Монополія як економічний феномен характеризується двоїсто: по-перше, як інституціональне утворення (підприємство, фірма, корпорація), що володіє значними матеріальними, фінансовими, трудовими ресурсами та можливостями і посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку; по-друге, як ринкова ситуація, що означає існування одного виробника або продавця на відповідному товарному ринку ("чиста" ринкова монополія).
Відповідно до першого, інституціонального трактування монополії, виокремлюють три етапи її розвитку: зародження перших монопольних утворень (60-70-ті роки ХІХ ст.); посилення монопольних тенденцій (1873 р. — кінець ХІХ ст.); панування монополій (з початку ХХ ст.).
Період панування монопольних союзів в економіці розпочався утворенням монопольних об'єднань у межах однієї галузі (горизонтальна інтеграція). Цей напрям домінував перші два десятиліття XX ст., а його результатом стало виникнення потужних галузевих монополій у формі картелів, синдикатів, трестів і концернів.
Картель— це угода між самостійними підприємствами однієї галузі щодо поділу ринків збуту, квотування випуску продукції, встановлення відпускних цін, розподілу прибутків тощо. Квотування (обмеження) випуску продукції, за умовами якого весь надлишок до-
ходу внаслідок перевищення квоти йде у загальну касу картелю, має на меті стримуванням випуску товарів не допустити зниження цін. Картелі є найнижчою, але разом з тим досить еластичною й поширеною формою монополістичного об'єднання.
Синдикат— монополістичне об'єднання, в якому підприємства галузі зберігають юридичну й виробничу самостійність, об'єднуючи тільки комерційну діяльність. На відміну від картелю, синдикат ліквідує безпосередній зв'язок окремих виробників з ринком.
Трест— форма промислової монополії, де об'єднуються виробництво і збут продукції, а також фінансова діяльність підприємств. Економічна основа тресту — спільна власність його учасників, організована, як правило, на акціонерних засадах.
Незалежно від конкретних організаційних форм, перші монополістичні об'єднання істотно підірвали внутрішньогалузеву конкуренцію. Картелі і синдикати обмежили вільну конкуренцію у сфері обігу, оскільки укладення угод про специфічні умови реалізації товарів і поділ ринків збуту зруйнувало повну незалежність і свободу ринкових зв'язків та забезпечило умови реалізації монопольного панування. Виникнення трестів означало проникнення монопольного регулювання у сферу виробництва. Ознаки планомірності, характерні для розвитку окремих підприємств, поширюються й охоплюють виробничі і комерційні зв'язки між підприємствами — учасниками тресту. Монополізуючи виробництво окремих галузей, трести сприяли подальшій концентрації суспільного виробництва і капіталу, яка стала основою їх впливу на виробників інших галузей, проникнення у нові сфери економіки. Це привело до якісно нового етапу розвитку монополістичних об'єднань — утворення багатогалузевих монополій, які значно обмежують інтенсивність міжгалузевої конкуренції.
Еволюція одногалузевих монополій у багатогалузеві здійснювалася двома основними шляхами: по-перше, внаслідок вертикальної інтеграції (комбінування) — об'єднання підприємств технологічно пов'язаних між собою галузей промисловості, здебільшого організація виробництва в межах єдиного технологічного процесу; по-друге, у результаті диверсифікації виробництва — проникнення монополій у галузі, безпосередньо не пов'язані з основною сферою їх діяльності.
Диверсифікація створює сприятливіші умови для переливання капіталу, посилює мобільність ресурсів, підвищує стійкість корпорації в період економічних спадів і криз. На основі диверсифікації з'являється нова форма монополії — концерн— велика багатогалузева корпо-376
рація, до складу якої входить значна кількість підприємств, що належать до різних галузей виробництва. Процес переростання трестів у концерни був прискорений також прийняттям багатьма країнами ан-титрестівського (антимонопольного) законодавства, яке юридично заборонило стовідсоткову монополізацію галузі одним трестом.
Різноманітність організаційних форм і шляхів утворення монополій не змінює їх сутності, яка має триєдиний характер:
• концентрація значної частини виробництва і збуту однієї або кількох галузей;
• нав'язування іншим ринковим контрагентам несприятливих умов функціонування — застосування методів недобросовісної конку ренції, цінової дискримінації, економічного шпіонажу тощо;
• можливість отримання монопольного прибутку як форми реалі зації свого економічного панування.
Існують кілька видів монополій, які можна звести до трьох основних: економічної (ринкової), адміністративної (організаційної) та природної (технологічної).
Економічна монополія (саме про неї йшла мова раніше) є результатом перемоги у конкурентній боротьбі на ринку або наслідком домовленості (угоди) між господарюючими суб'єктами. Організаційна монополія має неринкову природу й представлена адміністративним об'єднанням однакових за профілем і видом діяльності підприємств та організацій (галузеві, відомчі монополії, концерни та асоціації в умовах командно-адміністративної системи). Природна монополія виникає внаслідок дії об'єктивних причин, коли в умовах застосування певної технології виробництва попит на продукцію ефективно задовольняється одним або кількома підприємствами.