Сучасні уявлення про складну структуру економічних відносин становлять наукові витоки визначення змісту предмета політичної економії. Економіку характеризують відносини щодо раціонального використання всіх наявних ресурсів буття людини в конкретних історичних соціально-економічних умовах.
Науковці при цьому розглядають два аспекти економіки:
• техніко-економічні відносини — відносини щодо раціонального використання наявних ресурсів, зумовлені властивостями самих ресурсів і технологічними можливостями їх пристосування до потреб людини;
• соціально-економічні відносини — відносини, зумовлені характе ром стосунків людей залежно від пануючої форми власності в певному суспільстві.
Єдність цих двох аспектів зумовлюється тим, що люди в процесі виробничого використання ресурсів взаємодіють з природою і між собою. Так виникає активне ставлення людини до природи в процесі виробництва, яке розкривається категорією політичної економії "продуктивні сили". Взаємовідносини людей між собою в процесі виробництва можна описати категорією "виробничі відносини", які спираються на пануючу в суспільстві форму власності. Предметом політичної економіїє вивчення виробничих відносин у їх єдності з продуктивними силами, а також вивчення дії економічних законів.
У змісті виробничих відносин формуються й чітко простежуються три елементи: хто вступає у відносини в процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання матеріальних благ—людина; на що спрямована дія людини у виробничому процесі — на предмети праці; чим людина впливає на предмети праці і перетворює їх на предмети свого споживання — засобами праці. Ці елементи поєднуються у певному кількісному і якісному співвідношенні організаційними, управлінськими відносинами, які вивчає самостійна наука управління. Політична економія у центр наукових пошуків ставить питання щодо причин зміни виробничих відносин протягом історичного розвитку суспільного життя людей. У сучасних умовах переосмислення поглядів на історичний процес розвитку людства існує думка відмовитися від політичної економії та замінити її будь-якою іншою наукою, найчастіше пропонується замінити її аналізом ринкових відносин.
Науковці вважають, що розвиток суспільства, який залежить від багатьох чинників, можна описати за допомогою багатьох теорій, класифікувавши їх у навчальному варіанті за групами: перша — теорії, які заперечують єдність історичного процесу та існування загальних закономірностей прогресивного соціально-економічного розвитку людства (циклічні); друга — теорії, що визнають певні закономірності такого розвитку (детерміністські, теорії періодизації за формами господарювання) (табл. 1).
Таблиця 1 Основні теорії причин і періодизації розвитку суспільства
Теорії
Основні положення
Циклічні (індетерміністські)
Заперечують історію розвитку людства як закономірний процес, розглядають її як сукупність культур, що народжуються і вмирають; Розглядають історію людства як набір локальних цивілізацій, шлях розвитку яких визначений
Пояснює залежність розвитку людства від зростання народонаселення Розглядає залежність розвитку людства від навколишнього природного середовища Абсолютизує технічний прогрес
Теорії періодизації за формами господарювання:
теорія Б. Гільдебранда теорія О. Богданова
Визнають критерієм періодизації обмін: натуральне господарство — грошове господарство — кредитне господарство — дрібне натуральне господарство — мінове господарство — колективізм
Представники першої групи теорій розглядають як чинники розвитку людства закони природи, закони Бога і вважають, що шлях розвитку локальних цивілізацій визначено. Представники другої групи теорій чинники розвитку шукають у демографічних процесах, тобто у зростанні населення Землі; географічному середовищі, абсолютизації науково-технічної революції; формах обміну або формах господарювання; неекономічних причинах — державних, соціально-правових, психобіологічних; соціально-економічних способах виробництва. Вони вважають, що еволюція типів суспільного господарства і прогресу відбувається відповідно до певних закономірностей і внаслідок змін у виробничих відносинах.
МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
МАУП
ПОЛІТИЧНАЕКОНОМІЯ
За заг. ред. Г. А. Оганяна
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Київ 2003
ББК 65.01я73 П50
Авторський колектив:Г. А. Оганян, В. О. Паламарчук, А. П. Румянцев, Л. І. Воротіна, доктори економічних наук, професори; В. В. Осокі-на, В. Є. Воротін, Н. О. Гончарова, О. О. Довженко, А. Г. Зюнькін, А. І. Ігнатюк, А. В. Калина, О. П. Нестеренко, О. А. Овєчкіна, Т. М. Ті-гова, В. І. Савчук, кандидати економічних наук, доценти; А. П. Моска-люк, Н. В. Руденко
Рецензенти: Л. К. Безчасний, д-р екон. наук, проф., чл.-кор. НАНУкраїни, В. Г. Бодров, д-р екон. наук, проф.
Схвалено Вченою радою Міжрегіональної Академії управління персоналом (протокол№ 3 від 30.04.02)
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 14/18.2-1290 від 17.06.02)
П50 Політична економія:Навч. посіб. / Г. А. Оганян, В. О. Паламарчук, А. П. Румянцев та ін.; За заг. ред. Г. А. Оганяна. — К.: МАУП, 2003. — 520 с.: іл. — Бібліогр.: с. 515-517.
І8ВК 966-608-230-6
У пропонованому посібнику висвітлено основні аспекти теоретичної економії, структуру й логіку курсу політичної економії; окреслено зв'язок економічних законів, категорій і понять з реальною дійсністю, економічною політикою, практикою господарювання. Дано відповіді на нагальні питання економічної розбудови України з використанням світового і вітчизняного досвіду. У посібнику також розглядаються особливості історичного процесу становлення різноманітних теорій і напрямів економічної думки, аналізуються погляди науковців-економістів.
Для студентів економічних спеціальностей і всіх, хто цікавиться питаннями політичної економії.
У кожному предметі, що вивчається, у кожній навчальній дисципліні стільки науки, скільки в них теорії. Слово "теорія"(від грецьк. theoria) означає спостереження, дослідження, тобто логічне узагальнення досвіду. Теорія є науковим поясненням закономірностей розвитку природи і суспільства. Вона виникла і розвивається на вимогу і потребу практики. Економічна теоріявідображає суспільну практику, допомагає людям зрозуміти об'єктивну дійсність, правильно визначити перспективи їх господарської діяльності.
Здобуття Україною на зламі тисячоліть незалежності й перехід від адміністративно-командної системи управління до ринкової економіки — дві вікопомні події у житті нашої Материзни — посилюють інтерес громадськості до економічної теорії, політичної економії.
Політична економія— це наука про виробничі відносини й економічні закони. Адже основою життя будь-якої країни є суспільне виробництво. Подальший розвиток усіх галузей народного господарства нашої країни, необхідність подолання економічної кризи та її негативних наслідків потребують глибокого політико-еконо-мічного обґрунтування. Це стосується глобального рівня, макро- та мікрорівнів, адже політекономічний аспект господарського життя суспільства є стрижнем економічної теорії.
Автори посібника при висвітленні категоріального, термінологічного і понятійного апарату політичної економії намагалися, з одного боку, викласти складні теоретико-методологічні положення по можливості у зрозумілій, доступній для студентів формі, з іншого — уникати поверховості, неглибокого подання матеріалу. Пропонований посібник сприятиме використанню нових і новітніх досягнень політекономічної науки для розв'язання нагальних народногосподарських проблем.
Усі слушні зауваження і побажання читачів авторський колектив сприйме із вдячністю.
Посібник підготували: переднє слово, підрозд. 1.3 — Г. А. Ога-нян, підрозд. 1.1 — Л. І. Воротіна, підрозд. 1.2,4.5 — В. О. Паламарчук, підрозд. 1.4 — О. О. Довженко, підрозд. 1.5 — Н. В. Руденко, підрозд. 1.6, 3.4 — А. Г. Зюнькін, підрозд. 1.7, 2.3 — Т. М. Тігова, підрозд. 2.1, 2.2 — В. В. Осокіна, підрозд. 3.1 — А. І. Ігнатюк, підрозд. 3.2 — Т. М. Тігова, Н. О. Гончарова, підрозд. 3.3, 4.2, 4.4 — А. В. Калина, підрозд. 3.5, 5.1, 5.2 — О. П. Нестеренко, підрозд. 4.1 — А. П. Москалюк, А. Г. Зюнькін, підрозд. 4.3 — В. Є. Воротін, підрозд. 6.1 — А. П. Румянцев, підрозд. 6.2 — Г. А. Оганян, Т. М. Тігова, підрозд. 6.3 — В. І. Савчук, додаток — О. А. Овєчкіна.