг 181

стихійних лих, аварій, розкрадань, крадіжки й інших випадків (у тому числі ушкоджень).

Обов'язкове страхування — це страхування, при якому у стра­хувальника з'являється обов'язок укласти договір страхування, а в страховика — прийняти ризик на страхування. М іжнародне пра­во пов'язує обов'язкове страхування з необхідністю захисту інте­ресів третіх осіб у випадках заподіяння їм збитку. Найбільш поширеними у світовій практиці є види обов'язкового страхування, пов'язані з джерелами підвищеної небезпеки. Підвищена небез­пека для навколишніх може виходити від діяльності як фізичних, так і юридичних осіб. Найбільш масовим з видів обов'язкового страхування, пов'язаних із джерелами підвищеної небезпеки, є обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників автотранспорту. Кожна держава самостійно визначає перелік видів обов'язкового страхування.

Обов'язкове страхування здійснюється шляхом укладання договору страхування особою, на яку покладено обов'язок такого страхування (страхувальником), зі страховиком. Обов'язкове страхування здійснюється за рахунок страхувальника (за винят­ком обов'язкового страхування пасажирів, що у передбачених законом випадках може здійснюватися за їхній рахунок).

Одним із критеріїв обов'язкового страхування є його загаль­ність — усі суб'єкти зобов'язані укладати договори страхування у відношенні встановлених страхових інтересів на визначених і законом умовах.

У системі страхування виникають розподільчі та перероз-подільчі відносини, пов'язані з попередженням або відшкоду-' ванням втрат, завданих суспільному виробництву та населенню стихійними лихами та іншими надзвичайними подіями (стра­ховими ризиками). При цьому важливе значення має страхова сума, яка визначена договором страхування або встановлена законом, виходячи з якої встановлюються розміри страхового внеску й страхових виплат. При страхуванні майна страхова сума не може перевищувати його дійсної вартості на момент укладання договору страхування. Сторони, що уклали договір, не можуть заперечувати страхову вартість майна, визначену в договорі стра­хування (за винятком випадків, коли страховик доведе, що він


182 С. О. Маслова, О. А. Опалов. Ринок фінансових послуг

був навмисно введений в оману страхувальником). Якщо стра­хова сума, зазначена в договорі страхування, перевищує стра­хову вартість майна, він є недійсним у тій частині страхової суми, що перевищує реальну вартість майна на момент укладання договору.

Співвідношення між страховою сумою та фактичним збит­ком обумовлює систему страхової відповідальності. Страхова відповідальність — сукупність прав та обов'язків страховика по охороні та захисту майнових або інших інтересів страхувальника, передбачених договором страхування. Виникає з моменту вступу в дію договору страхування й поширюється на весь його період. У практиці страхування використовуються наступні системи страхової відповідальності: система дійсної вартості, система про­порційної відповідальності, система першого ризику, система дро­бової частини, система відбудовної вартості, система граничної відповідальності.

При страхуванні за дійсною вартістю майна сума страхового відшкодування визначається як фактична вартість майна на день укладання договору страхування. Страхування по системі пропорційної відповідальності означає неповне страхування вартості об'єкта. Величина страхового відшкодування в цьому випадку визначається за формулою:

В = СхУ/Ц,

де В — величина страхового відшкодування;

С — страхова сума за договором;

У— фактична сума збитку;

Ц — вартісна оцінка об'єкта страхування.

Страхування по системі першого ризику передбачає випла­ту страхового відшкодування в розмірі збитку, але в межах стра­хової суми. При страхуванні по системі дробової частини вста­новлюються дві страхові суми: страхова сума й показана вар­тість. По показаній вартості страхувальник звичайно одержує покриття ризику, виражене натуральним дробом або у відсотках. Відповідальність страховика обмежена розмірами дробової частини. Страхування за відбудовною вартістю означає, що стра­хове відшкодування за об'єкт дорівнює ціні нового майна відпо­відного виду. Знос майна не враховується. Страхування по систе-


Тема 5. Ринок фінансових послуг



мі граничної відповідальності означає наявність визначеної межі суми страхового відшкодування.

Таким чином, сума страхового відшкодування визначається умовами та у певному порядку, передбаченому у договорі. Як вже відзначалось, страхова сума встановлюється, виходячи з стра­хового внеску та страхової виплати.

Страховий внесок — плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховикові відповідно до договору стра­хування або законом. Це ціна страхової послуги, тобто грошова сума, при сплаті якої страховик приймає ризик на страхування. Розмір страхового внеску за договором страхування залежить від об'єкта страхування, страхової суми, обсягу страхової відпо­відальності, ступеня ризику, терміну страхування й інших факторів, що впливають на визначення розміру грошових зобов'язань стра­ховика за договором страхування. У міжнародному страхуванні страховий внесок називається страховою премією.

Страховий внесок за характером ризику підрозділяється на натуральний і постійний. Натуральний внесокявляє собою внесок, призначений для покриття ризику за визначений період і з часом може збільшуватися або зменшуватися залежно від характеру ризику. У договорах страхування життя внаслідок їхнього тривалого терміну натуральний внесокзчасом збільшується. Постійний внесокявляє собою страховий внесок, що не змінюється в період дії дого­вору страхування. Ця сталість викликана незмінністю в часі ризику, що відбиває страховий внесок. Постійні внески використовуються в більшості договорів майнового страхування, які укладаються, як правило, терміном на один рік.

За формою сплати страховий внесок поділяється на однора­зовий, поточний, річний й розстрочений. Одноразовийвнесок являє собою внесок, який страхувальник сплачує страховикові відразу за весь період страхування, його сума визначається до моменту укладання договору страхування. Поточнийвнесок — це частина загальних зобов'язань страхувальника стосовно страховика. Сума поточних внесків заданим видом страхування завжди буде переви­щувати розмір одноразового внеску. Річнийвнесок являє собою одноразовий внесок терміном на один рік. В особистому страхуванні виділяють термінові (сплачуються протягом визначеного періоду)


184 С. О. Маслова, О. А. Опалов. Ринок фінансових послуг

й довічні (сплачуються щорічно протягом усього життя страху­вальника) річні страхові внески.

За часом сплати страхові внески поділяються на авансовий пла­тіж й попередній внесок. Авансовимплатежем є внесок, що спла­чується страхувальником заздалегідь, до настання терміну його сплати, зазначеного в укладеному договорі страхування. Попереднійвнесок являє собою внесок ощадного характеру, що надійшов страховикові, на який нараховується відповідний відсоток по вкладах. При настанні страхового випадку до закінчення терміну договору страхування страхувальник одержує не тільки страхову суму, а й страхові внески, по яких не наступив термін сплати, що є основною відмінністю попереднього внеску від авансового платежу.

Таким чином, величина страхового внеску повинна бути дос­татня для, того щоб: 1) покрити очікувані претензії протягом стра­хового періоду; 2) створити страхові резерви; 3) покрити витрати страховика на ведення справ; 4) забезпечити визначений розмір прибутку.

Нижня межа ціни визначається рівністю між надходження­ми платежів від страхувальників і виплатами страхового відшко­дування й страхових сум по договорах плюс витрати страхової компанії. При такому рівні ціни, однак, страхова компанія не одержує прибутку по страхових операціях, тому надання страхо­вої послуги за такими цінами для страховика є невигідним.

Верхня межа ціни страхової послуги визначається в першу чергу іншими факторами: розмірами попиту й пропозиції на неї та j величиною банківсько, о відсотку по вкладах.

Вартість страхової послуги, наданої страховиком, визначаєть­ся також станом справ вданій страховій компанії, зокрема, зале­жить від величини й структури її страхового портфеля та управ­лінських витрат, розміру доходів, що компанія одержує при розмі­щенні тимчасово вільних коштів. Тому страхові компанії зі стій­ким фінансовим становищем можуть дозволити собі зберігати в переліку наданих послуг не тільки високорентабельні, а й низько­рентабельні страхові послуги. Доходність різноманітних страхових послуг залежить від фази життєвого циклу страхової послуги, тобто входження на ринок, динаміка попиту, наповнення ринку, змен­шення продажу, рівень прибутковості тощо.


Тема 5. Ринок фінансових послуг 185

За рахунок страхових внесків формується страховий фонд. Оперативно-організаційне управління фондом здійснюється страховиком.

У широкому економічному розумінні до страхового фонду відносяться:

1) державний резервний фонд (державний централізований страховий фонд);

2) фонд страховика;

3) резервний фонд підприємницьких структур, утворений у процесі самострахування.

Державний резервний фонд створюється в централізованому порядку за рахунок загальнодержавних ресурсів й формується як у натуральній, так і в грошовій формі. Завданнями даного фонду є відшкодування збитку від стихійних лих та великомасштабних аварій.

Страховий фонд страховика створюється за рахунок коштів великої кількості його учасників, шо виступають як страхувальник. Формування фонду відбувається в децентралізованому порядку, оскільки страхові внески сплачуються кожним страхувальником окремо. При цьому збиток одного страхувальника розподіляється між всіма учасниками страхового фонду, що приводитьдо великої маневреності цього фонду й прискорення оборотності страхових резервів. Страховий фонд є обов'язковим елементом суспільного відтворення, його створення обумовлене страховими інтересами.

Отже, для ефективного функціонування ринку страхових послуг, а також страхової компанії необхідно, щоб доходи стра­ховика перевищували його витрати, тобто по кожному виду стра­хування повинна дотримуватися умова еквівалентності, яку мож­на записати так:

Страховіпремії+Дохідвід інвестицшноїдіяльності> Виплати + Витрати

Цеозначає, що сума зібраної з даного виду страхування премії повинна бути більшою або дорівнювати сумі виплат по страхових випадках й витратах страхової компанії за винятком доходів, отри­маних від інвестування тимчасово вільних коштів:

Страхові премії > (Виплати — Дохід від інвестування) + Витрати


186 С. О. Маслова, О. А. Опалов. Ринок фінансових послуг

На основі цього співвідношення можна сказати, ідо загалом страхова премія включає дві складові. Перша — це нетто-премія, призначена для створення страхового фонду, з якого будуть прово­дитись виплати страхувальникам. Друга складова служить для пок­риття витрат й формування планового прибутку страхової компанії й називається навантаженням. Основна вага в структурі страхової премії займає нетто-премія. На навантаження припадає лише нез­начна частина премії, залежно від виду страхування в середньому 10—20%. При визначенні брутто-ставки розрахунок навантаження не є складним, тому що формується на основі наявних даних бухгалтерського обліку страхової компанії. Основна увага при­діляється розрахунку нетто-премії.

Контрольні запитання

1. У чому полягає сутність страхування?

2. Назвіть особливості страхування як виду фінансових послуг.

3. Обґрунтуйте необхідність виникнення страхових послуг.

4. Дайте характеристику учасникам ринку страхових послуг

5. Які особливі ознаки страхових послуг?

6. Назвіть основні форми страхування.

7. Що таке обов'язкове страхування та яке місце займає воно у системі фінансового ринку?

8. Чим, на ваш погляд, викликане існування добровільного страхування?

9. Які особливості особистого та майнового страхування?

10. Розкрийте поняття "ціна страхової послуги".


Рекомендована література

1. Алексеев М.Ю., Миркин Я.М. Технология операций с цен­ными бумагами. — М.: Перспектива, 1992.

2. Балабанов И.Т. Валютный рынок и валютные операции в России. — М.: Финансы и статистика, 1994.

3. Балабанов И.Т. и др. Рынок ценных бумаг: коммерческая азбука. — М.: Финансы и статистика, 1994.

 

4. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? — М: Финансы и статистика, 1997. - 384 с.

5. Банки и банковские операции: Учебник для ВУЗов / Под ред. Е.Ф. Жукова. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. - 471 с.

6. Банковские операции. Часть II. Учетно-ссудные операции и агентские услуги: Учебное пособие / Под ред. О.И. Лаврушина. — М.: ИНФРА-М, 1996. - 208 с.

7. Белых Л.П. Основы финансового рынка: Учебное пособие. — М.: Финансы, ЮНИТИ, 1999. - 231 с.

8. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т.2. — К.: Ника - Центр, 1999. - 512 с.

9. Бункина М.К. Валютный рынок. — М., 1995.

10. Буренин А.Н. Фьючерсные, форвардные и опционные
рынки. — М.:Тривола, 1995.

11. Вавилов Ю.Я. Государственный кредит: прошлое и настоя­
щее. - М.: Финансы и статистика, 1992.

12. Ван Хорн Дж.К. Основы управления финансами — М.:
Финансы и статистика, 1996.

13. Вступ до банківської справи: Навчальний посібник / За ред. Савлука М.І. - К.: Лібра, 1998. - 342 с

14. Грищенко О. Гроші та грошово-кредитна політика: Навч. посібник. - К.: Основи, 1997. - 180 с.

15. Деньги, кредит, банки: Учебник / Под ред. О.И. Лавруши­на.- М.: Финансы и статистика, 1998. - 448 с.

16. Деньги. Кредит. Банки: Учебник для ВУЗов/ Под ред. Е.Ф. Жукова. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1999. - 622 с.

17. Дефоссе Г. Фондовая биржа и биржевые операции. М., 1995.

18. Долан Дж. Э. и др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика: Пер. с англ. В. Лукашевича и др. / Под общ. ред. В. Лукашевича. - Л., 1991. - 493 с.


188 С. О. Маслова, О. А. Опалов. Ринок фінансових послуг

! 9. Жуков Е.Ф. Ценные бумаги и фондовые рынки. - М.: Банки и биржи, 1995.

20. Заруба А.Д. Страхова справа: підручник. — К.: КОО т-ва "Знання", 1998.-319 с.

21. Иванов В.М. Финансовый рынок: конспект лекций. — К.: МАУП, 1999.-112 с.

22. Инвестиции в Украине / Под ред. СИ. Вакарина. — К.: КОНКОРД.-1996.-97с.

23. Кузнецова Н.С., Назарчук І.Р. Ринок цінних паперів в Україні і правові основи формування та функціонування. — К.: ЮРІНКОМ, 1998-528 с.

24. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навчальний посібник. - К.: Знання, 2000. — 215 с

25. Луцишин 3.0. Міжнародні валютно-фінансові відносини: практична філософія і реалії української економіки. - Тернопіль, 1997.-449 с.

 

26. Маслова CO., Опалов О.А. Фінансовий ринок. Теорія й практика: Навчальний посібник.-Житомир:ЖІТІ, 2002.-415с.

27. Петрук О. М. Банківська справа: курс лекцій / За ред. д.е.н., проф. Ф.Ф. Бутинця. - Житомир: ЖДТУ, 2003. - 456 с

28. Лютий І.О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки: Монографія. — К.: Атака, 1999. — 240 с

29. Ляшенко В.И. Фондовые индексы и рейтинги. —Д.: Стал­кер, 1998.-320 с.

30. Международные валютно-кредитные и финансовые отно­шения. / Под ред. Л.Н. Красавиной. — М., 1994.

31. Мельник В.А. Ринок цінних паперів: Довідник керівника підприємства. - К.: А.Л.Д., ВІРА-Р, 1998. - 560 с

32. Мельников А.В. Финансовые рынки: стохастический анализ и расчет производных ценных бумаг. - М.: ТВП, 1997. - 126 с.

33. Меркулов Я.С. Теоретическое и практическое пособие по финансовым вычислениям. — М.: ИНФРА-М., 1996.

 

34. Миркин Я.М. Ценные бумаги и фондовый рынок. - М: Перспектива, 1995.

35. Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської спра­ви і фінансових ринків. - К.: ОСНОВИ, 1998. - 963 с

36. Мозговий О.М. Фондовий ринок: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1999.-316 с ,. ,


Література 189

37. Національний банк і грошово-кредитна політика: Підруч­ник/за ред. проф. A.M. Мороза та к.е.н., доц. М.Ф. Пуховкіної. — К.:КНЕУ, 1998.-368 с.

38. Організація міжнародних кредитно-розрахункових відно­син: Навч. посібник / За ред. Г.Г. Кірейцева. — Житомир: ЖІТ1, 2000. - 368 с.

39. Основы банковского дела. / Под ред. д.э.н. А.Н.Мороза -К.: Либра, 1994-330 с.

40. Павлова Л.Н. Профессиональная деятельность на рынке ценных бумаг: Практ. пособие. — М.: ЗАО "Бухгалтерский бюл­летень", 1997.- 192 с.

41. Перар Ж. Управление международными денежными пото­ками. - М.: Финансы и статистика, 1998. — 208 с.

42. Первозванский А.А. Финансовый рынок: расчет и риск. — М., 1994.-215 с.

43. Поляков В.П., Москвина Л.Н. Структура и функции цент­ральных банков. Зарубежный опыт: Учебное пособие. — М.: ИНФРА-М, 1996.-192 с.

44. Рубцов Б.Б. Зарубежные фондовые рынки. — М.: ИНФРА-М, 1996. - 296 с.

45. Руководство по кредитному менеджменту: Пер. с анг. / Под ред. Б. Эдвардса. - М.: ИНФРА-М, 1996. -464 с.

46. Рывок в рыночную экономику. Реформы в Украине: взгляд изнутри: Пер. с нем. / Под ред. Л. Хоффмана и А. Зиденберга. - К.: Феникс, 1997.-303 с.

47. Рынок ценных бумаг и его финансовые институты: Учеб. пособие / Под ред. B.C. Торкановского. - СПб.: АО "Комплект", 1994.

48. Словарь-справочник менеджера / Под ред. М.Г. Лапусты. -М.: ИНФРА-М, 1996.-608 с.

49. Смирнов А.Л. Международный кредит. Основные виды и условия. - М., 1993.

50. Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу С.С. Осадець.-К.:КНЕУ, 1998.-618 с.

51. Трумко В.1., Пилипченко О.І. Фінансові ризики: Навчаль­ний посібник. — К.: Знання: 1998. — 188 с.

52. Тьюлз Р., Брэдли Е., Тьюлз Т. Фондовый рынок: Пер. с англ. - М.: ИНФРА-М, 1997.


190 С. О. Маслова, О. А. Опалов. Ринок фінансових послуг

53. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник / За заг. ред. А.І. Кредісова: Пер. з рос. Н. Кіт, К. Сера-жим. -К., 1997.-448 с.

54. Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управле­ние и операции. — М. // Все для Вас. — 1993.

55. Фельдман А.А. Вексельное обращение. Российская и меж­дународная практика. - М: ИНФРА-М., 1995.

56. Финансово-кредитный словарь / Гл. ред. В.Ф. Гарбузов. Т. 1,2,3. - М.: Финансы и статистика. 1984, 1986, 1988.

57. Финансы: Учебное пособие. / Под ред. A.M. Ковалевой. — М.: Финансы и статистика, 1996. - 336 с.

58. Фільштейн Л.М. Фінанси України: Навч. посібник. - К.: Державне Центрально-Українське Видавництво, 1994- 164 с.

59. Фінансова діяльність підприємств: Навчальний посібник/ За ред. Г.Г. Кірейцева. - Житомир: ЖІТІ, 2000 - 326 с

60. Фінансовий менеджмент.: Навч. посібник. Курс лекцій/За ред. Г.Г. Кірейцева. - Житомир: ЖІТІ, 2001. - 432 с

61. Хелфет Э. Техника финансового анализа: Пер. с англ. - М.: ЮНИТИ, 1996.

62. Ходаківська В.П., Данілов О.Д. Ринок фінансових послуг. -Ірпінь: АД ПСУ. - 2001. - 512 с.

63. Ценные бумаги: Учебник/ Под ред. В.И. Колесникова, B.C. Торкановского. — М.: Финансы и статистика, 1998. — 416 с.

64. Шарп У.Ф., Александер Г., Бейли Дж. Инвестиции. - М.: ИНФРА-М., 1997.-1027 с.

 

65. Шевчук В.Я., Рогожин П.С. Основи інвестиційної діяль­ності. - К.: Генеза, 1997. - 384 с.

66. Шелехов К.В., Бигдаш В.Д. Страхование: Учеб. пособие. -К.:МАУП.-1998.-419с.

67. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Навч. посібник. - К.: Знання-Прес, 2002. - 535 с.

68. ШенаевВ.Н. Международный рынок ссудных капиталов.-М.,1985.

69. Шим Дж. Финансовый менеджмент. - М.: Филинъ, 1996. -400 с.

70. Ширинская Е.Б. Операции коммерческих банков и зару­бежный опыт. - М.: Финансы и статистика. - 1993. - 231 с.


Навчальне видання




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.