Ринкові структури. Олігополія

Розвиток монополістичного (корпоративного) капіталізму ви­дозмінює галузеву структуру господарства і структуру ринків зага­лом. На зміну вільній (чистій) конкуренції приходить її антипод — абсолютна (чиста) монополія. Разом з тим формуються проміжні мо­делі ринків — олігополія і монополістична конкуренція (детальний аналіз цих ринкових структур наведено у працях Е. Чемберліна "Те­орія монополістичної конкуренції" і Дж. Робінсон "Економічна тео­рія недосконалої конкуренції"). Основні характеристики ринкових структур наведені у табл. 7 (підрозд. 2.2).

Ці моделі ринкових структур є ідеальними; в реальному економіч­ному житті вони швидше зустрічаються як винятки, а не як правило (передусім це стосується абсолютної монополії та конкуренції). Прик­ладом ринку чистої конкуренції дещо умовно можна вважати сільське господарство, монополістичної конкуренції — роздрібну торгівлю, олігополії — автомобільну, електротехнічну промисловість, чистої монополії — місцеві підприємства комунального господарства.

Характерною ознакою сучасного періоду є домінування у краї­нах з розвиненою економікою олігополій — панування у більшості галузей невеликої кількості найбільших підприємств. У політеконо-мічному аспекті олігополістична структура ринку розглядається як створення умов, за яких ліквідуються всі суперечливі ознаки моно­полії та додаються анархічні наслідки вільної конкуренції, поєдну­ються переваги великого виробництва з конкурентною поведінкою компаній.

З точки зору способу господарювання конкуренцію слід розгля­дати як динамічне, оновлююче, але й потенційно руйнівне начало, а монополію — як консервативне, обмежуюче, стабілізуюче начало, проте не позбавлене інноваційного забарвлення. Нагальною необ­хідністю є підтримання динамічного балансу монопольної і конку­рентної організації виробництва, порушення якого в той або інший

бік може призводити до негативних наслідків в економіці: у разі змі­щення в бік конкуренції остання стає чинником нестабільності, спричиняє масові банкрутства компаній і важкі соціальні наслідки; за переваги монополізму неминуче виникає зрив створеного еконо­мічного потенціалу суспільства, застій у розвитку продуктивних сил і занепад усієї економічної системи.

Сучасне антимонопольне законодавство загалом залишається вірним традиціям антитрестівських законів кінця ХІХ ст. Наприклад, у 1982 р. антимонопольним відомством США було ухвалено рішення про розукрупнення компанії Атегісап ТеіерНопе & Теіе%гарк (АТТ), яка контролювала на той час близько 85 % ринку надання послуг те­лефонного зв'язку, за допомогою відокремлення 22 регіональних екс­плуатаційних телефонних компаній. Вони стали незалежними від АТТ і одна від одної й отримали змогу купувати необхідне комуніка­ційне обладнання не тільки у головного виробничого підрозділу А ТТ \¥езґегп Electric, як раніше, а й у інших американських та іноземних виробників. Внаслідок зростання конкуренції з'явилася тенденція до зниження цін на засоби зв'язку та тарифів на відповідні послуги. Най-гучніша антимонопольна справа 2000 р. — рішення про примусовий поділ гігантської корпорації інформаційно-комп'ютерного ринку Місгозо/ґ на дві незалежні компанії — з виробництва операційних систем Шпсіош і програмного забезпечення (прийняття рішення ще не означає швидкого і безумовного поділу корпорації).

Подальша глобалізація та лібералізація світової економіки, ін­тернаціоналізація підприємницької діяльності значно впливають на формування вирішальних напрямів політики протидії монополізму та захисту і розвитку конкуренції. Завданням антимонопольних ор­ганів стають попередження і припинення транснаціональної анти-конкурентної практики та пом'якшення невідповідностей між торго­вельною й конкурентною політикою.

В умовах загострення міжнародної конкуренції та посилення впливу науково-технічної революції на форми й методи конкурент­ної боротьби і з урахуванням особливостей структур національних і міжнародних ринків антимонопольне законодавство набуває лібе-ральнішого характеру. Воно базується на двох системоутворюючих принципах.

Перший принцип — це захист вирішального елементу сучасної ринкової економіки — олігополії, створення оптимального балансу конкурентних і монопольно-регульованих сил в її межах, що виявля-

ється у непоширенні антимонопольного законодавства на ті галузі, де не склалася олігопольна структура і діє багато дрібних товарови­робників (наприклад, сільське господарство), або монополія є обов'язковою формою організації виробництва (мова йде про галу­зі природної монополії, для яких сформовано спеціальне законо­давство, що регламентує їх діяльність).

Другий важливий принцип сучасного антимонопольного законо­давства передбачає, що при вирішенні конкретних справ регулюю­чий орган виходить з виваженого економічного осмислення всього балансу монопольних і конкурентних тенденцій, особливо з точки зору їх взаємозв'язку з підвищенням ефективності виробництва.

Поиск по сайту: