Загальні положення цивільного процесуального права

право не підлягає обмеженню навіть у період надзвичайного та воєнного стану.

Можливість широкого застосування судової форми захисту ґрунтується на положеннях ст.ст. 55, 124 Конституції України, рішень Конституційного Суду України щодо тлумачення поло­жень чч. 1, 2 ст. 55 Конституції України¹ та постанови Плену­му Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 року № 9². Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція суду поширюється на усі правовідносини, які виникають у де­ржаві. Тобто, відповідно до положень цивільного законодавст­ва предметом судового розгляду та вирішення можуть бути будь-які правовідносини, враховуючи ті, підстави виникнення, зміни та припинення яких передбачені правовими нормами, так і не передбачені ними, але в силу загально-дозвільного принципу регулювання приватноправових відносин породжу­ють правові наслідки.

Законодавством про судоустрій України гарантується усім суб'єктам правовідносин захист їх прав, свобод та законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним від­повідно до закону. Для реалізації цього завдання, а також для забезпечення всебічного, повного та об'єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні діють суди пер­шої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Важливою гарантією забезпечення права є норма про те, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуаль­ним законом. Ця норма також містить положення про недій­сність угоди про відмову від звернення за захистом до суду (ст. 6 Закону України "Про судоустрій України"³).

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним звер­ненням громадян Проценко Раїси Миколаївни, Ярошенко Поліни Петрівни та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води); Рішення Кон­ституційного Суду України у справі за конституційним зверненням грома­дянки Дзюби Галини Павлівни щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248² Цивільного процесуального ко­дексу України від 25 листопада 1997 р. // ОВУ. — 1998. — № 1. — Ст. 25; ОВУ. — 2003. — № 28. —- Ст. 1377.

Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2000. — № 4. ВВР. — 2002. — № 27-28. — Ст. 180.

Глава 1.

Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації. Створення надз­вичайних та особливих судів не допускається (ст. 125 Основ­ного Закону України). Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Він вирішує пи­тання про відповідність законів та інших правових актів Конс­титуції України і дає офіційне тлумачення Конституції Украї­ни та законів України (ст. 147 Конституції України).

Систему ж судів загальної юрисдикції складають: місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд України; вищі спеціа­лізовані суди; Верховний Суд України (ст. 18 Закону України "Про судоустрій України").

Місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності (ст. 22 цього ж Закону України):

• загальні суди розглядають кримінальні, адміністративні та
цивільні справи, а також справи про адміністративні право­
порушення;

• господарські суди розглядають справи, що виникають з гос­
подарських правовідносин, а також інші справи, віднесені
процесуальним законом до їх підсудності;

• адміністративні суди розглядають адміністративні справи,
пов'язані з правовідносинами у сфері державного управлін­
ня (справи адміністративної юрисдикції).

Відповідно до ст. 15 ЦПК суди в порядку цивільного судо­чинства розглядають справи про захист порушених, невизна­них або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Захист права може бути здійснено і господарським судом, який відповідно до ст. 12 ГПК розглядає та вирішує:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розір­
ванні і виконанні господарських договорів та з інших підс­
тав, а також у спорах про визнання недійсними актів з під­
став, зазначених у законодавстві, за деякими винятками,
визначеними законом;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету Ук­
раїни, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчи­
ми актами до їх компетенції.

Загальні положення цивільного процесуального права

На розгляд третейського суду як юрисдикційного органу можуть бути передані будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, крім винятків, встановлених ст. 9 Закону України "Про третейські суди", зі ст. 12 ГПК підвідомчий господарським судам спір бути передано сторонами на вирішення третейського су­ду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб. Такі спори можуть розглядати як разової юрисдикції, так і створені спеціально для арбітражного (третейського) розгляду та вирішення господарських спорів (Міжнародний комерційний арбітражний суд та Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України, створені відповідно до Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж").

В окремих випадках, передбачених Конституцією України та законами, захист цивільних прав може здійснюватися в адміністративному порядку (наприклад, при вирішенні трудового чи земельного спору) та органи нотаріату (шляхом вчинення виконавчого напису). Суб'єктом захисту прав фізичних та юридичнихосіб також може виступати Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 55 Конституції України та Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з людини"), однак його діяльність має характер сприяння поновленню порушеного, невизнаного чи оспореного права.

Форми захисту цивільних прав визначаються законами України. Наприклад, відповідно до ст. 16 ЦК ними можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним;

припинення дії, яка порушує право; відновлення станови­ща, яке існувало до порушення;
примусове виконання обов'язку в натурі;

зміна правовідношення;

припинення правовідношення;

відшкодування збитків та інші способи відшкодування май­нової шкоди;

відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Глава 1.

Окрім цієї загальної норми існують і інші, які визначають можливі способи захисту у конкретних правовідносинах, на­приклад способи захисту права інтелектуальної власності (ст. 432 ЦК).

§ 2. Поняття цивільного процесуального права

Цивільне процесуальне право — це сукупність правових норм, які регулюють діяльність та пов'язані з нею процесуальні правовідносини суду та інших учасників цивільного процесу, що виникають при здійсненні правосуддя в цивільних справах.

Цивільне процесуальне право має власні предмет і метод правового регулювання, які вирізняють його серед інших галу­зей права. Предметом цивільного процесуального права є процесуальна діяльність суду та інших учасників процесу, що виникають при здійсненні правосуддя, тобто сам цивільний процес, а також система цивільних процесуальних прав і обо­в'язків суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Процесуальною діяльністю суду є розгляд та вирішення ци­вільних справ в порядку цивільного судочинства, справ про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земель­них, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовід­носин, в порядку позовного, наказного та окремого провад­ження та з перевірки законності й обгрунтованості постановле­них у справі рішень та ухвал. Для осіб, які беруть участь у справі, процесуальна діяльність полягає у захисті суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав, державних і громадсь­ких інтересів, а інших учасників процесу — у сприянні судові та особам, які беруть участь у справі, у здійсненні покладених на них законом процесуальних функцій.

Під методом цивільного процесуального права слід розу­міти сукупність закріплених у нормах цивільного процесуаль­ного права способів та засобів впливу на відносини, які регу­люються цією галуззю права, та поведінку їх суб'єктів.

Метод цивільного процесуального права за змістом є ім­перативно-диспозитивним. Він обумовлюється властивостями предмета цивільного процесуального права, правовим станови­щем суб'єктів цивільних процесуальних відносин та особли­вістю юридичних фактів, від яких залежить виникнення, роз­виток та припинення цивільних процесуальних правовідносин.

Загальні положення цивільного процесуального права

Імперативний характер впливу на поведінку суб'єктів ци­вільних процесуальних відносин закріплюється у нормах пра­ва, що встановлюють зобов'язання, заборону і примус. Зобо­в'язання передбачає необхідність конкретної активної поведін­ки суб'єкта цивільних процесуальних відносин. Заборона вияв­ляється у забороні виконувати (вчиняти) певні дії. Примус — у впливі, спрямованому на забезпечення виконання правил ок­ремих норм цивільного процесуального права. Імперативний спосіб визначається процесуально-правовим становищем суду та учасників цивільного процесу.

Диспозитивний характер означає дозвіл і право суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на відповідну пове­дінку в межах, встановлених нормами цивільного процесуаль­ного права. Спосіб дозволу закріплюється в нормах, що визна­чають процесуально-правове становище сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, та діяльність яких характеризується принципом диспозитивності.

Норми та інститути цивільного процесуального права об'єд­нані в єдину систему. Система цивільного процесуального права — це сукупність норм та інститутів галузі права, зумовлених предметом правового регулювання. Вона визнача­ється структурою ЦПК України та складається з двох час­тин — загальної та особливої. Загальна об'єднує норми й інс­титути цивільного процесуального права, які мають значення для всієї галузі, всіх видів провадження і стадій цивільного процесу. Особлива частина включає норми та інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішення справ за видами провадження та стадіями цивільного судочинства.

Значення цивільного процесуального права полягає в тому, що йому належить важлива роль у забезпеченні соціально-еко­номічних і політичних перетворень у країні, оскільки ним зак­ріплений процесуальний порядок захисту соціально-економіч­них, політичних та особистих прав і свобод громадян та їх ін­тересів, гарантованих Конституцією України й іншими закона­ми, а також прав і охоронюваних законом інтересів юридич­них осіб та держави. Цивільне процесуальне право покликане забезпечувати зміцнення законності, запобігання цивільним правопорушенням, формувати правову свідомість громадян та посадових осіб на основі принципу справедливості.

Глава 1.

§ 3. Місце цивільного процесуального права у системі права України

Цивільне процесуальне право є складовою системи права Ук­раїни, тісно пов'язане з іншими його галузями, що взаємо­діють між собою. Визначальним для цивільного процесуально­го права є встановлення конституційним правом основ орга­нізації та принципів здійснення правосуддя в Україні. Цивіль­не процесуальне право розвиває ці положення в рамках ци­вільного судочинства.

Зв'язок цивільного процесуального права з цивільним, сімейним, трудовим й іншими галузями матеріального права визначається необхідністю примусової реалізації норм матеріа­льного права органами правосуддя. Цивільне процесуальне право є формою, що забезпечує життя норм матеріального права. На зв'язок цивільного процесуального права з іншими галузями вказує ст. 15 ЦПК, в якій визначається цивільна юрисдикція суду.

Взаємозв'язок між цивільним матеріальним і процесуаль­ним правом проявляється в нормах та інститутах цивільного права, норми якого визначають обставини, сукупність юридич­них фактів, які становлять підставу позову, предмет доказу­вання і підлягають з'ясуванню в цивільному судочинстві при розгляді конкретних справ. Врегульовані ЦК форми правочи-нів визначають допустимість засобів доказування у цивільно­му судочинстві.

Зв'язок між цивільним процесуальним і кримінально-проце­
суальним правом проявляється у тому, що обидві галузі права
врегульовують суспільні відносини, які виникають у сфері
здійснення правосуддя, побудовані на одних і тих само прин­
ципах, мають єдину конституційну основу. Цивільні та кри­
мінальні справи розглядає один і той самий суд обраними чи
призначеними суддями одноособово чи колегіально, незалеж­
но, гласно, державною мовою судочинства із забезпеченням
права на захист тощо. Цивільне процесуальне право і криміна­
льно-процесуальне право мають рівнозначні інститути в дока­
зовій діяльності та стадії судочинства. Поряд з тим цивільне
процесуальне право і кримінально-процесуальне право відріз­
няються між собою предметом правового регулювання і мето­
дами державного примусу, що їх застосовує суд до порушни­
ків відповідних норм.

Загальні положення цивільного процесуального права

У цивільному процесі відсутня стадія попереднього розс­лідування справи, а також інституту обов'язкового захисту об­винуваченого. В кримінальному процесі відсутня стадія підго­товки справи до розгляду, а щодо порушення кримінальної справи переважає принцип публічності, що тільки частково притаманне цивільному процесу, в якому домінує принцип дис-позитивності.

Найбільш близькими до цивільного процесуального права є господарське процесуальне та адміністративне процесуальне право. Основна відмінність між ними полягає у юрисдикції су­ду щодо розгляду та вирішення тих чи інших справ.

Поиск по сайту: