Механізм регулювання виробництва

Не втрачає актуальності ще одна проблема у налагодженні ефек­тивності регулятивності суспільно-виробничих процесів за допомо­гою господарського механізму: як виробляти? За умов ринкової кон­куренції суб'єкти господарювання (фірми, компанії та ін.), прагнучи збільшувати прибуток, помітно зменшують витрати на одиницю про­дукту через залучення найдешевших виробничих ресурсів, застосу­вання найдосконаліших технологій і систем організації господар­ської діяльності. Тут у господарюючих суб'єктів є великий вибір аль­тернатив з кожного використовуваного ресурсу для створення та збу­ту продукції, підбору варіантів технологій. Прорахунки можуть не­гативно вплинути на конкурентоспроможність фірм, їх ринкове ста­новище, міцність ринкової позиції. Однак підрив конкуренції призво­дить до консерватизму — ресурсного, технологічного й організацій­но-управлінського, зрештою до монополізму щодо джерел ресурсів, ринків збуту, купівлі-продажу патентів і ліцензій. У ринковій ситуації монопольні господарюючі структури часто купують патенти й ліцен­зії не для впровадження новацій у виробництво, а для того, щоб не допустити їх використання конкурентами. Потрібні антимонопольні дії з боку держави, щоб підтримати здорову, чесну конкуренцію, по­долати застійні процеси, до яких досить часто призводить монополі­зація всього і вся в економічному житті суспільства. В такому разі держава за допомогою антимонопольного регулювання має допома­гати ринку адекватно відповісти на питання, як виробляти.

Дуже важливою є і відповідь механізму господарювання, держав­ної економічної стратегії щодо можливостей адаптації суб'єктів гос­подарювання до змінюваних умов. Конкуренція надає можливість ринковій економіці швидко пристосовуватись до частих змін у попи­ті та пропозиції, ресурсній базі, в технологіях і організації господар­ської діяльності, у збуті товарної маси, в кон'юнктурі, цінах. Загро­за зменшення прибутку, виникнення збитків і навіть банкрутство змушує фірми, компанії, малий бізнес загалом постійно оновлювати

асортимент і номенклатуру вироблюваних товарів, активно перехо­дити до використання найсучасніших ресурсів сировини й матеріа­лів, новітніх технологій. У цьому разі, як вважав А. Сміт, немов спрацьовує "невидима рука ринку", що врівноважує інтереси при­ватних товаровиробників, орієнтованих на одержання максимально можливого прибутку, і суспільні інтереси у задоволенні динамічно змінюваних потреб, в економії ресурсів і в технічному прогресі. Про­те різні монополістичні об'єднання (моно- й олігополії) можуть ре­ально зменшувати і навіть нейтралізовувати здатність ринкової еко­номіки до адаптації. Це пояснюється тим, що монополістичні утво­рення, маючи можливість збільшувати, нарощувати прибутки внас­лідок свого панування на ринку, нехтують суспільні потреби, які потребують значного ризику і значних витрат коштів, ресурсів і тех­нологій, інколи досить серйозних. У цьому разі "невидима рука рин­ку" є справді невидимою, точніше, непоміченою. І тільки втручання держави здатне поліпшити ситуацію. Держава, її органи зобов'язані перешкоджати засиллю монополістичних структур за допомогою антимонопольного регулювання, надавати підтримку тим підпри-ємствам-новаторам, що прагнуть освоювати випуск нової, прогре­сивнішої продукції, а також новітні технології, нові ресурси.

Господарський механізм не може ефективно працювати, перебу­ваючи поза регулюванням кількісного використання народногоспо­дарських ресурсів. На це питання суто ринковий механізм відповідає у такий спосіб: попит породжує пропозицію і навпаки. Використан­ня ресурсів визначається, з одного боку, структурною пропорцією між сукупним попитом і сукупною пропозицією, а з іншого — сту­пенем монополізації економіки. Хронічне й нерідко зростаюче без­робіття, неповне завантаження виробничих потужностей як у держа­вах класичного капіталізму, так і в постсоціалістичних країнах (зок­рема в Україні), — така візитна картка суворої реальної дійсності.

Упродовж десятиріччя своєї незалежності Україна переживала великий спад економічного розвитку: понад половину українських підприємств не працювало, обсяги виробництва національного про­дукту, національного доходу, промислової продукції нині далекі від рівнів 1990 р. З початком нового століття і тисячоліття з'явилися об­надійливі зрушення в динаміці економічного розвитку України. Проте в економіці, де домінує ринковий лише механізм, суспільству надто важко розв'язувати проблеми активізації економічного зрос­тання, піднесення народного добробуту. Таке становище потребує

цілеспрямованого державного регулювання, ефективнішого вико­ристання механізму господарювання.

Прагнучи забезпечити соціальну справедливість, зокрема в еконо­мічних відносинах між різними суспільними верствами, стабільність економічного зростання, оптимальну збалансованість пропорцій на­родногосподарського відтворювального процесу, держава водночас має долати зрівнялівські тенденції у споживанні матеріальних благ і послуг, які заважають нарощуванню економічної ефективності і мо­жуть реально призвести до кризових ситуацій. Державі доводиться вживати дійових і нерідко нестандартних заходів, щоб підтримувати соціальну й економічну стабільність. Це двоєдине стратегічне завдан­ня соціально-економічного розвитку має різні відтінки у функціону­ванні господарських механізмів на різних історичних етапах. Так, у недалекому минулому в СРСР та інших соціалістичних країнах дер­жавне втручання в усі процеси суспільного життя мало відверто ан-тибуржуазний характер, спрямовувалось проти приватної власності, яка була фактично поза законом. Надцентралізм разом з жорстким бюрократизмом значно гальмували можливості економічного роз­витку, хоча складалося оманливе враження стабільності й зрівнялів-ської справедливості та благодійництва. Досвід показав, що така сис­тема господарювання потребує серйозного реформування, а не дріб­ного, косметичного ремонту. Заради справедливості потрібно визна­ти, що казенний соціалізм радянського зразка виконав своє історич­не призначення: здійснив індустріалізацію у тих державах, де існував значний час, сприяв посиленню соціальної орієнтації розвитку бага­тьох країн капіталістичного ладу. Взагалі соціалізація економічного життя, попри історичну поразку казенного соціалізму, його госпо­дарського механізму, є об'єктивно неминучою тою мірою, якою дає відповіді на основоположні питання про участь держави і суспільних структур, що обмежують диктатуру грошей, монополістичних утво­рень, про стихію ринку. Тому невипадково господарський механізм з чітко вираженою соціальною спрямованістю найбільше розвинувся у скандинавських країнах, де були реалізовані моделі соціал-демо-кратичного (народного) капіталізму, громадянського (буржуазного) соціалізму. Сьогодні соціальний зміст господарських механізмів ба­гатьох країн досить різноманітний.

Зростання ролі держави в регулюванні господарського життя має своє історичне забарвлення й обличчя. Для першої половини ХХ ст. було характерним зародження й подальше зміцнення державно-мо-

нополістичного механізму господарювання в багатьох високороз-винених країнах. Практика такого механізму господарювання спри­яла розвитку концепції "державного соціалізму", суть якої полягала у спробі використати економічну могутність держави для прискоре­ного перетворення суспільства на соціально-гуманістичних засадах. Проте в реальному житті виник "адміністративно-розпорядчий" ме­ханізм господарювання на макро- та мікрорівнях, адміністративно-командна економіка.

Світовий економічний розвиток поступово долав крайнощі у по­будові моделей механізмів господарського життя (капіталізм чи со­ціалізм), вбачаючи вихід у побудові соціально-ринкового механізму господарювання, тобто змішаної економіки. Що це означає в реаль­ній дійсності? Ринкова стихія, якщо її не контролювати, може спри­чинити руйнівні процеси у суспільстві і природі. Тому ринкова мо­дель господарювання, механізм її втілення в економіку країни потре­бує регулювання. Роль центру регулювання найкраще може викону­вати держава — колективний орган, загальносуспільний інститут, наділений правом позаекономічного втручання в економічні відно­сини. Проблема полягає в тому, щоб віднайти оптимальну межу, найраціональніші форми і методи державного регулювання, які б, не руйнуючи ринкової природи економіки, водночас забезпечували до­сягнення високої соціальної ефективності. Варто зазначити, що хао­тичні, недостатньо мотивовані спроби реформування господарсько­го механізму можуть викликати у суспільстві, країні численні пере­будови, які можуть принести не лише благо, а й непрогнозоване руй­нування позитивних набутків, соціальних цінностей. Звичайно, об'єктивність державного регулювання ринкової економіки може по­роджувати (і нерідко породжує) спокусу суто директивного розв'язан­ня багатьох господарських питань на різних рівнях функціонування загальноекономічного суспільного механізму. Але численні спроби суто адміністративно-бюрократичного розв'язання складних соці­ально-економічних проблем створюють часто видимість подолання кризових ситуацій, хоча в окремих сферах діяльності рішуче держав­не втручання доцільне і може бути ефективним.

Стратегія державного регулювання полягає в такому: • за різних соціально-економічних умов пріоритетними мають бу­ти здорові ринкові форми організації й стимулювання виробниц­тва. Держава повинна матеріально-фінансово забезпечувати пе­реважно соціально значущі галузі і сфери суспільної діяльності,

які не приваблюють приватних підприємців через невисоку при­бутковість і значний ризик;

• державна регуляція, державне підприємництво мають сприяти роз­
витку здорового приватного бізнесу, зокрема малого й середнього;

• особливого значення і суспільної ваги державне регулювання на­
буває за умов глибоких криз, високої інфляції, необхідності регу­
ляції у сфері міждержавних економічних та соціально-культурних
відносин (експорт—імпорт, міждержавна спеціалізація вироб­
ництва, спільне підприємництво, валютні відносини, культурне і
наукове співробітництво).

Підсумовуючи, можна констатувати, що сучасна ринкова еконо­міка є державно-регулюючою, а держава дедалі більше перетворю­ється на гаранта стабільності й цивілізованості механізму ринкового господарювання, досягнення таких цілей соціально-економічного розвитку: мінімізація можливих негативних, навіть руйнівних нас­лідків; створення і підтримання правових, фінансово-кредитних, со­ціальних передумов для оптимального функціонування ринкової економіки; забезпечення соціально-правового захисту інтересів усіх громадян, особливо найбільш вразливих в умовах ринку. Для досяг­нення зазначених цілей сучасна держава має значний арсенал засобів регулюючого впливу на механізм ринкового господарювання.

Правове регулювання

Серед багатьох чинників впливу держави на ринкове середовище основна роль належить правовому регулюванню економічних відно­син, створенню правової бази для цього. На відміну від адміністра­тивно-командного механізму господарювання, де одержавлені гос­подарюючі суб'єкти не мали серйозної самостійності, ринкове гос­подарювання передбачає правове регулювання економічних проце­сів. Інститути державної влади, виробляючи юридичні норми госпо­дарського законодавства, встановлюють для суб'єктів економічної діяльності певні правила гри, яких вони мають дотримуватися під контролем органів правосуддя, прокуратури та ін. Господарським правом, економічним законодавством у цивілізованому світі регла­ментоване все економічне життя, функціонування форм власності, порядок укладення господарських угод, вирішення господарських і трудових спорів. У правовому полі здійснюється антимонопольна діяльність держави, робота банківсько-кредитних установ, соціаль-

не забезпечення, працює державна система охорони здоров'я людей. Юридичні закони, нормативно-правові інструменти можуть бути не­досконалими, тому законодавчі органи держави покликані працю­вати над удосконаленням законодавства, щоб воно адекватно відоб­ражало вимоги і завдання господарського життя в інтересах підтри­мання стабільності, соціальної справедливості, оптимізації народно­господарського розвитку. Важко переоцінити правову роль держави і в природокористуванні, охороні довкілля, що невіддільна від за­гальнодержавного механізму організації та регулювання народно­господарського відтворювального процесу.

Водночас нормальне господарське життя не повинно бути пере­обтяжене дріб'язковою правовою регламентацією, нескінченними перевірками, контролем, що може спричинити невпевненість у діяль­ності господарюючих суб'єктів незалежно від форм власності.

Формування господарського механізму і піднесення ефективнос­ті його роботи — це багатокомплексний процес, що випливає з ак­тивної взаємодії держави й економіки.

Контрольні питання

1. Розкрийте соціально-економічну природу поняття "господарсь­
кий механізм".

2. Охарактеризуйте структурні елементи господарського механізму.

3. Чому об'єктивно необхідне державне втручання у господарське
життя країни?

4. Охарактеризуйте межі ринкового господарювання і державного
впливу на нього.

5. Класифікуйте суб'єкти господарювання.

6. Чи може держава займатись підприємницькою діяльністю?

7. В яких напрямах може здійснюватися управлінсько-регулятивний
вплив держави на ринкове господарювання?

8. Розкрийте роль правового регулювання в господарському житті.

9. Що означає "невидима рука" ринкового регулювання економіч­
ної діяльності за відомим твердженням А. Сміта?

10. Чи можна вважати сучасну економіку України соціально-ринко­
вою? Чи властиві цьому поняттю протиріччя?

Розділ 5

Поиск по сайту: