Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Класифікація економічних систем



У класифікації економічних систем слід виокремити три основні критерії:

• домінуюча форма власності;

• технологічний спосіб виробництва;

• спосіб управління і координації економічної діяльності.
42


Уже йшлося про те, що власність на засоби виробництва — це яд­ро виробничих відносин, які є найглибшою сутністю економічної системи суспільства. Власність розрізняють за типом, формою і ви­дом, починаючи від загальнодержавної до індивідуальної.

Другим критерієм класифікації економічної системи є так званий технологічний спосіб виробництва; йдеться не про феодалізм або ка­піталізм, а про рівень технічного розвитку певної країни. Змістом технологічного способу виробництва є поєднання засобів праці з матеріалами, технологіями, енергією, інформацією та організацією виробництва. Перехід від одного технологічного способу вироб­ництва до іншого вирішальною мірою визначається змінами у ха­рактері засобів праці — верстатів, обладнання, приладів. Отже, спо­сіб виробництва і технологічний спосіб виробництва — різні політеко-номічні категорії. Спосіб виробництва — первіснообщинний, рабов­ласницький, феодальний, капіталістичний — пов'язаний з ладом тієї або іншої країни, це певна гармонія між виробничими відносинами і продуктивними силами. Коли йдеться про технологічний спосіб ви­робництва, то розглядають лише другу частину цієї діади — продук­тивні сили. Країна може мати високий технологічний рівень, розви­нену економіку і водночас бути надзвичайно відсталою щодо сус­пільного розвитку, обтяженою феодальними пережитками, наприк­лад, Саудівська Аравія.

Третій критерій класифікації економічної системи суспільства — спосіб управління і координації економічної діяльності. Йдеться про уп­равління народним господарством усієї країни, складними галузевими і територіальними виробничими комплексами областей і районів, а та­кож промисловими, будівельними, сільськогосподарськими, транс­портними підприємствами, організаціями, установами, закладами, зок­рема науки, мистецтва, культури, освіти, побутовими і торговельними підприємствами тощо. Таке управління забезпечує єдність і взаємну від­повідність елементів і ланок виробництва, узгодженість і безперебій­ність усіх видів виробничо-господарської діяльності з метою досягнен­ня найкращих результатів для суспільства за найменших затрат матері­альних, трудових і фінансових ресурсів, тобто досягнення високої еко­номічної ефективності виробництва. Загальне керівництво народним господарством здійснює уряд, в Україні — Кабінет міністрів.

Оскільки економіка — складна і багатовимірна система, то в ній, залежно від кута зору, можна виокремлювати різні суб'єкти еконо­мічних відносин.


Якщо розглядати економіку під кутом зору руху товарів і дохо­дів, то економічними суб'єктами є домашні господарства, підпри-ємства-виробники, що постачають на ринок товари та послуги, дер­жава, яка вилучає частину доходів домашніх господарств і витрачає кошти на придбання певних товарів і послуг.

Якщо розглядати економіку під кутом зору купівлі-продажу, то суб'єктами економічних відносин є продавець, який пропонує про­дукцію, і покупець, який формує на неї попит.

Якщо розглядати економіку під кутом зору організації ринкових відносин, то їх суб'єктами є банки, страхові компанії, товарні та фондові біржі, підприємства роздрібної й оптової торгівлі.

Якщо розглядати економіку під кутом зору відносин розподілу, то їх суб'єктами будуть одержувачі різних доходів: найманий працівник як власник зарплати, підприємець як власник прибутку, акціонер як власник дивіденду на акцію, міністерство фінансів (в Україні — Дер­жавна податкова адміністрація) як збирач державних податків.

Якщо розглядати економіку під кутом зору відносин власності, то їх суб'єктами є ті, хто володіють певними виробничими ресурса­ми. Власниками ресурсів можуть бути окремі особи, партнерські, ак­ціонерні, приватні, державні і кооперативні підприємства, муніци­пальні і центральні органи державної влади.

Отже, що складнішим стає економічне життя суспільства, то біль­ше буде різних дійових осіб (суб'єктів) економіки.

Саме суб'єкти економічної системи безпосередньо здійснюють перетворювальний процес у суспільстві, оскільки кожен з них має свої функції, обов'язки, права, відповідальність. Між економічними суб'єктами виникають певні відносини, утворюються зв'язки. Еко­номічні суб'єкти у кожному суспільстві, у кожній країні виконують саме їм притаманні функції, не підміняючи одне одного, а всі разом утворюють багатобарвний економічний світ, де один залежить від іншого, де злагодженість дій корисна як окремому суб'єкту, так і на­родному господарству, економічній системі суспільства загалом.

Разом з тим за технологічним способом виробництва, тобто за рівнем розвитку продуктивних сил, економічні системи поділяються на такі підсистеми:

• доіндустріальне суспільство;

• індустріальне суспільство;

• постіндустріальне суспільство.


В економічній системі доіндустріального суспільствапанує ручна праця, це доба мануфактури, що існувала у Західній Європі із середи­ни XVI ст. і до останньої третини XVIII ст. Ця капіталістична коопе­рація ґрунтувалася на ремісницькій техніці і водночас на поділі праці. У результаті підпорядкування ремесла і сільської домашньої промис­ловості торговельному капіталу ремісники однієї або різних спеціаль­ностей об'єднувалися в майстерні для виробництва певної продукції. Зазначений період передує великій машинній індустрії.

Згідно з теорією індустріального суспільства,авторами якої були французький соціолог Р. Арон, американський соціолог У. Ростоу та американські економісти Дж. Гелбрейт і С. Кузнець, найсуттєві­шими ознаками такого суспільства були машинна праця, викорис­тання всіма розвиненими країнами, незалежно від їх ладу, сучасних наукових відкриттів у виробництві, переміщення центру ваги із сіль­ського господарства до промисловості, урбанізація тощо. У Радян­ському Союзі відкидали цю теорію, називаючи її буржуазно-аполо­гетичною, оскільки для неї характерний технологічний підхід до еко­номічних явищ, а відтак "ігнорування протилежного характеру ви­робничих відносин капіталізму і соціалізму за зовнішньої схожості галузевої структури народного господарства".

Серед економічних систем суспільства за рівнем розвитку про­дуктивних сил виокремлюють також постіндустріальне суспільство.Таке суспільство характеризується високим рівнем комп'ютеризації й автоматизованої праці. Комп'ютеризація докорінно змінює інфор­маційні функції, перетворює інформатику на елемент технологічно­го процесу, один з найважливіших факторів збільшення продуктив­ності праці. Комп'ютеризація широко застосовується у виробництві і невиробничій сфері, вносить радикальні зміни в діяльність з управ­ління суспільними процесами.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.