Ринок: сутність, функції та умови формування

1. Сутність ринку: альтернативні підходи.

2. Структура ринку. Критерії класифікації ринків.

3. Умови формування і моделі ринкової економіки.

Поняття ринку

Проблема вивчення сучасної теорії ринку надзвичайно важлива, адже світовий досвід показує, що найефективнішою формою органі­зації економічного життя суспільства є ринкова економіка.

Для розуміння причин виникнення ринкової економіки, основних умов і принципів ефективного функціонування ринку, дії ринкового механізму потрібно розглянути, що таке ринок, з'ясувати основні його ознаки, структуру і функції.

Поняття "ринок" (англ. — market) — одна із найпоширеніших економічних категорій. Попри це нині існують різні альтернативні підходи до її визначення. Слід аналізувати це економічне поняття з точки зору розвитку суспільного виробництва й обігу. "Щоб з'ясу­вати природу ринку, — зазначає Ф. Котлер, — уявімо примітивне економічне співтовариство з чотирьох чоловік: рибалки, мисливця, гончара і фермера. Забезпечити себе необхідними товарами вони мо­жуть так (рис. 3):

Самозабезпечення Децентралізований обмін Централізований обмін

Рис. 3. Способи забезпечення в примітивному економічному співтоваристві

• перший спосіб: кожен з них може самостійно забезпечити себе всім
необхідним;

• другий спосіб: кожен розглядає інших як своїх потенційних покупців;

• третій спосіб: з'являється нова особа, яку ми можемо назвати
"купець" і яка розміщується десь у центрі між ними в місці під
назвою "ринкова площа".

Спочатку ринок справді розглядали як базар, місце ринкової тор­гівлі (ринкову площу), де зустрічаються виробник і споживач (К. Макконнелл і С. Брю). Це пояснюється тим, що ринок виник ще в період розкладу первіснообщинного суспільства, коли обмін між общинами стає більш або менш регулярним, набуває форми товар­ного обміну, який здійснювався в певному місці і в певний час. З роз­витком ремесла і міст торгівля розширюється, за ринками закріплю­ються певні місця (ринкові площі). Таке розуміння ринку збереглося і до наших часів як одне із значень ринку.

З поглибленням суспільного поділу праці і розвитком товарного виробництва визнання поняття ринку стає складнішим, що відобра­жено в сучасній економічній літературі. Так, французький економіст і математик А. Курно вважав, що під терміном "ринок" слід розумі­ти не будь-яку ринкову площу, а загалом будь-який район, де відно­сини покупців і продавців вільні, і ціни легко й швидко вирівнюють­ся. В такому трактуванні критеріями визначення ринку є свобода об­міну і встановлення ціни. З подальшим розвитком товарного обміну, появою грошей, товарно-грошових відносин виникає можливість розриву актів купівлі-продажу в часі і просторі. Нині за наявності су­часних засобів зв'язку і транспорту виробник може увечері дати рек­ламу товару по телебаченню, зібрати замовлення по телефону і вже наступного дня розіслати товари поштою, не вступаючи у фізичний контакт з покупцем. Тому характеристика ринку тільки як місця торгівлі вже не відображає реальності, бо формується нова структу­ра суспільного виробництва — сфера обігу. В результаті виникає но­ве розуміння ринку як форми товарно-грошового обміну (обігу). Так, у тлумачному словнику С. Ожегов дає визначення ринку як сфери товарного обігу, товарообороту. Проте, коли мова йде про ринок як сферу товарного обміну, слід мати на увазі, що це не прос­то сфера обміну (він може відбуватися і в неринковій формі, наприк­лад, у вигляді бартеру), а сфера обігу. Тобто така сфера, в якій обмін товарів здійснюється за суспільною оцінкою, що знаходить своє ві­дображення у ціні. 104

Ринок як сфера обігу схематично представлений на рис. 4.

РИНОК

Виробник

Рис. 4. Ринок як сфера обігу

Отже, визначення ринку як сфери обігу значно ширше, оскільки включає не тільки товарний обмін, а й грошовий обіг, де збалансу­вання актів купівлі-продажу досягається через ціни. Це положення має дуже велике значення, тому що лише ринок виконує роль меха­нізму, через який досягається рівновага попиту і пропозиції, форму­вання ціни, про що йтиметься далі.

Якщо розглядати ринок з позиції суб'єктів ринкових відносин, то виникає нове визначення ринку як сукупності існуючих і потенцій­них покупців товару, запропоноване Ф. Котлером. Англійський еко­номіст В. Джевонс визначав ринок як певну групу людей, які вступа­ють у тісні ділові відносини й укладають угоди щодо будь-якого то­вару. Разом з тим, наведені визначення не є вичерпними, оскільки в такому разі сутність ринку обмежена тільки сферою обміну і не охоплює відносини виробництва.

З появою товару "робоча сила" ринок набуває загального харак­теру, він проникає і в саме виробництво — купівля, крім засобів ви­робництва, робочої сили стає умовою виробництва і визначає фор­ми поєднання факторів виробництва в умовах високорозвиненого товарного виробництва і ринку.

Відтворювальний аспект у характеристиці ринку досить важли­вий. Поняття ринку розширюється до розуміння його як елементу відтворювання сукупного суспільного продукту, як форми реалізації руху його складових. Ринок — це складне утворення, що, з одного боку, є сферою обміну, сукупністю процесів купівлі-продажу, які здійснюють збалансування за рахунок цін, а з іншого — забезпечує зв'язок між виробництвом і споживанням, безперервність процесу відтворення, його цілісність.

Між визначеннями ринку як сфери обігу і як сукупності конкрет­них економічних відносин є принципова відмінність: у першому разі наголошується на об'єкті ринкових відносин — наявності товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів; у другому — на відноси­нах, які виражають сутність категорії "ринок".

Визначення ринку

Наведемо основні підходи до визначення поняття "ринок".

1. У побуті під ринком розуміють передусім простір (місце, терито­
рію, зону), на якому здійснюється купівля-продаж товарів (торговий
зал магазину або біржі, територія сільського або міського ринку).

2. Багато економістів розглядають ринок як фазу обміну проце­
су відтворення. Окремі автори ототожнюють його з торгівлею або
сферою обігу.

3. У багатьох визначеннях увага акцентується на системі відносин
між людьми. Ринок — це відносини між людьми, що виявляються че­
рез обмін, який функціонує на основі законів товарного виробниц­
тва й обігу.

4. Ринок — це сукупність соціально-економічних відносин у сфе­
рі обігу, за допомогою яких здійснюється купівля-продаж товарів і
остаточне визнання їх суспільної цінності. Це центральний елемент
товарного виробництва, оскільки є основним і визначальним спосо­
бом зв'язку між відокремленими виробниками на основі суспільного
поділу праці.

Оскільки кінцеве призначення товарів і послуг полягає в їх спо­живанні, то очевидно, що ринок є вирішальною умовою прямого й оберненого зв'язку між виробництвом і споживанням, виконуючи функції обміну і розподілу матеріальних і духовних благ. На ринок поширюється дія всіх економічних законів товарного виробництва: вартості, попиту і пропозиції, конкуренції, грошового обігу та ін. Дія системи економічних законів надає ринку значення саморегульо­ваної системи, яка робить вирішальний вплив на функціонування всього товарного виробництва.

Сутність ринку повніше і глибше можна розкрити через його ос­новні економічні функції.

Функції ринку

Економічна функція— це основне призначення, виконуване пев­ною категорією, що виражає її сутність.

До найважливіших функцій ринку належать:

• регулююча — встановлює пропорції між виробництвом і спожи­
ванням в асортиментній структурі, підтримує збалансованість
попиту і пропозиції за обсягом і ціною, регулює виробництво то­
варів і надання послуг;

• стимулююча — сприяє заохоченню тих, хто зменшує індивіду­
альні витрати праці, а також підвищенню продуктивності праці
із застосуванням найновіших досягнень науки, техніки й управ­
ління;

• розподільча — встановлює необхідні відтворювальні пропорції,
які сприяють збалансуванню економіки, забезпечує розподіл кін­
цевих товарів і послуг;

• інформаційна — інформує про стан справ у господарському жит­
ті. Вся ця різноманітна інформація втілена передусім у ціні, дина­
міка ринкових цін дає змогу робити прогнозні оцінки ринкової
кон'юнктури;

• інтегруюча — об'єднує економіку в єдине ціле, розвиваючи систе­
му горизонтальних і вертикальних зв'язків (між підприємствами,
галузями, регіонами), у тому числі й зовнішньоекономічних.
Далі детальніше буде розглянуто, як ринок через систему цін ін­
формує своїх суб'єктів про стан і структуру виробництва в усіх галу­
зях господарського життя; про стан, динаміку і тенденції розвитку
сукупного попиту в суспільстві.

Ринок регулює виробництво й обіг товарів, встановлює і підтри­мує певні оптимальні пропорції в товарному виробництві; стимулює постійне підвищення продуктивності праці і розвиток продуктивних сил суспільства; розподіляє дохід і прибуток між його суб'єктами і диференціює суб'єктів за доходами, багатством, добробутом, поді­ляючи на багатих і бідних.

Завдяки ринку відбувається остаточне визначення характеру пра­ці, втіленої в товарі, і альтернативної вартості або цінності товару. Продаж товару свідчить, що в ньому справді є частка суспільно не­обхідних витрат праці, капіталу, фізичних і духовних сил того, хто його створив. Нереалізація товару свідчить, що суспільство не виз­нало витрат праці та інших цінностей на виготовлення певного то-

вару суспільно необхідними, що ці витрати залишилися індивідуаль­ними, не мають користі для суспільства. Тобто ринок розкриває і ви­рішує протиріччя між приватним і суспільним характером праці та інших витрат на виготовлення товарів і надання послуг.

Отже, можна зробити висновок, що ринок у товарному виробниц­тві є загальним регулятором виробництва й обігу товарів і послуг. Він сприяє вирішенню трьох основних економічних завдань: що, як і для кого виробляти. Ринок допомагає визначити, виробництво яких товарів слід збільшити, а яких — зменшити, які галузі виробництва розвивати, а які скорочувати і закривати, скільки та яких товарів і послуг необхідно виготовляти для задоволення сукупного попиту.

Щоб розкрити сутність ринку, необхідно проаналізувати його структуру, тобто елементи, з яких він складається, і взаємодію цих елементів.

Структурування ринку

Структурування ринку— це поділ усієї системи ринкових відно­син на специфічні групи елементів, які визначаються за вибраними критеріями.

Оскільки ринок є складним і різноманітним явищем економічно­го життя, таких критеріїв може бути кілька (табл. 4).

Найчастіше для класифікації ринкових структур застосовується критерій економічного призначення об'єктів ринкових відносин. За об'єктами купівлі-продажу ринок поділяється на такі види ринків (рис. 5):

• товарний, який включає ринок предметів споживання і послуг,
ринки засобів виробництва, інформації та інтелектуального про­
дукту (науково-технічних розробок), нерухомості;

• фінансовий, до якого належать ринок капіталів (інвестиційний і
кредитний ринки), ринок цінних паперів (фондовий), грошовий
(валютний) ринок;

• ринок праці (робочої сили).

Цей класифікаційний підхід подає ринки у вигляді секторів (сег­ментів), об'єднаних у коло, в якому всі сегменти ринку взаємозалеж­ні і взаємодіють. Порушення у функціонуванні одного з них негатив­но позначається на всій системі.

Таблиця 4

Класифікація ринків

Рис. 5. Структура ринку за економічним призначенням об'єктів ринкових відносин

Товарний ринок

Кожен з названих ринків дуже різноманітний і поділяється, в свою чергу, на конкретніші. Наприклад, ринок товарів включає ри­нок предметів споживання і послуг, ринок засобів виробництва і ринок інформації та науково-технічних розробок.

У межах ринку предметів споживання і послугрозрізняють ринки продовольчих і непродовольчих товарів; побутових, комунальних, транспортних послуг. Ринок предметів споживання і послуг призна­чений для задоволення фізіологічних і соціальних потреб людини. Мета споживчого ринку — досягнення рівноваги між попитом і його товарним забезпеченням. ПО

Ринок засобів виробництваохоплює ринки машин, верстатів, наф­топродуктів, вугілля, металу та інших видів продукції виробничого призначення. Самостійність і свобода економічної діяльності госпо­дарюючих суб'єктів залежать від забезпеченості необхідними засоба­ми виробництва, можливості вільної реалізації виготовленої продук­ції, встановлення на неї цін. Підприємництво неможливе без розвине­ної торгівлі засобами виробництва. В умовах командно-адміністра­тивної системи ресурси планово розподілялися за централізовано затвердженими нормативами на основі прикріплення виробників і споживачів один до одного. Така система не забезпечувала вільного вибору споживачем своїх контрагентів, наявності горизонтальних зв'язків між економічними суб'єктами, економічної конкуренції ви­робників. Формування реального ринку засобів виробництва перед­бачає необхідність створення такого його інституту, як товарна бір­жа, де укладають контракти між виробниками і споживачами.

Разом з тим поділ товарів на предмети споживання і засоби ви­робництва не можна здійснити за їх зовнішнім виглядом або сукуп­ністю фізичних чи хімічних властивостей. Це можна зробити лише на основі функціонального призначення товарів, тобто чи буде ви­користано цей товар для особистого або виробничого споживання. Так, частина вершкового масла, яке люди вживають у їжу, є предме­том споживання, а інша частина, що йде на виготовлення тортів на фабриці, тобто використовується в харчовій промисловості, є мате­ріалом, тобто засобом виробництва.

В умовах широкого використання у виробничому процесі науко­во-технічних досягнень, а також за умов інтернаціоналізації вироб­ництва значно зростає значення ринку інформації та науково-техніч­них розробок,який обслуговує всі сфери людської діяльності. Його складові — ринок інновацій, винаходів; ринок інформаційного про­дукту (сфера інформаційних послуг); ринок продукту творчої праці (книжки, кінофільми тощо). Ринок науково-технічних розробок є системою взаємодії малих фірм, інноваційних банків, лізингових контор, науково-дослідних інститутів, науково-виробничих об'єд­нань. Особливу роль у цьому сегменті ринку відіграють нові інфор­маційні технології і комп'ютери. Необхідність повнішого вивчення й прискорення обробки великих обсягів науково-технічної інформації привела до створення національних і міжнародних спеціалізованих інформаційних банків. Інтенсивно розвивається ліцензійна торгівля. Важливим чинником динамічного економічного розвитку окремих країн стало успішне використання куплених ліцензій, ноу-хау.

Ринок нерухомостіформується для торгівлі землею та об'єктами, що на ній збудовані, в тому числі житловими будинками. Суб'єкти цього сегменту ринку можуть купувати об'єкти нерухомості (кварти­ру, будинок, гараж, землю для сільськогосподарської діяльності для особистого і виробничого споживання).

Фінансовий ринок

Фінансовий ринок — це специфічна сфера економічних відносин, де відбувається купівля-продаж фінансових ресурсів. Становлення фінансового ринку включає формування ринку капіталів (інвести­ційного ринку, ринку кредитів), ринку цінних паперів (фондового ринку) і грошового (валютного) ринку.

На ринку капіталів(інвестиційному ринку) здійснюється купівля-продаж інвестицій. Інвестиції (вкладення капіталу у виробничу і не­виробничу сфери) забезпечує загальне зростання економіки. Інвес­тиційний ринок активно впливає на інші ринки і насамперед на ри­нок предметів споживання і послуг. Разом з тим перед суспільством завжди постає проблема вибору: яку частину інвестицій вкладати в засоби виробництва (тобто "в майбутнє"), а яку — у виробництво товарів споживчого попиту (або в "сьогодення"). Кожного разу цю проблему вирішують залежно від конкретних соціально-економіч­них, політичних та інших обставин.

Суб'єкт, якому для придбання необхідних ресурсів не вистачає власних коштів, звертається на ринок позичкового капіталу (кредит­ний ринок), де пропонуються різні платіжні засоби (гроші, цінні па­пери). Надання кредиту здійснюється за певну плату у вигляді від­сотка за кредит і на визначений термін.

Кредитний ринок — це система відносин між позикодавцями і по-зикоодержувачами щодо позики в товарній або грошовій формі. Розвиненість кредитних відносин є невіддільною умовою успішного функціонування ринкової економіки. Такі відносини забезпечують безперервність виробничого процесу, створюють умови для іннова­цій, розширення виробництва.

У ринковій економіці виокремлюють кілька видів кредиту: • комерційний — надається постачальником покупцеві у товарній формі; при цьому видається вексель — документ, в якому позна­чено ціну за постачені товари або надані послуги плюс процент за відстрочення платежу;

• банківський — надається банками, як правило, у грошовій формі
(у вигляді грошових позик);

• споживчий—може надаватися споживачеві у вигляді товарів дов­
гострокового вжитку (холодильники, пральні машини, меблі) під
відсоток за відстрочення платежу або банківських позик на спо­
живчі цілі (наприклад, будівництво квартири в кредит);

• державний — кредитором є держава;

• міжнародний — кредиторами є різні держави.

Прямим продовженням кредитного ринку є ринок цінних паперів(фондовий). Цінні папери — це кредитно-боргові зобов'язання про­давця цінних паперів перед покупцем. Вони представлені акціями, облігаціями, векселями, варантами, ф'ючерсними контрактами, сер­тифікатами, чеками та ін. Основні види цінних паперів — це акції й облігації, всі інші — похідні від них.

Акція — це цінний папір (грошовий документ), який засвідчує участь його власника в статутному фонді акціонерного товариства, дає право на отримання прибутків у вигляді дивідендів, а також на участь в управлінні акціонерним товариством і розподілі майна при його ліквідації.

Акції бувають простими і привілейованими, іменними та на пред'явника. Власнику простої акції не гарантується фіксований ди­віденд, його розмір залежить від суми прибутку товариства за під­сумками року. Ця акція дає право на участь в управлінні товарис­твом, на отримання частини майна у разі ліквідації акціонерного то­вариства. Привілейована акція має гарантований, встановлений від­соток дивіденду незалежно від розміру прибутку, але не дає права голосу на зборах акціонерів. Вона дає власнику право на отримання в першу чергу частини майна у разі ліквідації товариства і повернен­ня йому номінальної вартості акції за вимогою. Певні акції цього ви­ду дають право отримувати надприбуток (додатковий дивіденд) або заощаджений дивіденд (не виплачені дивіденди за кілька років). Та­кі акції називаються кумулятивними. Іменна акція — це грошовий документ, зареєстрований у книгах компанії на ім'я власника. Про­дати її можна лише з дозволу компанії. Рух таких акцій реєструється в спеціальних книгах. В акціях на пред'явника ім'я їх власника не згадується.

Акції продають і купують на фондовій біржі. На кожній акції вка­зано її номінальну ціну ("номінал"), але на біржі акції продають за ринковою ціною, тому кожна акція має ринковий курс, зумовлений

розміром дивідендних виплат і позичкового відсотка в країні. Курс акцій значною мірою залежить від фінансово-економічного ста­новища й довіри до певної компанії, економічної кон'юнктури на на­ціональному, регіональному і світовому ринках.

Облігація — це цінний папір (грошовий документ), що засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінно­го папера в передбачений у ньому термін і з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Ринок цінних паперів складається з первинного і вторинного ринків. На первинному ринку здійснюється емісія та продаж держав­них облігацій, а також акцій і облігацій, які випускаються різними акціонерними компаніями, за номінальною ціною. Вторинний ринок призначений для перепродажу цінних паперів за курсовою ціною, яка формується під впливом попиту і пропозиції. Це відбувається на фондовій біржі, тому ринок цінних паперів ще називають фондовим ринком.

Ринок цінних паперів має безпосередній зв'язок з кредитним рин­ком через взаємозв'язану діяльність фондових бірж і банків. Купую­чи і продаючи значну кількість цінних паперів, змінюючи норму від­сотка, держава може впливати на рух грошової маси, на стан спо­живчого попиту і попиту на грошовий капітал, виконувати роль ба­рометра економічної кон'юнктури.

Грошовий риноктакож дуже близький до ринку капіталів, адже на обох ринках відбувається рух грошей. Розрізняють їх за такими критеріями:

• на ринку грошей купують гроші для придбання будь-яких това­
рів; на ринку капіталів — для придбання засобів виробництва і
робочої сили;

• ринок капіталів — це ринок середньострокових і довгострокових
кредитів, а ринок грошей охоплює лише короткострокові позики
(від 1 дня до одного року), а також ринок валют.

Валютний ринок— це система відносин щодо купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів у різних національних ва­лютах за вільними ринковими цінами. Функціонування валютного ринку зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв'язків між різ­ними країнами, зовнішньою торгівлею, туризмом, необхідністю вза­ємних розрахунків. Усі види операцій на валютному ринку поділя­ються на поточні операції й операції з капіталом.

Ринок поточних операцій — це сектор валютного ринку, де націо­нальну валюту продають і купують окремі особи або уряд з метою переправити її до своїх країн. Суб'єктами цих відносин є іноземці, які хочуть імпортувати національні товари, а також іноземні турис­ти, іноземні уряди, іноземні фірми.

Ринок операцій з капіталом охоплює систему відносин:

• щодо купівлі-продажу цінних паперів інших країн — портфельні
інвестиції;

• щодо здійснення витрат на придбання обладнання, підприємств в
іншій країні — прямі інвестиції.

Валютні ринки за своїм режимом поділяються на вільні (в краї­нах, де відсутні валютні обмеження) і з певними обмеженнями (у кра­їнах, де валютні операції здійснюються уповноваженими органами за офіційним курсом). Курс валюти — це ціна однієї валюти в гро­шових одиницях іншої валюти.

Ринок праці

Ринок праці (робочої сили)— це суспільно-економічна форма ру­ху трудових ресурсів, в якій робоча сила є товаром, тобто продаєть­ся і купується відповідно до законів ринкової економіки. Ринок пра­ці посідає важливе місце в розвиненій ринковій системі. Для форму­вання цього ринку в країні необхідні такі умови:

• свобода пропозиції робочої сили, тобто вільний вибір професії
або виду діяльності, вільний вибір між зайнятістю і незайнятістю
в суспільному виробництві;

• наявність у того, хто наймає робочу силу, реальних прав найма­
ти і звільняти працівників, звичайно, в межах трудового законо­
давства;

• скасування будь-яких обмежень на формування заробітної плати
та інших законних доходів за офіційно встановленого гаран­
тованого мінімуму.

Працівники — власники робочої сили, створюють пропозицію цього товару, а підприємці — власники капіталу, створюють попит на робочу силу. Співвідношення попиту і пропозиції формує ціну цього товару, яка виражається у грошовій формі заробітної плати. Попит на робочу силу залежить і від продуктивності праці. Підпри­ємець може збільшувати попит на працю, наймати додаткових пра­цівників лише доти, доки заробітна плата не перевищує їх внеску у створений продукт.

Багато чинників впливає і на пропозицію праці. Вирішуючи, про­давати чи не продавати свою працю, людина вибирає між двома цін­ностями: своїм дозвіллям і тими споживчими благами, які зможе придбати за заробітну плату. Якщо підвищується рівень заробітної плати, починає діяти ефект заміщення: працівникові стає вигідно відмовитися від годин дозвілля і збільшити свій робочий час, оскіль­ки більша заробітна плата забезпечує йому можливість придбати більше необхідних товарів і послуг. Разом з тим підвищення заробіт­ної плати створює ефект доходу, який виявляється в тому, що, задо­вольнивши свої першочергові потреби, працівник починає більше цінувати дозвілля. Для того щоб він збільшив пропозицію своєї пра­ці на ринку, необхідно підвищити йому заробітну плату. Отже, про­позиція праці прямо залежить від ціни на неї.

Попит і пропозиція робочої сили тісно пов'язані з такими соці­ально-економічними явищами, як безробіття, бідність, зайнятість, що становлять надзвичайно складну проблему для будь-якої країни.

Розглянувши структуру ринку за критерієм економічного при­значення об'єктів ринкових відносин, слід зазначити, що перелічені ринки відрізняються за об'єктом купівлі-продажу і специфікою фор­мування попиту і пропозиції. Виходячи з критеріїв класифікації рин­ків (табл. 4), можна розкрити загальні ознаки та відмінності інших видів ринку. Втім, незалежно від критеріїв класифікації ринків усі вони є елементами єдиного цілого, де між різними видами ринків та їх суб'єктами встановлюються складні або опосередковані зв'язки, на основі яких формуються закони функціонування ринку і ринкової системи в сучасних умовах.

Прогресивний розвиток ринкових відносин об'єктивно приво­дить до формування ринкової економіки. Але поняття "ринок" і "ринкова економіка" не тотожні. Ринок у різних формах існував ще відтоді, як функціонує товарне виробництво. Та не завжди товарне виробництво і ринок приводять до ринкової економіки. Ринкова економіка — це якісний стан, тип функціонування економічної сис­теми, яка ґрунтується на ринкових відносинах у всіх ланках і на всіх стадіях суспільного відтворення і на регулюючих функціях держав­них структур.

Для побудови ринкової економіки потрібно відтворити переду­мови, вироблені світовою практикою.

Поиск по сайту: