Джерела цивільного процесуального права

Джерелами цивільного процесуального права є нормативні акти, в яких закріплені правила, що врегульовують порядок організації та здійснення правосуддя в цивільних справах.

Таким джерелом, насамперед, є Конституція України, якою встановлені основи організації і діяльності суду, правовий ста­тус громадян у цивільному судочинстві.

Джерелами цивільного процесуального права насамперед є: Цивільний процесуальний кодекс України, яким врегульовано порядок судочинства в цивільних справах, Закон України "Про судоустрій України", яким встановлені мета і завдання правосуддя, методи і форми його здійснення, система органів правосуддя, основні засади організації та діяльності органів правосуддя в Україні.

До джерел цивільного процесуального права належать та­кож інші кодекси і закони України, якими визначені окремі положення цивільного процесу:

• Цивільний кодекс України встановлює: окремі правила допу­
стимості доказів у цивільних справах, склад осіб, які мають
право на порушення справи в суді про визнання правочину
недійсним, окремі аспекти цивільної юрисдикції суду та ін.;

• Сімейний кодекс визначає: склад осіб, які мають право на
порушення справи в суді про позбавлення батьківських прав,
обов'язкову участь органів опіки і піклування у деяких
справах із сімейних правовідносин, тощо;

• Кодекс законів про працю України визначає юрисдикцію
суду у трудових справах;

• Закон України "Про адвокатуру" врегульовує форми адво­
катської діяльності в цивільному судочинстві;

Глава 1.

• Закон України "Про прокуратуру" регламентує питання

участі прокурора в цивільному процесі тощо.

Джерелами цивільного процесуального права є також укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України, інструк­ції міністерств і відомств, міжнародні договори і угоди, які визначають порядок співробітництва між національними й іно­земними органами юстиції.

Важливе значення для однакового розуміння і правильного застосування норм цивільного процесуального права мають роз'яснення, що подаються постановами Пленуму Верховного Суду України. Вони не мають нормативного характеру, але є обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, котрі застосовують норми права, щодо яких подані такі роз'яснення.

Дія норм цивільного процесуального права у часі, просторі та за колом осіб.

Дія в часі полягає в тому, що провадження в цивільних справах ведеться відповідно до цивільних процесуальних зако­нів, які діють на час розгляду справи, здійснення окремих процесуальних дій. Цивільний процесуальний закон може ма­ти зворотну силу.

У просторі — провадження в судах України ведеться за ци­вільними процесуальними законами України. В окремих випа­дках на території України може застосовуватися норми права іноземної держави і, навпаки, норми права України — судами іноземної держави.

Щодо кола осіб цивільний процесуальний закон поширю­ється на усіх фізичних осіб (ст. 5 ІЩК), юридичних осіб (ст.ст. 11,28 ЦПК), іноземців, осіб без громадянства, інозем­них юридичних осіб (ст. 111, глава 5 розділу IV, розділи VIII, X ЦПК) та інших суб'єктів цивільних процесуальних відносин на засадах рівності.

§ 5. Цивільний процес: поняття, провадження, стадії

Цивільне судочинство (цивільний процес) — це врегу­льований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, що визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків, а також цивільних процесуальних дій, за допомогою яких вони реалізуються їх суб'єктами — судом і учасниками процесу.

Загальні положення цивільного процесуального права

Відповідно до ст. 1 ЦПК завданнями цивільного судочинст­ва є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного справедливого, неупередже-ного та своєчасного розгляду і вирішення цивільних цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством, справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридич­них осіб, інтересів держави.

Законодавство про цивільне судочинство встановлює єди­ний порядок розгляду цивільних справ, об'єднаних за матеріа­льними ознаками в три види проваджень (ч. З ст. 15 ЦПК):

• позовне;

• окреме;

• наказне.

Справи позовного провадження характеризуються наявніс­тю двох сторін з протилежними інтересами і спірністю їх май­нових та особистих немайнових правовідносин, які передають­ся на розгляд суду.

Справи окремого провадження спрямовуються на встанов­лення певних обставин, наявності юридичних фактів або юри­дичного статусу громадян, необхідних для реалізації суб'єкти­вних прав.

Справи наказного провадження полягають у спрощеній процедурі розгляду ряду матеріально-правових вимог, які ха­рактеризуються явною очевидністю.

Цивільне судочинство складається з окремих етапів, або стадій. Стадія — це сукупність процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою. В теорії цивільного про­цесуального права немає єдиного підходу до класифікації ста­дій цивільного процесу, їх виділення та термінологічного ви­значення.

Стадіями цивільного процесу можна назвати:

• відкриття провадження у цивільній справі,

• підготовку справи до судового розгляду,

• судовий розгляд.

Ці стадії об'єднуються у провадження в суді першої інстан­ції і визнаються обов'язковими, що означає їх наявність у всіх цивільних справах.

Іншими, факультативними стадіями є:

• апеляційне провадження,

Глава 2.

• касаційне провадження,

• перегляд цивільної справи у зв'язку з винятковими обста­
винами,

• перегляд справи за нововиявленими обставинами,

• виконання рішення.

§ 6. Наука цивільного процесуального права

Наука цивільного процесуального права є складовою частиною юридичної науки, її предметом є цивільне процесуальне право та цивільне судочинство. Наука вивчає закономірності виник­нення, функціонування і розвитку цивільного процесуального права, його суть, роль у виконанні соціальних функцій. Пред­мет науки цивільного процесу охоплює також історію і теорію цивільного процесуального права, норми й інститути цивільно­го права зарубіжних країн, міжнародного цивільного процесу.

Наука цивільного процесуального права широко використо­вує загальні та спеціальні методи і способи дослідження.

Система науки цивільного процесуального права обумов­люється її предметом і складається з двох частин — загальної і особливої. До загальної частини входять загальні положення науки цивільного процесуального права і загальні положення цивільного процесуального права. Особливу частину станов­лять судові форми захисту цивільних прав і несудові форми захисту цивільного права.

Глава 2. ПРИНЦИПИ ЦИВІЛЬНОГО

ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

§ 1. Поняття та система принципів цивільного процесуального права

Цивільне процесуальне право України і врегульоване ним ци­вільне судочинство побудовані на принципах (від лат. рrіп-сіріит — основа, начало, засади), у яких відображені основні засади функціонування права та здійснення судочинства.

Значення принципів цивільного процесуального права поля­гає в тому, що в них відображені найбільш характерні демок­ратичні риси, якісні особливості цивільного судочинства і за­гальна (соціально-юридична) спрямованість права та його най­важливіших інститутів.

Принципи цивільного процесуального права

Принципи сприяють правильному пізнанню і застосуванню норм цивільного процесуального права, є основою для законо­давчої практики, для підготовки, розроблення і прийняття від­повідних їм за змістом правових норм та їх удосконалення. Розвиваючись разом із суспільством в умовах політичних та соціально-економічних перетворень, принципи вдосконалю­ються та створюють додаткові умови для забезпечення гаран­тій захисту прав і законних інтересів учасників процесу. Тому їх порушення, як правило, призводить до зміни або скасування судових рішень.

В юридичній літературі існує кілька підходів до визначення поняття принципів цивільного процесуального права. Вони ро­зглядаються як:

• основні (або правові) засади організації і діяльності суду;

• основні положення галузі права;

• основні ідеї, положення, керівні засади;

• правові погляди на завдання і засоби діяльності суду із роз­
гляду і вирішення цивільних справ;

в обумовлені базисом суспільства і виражені в змісті цивіль­ного процесуального права суспільно-політичні, норматив­но-керівні основи (засади) цієї галузі права.

Аби сформулювати поняття принципів цивільного процесу­ального права, потрібно, в першу чергу, визначити (проана­лізувати) їх ознаки:

1) принцип включає (виражає) в собі певну ідею (погляд), яка
складає його зміст;

2) така ідея завжди прямо чи опосередковано повинна бути
закріплена в нормативно-правових актах;

3) принцип повинен бути безпосередньо пов'язаним з цивіль­
ним процесом, визначати його основні властивості;

4) принцип повинен мати загальне значення для всього ци­
вільного процесу;

5) принцип визначає типові риси цивільного судочинства і мо­
же мати винятки, які не є принципом;

6) принципи характеризуються значною стійкістю та стабіль­
ністю;

7) принципами не можуть бути звичайні вимоги (правила), які
не складають одну з відомих альтернативних вимог;

8) принципами не можуть бути положення, які дублюють інші
принципи або які з них виходять.

Глава 2.

