Фіскальне (бюджетно-податкове) і грошово-кредитне регулювання

У світовій економічній науці поняття державного сектору нерідко пов'язують не тільки з державною власністю, а й з усією сукупністю форм участі держави у виробництві, розподілі, обміні і споживанні. У такому розумінні цей сектор є фундаментом, спираючись на який держава виконує свої функції. Наприклад, бюджет (частина держсек­тору, розміщеного у сфері розподілу) необхідний державі для пере­розподілу доходів, здійснення структурної перебудови, фінансування випуску суспільних товарів тощо. Доходи бюджету формуються за рахунок податків і неподаткових надходжень, доходів від власності, позик, інколи — державних цільових фондів. Видатки спрямовують­ся на забезпечення державного управління, національної оборони, правопорядку, на підтримання окремих галузей господарства, соці­альний захист населення, фінансування освіти, охорони здоров'я, культури, мистецтва, охорони навколишнього середовища, створен­ня державних запасів і резервів.

Сучасні економісти-неокласики пропагують так звану ліберальну концепцію держбюджету, згідно з якою в ринковій економіці ефек­тивність державних витрат і їх вплив на господарство країни оберне­но пропорційні розміру бюджету. Вважається, що господарський розвиток буде тим успішнішим, що більшу частину економіки відда­но у розпорядження "ринкових сил саморегулювання" й приватного підприємництва. Нео- та посткейнсіанці категорично спростовують такі твердження, обстоюють ідею мультиплікаторного ефекту бюд­жетних витрат, як і будь-яких інших інвестицій в економіку, аргу­ментуючи економічну доцільність здійснення фіскальної політики, використовуючи модель акселератора. Втім, неправомірними необ­хідно визнати як мінімізацію держбюджету, так і надмірне розши-

рення його доходів за рахунок посилення податкового тиску або збільшення витратної частини.

Розглянемо основні статті доходів держбюджету та напрями дер­жавних витрат на прикладі федерального бюджету США 1995 р. (табл. 20).

Доходи федерального бюджету формуються переважно за раху­нок податків на доходи фізичних осіб і корпоративних виплат на со­ціальне страхування. Федеральний бюджет США охоплює близько 65 % консолідованих бюджетних доходів, інші 35 % припадають на бюджети штатів і місцевих органів влади. Доходи бюджетів штатів, на відміну від федерального, формуються у результаті непрямого оподаткування у формі податків на продаж, різних зборів і місцевих платежів. Найбільші статті витрат федерального бюджету за основ­ними функціями урядової діяльності: соціальне страхування, націо­нальна оборона, обслуговування державного боргу, забезпечення доходів населення, медичне обслуговування.

Загалом у розвинених країнах кошти, що розподіляються через держбюджет, становлять від 30 % ВВПу "ліберальних" країнах (США, Японія) до 60 % ВВПу "соціальних" (Австрія, ФРН, країни Скандинавії). Однак незважаючи на різний рівень бюджетного пере­розподілу ВВП,ці країни демонструють приблизно однаковий рі-

Таблиця 20 Доходи федерального бюджету СШАза 1995 фінансовий рік

вень промислового розвитку й подібні життєві стандарти. Це дає підстави окремим економістам вказувати на відсутність прямого зв'язку між темпами економічного зростання і часткою ВВП, що пе­рерозподіляється через держбюджет.

У сучасний період стало очевидним, що суттєвий поштовх поси­ленню ринкової активності може забезпечити тільки скоординоване, зважене поєднання бюджетно-податкових (фіскальних) і грошово-кредитних (монетарних) засобів впливу, які в сукупності здатні не лише впливати на державні фінанси й видатки держбюджету, а й та­кож коригувати структуру витрат приватного сектору економіки. Монетарна політика (грошово-кредитне регулювання) — це сукуп­ність заходів державного впливу, спрямованих на регулювання гро­шової маси й обсягу кредитних операцій.

Серед важелів грошово-кредитного регулювання традиційно виок­ремлюють зміну облікової ставки відсотка, норми обов'язкових резер­вів, операції на відкритому ринку. Вони формують зміст політики "до­рогих" і "дешевих" грошей: зниження облікової ставки і норми резерву­вання та купівля державних цінних паперів приводять до збільшення обсягу грошової маси в обігу, а підвищення ставки відсотка і резервної норми та продаж цінних паперів держави — до її зменшення.

Фіскальні та грошово-кредитні важелі регулювання мають знач­ну антициклічну спрямованість. У період промислового піднесення держава робить спробу послабити "перегрів" економіки, вживаючи заходів, спрямованих на стримування зростання виробництва. До таких заходів належать збільшення податків, скорочення державних витрат, підвищення облікової ставки відсотка, що приводить до зменшення зацікавленості у нових інвестиціях, отже, до зниження попиту на засоби виробництва. У період криз, спадів здійснюється політика збільшення державних закупівель, скорочуються податки, стимулюються приватні інвестиції за допомогою бюджетної політи­ки, знижується облікова ставка відсотка, щоб посилити зацікавле­ність підприємців у розширенні капіталовкладень.

Поиск по сайту: