 |
|
|
Архитектура Астрономия Аудит Биология Ботаника Бухгалтерский учёт Войное дело Генетика География Геология Дизайн Искусство История Кино Кулинария Культура Литература Математика Медицина Металлургия Мифология Музыка Психология Религия Спорт Строительство Техника Транспорт Туризм Усадьба Физика Фотография Химия Экология Электричество Электроника Энергетика |
НЕЧЛЕНОВАНІ КОНСТРУКЦІЇСтр 1 из 13Следующая ⇒
Факультет початкового навчання Кафедра мов і методики їх викладання в початковій школі Н. О. Янко
ПРОСТЕ РЕЧЕННЯ (синтаксис і пунктуація) Навчально-методичний посібник Для студентів вищих педагогічних навчальних закладів Спеціальності 6.010102 «Початкова освіта» Ге видання, перероблене і доповнене Чернігів УДК 81’367:811.161.2 ББК Ш141.1-22 Я 62 Рецензенти: Климова К. Я. – доктор педагогічних наук, професор, Бобир О. В. – кандидат філологічних наук, професор, Шелехова Г. Т. – кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник лабораторії навчання української мови, Янко Н. О. Я 62Просте речення (синтаксис і пунктуація) : навч.-метод. посібник / Н. О. Янко. – 2–ге вид., перероб. і доповн. – Чернігів : ЧНПУ, 2013. – 56 с. УДК 81’367:811.161.2 ББК Ш141.1-22 У посібнику розглядаються основні питання синтаксису та пунктуації простого речення. Теоретичний матеріал подано описово й у вигляді схем і таблиць. Приклади для ілюстрацій дібрано з творів художньої літератури та публіцистики. Посібник містить також словник-мінімум основних понять синтаксису та пунктуації української мови, схему та зразок синтаксичного розбору простого речення, завдання для самостійного виконання і тематичного контролю. Для студентів спеціальності 6.010102 «Початкова освіта» вищих педагогічних навчальних закладів, викладачів курсу «Сучасна українська мова з практикумом», учителів-словесників.
Рекомендовано до друку рішенням вченої ради факультету початкового навчання ЧНПУ імені Т.Г. Шевченка © Янко Н. О., 2013 ВСТУП Особливе місце в системі підготовки майбутніх педагогів до практичної діяльності займає мовна освіта, адже мова є не лише засобом спілкування та пізнання, а й засобом впливу вчителя на своїх вихованців. Курс «Сучасна українська мова з практикумом» спрямований на формування лінгвістичної компетентності майбутніх учителів початкових класів. Пропонований навчально-методичний посібник присвячено питанням синтаксису і пунктуації простого речення. У ньому розглянуто основні ознаки речення, подано загальну характеристику різних типів речення, систематизовано правила вживання розділових знаків у неускладненому й ускладненому простому реченні. Посібник містить також словник-мінімум основних понять синтаксису і пунктуації української мови, схему та зразок синтаксичного розбору простого речення, завдання для самостійного виконання і тематичного контролю. Теоретичний матеріал подано описово й у вигляді схем і таблиць. Посібник призначений для студентів спеціальності 6.010102 «Початкова освіта» вищих педагогічних навчальних закладів, викладачів курсу «Сучасна українська мова з практикумом», учителів-словесників. СЛОВНИК-МІНІМУМ Cинтаксис (з гр. syntaxis– складання, зв’язок, побудова) – це розділ граматики, у якому розглядаються правила поєднання слів або речень, їх граматичні значення, функціонування в мовленні. Основними синтаксичними одиницями мови є сполучення слів (предикативне сполучення слів, сурядне сполучення слів, напівпредикативні сполучення слів), словосполучення, речення та складне синтаксичне ціле. Словосполучення – синтаксична одиниця, що утворюється поєднанням двох або більше повнозначних слів, пов’язаних між собою підрядним зв’язком. Речення – основна синтаксична одиниця, що складається з окремих словоформ і словосполучень та виконує комунікативну функцію. Речення є засобом формування, вираження і повідомлення думки. Може складатися з одного слова або групи слів. Складне синтаксичне ціле, або надфразна єдність,– це група взаємопов’язаних за змістом і за допомогою синтаксичних засобів речень, які порівняно з окремими реченнями виражають розвиток думки. Просте речення– речення, у якому наявний один предикативний граматичний центр. Воно не розкладається на частини (окремі предикативні одиниці), які можуть бути визначені як окремі речення. Складне речення– речення, що складається з двох і більше предикативних одиниць, які становлять семантичну, структурну й інтонаційну єдність. Члени речення – це повнозначні слова, а також сполучення слів, що творять єдине неподільне ціле і, виражаючи певні синтаксичні відношення та перебуваючи у відповідних синтаксичних зв’язках, становлять загальну структуру речення. Підмет – граматично незалежний головний член речення, що означає предмет, ознака якого виражається присудком. Присудок – граматично незалежний головний член речення, який виражає ознаку предмета, названого підметом. Означення– другорядний член речення, що пояснює слово з предметним значенням і виражає ознаку, якість чи властивість предмета. Прикладка – вид означення, що виражається іменником, узгодженим із означуваним словом у відмінку, а іноді (якщо обидва елементи відмінюються за числами) й у числі. Додаток – другорядний член речення, що означає об’єкт, на який спрямована чи поширюється дія або ознака, знаряддя дії. Обставина – другорядний член речення, який пояснює слова зі значенням дії або ознаки й означає, за яких обставин здійснюється дія, або вказує на час, умову, причину, мету, ступінь і міру вияву дії чи якості. Прямий порядок слів у реченні– такий порядок слів, за якого підмет знаходиться перед присудком, додаток – після присудка, узгоджене означення – перед означуваним словом, неузгоджене означення – після означуваного слова, обставина – перед або після присудка. Зворотний порядок слів (або інверсія – від лат. inversio –переміщення) – такий порядок слів, за якого присудок знаходиться перед підметом, додаток – перед присудком або узгоджене означення – після означуваного слова. Пунктуація(від лат. punctum – крапка) – це система правил, які регулюють вживання розділових знаків у письмовому тексті, а також самі розділові знаки. Пунктуаційне правило – чітка стисла рекомендація для певного вживання розділових знаків (наприклад, правило вживання коми між однорідними членами речення та ін.). Пунктограма – вжитий у реченні розділовий знак (або його відсутність), конкретний випадок застосування пунктуаційного правила. Розділові знаки– частина графічної системи мови, умовно прийняті значки, що використовуються для позначення в писемному мовленні (реченні і тексті) меж смислових відрізків. До системи розділових знаків належать одиничні розділові знаки (крапка, знак питання, знак оклику, три крапки, кома, крапка з комою, двокрапка, тире) і парні розділові знаки (дві коми, дватире, дужки, лапки). За функцією розділові знаки поділяються на такі: 1) видільні, які використовуються для виділення синтаксичної конструкції, позначення її меж у складі іншого синтаксичного цілого: лапки, дужки, дві коми, два тире, які виступають як єдиний парний знак; 2) відокремлювальні, які використовуються для розмежування синтаксичних одиниць (однорідних членів речення, предикативних частин складного речення тощо), вказують також на тип речення за емоційно-функціональною ознакою: крапка, три крапки, знак питання, знак оклику в кінці речення та кома, крапка з комою, двокрапка, тире всередині речення. Постановка розділових знаків мотивується синтаксичними, смисловими й інтонаційними ознаками, але визначальною є синтаксичне членування писемного мовлення. Уживання розділових знаків регулюється пунктуаційними правилами, які мотивують вибір розділового знака. Ознаки речення Таблиця 1
Типи простого речення, Таблиця 2
__________________________________ * – скісними рисками з цифрами позначено поділ складного речення на предикативні частини.
Односкладні речення Односкладнимназивається таке просте речення, у якому наявний тільки один головний член, який сам або разом із другорядними членами оформлює предикативність і модальність, а другий відсутній і не визначається із контексту. Головний член як організуючий центр односкладного речення своєю формою може збігатися з підметом або присудком двоскладного речення, але завжди сполучає в собі значення логічного суб’єкта і предиката. Залежно від наявності або відсутності другорядних членів односкладні речення можуть бути поширеними і непоширеними. Схема 1
Таблиця 3
Примітка.До односкладних мовознавці відносять і так звані ґенітивні речення (від лат. genitivus – родовий відмінок). До них належать такі речення, у яких головний член виражений іменником або займенником у родовому відмінку і передає не тільки значення буттєвості предмета, а й вказує на його кількісну ознаку. Наприклад: 1. А птахів! А квітів! Це ж райський куточок! (А.Шиян). 2. Ані краю,/1ні просвіту/2 (П.Граб.). 3. Стіл довгий, довгий,/1а ласощів усяких! /2 (А.Тесл.). Ґенітивні речення здебільшого використовуються у розмовному (діалогічному і монологічному) мовленні. Цей тип односкладних речень досліджений ще недостатньо. НЕЧЛЕНОВАНІ КОНСТРУКЦІЇ (слова-речення) Нечленовані конструкції, або слова-речення,– особливий структурний типпростого речення, який характеризується синтаксичною нерозкладністю. Їх не можна кваліфікувати ні як двоскладні, ні як односкладні речення; вони не членуються на головні та другорядні члени. Слова-речення виконують комунікативну функцію: передають реакції, почуття, емоції мовця, які стосуються певної ситуації. Це може бути суб’єктивна позитивна або негативна оцінка; волевиявлення, наказ або спонукання; заперечення або ствердження. У функції слів-речень найчастіше вживаються: а) вигуки (Ах! Ой! Ох! та ін.); б) частки (Невже? Хіба? та ін.); в) модальні слова (безперечно, безумовно, звичайно та ін.); г) нерозкладні словосполучення (Так воно і є! Ще б ні! От тобі на! та ін.). Схема 2
______________________________________________ * – у сучасному мовознавстві наявні різні підходи до визначення типів нечленованих конструкцій. Нами використана класифікація, у якій слова-речення розглядаються відповідно до їх значення і функції в мовленні (Караман С.О. [3], Плющ М.Я. [4], Ющук І.П. [10] та ін.).
Поиск по сайту: |