Отже, принципи цивільного процесуального права — це

обумовлені соціально-економічними умовами суспільного жит­тя формально закріплені засади здійснення правосуддя в ци­вільних справах, які визначають завдання і мету правосуддя вцивільних справах, характер, зміст і побудову цивільного судо­чинства, а також повноваження та процесуальну діяльність суду, учасників процесу, їх процесуально-правове становище.

Принципи цивільного процесуального права тісно пов'язані між собою і в сукупності становлять систему. Кожний з прин­ципів системи відіграє самостійну роль, характеризує галузь у цілому, окрему стадію чи окремий процесуальний інститут, але між ними існує зв'язок і взаємодія, які визначаються єд­ністю мети і завдань цивільного судочинства: дія одного при­нципу обумовлює дію інших. Кожний з принципів не може іс­нувати окремо від принципів системи, а тільки у взаємодії з ними. Зміст одних принципів розкривається з урахуванням змісту інших.

Кількісний склад системи принципів цивільного процесуа­льного права нормативно не закріплений і в науці цивільного процесу визначається по-різному.

Для виявлення специфічних властивостей принципів їх мож­на згрупувати за різними критеріями, а саме:

1) за змістом та сферою поширення:

• загальноправові (демократизм, гуманізм, законність);

• міжгалузеві (здійснення правосуддя виключно судом, неза­
лежність суддів тощо);

• галузеві (диспозитивність, змагальність, процесуальна рів­
ноправність сторін);

• принципи окремих правових інститутів (безпосередність,
усність);

2) за формою нормативного закріплення:

• закріплені Конституцією України;

• закріплені у законодавстві про цивільне судочинство;

3) за роллю в регулюванні процесуально-правового становища
суб'єктів правовідносин:

• які визначають процесуально-правову діяльність суду;

• які визначають процесуальну діяльність осіб, які беруть
участь у справі, й інших учасників процесу;

4) за предметом регулювання:

• організації правосуддя (судоустрою і судочинства);

Принципи цивільного процесуального права

• функціональні — принципи процесуальної діяльності (судо­
чинства);

• які визначають зміст процесуальної діяльності (диспозити-
вність) і такі, що визначають процесуальну форму виконання
процесуальних дій (усність, безпосередність, безперервність);

5) за значимістю:

• фундаментальні (абсолютні) — диспозитивність, рівнопра­
вність сторін, процесуальний формалізм;

• конструктивні (відносні) — всі інші принципи.

Класифікацію принципів можна проводити на основі зміша­них критеріїв, наприклад, за дією в системі права і за формою нормативного закріплення або за предметом правового регулю­вання, але найбільш прийнятною та практичною вбачається класифікація принципів за формою нормативного закріплення.

До принципів цивільного процесуального права, закріпле­них Конституцією України, належать:

• здійснення правосуддя виключно судами (ст. 124);

• територіальність і спеціалізація побудови системи судів за­
гальної юрисдикції (ст. 125);

• здійснення правосуддя суддею одноособово, колегією суд­
дів, а також за участю народних засідателів (ч. 2 ст. 129);

• незалежність і недоторканність суддів та підкорення їх
тільки законові (ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 129);

• законність (п. 1 ст. 129);

• рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2
ст. 129);

• змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх
доказів і доведенні перед судом їх переконливості (п. 4
ст. 129);

• гласність судового процесу та його повне фіксування тех­
нічними засобами (п. 7 ст. 129);

• державна мова судочинства (ст. 10) тощо.

До принципів цивільного процесуального права, закріплених законодавством про цивільне судочинство, належать принципи: диспозитивність;

процесуальна рівноправність сторін;

раціональна процесуальна форма;

усність;

безпосередність;

оперативність.

Глава 2.

§ 2. Зміст окремих принципів цивільного

процесуального права *

Законність.Принцип законності визначається, по-перше, тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен прави­льно застосовувати норми матеріального права до конкретних правовідносин. По-друге, здійснення правосуддя неможливе без додержання норм процесуального права. Вся діяльність су­ду підпорядкована чинному цивільному процесуальному зако­нодавству і здійснюється у визначеному ним цивільному про­цесуальному порядку. Прийняте судом рішення по справі має бути законним і обґрунтованим (ст. 213 ЦПК).

Здійснення правосуддя виключно судами.Правосуддя в цивільних справах є однією з форм державної діяльності — судової влади, яка здійснюється судами шляхом розгляду і ви­рішення цивільних справ у встановленому законом порядку. Конституція (ст. 124) визначила, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадо­вими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюєть­ся на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснення правосуддя виключно судами випливає з чин­них засад поділу державної влади України на три відокремлені державні влади — законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Кон­ституції). Цей принцип означає недопущення втручання у здійснення правосуддя з боку органів законодавчої та виконав­чої влади. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється (ст. 126 Конституції).

Незалежність суддів і підкорення їх тільки законові.При здійсненні правосуддя судді незалежні і нікому не під­звітні (ст. 129 Конституції України, ст. 14 Закону України "Про судоустрій України"). Вони вирішують цивільні справи на основі закону, за умов, що виключають сторонній вплив на них (ст.ст. 2, 8 ЦПК). Отже, зміст цього принципу розкрива­ється в поєднанні двох правил — незалежності суддів та під­коренні їх тільки законові.

Незалежність суддів полягає в тому, що ніякі державні ор­гани, політичні партії, громадські організації посадові особи не мають права впливати на них, вказувати судові, як необхід­но вирішити конкретну справу, розв'язати апеляційну, касацій­ну скаргу або заяву про перегляд рішення у зв'язку з новови-явленими чи винятковими обставинами.

Принципи цивільного процесуального права

Судді незалежні від осіб, які беруть участь у справі. При дослідженні й оцінці доказів, встановленні обставин справи і прийнятті рішення суд є незалежним від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб (ст. 212 ЦГІК). Судді, які розглядали справу по першій інстанції, скаргу в апеляційному порядку, незалежні також від вищестоящого суду, котрий не вправі вказувати їм, як треба вирішити справу, яка норма ма­теріального права має бути застосована і яке рішення ухвалене при новому розгляді справи.

Підкорення суддів закону означає, що вони повинні ви­рішувати справи на підставі законів України, відповідно до за­кону застосовувати норми іноземного права (ст. 9 ЦПК). а за відсутності закону, який врегульовує спірні відносини, засто­сувати закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону). Якщо немає такого закону, суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України (аналогія права) (ст. 8 ЦПК).

Здійснення судочинства державною мовою.Відповідно до ст. 7 ЦПК цивільне судочинство здійснюється державною мовою, якою згідно зі ст. 10 Конституції України є українська, всебічний розвиток і функціонування котрої в усіх сферах су­спільного життя на всій території України забезпечується дер­жавою. Для забезпечення доступності судового захисту, а та­кож для недопущення дискримінації за мовною ознакою закон надає особам, які беруть участь у справі і не володіють або недостатньо володіють державною мовою, право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рід­ною мовою або тією, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача. Судові документи складаються державною мовою.

Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами.Закріплений п. 7 ст. 129 Конституції України принцип гласності цивільного судочинства полягає у відкритому розгляді справ всіма судами, за винятком випадків, визначених законом. Відповідно до ст. 6 ЦПК закритий судо­вий розгляд допускається у разі, якщо відкритий розгляд може привести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняється законом. Закритий розгляд також допускається за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з метою забе­зпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх

Глава 2.

честь і гідність. При цьому проведення закритого судового розгляду виключає можливість відхилення від положень ци­вільного судочинства, його спрощення чи обмеження процесу­ально-правового становища учасників цивільного процесу.

Хід судового процесу фіксується, в тому числі шляхом складання журналу судового засідання, а також технічними за­собами, порядок використання яких визначений ЦПК. Учасни­ки цивільного процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої. Проведення у залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебачен­ню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі. При цьому офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, зробле­ний судом.

Колегіальність і одноособовість розгляду цивільних справяк принцип закріплено в ч. 2 ст. 129 Конституції, згідно з якою судочинство провадиться суддею одноособово і коле­гією суддів. За цим принципом суддя одноособово розглядає всі цивільні справи, підвідомчі суду по першій інстанції (ст. 18 ЦПК). При одноособовому розгляді справи суддя діє від імені суду.

У суді першої інстанції справи суддями колегіально не роз­глядаються. Окремі категорії справ, визначені законом, розгля­даються у судах першої інстанції колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуд­дя користуються всіма правами судді. До них належать справи про:

• обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання
фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздат­
ності фізичної особи;

• визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошен­
ня її померлою;

• усиновлення;

• надання особі психіатричної допомоги в примусовому по­
рядку;

• обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.

Колегіальний розгляд визначений для перегляду цивільної справи. Зокрема, цивільні справи у судах апеляційної інстанції

Принципи цивільного процесуального права

розглядаються колегією у складі трьох суддів, у суді касацій­ної — п'яти суддів. Цивільні справи у зв'язку з винятковими обставинами переглядаються колегією суддів судової палати уцивільних справах Верховного Суду України за наявності неменш як двох третин її чисельності (у разі проведення спіль­ного засідання палат — за рівного представництва за наявності не менше як двох третин чисельності кожної палати). Під час перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами суд діє в такому самому складі, в якому вони були ухвалені (одноособово або колегіально).

Рівність усіх учасників процесу перед законом і судомозначає, що громадяни мають рівні конституційні права і сво­боди та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, ре­лігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24 Конституції України).

Цей принцип передбачає рівну можливість усіх громадян брати участь у цивільному судочинстві, перебувати в правово­му становищі визначеної законом процесуальної фігури — по­зивача, відповідача, третьої особи тощо і рівною мірою здійс­нювати закріплені процесуальним законом за такими суб'єкта­ми процесуальні права й обов'язки. Гарантіями принципу рів­ності громадян перед законом і судом є встановлення криміна­льної відповідальності за обмеження їх у правах залежно від расової і національної належності.

Змагальністьзабезпечує широку можливість сторонам, ін­шим особам, які беруть участь у справі, обстоювати свої пра­ва й інтереси, свою позицію у справі, свободу надання суду своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості. Зма­гальністю визначаються весь процес відбору фактичного мате­ріалу, необхідного для розв'язання судом справи, форми, ме­тоди і способи дослідження цього матеріалу, процесуальна діяльність суб'єктів доказування, її послідовність і правові на­слідки.

Принцип змагальності передбачає широкі можливості сто­рін та інших осіб, які беруть участь у справі, визначати і ви­користовувати в доказовій діяльності передбачені ЦПК необ­хідні процесуальні засоби, фактичні дані і докази, що їх під­тверджують. Цей принцип грунтується на праві сторін вільно розпоряджатися фактичним матеріалом у справі та доводити

Глава 2,.

обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зміст принципу змагальності складають права й обов'язку сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, щодо судового доказування; як основа змагальної форми цивільного судо­чинства — такого процесуального порядку, що забезпечує сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, можли­вість активно захищати особисті права й інтереси, права й ін­тереси інших осіб та держави. Змагальна форма процесу забезпечується активним процесуальним становищем суду, який вправі надавати процесуальну допомогу особам, які беруть, участь у справі, роз'ясняти їхні права та обов'язки, сприяти здійсненні цих прав і за їхнім клопотанням сприяти у витребу­ванні доказів (ст.ст. 10, 60, 137 ЩІК) тощо.

Диспозитивність (від лат. disропо — розпоряджаюся) — це нормативно-керівна засада цивільного процесуального права, яка закріплює вільне, на свій розсуд, здійснення і розпоря­дження юридично заінтересованими особами своїми матеріаль­ними правами щодо предмета спору, процесуальними засоба­ми захисту порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, що спрямовані на розвиток, зміну чи припинення розгляду цивільної справи в суді в межах, дозво­лених законом і в установленому процесуальному порядку.

Принцип диспозитивності є основоположним в системі принципів цивільного процесуального права і полягає у надан­ні сторонам, іншим особам, які беруть участь у справі, можли­вості вільно здійснювати і розпоряджатись матеріальними пра­вами щодо предмета спору та процесуальними засобами їх за­хисту.

Складовими положеннями змісту принципу диспозитивнос­ті є шість груп прав:

• права, що характеризують повноваження на порушення
провадження по справі;

• права, спрямовані на зміну позовних вимог;

• права, пов'язані із забезпеченням законного складу суду,
об'єктивного розгляду справи та виконання судових рішень;

• права, пов'язані із залученням до справи заінтересованих
осіб;

• права щодо здійснення окремих процесуальних дій;

• інші права, що забезпечують захист у процесі по справі.

Принципи цивільного процесуального права

Принцип диспозитивності сприяє правильному пізнанню та застосуванню норм цивільного процесуального права, є осно­вою для законодавчої практики, підготовки, розробки, прийнят­тя та подальшого удосконалення відповідних йому за змістом правових норм, уособлює суть, значення та соціальну цінність права як регулятора суспільних відносин у галузі здійснення правосуддя в цивільних справах. Значення принципу диспози­тивності в цивільному процесуальному праві полягає у тому, що його реалізація безпосередньо уможливлює захист прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб.

Диспозитивний характер мають права сторін, визначені ст. 31 ЦПК, згідно з якою позивач може протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підставу чи предмет позову, збільшити чи зменшити розмір позовних вимог або відмовити­ся від позову. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Сторони можуть закінчити справу мировою уго­дою в будь-якій стадії процесу, вимагати виконання судових рішень.

Диспозитивністю визначаються також права інших осіб, які беруть участь у справі. Треті особи, котрі заявляють самостій­ні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами по­зивача (ст. 34 ЦПК).

Зміст принципу диспозитивності закріплений в інших пра­вах осіб, які беруть участь у справі, та визначається системою цивільних процесуальних правовідносин в наступних стадіях розвитку цивільного судочинства у справі.

Отже, принцип диспозитивності характеризується такими положеннями:

1) хто хоче здійснити своє право, повинен сам потурбуватися
про це;

2) особа, якій належить право, може від нього відмовитись;

3) нікого не можна примушувати пред'явити позов проти своєї
волі;

4) суд не повинен виходити за межі вимоги сторін, за винят­
ками, встановленими законом.

Всебічність та повнота. Змістом цього принципу є відпо­відність висновків суду, викладених у рішенні, дійсним обста­винам справи. Суд покликаний встановити всі ті факти, що дозволяють йому правильно оцінити весь фактичний склад справи, зберігаючи об'єктивність і неупередженість.

Глава 2.

Всебічне з'ясування обставин справи означає, що суд пови­нен з'ясувати всі питання по справі — як на користь, так і проти сторони. Вимога повноти дослідження обставин справи вимагає залучення всіх матеріалів, які мають значення для справи, відповідно до правил належності та допустимість до­казів, — не тільки тих, що подані сторонами, а й одержаних іншим шляхом. Якщо сторони мають труднощі із поданням доказів, суд для встановлення дійсних обставин справи за від­повідним клопотанням зобов'язаний витребувати їх (ст. 137 ЩІК)

Об'єктивне з'ясування обставин справи — це обґрунтова­ність висновків суду, відповідність їх дійсним обставинам справи, що досягається за умови безстороннього і сумлінного ставлення суду та учасників матеріального спору. Відповідно до ст. 62 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переко­нанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивно­му розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх су­купності. Жодні докази не мають для суду наперед визначеної сили.

Здійснення правосуддя на засадах поваги до честі та гідності, рівності перед законом і судом.Цей принцип вста­новлює для сторін рівні можливості для здійснення ними своїх процесуальних прав і виконання обов'язків (ст. 5 ЦПК) і не означає тотожності прав позивача і відповідача. Зміст цього принципу обумовлюється характером спірних матеріальних правовідносин, що належать до юрисдикції суду, і є відобра­женням загальноправового, закріпленого Конституцією Украї­ни, принципу рівності усіх громадян перед законом і судом. Визначивши процесуальну рівноправність сторін, цивільне процесуальне законодавство надає їм однакові процесуальні засоби для захисту і рівну можливість для їх застосування та сприяння судові. Суд повинен однаково допомогати сторонам у збиранні та залученні до справи доказів. Він зобов'язаний роз'яснити їх права та обов'язки, попередити про наслідки вчинення чи невчинення процесуальних дій і сприяти забезпе­ченню реалізації цього принципу.

Раціональна процесуальна формамає створювати най­сприятливіший порядок (раціональне цивільне судочинство) для процесуальної діяльності суду, для доступу в цивільний процес по справі заінтересованих осіб і їх процесуальної діяль­ності. Встановлені формальності забезпечують нормальний роз-

Принципи цивільного процесуального права

виток процесу і надають суб'єктам процесуальної діяльності можливість виправити допущене порушення цього порядку. Він характеризується змагальністю і диспозитивністю, рівно­правністю сторін і публічністю, гласністю, усністю, безпосеред­ністю та опосередкованістю. Раціональна процесуальна форма визначається також встановленими в ЦПК стадійністю проце­су, строками на виконання процесуальних дій. Про раціона­лізм цивільної процесуальної форми свідчать доступність ци­вільного процесу, його простота і зрозумілість; наближеність суду до населення; звільнення позивачів-громадян у ряді справ від сплати судових витрат. Раціоналізм характеризується пуб­лічністю — активним процесуальним становищем суду і мож­ливістю державних і громадських організацій захищати в су­дочинстві права інших осіб, відображає демократичні основи цивільного судочинства і спрямований на забезпечення належ­них умов для захисту прав громадян і державних інтересів.

Неможливість процесуального сумісництва.Відповідно до цього принципу суб'єкт цивільних процесуальних правовід­носин не може в одній і тій самій справі перебувати більше як в одному процесуальному становищі (позивач не може в тій самій справі бути третьою особою, відповідач — свідком то­що). При дорученні співучасником ведення справи одному із співучасників останній не змінює своєї процесуальної право-суб'єктності, а залишається стороною і діє в процесі на захист своїх прав і прав співучасника (ст. 32 ЦПК); при пред'явленні зустрічного позову відповідач не виступає одночасно позива­чем (ст. 123 ЦПК).

Безпосередність судового розгляду(ст. 159 ЦПК) полягає у тому, що суд при розгляді справи повинен, як правило, сприймати докази по справі з першоджерел і досліджувати їх безпосередньо. Судове засідання має починатися і закінчувати­ся незмінним складом суду. Якщо в процесі розгляду справи відбувається заміна одного із суддів, то судовий розгляд почи­нається спочатку. Безпосередній зв'язок суддів, які розгляда­ють справу, з учасниками процесу і матеріалами справи забез­печує можливість досліджувати і сприймати фактичні матеріа­ли справи, дозволяє повно і всебічно розглянути всі її деталі, усунути сумніви щодо юридичних фактів, покладених в обґрун­тування позову і заперечення проти нього. Сторонам процесу й іншим особам, які беруть участь у справі, безпосередність забезпечує можливість увійти особисто в стосунки зі складом

зо

Глава 2.

суду, давати йому пояснення по суті справи і з окремих пи­тань, подавати свої доводи, міркування та заперечення, здійс­нювати всі інші процесуальні дії, спрямовані на з'ясування всіх матеріалів справи і правильне її розв'язання.

Усність судового розглядувимагає розглядати справу ус­но (ст. 6 ЦПК), процесуальна діяльність суддів і учасників процесу має відбуватися в словесній формі. Усна форма судо­вого розгляду сприяє реалізації вимог принципу гласності та безпосередності. Завдяки словесній формі судді можуть краще і повніше сприймати факти, а особи, які беруть у ній участь, — реально і точно довести їх до відома суду, сприй­мати зміст дій всіх учасників процесу, висловлювати свої мір­кування, заперечення, спростування з метою встановлення дій­сних обставин справи. Розгляд справи в усній формі дає мож­ливість судові особисто і безпосередньо вступати в контакт з учасниками процесу в цивільній справі та сприймати фактич­ний матеріал у повному обсязі, який відтворюється тут же, в судовому засіданні, на очах суддів і всіх присутніх.

Усна форма розгляду справи зручніша для учасників проце­су, завдяки їй легше висловити свої міркування, сприйняті що­до обставин в справі. Вона спрощує процес, робить його дос­тупним для заінтересованих осіб. Така форма дає більші мож­ливості судові керувати розвитком процесу і прискорювати розгляд справи. Процес стає динамічним, строк розгляду спра­ви скорочується. Разом з тим, усна форма процесуальних дій, які виконуються при розгляді справи в судовому засіданні, оп­тимально поєднується з письмовою формою відображення і оформлення деяких з них — викладення вимог до суду в фор­мі письмових заяв, скарг, подання, а владних суджень суду — в судових рішеннях.

Оперативність— це правова вимога, яка забезпечує сво­
єчасність розгляду і вирішення цивільних справ у часових ме­
жах шляхом якнайповнішого і раціонального використання
процесуальних засобів, спрямованих на швидке і правильне
вирішення цивільних справ.

Цивільні процесуальні правовідносини 31

Глава 3. ЦИВІЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

§ 1. Поняття та ознаки цивільних процесуальних правовідносин

Володіючи суб'єктивними правами, особа не може їх реалізу­вати, не вступивши у відповідні правовідносини, що вони є вираженням правових норм у житті. Для правовідносин харак­терною є наявність суб'єктів правовідносин, об'єктів цих пра­вовідносин, а також їх змісту. Ці загальнотеоретичні положен­ня поширюють свою чинність і на цивільні процесуальні пра­вовідносини.

Цивільні процесуальні правовідносини мають низку ознак, які їх характеризують. Поряд із загальними ознаками, що при­таманні всім правовідносинам, цивільні процесуальні:

• врегульовані нормами цивільного процесуального права;

• завжди виникають між судом як органом державної влади
та іншими учасниками процесу (відносини субординації);

• оформлюють поведінку учасників процесу, яка складається
з приводу відправлення правосуддя у цивільних справах;

• мають відносний характер, тобто визначений конкретний
суб'єктний склад правовідносин із чітким визначенням пра­
вового статусу кожного з них;

• виражаються у спеціальній, встановленій законом, цивіль­
ній процесуальній формі;

• постійно перебувають у русі, що в цілому складає певну їх
систему.

Отже, насамперед, цивільні процесуальні правовідносини —

це врегульовані цивільним процесуальним правом суспільні відносини, які виникають між судом та іншими учасниками процесу з приводу розгляду та вирішення цивільної справи.

Як правило, виникнення цивільних процесуальних право­відносин зумовлено наявністю між сторонами матеріально-правових відносин, які набули спірного характеру, або між сторонами взагалі є спір з приводу наявності таких (матеріаль­но-правових) відносин. Однак специфіка цивільних процесуа­льних правовідносин полягає в тому, що вони обов'язково ви­никають через суд, який є обов'язковим їх учасником.

Глава 3.

Існує думка, що цивільні процесуальні правовідносини мо­жуть виникати і поза судом, наприклад, укладення мирової угоди (ст. 31 ЦГІК), визначення договірної підсудності (ст. 112 ЦПК), відносини процесуального представництва (ст. 38 ЦПК), однак здебільшого ці правовідносини мають не цивіль­ний процесуальний характер, а є відносинами, врегульованими нормами матеріального права.

Також відома позиція щодо наявності одного (єдиного) ци­вільного процесуального правовідношення у конкретній ци­вільній справі. В цьому аспекті заслуговує на увагу те, що усі правовідносини, що виникають у справі, мають взаємозалежний характер. Концепція єдиного правовідношення може ускладни­ти його розуміння в силу своєї громіздкості та нагромадження правового статусу різноманітних його учасників.

§ 2. Підстави виникнення, зміни та припинення „ цивільних процесуальних правовідносин

Передумовами виникнення цивільних процесуальних правовід­носин слід визнати наявність відповідної норми цивільного процесуального права та цивільну процесуальну правосуб'єкт-ність, а підставою є певний юридичний факт (конкретна дія або подія, з якою цивільний процесуальний закон пов'язує ви­никнення, зміну або припинення цивільних процесуальних правовідносин).

Норми цивільного процесуального права визначають норма­тивну передумову виникнення цивільних процесуальних пра­вовідносин, оскільки у разі відсутності відповідної правової норми про можливість участі даної особи як суб'єкта цивіль­них процесуальних правовідносин або ж прямої заборони уча­сті, ці процесуальні правовідносини виникнути не можуть. На­приклад, не можуть бути свідками священнослужителі з при­воду відомостей, які одержані ними на сповіді віруючих (ст. 51 ЦПК).

Цивільна процесуальна правосуб'єктність особи означає її здатність бути суб'єктом цивільних процесуальних правовідно­син і визначається законом по-різному для кожного із суб'єктів. Наприклад, правосуб'єктність суду визначена Конституцією України, Законом "Про судоустрій України", ЦПК та іншими нормативно-правовими актами. У цивільному процесуальному законодавстві найбільше уваги приділяється основним учасни­кам цивільного процесу — сторонам та третім особам, оскіль-

Цивільні процесуальні правовідносини

ки спір між ними і є безпосереднім предметом судового роз­гляду та вирішення.

Юридичними фактами, внаслідок яких виникають, змінюю­ться або припиняються цивільні процесуальні правовідносини, є, як правило, процесуальні дії його учасників (подання заяви, заявлення клопотання, призначення експертизи та ін.).

Поиск по сайту: