Розподіл прав власності

Розподіл прав власності опосередковує різні форми підприємниць­кої діяльності. Певні права власності можуть бути розподілені між різними суб'єктами економічного процесу. Наприклад, володіння і користування майном може бути зумовлене економічною політикою держави. Орендар користується майном відповідно до договору, од­нак не може це майно відчужувати, тобто розпоряджатися ним. Вод­ночас договір оренди може обумовлювати право орендаря передава­ти це майно в суборенду, а це означає надання йому певних прав роз­порядження.

Відомі економісти Р. Коуз (лауреат Нобелівської премії з економі­ки 1991 р.), А. Алгіан, Г. Демеєц, Д. Норт та інші розробили один із сучасних напрямів економічної теорії — неоінституціоналізм і запро­понували підхід з позицій розподілу прав власності. Автори цієї тео­рії оперують терміном "право власності": власністю є не економічний ресурс, а частка прав з його використання. Права власності розумі­ють як санкціоновані державою поведінкові відносини між людьми, що набувають форми і сили юридичних законів. Ці відносини вини­кають з огляду на існування і використання економічних благ. Люди повинні дотримуватися законодавчо закріплених норм поведінки в своїх взаємодіях або ж зазнавати витрат у разі їх порушення. Отже, права власності — це своєрідні правила гри, прийняті в суспільстві. "Права власності — це права контролювати використання певних ре­сурсів і розподіляти витрати і вигоди, які виникають при цьому. Са­ме права власності — або те, що, на думку людей, є відповідними правилами гри, — визначають, у який спосіб у суспільстві здійсню­ються процеси пропонування і попиту", — вважав П. Хейне.

Елементами права власності є: • право володіння, тобто право виключного фізичного контролю

над благами;

• право користування, тобто право використання корисних власти­
востей благ для себе;

• право управління, тобто право вирішувати, хто і як забезпечува­
тиме використання благ;

• право на дохід, тобто право володіння результатами від викорис­
тання благ;

• право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну
або знищення блага;

• право на безпеку, тобто на захист від експропріації благ і від шко­
ди з боку зовнішнього середовища;

• право на передавання благ у спадок;

• право на безстроковість володіння благом;

• заборона на використання способом, що завдає шкоди зовніш­
ньому середовищу;

• право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість
стягнення блага на сплату боргу;

• право на залишковий характер, тобто право на існування проце­
дур та інститутів, що забезпечують поновлення порушених пов­
новажень.

Феномен власності пов'язано з фундаментальним положенням теорії про обмеженість економічних ресурсів щодо потреб, тобто з проблемою відносної рідкісності ресурсів. Як писав один з класиків теорії маржиналізму К. Менгер, зрештою основою власності є існу­вання благ, кількість яких менша порівняно з потребами в них. То­му інститут власності є єдино можливим інститутом вирішення проблем "невідповідності між потребою і доступною розпоряджен­ню кількістю благ". Отже, центральним моментом відносин влас­ності стає система винятків із доступу до ресурсів, тобто відсутність вільного доступу до них. Тільки в такому разі між суб'єктами госпо­дарської діяльності виникають економічні відносини. Вільний, без­перешкодний доступ до матеріальних ресурсів породжує ситуацію "нічийності" власності, коли об'єкт належить одночасно всім і ніко­му зокрема. Для забезпечення принципу винятку необхідна специфі­кація прав власності, тобто створення умов для набуття прав влас­ності тими, хто здатний дістати з ресурсів більшу користь. "Якщо права на певні дії можуть бути куплені і продані, — зазначає Р. Ко-уз, — їх зрештою набувають ті, хто вище цінить даровані ними мож­ливості виробництва або розваг. У цьому процесі права будуть на­буті, поділені і скомбіновані у такий спосіб, щоб зумовлена ними ді-

яльність приносила дохід, який має найвищу ринкову цінність". Чітке визначення прав власності допомагає господарським суб'єк­там приймати найефективніші рішення, оскільки всі позитивні і не­гативні результати їх діяльності позначаються на власникові. Сти­мул господарського суб'єкта прямо залежить від визначеності прав власника.

Економічною формою реалізації права власності на фактори ви­робництва є певний вид доходу. Відповідно до системи факторів ви­робництва — праця, капітал, земля, підприємництво — існує функціо­нальний розподіл доходів у ринковій економіці: заробітна плата, процент, рента, прибуток. Власність визначає види доходу, їх ство­рення і розподіл визначається ціновим механізмом ринку. Позитив­ний аналіз формування факторних доходів у науковій системі маржи-налізму дає можливість дійти висновку, що відносини власності в ринковій економіці не пов'язані з поняттями експлуатації, законних або незаконних доходів, соціальної справедливості або несправедли­вості: власники факторів виробництва через деперсоніфікований ме­ханізм цін привласнюють результати виробництва у вигляді фактор­них доходів. Отже, відповідь на питання про об'єкти власності дає класифікація економічних ресурсів і похідних від них цінностей.

Поиск по сайту: