Процесуальне правонаступництво

Під час провадження у цивільній справі можлива також заміна сторін та третіх осіб іншими особами, коли до них переходять права та обов'язки у спірних правовідносинах, це процесуальне правонаступництво (ст. 37 ЩІК).

Сторона може вибути з процесу в силу різних причин, од­нак процесуальне правонаступництво виникає тільки у тому випадку, коли має місце правонаступництво у матеріальних правовідносинах. На відміну від цивільного правонаступницт-ва, процесуальне має ряд особливостей, обумовлених характе­ром участі у процесі, сукупністю процесуальних прав та обо­в'язків, якими наділені сторони.

Підставами процесуального правонаступництва є:

• смерть фізичної особи при правовідносинах, в яких допус­
кається правонаступництво;

• реорганізація юридичної особи;

• уступка вимоги, перевід боргу;

• інші форми переходу прав та обов'язків від однієї особи до
іншої.

Сторони у цивільному процесі 61

Для настання процесуального правонаступництва правона­ступник (особа, яка бажає вступити у процес) має довести су­дові своє право на зайняття процесуального становища суб'єк­та, якого він заміняє. Доказом можуть бути рішення суду, ста­тут, свідоцтво про право на спадщину, інші документи, які підтверджують перехід прав та обов'язків у матеріальних пра­вовідносинах, що є предметом судового розгляду.

Правонаступник набуває весь обсяг процесуальних прав та обов'язків, які мав його попередник. Також для нього є обо­в'язковими усі дії, які вчинені у цивільному процесі до його вступу (зміна предмета та підстави позову, відмова від части­ни позовних вимог тощо) (ст. 37 ЦПК). Тобто до процесуаль­них правонаступників переходять усі нездійснені й нереалізо­вані права попередника на момент вступу до справи і, виходя­чи з дії принципу диспозитивності, вони можуть вільно ними розпоряджатися.

Зміст норм про процесуальне правонаступництво повністю поширюється на третіх осіб.

Цивільне процесуальне правонаступництво по суті є за­міною однієї сторони на іншу, подібно до заміни неналежної сторони, однак має ряд відмінностей від останньої. Процесу­альне правонаступництво може застосовуватися при заміні по­зивача, відповідача, а також третіх осіб, а заміна неналежної сторони — тільки щодо відповідача. При заміні неналежної сторони її дії не спричиняють жодних правових наслідків для належної. За умови процесуального правонаступництва усі процесуальні дії правопопередника є обов'язковими для право­наступника. При заміні процес може починатися заново, а при правонаступництві — продовжується. Процесуальне правона­ступництво можливе на всіх стадіях процесу, заміна неналеж­ної сторони — тільки у суді першої інстанції, до ухвалення рішення суду у справі.

На відміну від цивільного матеріального правонаступницт­ва, яке поділяється на універсальне (загальне) та сингулярне (часткове), у цивільному процесуальному праві сингулярного правонаступництва немає, оскільки правонаступник набуває всіх цивільних процесуальних прав та обов'язків попередника без будь-яких винятків.

Глава 6.

Глава 6. ТРЕТІ ОСОБИ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

§ 1. Поняття та ознаки третіх осіб

У результаті цивільної справи крім сторін можуть бути заінте­ресовані й інші особи, що не є суб'єктами спору, переданого на розгляд і вирішення суду. Вони називаються третіми особа­ми, оскільки вступають у справу між двома сторонами. Ця на­зва суто умовна і має лише процесуальне значення.

Треті особи — це суб'єкти цивільних процесуальних право­відносин, які вступають у порушену у суді справу для захисту власних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтере­сів, наділені матеріально-правовою заінтересованістю, яка, як правило, суперечить інтересам позивача та (або) відповідача.

Зважаючи на форму вступу та характер заінтересованості, ознаками третіх осіб є:

• вступ у порушену справу в суді;

• втручання у спір між сторонами;

• особистий характер заінтересованості.

Залежно від прояву матеріально-правової заінтересованості треті особи бувають двох видів: треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (ст. 34 ЦПК), та треті особи, які не заявляють таких вимог щодо предмета спору (ст. 35 ЦПК).

Правовий статус третіх осіб дещо подібний до прав та обо­в'язків сторін. Тому щодо участі третіх осіб можуть застосо­вуватися положення про процесуальну співучасть та процесуа­льне правонаступництво.

§ 2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо пред­мета спору, — це треті особи, які вступають у справу шля­хом пред'явлення позову до однієї чи двох сторін з метою захисту особистих суб'єктивних матеріальних прав, свобод, охоронюваних законом інтересів (ст. 34 ЦПК).

Отже, додатковими ознаками цих суб'єктів цивільного про­цесу є: — заявлення самостійних вимог на предмет спору;

Треті особи у цивільному процесі

— вступ у процес шляхом пред явлення позову.

Заявлення самостійної вимоги на предмет спору між сторо­нами, яка пред'являється по їх справі, ні в якій мірі не свід­чить про наявність самостійних прав на предмет спору, адже вони (права) можуть бути визначені тільки рішенням суду піс­ля розгляду справи по суті.

Особливістю участі у цивільному процесі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, є те, що вони можуть порушити окремий самостійний процес на захист своїх прав. Але з ме­тою економії процесуальних засобів і недопущення ухвалення різних за змістом рішень суд розглядає дві правові вимоги: пер­ша — позивача до відповідача, друга — третьої особи до по­зивача, відповідача чи до обох сторін.

Процесуальною формою втілення самостійної вимоги тре­тьої особи є позовна заява, яка повинна відповідати загальним вимогам, встановленим для такого виду заяв, із обов'язковим реквізитом про обгрунтування правового зв'язку цієї вимоги із вимогою, яка вже є предметом судового розгляду. Залучити до участі у справі третю особу, яка заявляє самостійні вимоги, неможливо, зважаючи на дію принципу диспозитивності.

Пред'явлення позову третіми особами можливе у суді пер­шої інстанції до ухвалення рішення суду. Після вступу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, за її клопотанням справа розглядається спочатку.

Ухвала суду про відмову або допуск третьої особи у справі не може бути оскаржена в апеляційному порядку. У випадку, якщо третя особа не буде допущена у процес і ухваленим у справі рішенням будуть визначені її права та обов'язки, то вона відповідно до ст.ст. 14, 292 ЦПК має право на оскаржен­ня рішення суду.

За процесуальним становищем треті особи, які заявляють самостійні вимоги, користуються усіма правами і мають усі обов'язки позивача, але з тією відмінністю, що в інтересах по­зивача порушується справа у суді, третя ж особа вступає у вже порушену справу, тому об'єднувати цих осіб поняттям "позивач" було б неправильним. Участь третьої особи, яка зая­вляє самостійні вимоги, не породжує співучасті із стороною, оскільки, як правило, їхні інтереси мають взаємовиключний характер. Третя особа посідає окреме процесуальне становище у процесі.

Глава 6.

§ 3. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або від­повідача до ухвалення судом рішення, якщо останнє може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, — це треті особи, які беруть участь у справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх суб'єктивних прав та інтересів.

Додатковими ознаками третіх осіб без самостійних вимог є: виступ у процесі на стороні позивача або відповідача; специфічний спосіб захисту своїх прав, свобод та охороню-

ваних законом інтересів.

Юридична заінтересованість третіх осіб пов'язана з можли­вим регресним позовом, своєчасним запобіганням порушенню своїх прав. Беручи участь у процесі, який передує регресному позову, третя особа може сприяти з'ясуванню обставин спра­ви, щоб попередити пред'явлення до неї регресних вимог (на­приклад участь особи, яка вже одержує аліменти, при пред'яв­ленні до боржника іншою особою іншого позову про стягнен­ня аліментів).

Крім запобігання пред'явленню невигідного для себе регре-сного позову, третя особа може бути заінтересованою також в тому, щоб, вступивши у процес, сприяти в майбутньому пред'яв­ленні нею позову до сторони, на боці якої вона виступає (на­приклад участь на боці позивача, який ставить вимогу про ви­знання нового заповіту недійсним, особи, яка за попереднім заповітом є відказоодержувачем).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, захищає свої права, свободи та законні інтереси шляхом захисту су­б'єктивних прав сторони, на боці якої вона виступає. Для вступу в процес по справі подається заява із зазначенням мо­тивів вступу і посиланням на докази. Така заява не підлягає оплаті судовим збором і повинна бути подана до закінчення судового розгляду справи.

Інколи обов'язкова участь у цивільному процесі третьої особи зумовлена нормами матеріального права. Наприклад, відповідно до ст. 660 ЦК при договорі купівлі-продажу, якщо стороння особа на підставах, що виникли до продажу товару,

Треті особи у цивільному процесі

пред'явить до покупця позов про витребування товару, поку­пець повинен повідомити про це продавця та подати клопо­тання про залучення його до участі у справі. Продавець при цьому вступає у справу на боці покупця як третя особа без са­мостійних вимог. Якщо покупець не повідомив продавця про пред'явлення іншою особою позову про витребування товару та не подав клопотання про залучення до участі у справі, про­давець не відповідає перед покупцем, якщо доведе, що, взяв­ши участь у справі, він міг би відвернути відібрання продано­го товару у покупця.

Третя особа без самостійних вимог може вступити у про­цес за власною ініціативою, притягуватися до участі у справі за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду (ст. 35 ЦПК).

Закон зобов'язує сторону, у якої за рішенням суду виникає право заявити вимогу до третьої особи або до якої може зая­вити вимогу сама третя особа, повідомити суд про таку особу.

Сторона, яка бажає залучити на свій бік третю особу, му­сить довести існування певного зв'язку, певних відносин між третьою особою і даною стороною, а також власного інтересу. Якщо суд не вбачатиме такого зв'язку, то він не допустить особу до процесу. Тому у заяві, яка подається до суду, повин­ні міститися зазначення ім'я (найменування) третьої особи, місце її проживання (перебування) або місцезнаходження та підстави, з яких вона має бути залучена до участі у справі.

Суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй ко­пію заяви про залучення третьої особи і роз'яснює її право за­явити про свою участь у справі. Копія заяви надсилається осо­бам, які беруть участь у справі. Якщо від третьої особи не на­дійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа роз­глядається без неї.

Якщо особи, які беруть участь у справі, заперечують проти залучення чи допуску до участі в справі, це питання вирішу­ється судом залежно від обставин справи. З питання залучення або допуску до участі в справі третьої особи суд постановляє ухвалу (ст. 36 ЦПК), яка оскарженню не підлягає.

На відміну від вступу у цивільний процес третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору, вступ у процес третьої особи без вимог не тягне за собою необхідності роз­гляду справи спочатку.

Глава 7.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користу­ються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'яз­ки особи, яка бере участь у справі (ст. 27 ЦПК), а також ін­шими правами й обов'язками, визначеними процесуальним за­коном.

Трудове законодавство встановлює особливість участі тре­тіх осіб без самостійних вимог на боці відповідача у справах про незаконне звільнення чи переведення працівників. На­приклад, відповідно до ст. 237 КЗпП суд покладає на службо­ву особу, винну у незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподія­ну підприємству, установі, організації у зв'язку з вимушеним прогулом або виконанням нижчеоплачуваної роботи. Суть цієї особливості зводиться до того, що суд розглядає одночасно і первісну, і регресну вимоги. Тобто, при поновленні працівника на попередній роботі, суд зобов'язує роботодавця оплатити час вимушеного прогулу, а також винну службову особу — відшкодувати завдану матеріальну шкоду. Ця норма містилась у ЦПК 1963 року, однак справедливо визнана такою, що вже не відповідає потребам часу, оскільки суперечить диспозитив-ності цивільного судочинства та фактично наділяє суд непри­таманними для нього управлінськими функціями.

Глава 7. УЧАСТЬ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

ОРГАНІВ ТА ОСІБ, ЯКИМ

ЗАКОНОМ НАДАНО ПРАВО

ЗАХИЩАТИ ПРАВА, СВОБОДИ

ТА ІНТЕРЕСИ ІНШИХ ОСІБ

§ 1. Мета та підстави участі у цивільному процесі

У цивільному процесуальному законодавстві закріплений прин­цип диспозитивності цивільного судочинства, однак в окремих випадках закон свідомо допускає відхилення від цього прави­ла, зважаючи на необхідність захисту інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства та держави. Тому відповідно до ст. 3 ЦПК до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб,

Участь у цивільному процесі органів та осіб

державні чи суспільні інтереси. Ця норма є виявом дії принци­пу публічності у цивільному процесі.

Наприклад, відповідно до п. 1 ст. 165 СК, право на звер­нення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я або навчальний за­клад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, про­курор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. У даному випадку справа розглядатиметься у порядку позов­ного провадження, тому постає питання про особу позивача у ній, тобто, хто виступає тією особою, чиї права, свободи чи законні інтереси захищаються. Видається, що цією особою є сама дитина, причому тільки з 1 січня 2004 року (моменту на­брання чинності Сімейним кодексом України) визначено мож­ливість саме цієї особи (неповнолітнього) звернутися до суду за захистом своїх прав. Усі ж інші особи, визначені ст. 165 СК, не мають у справі матеріально-правової заінтересованості, оскільки не захищають особистих інтересів.

Виходячи із закріпленої у Конституції України соціальної сутності держави, утвердження і забезпечення прав і свобод людини проголошено головним обов'язком держави, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямова­ність її діяльності (ст. 3 Конституції України). Це загальний принцип, однак у системі державних органів визначено окремі з них, які наділяються функціями захисту прав людини і гро­мадянина чи створення умов для цього. Такими повноважен­нями можуть бути наділені також недержавні організації, юри­дичні та фізичні особи.

Метою їх участі у цивільному процесі є захист прав, сво­бод та інтересів іншої особи, з якою цей орган чи особа не пе­ребувають у відносинах представництва. Для деяких органів чи осіб така діяльність складає частину повноважень (Уповно­важений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи опіки та піклування та ін.). Для інших — це право мо­же бути надане вказівкою закону (наприклад, представник психіатричного лікувального закладу у справах про обмеження фізичної особи у дієздатності чи визнання її недієздатною).

Якщо відповідний орган чи особа захищають у цивільному судочинстві особисті інтереси, то вони займають процесуальне становище сторони чи третьої особи з наділенням їх відповід-

Глава 7.

ним правовим статусом, визначеним цивільним процесуальним законодавством.

Підстави участі у цивільному процесі органів та осіб, які захищають права, свободи та інтереси інших осіб, слід поділя­ти на нормативні та фактичні. Нормативною підставою учас­ті у цивільному процесі органів та осіб, яким надано право за­хищати інтереси інших осіб, є норми цивільного процесуаль­ного й інших галузей права, які надають їм повноваження за­хищати права та інтереси інших осіб. Наприклад, правовими підставами участі прокурора у цивільному процесі є Конститу­ція України (ст.ст. 121-123), Закон України "Про прокурату­ру", ЦПК, а також норми галузевого законодавства, накази Ге­нерального прокурора України.

Фактичною підставою може виступати ініціатива цих ор­ганів чи осіб, закріплена у поданій до суду заяві, або постано­влена судом ухвала про залучення до участі у справі відповід­ного органу державної влади чи органу місцевого самовряду­вання, прокурора та ін.

Органи та особи, яким надано право захищати інтереси ін­ших осіб, належать до осіб, які беруть участь у справі та ма­ють юридичну заінтересованість. Характер їхньої заінтересова­ності не особистий, а, як правило, службовий, посадовий, отже вони не мають матеріально-правової заінтересованості. Тому, наприклад, у разі участі прокурора застосовуються положення щодо можливості заявлення йому відводу (самовідводу).

Загальні правила участі у цивільному процесі органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст.ст. 45-46 ЦПК.

Поиск по сайту: