У реальній дійсності для вирішення основних економічних проблем суспільство використовує різні механізми. Основою соціально-економічної системи є відносини власності, що означає насамперед спосіб, за допомогою якого координується і спрямовується економічна діяльність людей. Йдеться про певний спосіб прийняття рішень з питань, що виробляти, на основі яких комбінацій обмежених ресурсів і технологій, для кого. Приватна власність, що виникла природним шляхом у процесі розвитку цивілізації, зумовила стихійний порядок координації економічної діяльності, який не виключає державного втручання в економічний процес. Таким стихійним порядком є ринок, де інформація, необхідна для прийняття рішень покупцями і продавцями, передається через цінові сигнали.
У реальній ринковій економіці діють два основні типи власності — приватна і державна. З урахуванням реалій змішаної економіки, яка характеризує сучасні господарські системи розвинених країн, а також якісних зрушень у відносинах приватної власності, що виявля-
ються в різноманітності її форм, приватну власність можна було б назвати недержавною. Отже, відносини власності в сучасній ринковій економіці є двополюсною системою. Причому ця система асиметрична в бік недержавних форм власності, чим забезпечується ринкове середовище. В цьому сенсі доречно навести вислів теоретика економічного лібералізму ХХ ст. австрійського професора Л. фон Мізеса: "Виробництво може спрямовуватися або ринковими цінами, або урядовою радою з управління виробництвом. Третього рішення немає. Неможлива третя соціальна система, яка була б ні соціалістичною, ні капіталістичною". Недержавні форми власності, що виростають з приватної, зумовлюють властивий ринку спосіб координації економічної діяльності.
Форма власності визначається її суб'єктами, методами господарювання та способами привласнення умов і результатів економічної діяльності. Останні характеризуються комплексом соціально-економічних норм, що регулюють відносини юридичних і фізичних осіб з навколишнім світом.
Створення умов для розвитку різноманітних форм власності і підприємництва є одним з вирішальних чинників успіху в соціально-економічному і науково-технічному прогресі. Згідно з чинним законодавством, зокрема Законом України "Про підприємства в Україні", існують такі організаційно-правові форми підприємств в Україні: приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства; господарське товариство; підприємство, засноване на власності об'єднання громадян; комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади; державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.
Еволюція приватної власності за сучасних умов відбувається в напрямі становлення і функціонування колективно-приватного підприємництва. По-перше, це акціонерні товариства, які є найпоширенішою формою підприємництва в світовій економіці. Економічна природа, спосіб організації і діяльність акціонерного товариства демонструють процес "дифузії" власності, що означає формування економічних відносин унаслідок прямого поєднання власності і праці (у разі, коли працівник купує акції того підприємства, на якому працює). По-друге, це перетворення класичної приватної власності на так звану власність працівників. Мова йде про "народні підпри-
ємства", де власник обов'язково працює на підприємстві, яке йому належить. Внаслідок цього виникає високий мотиваційний ефект, що виявляється у вищому рівні ефективності виробництва. В основі таких змін у відносинах власності лежить науково-технічна революція, з якою пов'язані розвиток наукомістких виробництв, підвищення ролі працівників інтелектуальної праці, поява принципово нових технологій. За таких умов статус власника сприяє виникненню мотивації до праці з високою віддачею. Індивідуалізація власності на основі сучасної технологічної революції і деконцентрації виробництва приводить до того, що значна кількість людей задіяна в економічному процесі не як наймані працівники, а як господарі, що мають зовсім інші стимули до праці і беруть участь в управлінні підприємством. На сьогодні існує досвід організації "народних підприємств" в американському та європейському варіантах. Так, конгресом США за останню чверть ХХ ст. ухвалено понад 20 федеральних законів, спрямованих на стимулювання розвитку власності працівників. Рада Європейського Союзу розробила рекомендації з розширення програм переходу до власності працівників у всіх західноєвропейських країнах. Разом з тим спрощеним і таким, що не відповідає реаліям і потребам економічного розвитку, є уявлення про еволюцію відносин власності як однонаправленого процесу поступового вичерпування приватною власністю свого потенціалу, її самозаперечення як висхідного руху від найнижчих форм до найвищих. Саме різноманітність організаційно-правових форм підприємництва надає сучасній ринковій економіці характеру "змішаності", що і забезпечило її переваги над адміністративно-командною системою.