З точки зору впливу на обсяги виробництва витрати підприємства поділяють на постійні і змінні.
Постійні витрати— це витрати, що не впливають на зміну обсягів виробництва у короткостроковому періоді діяльності підприємства. До них належать витрати на утримання виробничих будівель, споруд, обладнання, адміністрації, управлінського персоналу, орендна плата, певні види податків, страхування, проценти за кредит та ін.
Поділ витрат на постійні і змінні для підприємства умовний і пов'язаний передусім із визначенням стратегії його поведінки в певному часовому періоді. В економічній теорії розрізняють миттєвий, короткостроковий і довгостроковий періоди діяльності фірми.
За короткостроковий період часу підприємство не може здійснити повну реконструкцію, змінити виробничі потужності, перепрофі-лювати виробництво на випуск іншої продукції. Але в цей період можна змінити інтенсивність використання змінних витрат. Отже, змінні витрати впливають на обсяги виробництва лише в межах існуючих потужностей. Основною закономірністю такого періоду є закон спадної віддачі змінного ресурсу, суть якого полягає в тому, що починаючи з певного моменту послідовне приєднання змінного ресурсу (наприклад, праці) до постійного (наприклад, капіталу) дає спадний додатковий ефект у розрахунку на одиницю змінного ресурсу. Тобто в ситуації, коли виробничі потужності підприємства використовуються з максимальним навантаженням, збільшення змінних витрат не приведе до зростання обсягів виробництва. В такому разі постає, наприклад, необхідність купівлі додаткового обладнання, тобто зміни постійних витрат.
У межах довгострокового періоду часу підприємство може впливати на обсяги виробництва, змінюючи розміри не лише змінних, а й постійних витрат. Тому, на відміну від короткострокового, у довгостроковому періоді для підприємства всі витрати є змінними. В окремих ситуаціях відмінність періодів діяльності підприємства розглядається більш концептуально, а не тільки за тривалістю. Підприємство реально завжди функціонує в нинішньому часі, тобто в короткостроковому періоді, але планує свою діяльність і розвиток на майбутнє, тобто в довгостроковому періоді. Основним економічним законом діяльності підприємства в довгостроковому періоді є закон віддачі від масштабу, або ефект масштабу.
Ефект масштабу показує співвідношення між зміною обсягів ресурсів, що використовуються у виробництві, і зміною виробничих результатів. Характерний приклад його дії — економія на масовому виробництві. За інших однакових умов, що більші масштаби виробництва, то нижчі середні витрати, отже, співвідношення між витратами і випуском збільшується. Тобто виявляється позитивний вплив збільшення одиничних потужностей (наприклад, на хімічних виробництвах або електростанціях), можливість застосування автоматизації виробничих процесів та інших факторів, які впливають на спів-
відношення між постійною і змінною частками у витратах виробництва (змінні витрати збільшуються у разі зростання обсягів виробництва, а постійні не змінюються). Закон віддачі від масштабу визначає, як зміниться обсяг випуску продукції у разі збільшення використання факторів виробництва (ресурсів). Розрізняють постійну, зростаючу і спадну віддачу від масштабу виробництва.
За постійної віддачі довгострокові середні витрати залишаються незмінними у разі збільшення обсягів випуску продукції. Зростаюча віддача від масштабу виробництва характеризується зменшенням довгострокових середніх витрат у разі збільшення обсягу випуску продукції. Спадна віддача має місце тоді, коли довгострокові середні витрати зростають із зростанням обсягу випуску продукції, що пов'язано з проблемами координації дій та управління складними виробничими комплексами.
Оскільки ефект масштабу виражається у зміні витрат виробництва на одиницю продукції, його називають ефектом економії від масштабу виробництва і виокремлюють два типи такої економії: внутрішню і зовнішню. Внутрішня економія пов'язана з тим, що продукція підприємства стає дешевшою внаслідок розширення його діяльності. На основі такої економії підприємство, знижуючи свої витрати до мінімальних, досягає оптимальних для нього розмірів і в тому числі оптимізує масштаби своєї діяльності. У разі досягнення такого результату підприємство припиняє подальше розширення виробництва. Зовнішня економія від масштабу виробництва пов'язана з розміщенням ресурсів в економіці. Джерелом такої економії є комплексний розвиток усього регіону, в якому функціонує підприємство. Ця економія виражається у зменшенні не лише загальних, а й середніх витрат підприємства у результаті зменшення витрат на підготовку або наймання робочої сили, на транспортування або зв'язок, отримання інформації тощо. Зовнішня економія від масштабів виробництва є основою для оптимізації розмірів усього ділового центру, в якому розміщено підприємство.