Метод визначення цін за коефіцієнтом технічного рівня.

Розрахунок коефіцієнта технічного рівня здійснюється шляхом порівняння технічних параметрів нової і базової техніки зі світовим рівнем виробу-аналога. Зразок, прийнятий за еталон, являє собою реально існуючий виріб, який найповніше харак­теризує досягнутий світовий рівень для даного типу техніки й обраного відрізку часу.

Коефіцієнт технічного рівня обчислюють у визначеній по­слідовності:

1) обираються технічні параметри, за якими проводять по­
рівняння;

2) визначають коефіцієнти вагомості параметрів;

3) розраховують часткові коефіцієнти еквівалентності ново­
го і базового виробу порівняно з виробом-еталоном;

4) розраховують коефіцієнт технічного рівня нового виробу.

Номенклатуру параметрів і коефіцієнтів їх вагомості виби­рають експерти. Коефіцієнт технічного рівня нового виробу (W) розраховують за формулою

(20.6)

деW_Н-, W_Б – частки коефіцієнтів еквівалентності відповідно нового і базового (W_Y) варіантів техніки, що визначають­ся за такими формулами:

О.В. Колесников «Ціноутворення»

Розділ II. Цінова політика

(20.7)

де а_i - коефіцієнт вагомості i-того параметра;

К⁶, К^н - оцінка і-го технічного параметра базового і нового ва­ріантів техніки стосовно світового рівня (виробу-еталона).

Для нового варіанта

при при (20.8)

Для базового варіанта:

при при (20.9)

де - величина i-го технічного параметра нового і ба­зового варіантів техніки;

- величина відповідного i-го технічного параметра ви­робу-еталона.

Ціна нового виробу розраховується за формулою

(20.10)

де Р_Н і Р_Б - ціна нового і базового виробів;

W - основний параметр виробу.

20.3. Експертний метод

Ці методи в практиці ціноутворення трапляються в різних формах. Суть експертних методів полягає в тому, що на підставі експертних оцінок значущості параметрів виробів для спожи­вачів кожному параметру привласнюється визначена кількість балів (оцінок), в результаті підсумовування яких виходить свого роду інтегральна оцінка техніко-економічного рівня виробів.

Помноживши суму балів, привласнених новому виробу, на вар­тісну оцінку одного бала виробу-еталона, визначають орієнтов­ну ціну нового виробу. Ціну нового виробу, оцінювані парамет­ри якого нерівнозначні для споживачів, обчислюють за формулою

(20.11)

де Р_н - ціна нового виробу; п - кількість оцінюваних параметрів;

Б_ні - оцінка i-того параметра нового виробу, бали; а - коефіцієнт вагомості i-того параметра нового виробу;

Р¹ - середня оцінка одного бала виробу-еталона (вартісний показник).

Середня оцінка (Р¹) одного бала визначається за формулою

(20.12)

де Р₆ - оптова ціна базового виробу-еталона;

Б_бі - оцінка і-того параметра базового виробу-еталона, бали;

a_i - коефіцієнт вагомості i-того параметра нового виробу.

Якщо оцінювані параметри рівнозначні для споживача, то ціна нового виробу визначається за формулою

(20.13)

Кількість показників, оцінюваних у балах, повинна бути обмеженою і в той же час досить повно характеризувати споживчі властивості виробів. Обмеження оцінюваних по­казників пов'язано з тим, що при великій кількості показ­ників на кожний з них припадає менша частка і у результаті занижується значущість поліпшення кожного конкретного

О.В. Колесников ^Ціноутворення»

Розділ II. Цінова політика

показника. Виріб може бути добре оцінений за загальною су­мою балів, навіть якщо він має дуже низький рівень якості за будь-яким конкретним, найбільш важливим показником.

Експертні методи застосовуються для обґрунтування цін на продукцію годинникової, радіотехнічної, оптико-механічної промисловості, на парфюмерно-косметичні вироби, вина, тва­ринні олії, сири та ін.

20.4. Метод структурної аналогії

Суть методу полягає в наступному. За однотиповою про­дукцією за статистичним матеріалом визначають структуру її собівартості, а саме - знаходять частку матеріальних витрат і заробітної плати у повній собівартості. Потім будь-яким ме­тодом (наприклад, на підставі прямого нарахування або мето­дом питомих показників) визначають абсолютні величини ма­теріальних витрат або заробітної плати по новому виробу. Визначивши абсолютну величину того чи іншого виду витрат по новому виробу і його частку в структурі собівартості за аналогічною групою продукції, можна розрахувати орієнтовні витрати нового виробу:

(20.14)

де С_Н - собівартість нового виробу;

С_М(С_З) - матеріальні витрати (заробітна плата) на одиницю нового виробу;

А_М (А_З) - частка матеріальних витрат (заробітної плати) у со­бівартості за аналогічною групою виробів.

20.5. Агрегатний метод

Він полягає у підсумовуванні собівартості або цін окремих конструктивних частин або вузлів виробу з урахуванням вар­тості оригінальних вузлів (деталей). Цей метод застосовуєть-

ся, якщо нова продукція складається з різних основних кон­структивних елементів (вузлів, що комплектують вироби), ціни або собівартість яких відомі, а сукупна ціна або со­бівартість продукції обчислюється як сума собівартості (цін) окремих конструктивних елементів або визначається шля­хом підсумовування (вирахування) цін або собівартості еле­ментів (вузлів, що комплектують виробів), які можуть бути доданими або зміненими.

20.6. Метод статистичних ігор

Відомо, що попит на товари формується під впливом різних факторів, у тому числі моди, смаків, переваг покупців, природно-кліматичних факторів. Ці фактори зумовлюють сезонний попит на товари, тому що на попит сильний вплив має зміна цих факторів. Особливо їхній впливпозначається на товарах легкої промисловості (взуття, одяг, текстиль, га­лантерея і т.ін.). Не продані вчасно товари можуть і в май­бутньому не знайти своїх покупців, що призведе до втрат, зростання торгових витрат. У зв'язку з цим торгові підприє­мства наприкінці сезону організовують розширений розпро­даж сезонних товарів за зниженими цінами. Зрозуміло, що рішення про розмір зниження цін під час сезонного розпро­дажу не може прийматися незважено. Насамперед слід вра­ховувати передбачувану реакцію покупців на зниження цін на сезонні товари, що, як відомо, вимірюється еластичністю попиту від ціни. На практиці еластичність попиту від ціни вивчається стосовно основних споживчих товарів і товар­них груп (наприклад, чоловічий одяг). Еластичність попиту від ціни на окремі конкретні вироби (наприклад, швейні, тек­стильні), продаж яких має сезонний характер, невідома. У зв'язку з цим можна думати, що сезонне зниження цін плдібне до гри торгового підприємства з природою. Ухвален­ня рішення про розмір зниження цін може розглядатися як

О.В. Колесников ^Ціноутворення»

Розділ II. Цінова політика

показника. Виріб може бути добре оцінений за загальною су­мою балів, навіть якщо він має дуже низький рівень якості за будь-яким конкретним, найбільш важливим показником.

Експертні методи застосовуються для обґрунтування цін на продукцію годинникової, радіотехнічної, оптико-механічної промисловості, на парфюмерно-косметичні вироби, вина, тва­ринні олії, сири та ін.

20.4. Метод структурної аналогії

Суть методу полягає в наступному. За однотиповою про­дукцією за статистичним матеріалом визначають структуру її собівартості, а саме - знаходять частку матеріальних витрат і заробітної плати у повній собівартості. Потім будь-яким ме­тодом (наприклад, на підставі прямого нарахування або мето­дом питомих показників) визначають абсолютні величини ма­теріальних витрат або заробітної плати по новому виробу. Визначивши абсолютну величину того чи іншого виду витрат по новому виробу і його частку в структурі собівартості за аналогічною групою продукції, можна розрахувати орієнтовні витрати нового виробу:

(20.14)

де С_Н - собівартість нового виробу;

С_М(С_З) - матеріальні витрати (заробітна плата) на одиницю нового виробу;

А_М (А_З) - частка матеріальних витрат (заробітної плати) у со­бівартості за аналогічною групою виробів.

20.5. Агрегатний метод

Він полягає у підсумовуванні собівартості або цін окремих конструктивних частин або вузлів виробу з урахуванням вар­тості оригінальних вузлів (деталей). Цей метод застосовуєть-

ся, якщо нова продукція складається з різних основних кон­структивних елементів (вузлів, що комплектують вироби), ціни або собівартість яких відомі, а сукупна ціна або со­бівартість продукції обчислюється як сума собівартості (цін) окремих конструктивних елементів або визначається шля­хом підсумовування (вирахування) цін або собівартості еле­ментів (вузлів, що комплектують виробів), які можуть бути доданими або зміненими.

20.6. Метод статистичних ігор

Відомо, що попит на товари формується під впливом різних факторів, у тому числі моди, смаків, переваг покупців, природно-кліматичних факторів. Ці фактори зумовлюють сезонний попит на товари, тому що на попит сильний вплив має зміна цих факторів. Особливо їхній впливпозначається на товарах легкої промисловості (взуття, одяг, текстиль, га­лантерея і т.ін.). Не продані вчасно товари можуть і в май­бутньому не знайти своїх покупців, що призведе до втрат, зростання торгових витрат. У зв'язку з цим торгові підприє­мства наприкінці сезону організовують розширений розпро­даж сезонних товарів за зниженими цінами. Зрозуміло, що рішення про розмір зниження цін під час сезонного розпро­дажу не може прийматися незважено. Насамперед слід вра­ховувати передбачувану реакцію покупців на зниження цін на сезонні товари, що, як відомо, вимірюється еластичністю попиту від ціни. На практиці еластичність попиту від ціни вивчається стосовно основних споживчих товарів і товар­них груп (наприклад, чоловічий одяг). Еластичність попиту від ціни на окремі конкретні вироби (наприклад, швейні, тек­стильні), продаж яких має сезонний характер, невідома. У зв'язку з цим можна думати, що сезонне зниження цін плдібне до гри торгового підприємства з природою. Ухвален­ня рішення про розмір зниження цін може розглядатися як

97

5О.В. Колесников «Ціноутворення»

Розділ II. Цінова політика

пошук оптимальних цін в умовах невизначеності, що при­пускає можливість використання теорії статистичних ігор.

Сутність і загальна структура статистичних ігор.Статистич­на теорія ігор є складовою частиною загальної теорії ігор, що являє собою галузь сучасної прикладної математики, змістом якої є методи обгрунтування оптимальних рішень у конфлікт­них ситуаціях.

Термінологія, якою користуються в теорії ігор, веде своє походження від спортивних та азартних ігор. Ці ігри подібні до змагання, що проводиться за визначеними правилами і закін­чується виграшем того чи іншого гравця. Відповідно до цього і в теорії ігор сторони, які беруть участь у грі, умовно іменують­ся гравцями, а оцінка результату гри - виграшем (чи програ­шем, платежем). При цьому гравцями можуть бути як окремі особистості, так і колективи людей, у яких спільні цілі. У грі мо­жуть зіштовхуватися інтереси двох і більше противників. У пер­шому випадку гра називається парною, у другому - множин­ною. Найбільш простою і теоретично розробленою є гра двох осіб з нульовою сумою. У цій грі сума виграшів усіх сторін, що оперують у грі, дорівнює нулю. Тут один гравець виграє рівно стільки, скільки програє другий.

У теорії статистичних ігор розрізняють такі поняття, як вихідна стратегічна гра і власне статистична гра. У цій теорії 1-го гравця називають природою, під якою розуміють сукупність обставин, в умовах яких доводиться приймати рішення 2-му гравцеві, який має назву статистика.

У стратегічній грі обидва гравці діють активно, обоє зац­ікавлені виграти, обоє прагнуть вибирати вигідні їм стратегії. Для стратегічної гри характерна повна невизначеність у ви­борі стратегій кожним гравцем, тобто кожен гравець нічого не знає про стратегію іншого. У стратегічній грі обидва гравці діють на підставі детермінованої інформації, що визначаєть­ся матрицею втрат.

У власне статистичній грі природа не є активно діючим гравцем у тому розумінні, що вона не вибирає для себе завжди оптимальну стратегію, тому що не зацікавлена виграти гру і не

протистоїть досягненню мети 2-им гравцем. Статистик (2-ий гравець) у статистичній грі прагне виграти гру в уявлю-ваного противника - природи. Якщо в стратегічній грі гравці діють в умовах повної невизначеності, то для статистичної гри характерна часткова невизначеність. Справа в тому, що приро­да розвивається і «діє» своїми об'єктивно існуючими законами. У статистика є можливість поступово вивчати ці закони (на підставі статистичного експерименту), виявляти механізм, який з урахуванням встановлюваних імовірностей реалізує різні ста­новища (стратегії) природи.

Таким чином, байдужість природи до гри і можливість одер­жати статистиком у ході відповідного статистичного експери­менту додаткову статистичну інформацію про становище при­роди відрізняють гру статистика з природою від звичайної стратегічної гри, у якій беруть участь два зацікавлених антаго­ністичних супротивники. Введемо позначення:

- - безліч становищ (стратегій) природи, = ( ₁,..., _К);

- j - окреме становище (стратегія) природи (j ⁼ 1, 2,..., k);

- А - безліч рішень (стратегій) статистика, А = (a_i,...,а_e);

- a_i - окреме рішення статистика (і =1,...,І);

- L( , a_i) - функція втрат (платежу) статистика або платіж-

на матриця з «до»-рядками і «1»-стовпцями. Функція втрат визначається як добуток безлічі станів природи і рішень статистика.

Вихідна стратегічна гра, лежить звичайно, має три параметри ( , А, L), тому що в її основі лежить детермінована інформація, обумовлена функцією втрат. Якщо статистик не має можливості провести експеримент з метою одержання додаткової статис­тичної інформації про стан природи, то при ухваленні рішення він буде обмежуватися вихідною стратегічною грою. Якщо ж статистик може провести статистичний експеримент і одержа­ти на його підставі додаткову статистичну інформацію про стан природи, то функція втрат L ( ₁, a_i) у вихідній стратегічній грі вже не задовольнятиме статистика як основа ухвалення рішен-

О.В. Колесников «Ціноутворення»

Розділ II. Цінова політика

ня. Маючи додаткову інформацію про стан природи, статистик при ухваленні рішення буде керуватися якоюсь функцією рішення, і в результаті вихідна стратегічна гра ( , А, L) пере­творюється на власне статистичну гру (( , Д, R). Додаткова інформація у власне статистичній грі виступає у вигляді век­тора оцінок Х=(х₁, х₂,..., х_к) станів природи ( _i, ..., _k ). Додатко­ву статистичну інформацію про стан природи статистик може одержати не тільки на підставі власного експерименту (наприк­лад, анкетного опитування), а й із власного досвіду й інтуїтив­ного уявлення про те, які зі станів природи більш правдоподібні, а які - менш.

Статистик, одержавши додаткову інформацію про стан при­роди у вигляді вектора Х= (х₁, ...,х_к) станів природи ( ₁ ..., _к), як було відзначено, буде тепер при ухваленні рішення А керу­ватися якоюсь функцією рішення d(х). Функція d{х), що відоб­ражає безліч вибірок експериментів X у безлічі рішень статис­тика A=(а1, а₂,...,а.), називається нерандомізованою функцією рішення статистика. Ця функція показує статистику, яке рішен­ня А він повинен обрати, коли спостерігається результат екс­перименту х. Існує багато функцій рішення d(Х), якими міг би скористатися статистик. Безліч усіх нерандомізованих функцій рішення d(Х), що являє собою безліч усіх стратегій статистика, позначається через Д Статистик шукає оптимальну функцію рішення d, що належить Д яка буде його стратегією. Для по­рівняння різних функцій рішення і вибору з них найкращої статистик повинен знати їх характеристики і критерії вибору. Числовою характеристикою функції рішення d(х) є функція ризику R( ,d), що являє собою математичне очікування функції втрат при деякому стані природи і заданої функції умовного розподілу випадкової перемінної ХР (х/ ), тому що а=d(х). Для фіксованого стану природи 9 і обраної функції рішення сі, що належить Д ризик R( , d) відіграє роль платежу в грі ста­тистика з природою.

Цей платіж буде середньою втратою статистика, якщо бага­торазово використовується функція рішення d, що належить Д а природа приймає стан , який належить .

Функція ризику визначається як добуток *Д (безліч станів природи і безліч функцій рішення). Для кожної не-рандомізованої функції рішення d_т що належить Д ризик для кожного стану природи _j(j=1, 2, …, k) визначається за формулою

(20.15)

де – умовна імовірність оцінки х, при стані природи _j (i=1,2,..,t; j=1,2,...,к).

Далі в матриці функції ризику R( , d) ведеться пошук мінімальної стратегії. Для цього в кожному стовпчику матриці знаходять найбільший елемент, а потім серед них вибирають мінімальний. Стовпчик з цим мінімальним елементом показує рішення статистика залежно від результату експерименту.

О.В. Колесников -«Ціноутворення»

Тема 21 Основи практичного ціноутворення

21.1. Порядок розрахунку вихідної ціни

У процесі визначення вихідної ціни на товар фірмі дово­диться проходити декілька стадій.

1. Постановка мети ціноутворення:

а) забезпечити виживання фірми;

б) забезпечити максимум поточного прибутку;

в) забезпечити лідерство за часткою ринку;

г) забезпечити лідерство за якістю (якщо товар високо­
якісний, то розумним буде підняти ціну).

2. Аналіз попиту:

а) ринок еластичний (можна працювати зі знижками);

б) ринок нееластичний (можна працювати на підвищен­
ня ціни).

3. Аналіз (оцінювання) витрат:

а) витрати перемінні;

б) витрати умовно-постійні;

в) валові витрати 0_6/у=РС/{Р-АУС).

4. Аналіз цін і продукції конкурентів

21.2. Методи встановлення вихідної ціни

Вибір методу ціноутворення:

1. Метод «витрати+прибуток». Його зміст полягає в тому, що ціна дорівнює

р-с-о+р),

де р - норма прибутку (звичайно 15-25%); С - витрати.

Розділ II. Цінова політика

2. Метод на підставі цільового прибутку з урахуванням без­
збитковості.

3. Метод на підставі обліку попиту.

4. Метод на підставі цінності товару.

5. Метод встановлення цін на підставі тендерів (конкурсне
ціноутворення).

6. Метод на підставі кошторису витрат.

21.3. Визначення ціни виходячи з цільового прибутку з урахуванням беззбитковості

Порядок роботи з методом:

1) визначити бажану норму чистого прибутку на капітал;

2) визначити абсолютну величину бажаного прибутку;

3) намітити діапазон цін (альтернативні варіанти цін) на
конкуруючі товари;

4) для кожного варіанта ціни визначити обсяг випуску (об­
сяг продаж), що забезпечує заданий цільовий прибуток;

5) визначити імовірність збуту кількості продукції, визначе­
ної в п. 4;

6) вибір остаточної ціни з урахуванням імовірності збуту.

Задача

Дано:

АУС = 60 000 у.о./шт.; РС = 50 000 000 у.о./рік; К =

^ і ' ^ і \: і _оси

100 000 000 у.о./рік; К_о6 = 160 000 000 у.о./рік, Н = 0,32 (32%). Знайти оптимальне співвідношення ціни на товар Р та обсягу виробництва (3.

Розв'язання:

1) Е = 0,25(25%).

2) р"_ш = 0,25(7^ + Д^) = 0,25-160 000 000 = 40 000 у.о./рік.

3) ціни конкурентів: Р₁ = 70 000 у.о./шт.;
Р₂ - 80 000 у.о./шт.;

Поиск по сайту: