Загальна форма вартості

Розвиток виробництва, поглиблення суспільного поділу праці, розширення кола обмінюваних продуктів привели до стихійного ви­ділення товару, на який обмінювалися всі інші товари. Цей обмін здійснювався не лише для того, щоб придбати певний товар для власного споживання, а й для того, щоб обмінювати його на всі ін­ші товари. Із зміцненням такого становища всі товари, що виробля­лися, почали виражати свою вартість в єдиному товарі, який унаслі­док цього перетворився на загальний еквівалент, тобто мав власти­вість загальної обмінюваності. Закономірний характер його появи зумовлений тим, що обмін перетворився на постійну життєву потре­бу. Розгорнута форма вартості перетворюється на загальну:

1 сокира \

З вівці V = 1 лантуху збіжжя.

Ю цеглин }

Загальна форма вартості — це така форма, за якої безлічі това­рів, які перебувають у відносній формі вартості, відповідає один то­вар, що перебуває в еквівалентній формі вартості. Тут багатьом то­варам у відносній формі вартості протистоїть один загальний еквіва­лент, у споживній вартості якого виражають вартість усіх інших то­варів. Абстрактна суспільна праця, що міститься у всіх товарах, ви­ражається в одному і тому самому виді конкретної приватної праці.

Загалом потреба в загальному еквіваленті зумовлена тим, що на певному етапі розвитку продуктивних сил, коли обмін стає регуляр­ним явищем і визначає умови життя певної частини виробників, роз­ширення масштабів товарного виробництва загострює внутрішні су­перечності товару, які розв'язуються через появу грошей. На цьому етапі розвитку виробництва й обміну роль загального еквівалента ще не була закріплена за певним товаром. На різних етапах історичного розвитку, у різних країнах і місцевостях роль загального еквівалента виконували найрізноманітніші товари. Це були переважно продукти масового виробництва, що відігравали вирішальну роль в економіці цих народів. Наприклад, у давніх греків роль загального еквівален­та виконувала худоба, хутро і шкіра — у скандинавських народів, чай — у Монголії, сіль — у Судані й Абіссінії. На Русі тривалий час функцію загального еквівалента виконувало хутро куниць.

Грошова форма вартості

У процесі історичної еволюції товарного виробництва і товарно­го обміну відбувся перехід від загального товарообміну до грошової форми обміну і відповідно — від загальної форми вартості до гро­шової.

Відмінність загальної і грошової форм вартості полягає не в тому, який саме товар виконує роль загального еквівалента, а в тому, чи закріпилась ця роль за одним товаром. Якщо це сталося, то здійсню­ється перехід до грошової форми вартості, яку можна виразити так:

100 цеглин 76

Золото, яке використовувалося в побуті первісних общин за 12 тис. років до н. е., стало загальним еквівалентом лише в середині ХIХ ст. Цьому передував тривалий процес поступової заміни това­рів, які виконували роль товарних грошей, металами: залізом, оло­вом, свинцем, міддю, сріблом.

Перші золоті монети запровадив лідійський цар Гілес (VII ст. до н. е.). Слово "монета" вперше з'явилось як титул богині Юнони в 279 р. до н. е., в Римі при її храмі (Юнони Монети) карбувалися гроші. Протя­гом багатьох століть функцію загального еквівалента відігравало срібло, яке згодом поступилося місцем золоту. Тривалий час у різних країнах використовували обидва благородні метали. При цьому між ними існувало суворо визначене кількісне співвідношення. Так, анг­лійська грошова одиниця фунт стерлінгів раніше була повновагим фунтом срібла, про що свідчить її назва. Остаточно загальним еквіва­лентом золото було визнане в основних країнах Європи в середині ХIХ ст., дещо пізніше — в Німеччині, в Росії золота валюта була за­проваджена реформою 1897 р.

Сутність грошей

Зрештою саме золото стало виконувати роль грошей, це поясню­ється тим, що завдяки своїм природним властивостям (однорідність, подільність, компактність, транспортабельність, добре зберігається) воно придатніше для виконання суспільної функції загального екві­валента. З появою грошової форми вартості товарний світ розпада­ється на товар і гроші — зовнішню протилежність, в якій виражаєть­ся внутрішня суперечність товару — суперечність між споживною вартістю і вартістю.

Перехід від однієї форми вартості до іншої відбувається в резуль­таті поглиблення суперечностей товарного виробництва й обміну. Такий перехід означає істотні зміни у формі вартості, а разом з тим і в суспільній формі товару. Свого часу золото було звичайним това­ром. Після виокремлення з товарного світу золото як гроші перебу­ває завжди у стані еквівалентної форми вартості. А це означає, що в його споживній вартості виражається вартість усіх інших товарів; затрачена на його виробництво конкретна праця є безпосереднім втіленням абстрактної праці; затрачена на його виробництво при­ватна праця — безпосереднім втіленням суспільної праці. Грошовий товар, крім своєї звичайної споживної вартості, набуває додаткової

споживної вартості, пов'язаної з його суспільною функцією. Завдяки своїм природним властивостям золото слугує матеріалом для виго­товлення ювелірних виробів, протезування зубів тощо. Як гроші зо­лото має загальну споживну вартість — здатність обмінюватися на всі інші товари і тим задовольняти будь-які потреби його власника. Аналіз розвитку форм вартості показує, що гроші — це категорія товарного виробництва і товарного обігу. Вони мають товарне по­ходження і виражають певні виробничі відносини між товаровироб­никами щодо обміну продуктами праці через ринок. У грошах як за­гальному еквіваленті безпосередньо втілено суспільний характер праці. Вони дають змогу вимірювати суспільні витрати й отримані результати. Визначення грошей як особливого товару, що служить загальним еквівалентом, розкриває не всю суть цієї категорії, а лише її найважливіший бік. Суть грошей розгорнуто і системно втілюєть­ся в їх функціях.

Функції грошей

В економічній теорії щодо грошових відносин склався неоднознач­ний підхід до визначення функцій грошей. Д. Рікардо віддавав перева­гу функції грошей як засобу обігу: "Гроші є товаром , … що служить за­гальним засобом обміну". К. Маркс аргументував існування п'яти функцій грошей — міри вартості, засобу обігу, нагромадження і плате­жу, а також світових грошей. У підручниках з економіксу вказується, що гроші виконують функції засобу обігу, міри вартості й засобу її збе­реження. Окремі автори визначають гроші як засіб нагромадження.

Міра вартості

Якщо виходити з того, що гроші за своєю найглибшою сутністю виступають в обігу товарів як засіб реалізації вартості цих товарів, то цілком логічною є теза, що вихідною й водночас центральною у системі грошових відносин є функція міри вартості.Вона полягає у тому, що вартість усіх товарів виражається в грошах, оскільки у то­варах і грошах втілено абстрактну працю, причому певну її кіль­кість. Тому за допомогою грошей порівнюється вартість різних то­варів. Вартість товару, виражена у грошах, є його ціною. Цю фун­кцію гроші виконують як уявні в думках або ідеальні гроші. Інакше кажучи, власник товару перш ніж продати товар прирівнює його до певної кількості золота, тобто визначає ціну. Але це не означає, що

гроші роблять товари порівнянними. Основою порівнянності това­рів є уречевлена у них суспільна праця.

Оскільки на виробництво різних товарів витрачається неоднакова кількість праці, то їх вартість виражається у різних кількостях золо­та. Вагова кількість металу, прийнятого у певній країні за грошову одиницю, є масштабом цін. Він слугує для вимірювання різних кіль­костей золота, його маси, а золото як міра вартості служить для ви­мірювання вартості всіх інших товарів. Держава юридичним актом закріплює грошову одиницю. Для зручності вираження цін різних то­варів грошову одиницю у свою чергу поділяють на рівні кратні між собою частини. Наприклад, гривня поділяється на 100 копійок, долар США — на 100 центів, єна — на 100 сенів і т. ін.

Початкові грошові одиниці та їх назви, як правило, були пов'яза­ні з певною вагою благородних металів. Однак з часом масштаб цін усе більше відривається від справжньої ваги благородного металу у грошовій одиниці. Це зумовлено тим, що з переходом від срібла до золота як грошового металу і витіснення золотом срібла у функції міри вартості стара назва залишилася, хоча вона вже означала не фунт срібла, а значно меншу кількість золота, яка за вартістю дорів­нювала фунту срібла. Також причинами цього є "псування" монет державною владою через зменшення їх золотого вмісту, зношування монет та ін.

Ціна товару за умов рівності попиту і пропозиції залежить, по-перше, від вартості товару і, по-друге, від вартості золота. Вона пе­ребуває у прямо пропорційній залежності від вартості товару й обер­нено пропорційній — від вартості золота.

Засіб обігу

Функція грошей як засобу обігуполягає в тому, що її виконують, по-перше, не ідеальні, а реальні гроші, по-друге, повноцінні та не­повноцінні гроші. Оскільки реальні гроші як засіб обігу весь час пе­реходять з рук у руки, виступаючи посередником при обміні товара­ми, то можна використовувати і неповноцінні гроші. Після тривало­го перебування в обігу монети втрачають частину своєї ваги. Незва­жаючи на це, вони продовжують бездоганно функціонувати як засіб обігу, тобто як повноцінні гроші. З огляду на це в багатьох країнах почали випускати неповноцінні гроші, замінюючи золото на срібло, мідь, "псувати" монети. Згодом з'явились паперові гроші.

Поява прообразу паперових грошей припадає на I тис. до н. е. Тоді у Китаї з'явились гроші, виготовлені із шкір білих оленів, усі бі­лі олені перебували тоді у власності імператора. В ХIIIст. відомий мандрівник Марко Поло побачив у Китаї гроші, виготовлені із пе­ретвореної на драглі внутрішньої частини деревної кори (паперу). Вони мали форму чотирикутних пластинок з особливими знаками та печатками, різну купівельну спроможність і були обов'язковими до приймання.

Паперові гроші не мають власної вартості (за винятком вартості па­перу й обробки), а тому, як і неповноцінні монети, є символом вартос­ті. Держава, випускаючи паперові гроші, надає їм примусовий курс у законодавчому порядку і використовує їх як замінник повноцінних грошей. Оскільки гроші — це такий особливий товар, на який можна купити будь-який інший, вони стають загальним втіленням суспільно­го багатства, що товаровиробники прагнуть нагромаджувати.

Засіб нагромадження

Гроші виконують також функцію засобу нагромадження,або збере­ження вартості (утворення скарбів). Золото легко випадає з обігу, ут­ворюючи скарб і зберігаючи (консервуючи) свою вартість, і так само легко у разі потреби повертається в обіг. За умов товарного виробниц­тва значна частина металевих грошей, що перебуває у формі скарбу, надходить в обіг, а інша частина—залишає його. Крім того процес ви­робництва зумовлює необхідність нагромадження грошей і тимчасо­вого вилучення їх із сфери обігу, адже кожен товаровиробник для придбання засобів і предметів праці має назбирати достатню суму гро­шей, а тому тією або іншою мірою він виступає нагромаджувачем скарбів. При цьому можуть нагромаджуватися не тільки золото або срібло, а й металеві та паперові знаки грошей. Періоди суспільних пот­рясінь і знецінення грошових знаків щодо благородних металів наочно демонструють фіктивність скарбів у формі неповноцінних грошей.

Засіб платежу

У результаті виникнення кредитних відносин між товаровироб­никами гроші виступають засобом сплати боргового зобов'язання, виконують функцію засобу платежу.Продаж товарів у кредит озна­чає відстрочення плати за нього. У такому разі гроші виконують свою роль ідеально, як міра вартості. Продавець стає кредитором,

а покупець боржником. Засобом обігу у таких відносинах є вексель, тобто торгове зобов'язання, здатне до настання строку платежу ви­конувати роль грошей. Вексель виписується на спеціальному век­сельному папері, у його тексті зазначається місце і час видачі, кому і ким виданий, термін і сума платежів. Вексель скріплюється іменним підписом векселедавця (боржника), кредитор зветься векселедержа-телем. Комерційна угода, за якою виникає таке грошове зобов'язан­ня, у векселі не зазначається. Векселі нарівні з грошима використо­вуються для взаємних розрахунків, виконують функції засобу обігу і засобу платежу. Векселедержатель може розраховуватися із своїм кредитором за допомогою одержаного векселя, поставивши на ньо­му свій іменний підпис. Векселі переходять з рук у руки і продовжу­ють вексельний обіг. Однак вексель ще не може служити загальним засобом вираження суспільної праці, затраченої на виробництво то­варів. Він виражає відносини окремих товаровиробників. Межі век­сельного обігу дуже вузькі, оскільки кредит надається лише тим ви­робникам, платоспроможність яких не викликає сумнівів. Поглиб­лення суспільного поділу праці і розширення товарних відносин між виробниками передбачає, що кредит може бути надано будь-якій особі. На допомогу приходять банки, які виникли у середньовіччі. Банки скуповують звичайні векселі і розплачуються банківськими векселями, що мають назву банкнот — банківських білетів, тобто кредитних грошей. Тому замість звичайних векселів випускаються банківські, і векселедавцем є не окрема особа, а банк.

Світові гроші

В обігу між різними країнами гроші виконують функцію світових грошей,яку може виконувати лише золото. У цьому разі гроші, за словами К. Маркса, скидають із себе національні мундири. У фун­кції світових грошей золото має потрійне призначення:

• функціонує як загальний міжнародний платіжний засіб. У світо­
вій торгівлі розрахунки здійснюють переважно за допомогою за­
ліку боргових зобов'язань банками; якщо платежі країни переви­
щують її надходження, то вона вивозить золото як засіб платежу;

• є загальним купівельним засобом, коли країна негайно оплачує
товари золотом;

• є загальним втіленням суспільного багатства.

Як загальний купівельний засіб світові гроші функціонують у разі оплати міжнародної товарної угоди наявними грошима (наприклад,

придбання країною у надзвичайних умовах зерна, зброї тощо). Як за­гальне втілення суспільного багатства гроші у світовому обігу висту­пають тоді, коли багатство переноситься з однієї країни в іншу (при переказуванні підприємцями своїх грошей на зберігання за кордон, при наданні зовнішніх позик тощо). Для здійснення міжнародних пла­тежів кожна країна потребує певного запасу золота, тому золото у вигляді скарбу одночасно є резервним фондом світових грошей.

Поиск по сайту: