Цивільна юрисдикція суду

Законодавством закріплено розмежування функцій державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Існують органи, які своїм призначенням мають розгляд певних правових спорів та вирішення правових питань (юрисдикційна діяльність). В силу особливого характеру деяких прав або особливого стано­вища, яке займають суб'єкти права і т. ін., держава залишає частину функцій щодо захисту права у віданні адміністратив­них органів або засновує для захисту окремих прав спеціальні органи. Розмежування компетенції щодо розгляду та вирішен­ня спорів та інших правових питань складає зміст інституту юрисдикції (її ще називають підвідомчістю). Підвідомчість (юрисдикцію) ще можна розглядати як певну властивість кон­кретних правовідносин у разі виникнення спору підпадати під відання (входити до юрисдикції) того чи іншого органу, або ж її визначають як коло справ, вирішення яких віднесено зако­ном до компетенції певного державного або громадського ор­гану.

Згідно зі ст. 124 Конституції України, юрисдикція суду по­ширюється на усі правовідносини, які виникають у державі, але постає питання щодо розмежування компетенції з ви­рішення цивільних справ. При цьому, зважаючи на конститу­ційний принцип спеціалізації, слід вирізняти поняття цивіль­ної юрисдикції, під якою розуміємо нормативне визначення компетенції суду з вирішення справ у порядку цивільного судо­чинства, адже суд, як уже було зазначено, може захистити ци­вільні права у порядку різних процесів (кримінального, ад­міністративного, господарського).

До справ цивільної юрисдикції ст. 15 ЦПК відносить: спра­ви про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, зе-

Глава 4.

мельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших право­відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводить­ся за правилами іншого судочинства. Законом може бути та­кож передбачено розгляд інших справ за правилами цивільно­го судочинства. Формою розгляду справ цивільної юрисдикції є провадження (позовне, наказне та окреме). Справи, які окре­мо віднесені до юрисдикції суду, вирішуються за правилами, визначеними законами України.

Залежно від того, чи належить вирішення спорів до відання судових чи інших органів, цивільну юрисдикцію поділяють на:

• виключну;

• альтернативну;

• договірну; .

• імперативну (умовну);

• за зв'язком справ.

Виключна — юрисдикція, за якою розгляд певної категорії цивільних справ належить виключно до компетенції суду. На­приклад, лише у судовому порядку вирішуються питання про позбавлення батьківських прав, визнання фізичної особи без­вісно відсутньою чи недієздатною і т. ін.

Альтернативна — юрисдикція належить як суду, так і ін­шому юрисдикційному органу. Така юрисдикція визначається за вибором заінтересованої особи, оскільки саме їй належить право вибору, до якого органу звернутися за вирішенням спо­ру. Приміром, заборгованість за нотаріально посвідченим пра-вочином може бути стягнута шляхом вчинення нотаріусом ви­конавчого напису, а також шляхом звернення до суду із відпо­відним позовом.

Договірна — юрисдикція, яка визначається за взаємною згодою сторін. Такий вид цивільної юрисдикції є винятком, а не правилом. Зокрема, відповідно до ст. 17 ЦПК за згодою сторін спір може бути переданий на розгляд третейського су­ду, крім випадків, встановлених Законом України "Про тре­тейські суди". У випадках, передбачених законом або міжна­родними договорами, спори, що виникають з цивільних право­відносин, за згодою сторін можуть бути передані на вирішен­ня Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морсь­кої арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті Украї­ни (ст. 1 Закону України "Про міжнародний комерційний ар­бітраж").

Суд як суб'єкт цивільного процесу

Доволі суперечливою є наявність імперативної (умовної) юрисдикції. Протягом тривалого часу вона включала в себе низку спорів, що могли стати предметом судового розгляду та вирішення тільки за умови дотримання порядку "досудового вирішення спору". Однак Конституція України визнала мож­ливість судового захисту без додержання попередньої досудо-вої форми вирішення спору, в якому бере участь фізична осо­ба. Це знайшло своє підтвердження у постанові Пленуму Вер­ховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. № 9 Зго­дом у рішенні Конституційного Суду України у справі грома­дянки Дзюби Г. П. щодо права на оскарження в суді неправо­мірних дій посадової особи проголошено, що суд не вправі відмовити у прийнятті заяви на підставі того, що раніше прий­нятим законом був встановлений попередній розгляд справи в досудовому порядку.

Однак такий вид юрисдикції може визнаватися в іншому значенні, адже інколи можливість звернення до суду (а відпо­відно можливість судового розгляду справи) пов'язана із пев­ними умовами чи дотриманням певного порядку. Наприклад, у разі відмови в позові про поновлення батьківських прав повтор­не звернення із таким позовом можливе лише після спливу од­ного року з часу набрання чинності рішення суду про таку відмову (п. 6 ст. 169 СК). Позов про розірвання шлюбу не мо­же бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протя­гом одного року після народження дитини, крім випадків про­типравної поведінки одного .з подружжя, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини (п. 2 ст. ПО СК). У разі подання такої заяви до суду, останній своєю ухва­лою повертає її (ст. 121 ЦПК), що не перешкоджає зверненню до суду після усунення обставини, яка слугувала підставою для повернення.

Ця норма не означає, що особа позбавлена права на судо­вий захист, законом лише встановлюється окремий, спеціально аргументований та обґрунтований порядок реалізації такого права.

Особливим видом цивільної юрисдикції можна визначити юрисдикцію за зв'язком справ. її засади містяться у ст. 16 ЦПК. Зокрема, за загальним правилом не підлягають об'єднан­ню в одне провадження вимоги, які випливають з різних пра­вовідносин, що належать до різних юрисдикцій. Однак зако-

Глава 4.

ном можуть визначатися такі винятки. Це, наприклад, вимога про відшкодування шкоди, завданої органами державної вла­ди, органами влади АРК, органами місцевого самоврядування. Адже у даному випадку наявні дві вимоги, які входять до різ­них судових юрисдикцій — про визнання неправомірним рішення, дії чи бездіяльності владного органу або особи (ад­міністративно-правова вимога), а також про відшкодування зав­даної шкоди (цивільно-правова вимога). Така справа може роз­глядатися у порядку адміністративного судочинства у разі об'єднання вимог, а також у порядку цивільного судочинства (ст. 21 КАС).

В основу загальних правилвизначення цивільної юрисди­кції суду покладено:

• глобальність цивільної юрисдикції суду;

• наявність та характер спірних правовідносин;

• необхідність захисту порушених, невизнаних або оспорюва­
них прав, свобод чи інтересів.

Глобальність цивільної юрисдикції суду випливає із поло­жень ст. 124 Конституції України, відповідно до якої юрисди­кція суду поширюється на усі правовідносини, які виникають у державі. Тому відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК у порядку ци­вільного судочинства суди розглядають справи, крім випадків, коли розгляд повинен проводитись за правилами іншого судо­чинства. Такі правила визначені Конституцією України, зако­нодавством про судоустрій, зокрема Законом України "Про Конституційний Суд України", актами кримінально-процесуа­льного, господарського процесуального, адміністративного процесуального законодавства. Ця норма встановлена задля того, щоб поза судовою юрисдикцією не опинилися певні пра­вовідносини, які виникають у державі.

Наявність та характер спірних правовідносин. Цивільну юрисдикцію складають справи, які виникають з цивільних (ст. 1 ЦК), житлових (ЖК), земельних (ст. 2 ЗК), сімейних (ст. 2 СК), трудових (ст. З КЗпП) правовідносин.

У порядку цивільної юрисдикції вирішуються справи, які не мають спірного характеру, але в силу вказівки закону нале­жать до цивільної юрисдикції суду (наприклад щодо контролю за виконанням рішень у цивільних справах (ст.ст. 383-389 ЦПК, ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження"), вирішення питання про визнання та виконання рішень інозем­них судів — розділ VII ЦПК та ін.)

Суд як суб'єкт цивільного процесу

Спір про право характеризує такий стан відносин, коли між сторонами існують певні розбіжності з приводу наявності, змісту та обсягу прав і обов'язків, здійснення яких є неможли­вим без судового втручання.

Необхідність захисту права. Спір про право найчастіше виникає у зв'язку з правопорушенням, але може виникнути і за відсутності такого, наприклад, тоді, коли позивач претендує на яке-небудь право внаслідок умислу або необережності. З іншого боку, не будь-яке правопорушення породжує спір, який підлягає розгляду у суді. Якщо правопорушник добро­вільно усуває наслідок порушення, воно не набуває характеру спірних відносин. Правопорушення переростає у спір, коли порушник добровільно не поновлює порушене право, а упов­новажена особа вживає заходів щодо поновлення порушеного права.

У судовій практиці нерідко зустрічаються справи, за якими порушення або доведення процесу до кінця було б безціль­ним, оскільки процес не здатен яким-небудь чином вплинути на правове положення сторін. Прикладом таких можуть бути позови про поновлення на роботі, якщо наказ про звільнення скасований, про виключення майна з-під арешту, якщо арешт знятий, і т. ін.

Слід визнати правильною судову практику, яка вважає наяв­ність згаданих обставин перешкодою для судового розгляду справи у зв'язку з тим, що спір між сторонами вже ліквідова­ний. Дійсно, у цьому випадку зникає предмет спору, однак за­явник (заінтересована особа) "не позбавлених можливості захи­стити свої порушені права у зв'язку із завданням майнової чи моральної шкоди внаслідок таких протиправних дій.

Таким чином, за наявності трьох критеріїв (неналежність до інших видів судочинства, характер спірних правовідносин, необхідність захисту суб'єктивного права та інтересу) справу слід вважати такою, що належить до цивільної юрисдикції суду.

Справи, де відсутній спір про право, законодавець виклю­чає із судової підвідомчості, або ж для них встановлено спро­щений порядок розгляду. Наприклад, справи про розірвання шлюбу віднесено до відання органів реєстрації актів цивільно­го стану (ст.ст. 106, 107 СК). І навпаки, є категорії справ, в який фактично відсутній спір про право, але вони вирішують-

Глава 4.

ся у порядку цивільного судочинства. Приміром, усиновлення дітей, надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлення фактів, які мають юридичне значення, і т. ін. Ці справи становлять особливий вид провадження у ци­вільному процесі — окреме.

Питання про юрисдикцію суддя вирішує при відкритті про­вадження у справі. При встановленні того, що справа не під­лягає розгляду у порядку цивільного судочинства, суддя за за­гальним правилом відмовляє у відкритті провадження у спра­ві, постановляючи про це ухвалу (ч. 2 ст. 122 ЦПК). При прийнятті справи, яка не належить до цивільної юрисдикції суду, провадження у ній підлягає закриттю (п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК). І тільки у разі лодання заяви про розірвання шлюбу з порушенням порядку, встановленого СК, суд постановляє ух­валу про повернення заяви (п. 5 ч. З ст. 121 ЦПК).

У випадку відмови у відкритті провадження у справі чи за­критті провадження у зв'язку з тим, що заява не підлягає роз­гляду у порядку цивільного судочинства (не належить до ци­вільної юрисдикції) суд (суддя) зобов'язаний вказати заявнику, до якого органу йому слід звернутися за вирішенням цього питання. На відміну від справ, які можуть бути розглянуті ін­шими органами, вимоги, що випливають з відносин, які не є правовими, взагалі не належать до юрисдикції будь-якого ор­гану чи особи, тобто закон цих відносин не захищає ні у судо­вому, ні у будь-якому іншому порядку. Якщо конфлікт взагалі не підлягає вирішенню яким-небудь юрисдикційним органом, то не виникає питання про юрисдикцію у цій справі.

Ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, про закриття провадження у справі та про повернення заяви мо­жуть бути оскаржені.

Підсудність

Розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між: судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ називають підсудністю. На відміну від юрисдикції (підвідомчості), за якою розмежовуєть­ся компетенція між різними органами щодо вирішення цивіль­них справ, підсудність розмежовує компетенцію в тій само сфері (щодо вирішення цивільних справ), але вже між різними судами. Тому підсудністю ще називають коло цивільних справ, вирішення яких віднесено до компетенції певного суду.

Поиск по сайту: