Об'єктивність економічних потреб

Основна рушійна сила суспільного прогресу — людська особис­тість, яка є водночас і діючим суб'єктом цілісної системи економіч­них відносин та економічних інтересів. Тільки реалізуючи свої інте­реси, людина суттєво й активно впливає на економіку загалом, бере участь у всіх галузях і сферах соціального життя. Побудувати ефек­тивну, раціональну систему господарювання, досягти серйозних ус­піхів у соціально-економічному зростанні суспільство може, лише реалізуючи у відтворювальній життєдіяльності все зростаючі потре­би і виходячи з певних інтересів людини. Загальновизнано, що в ос­нові спонукання до трудової діяльності лежать матеріальні потреби. Визначаючи їх спрямованість, потрібно виходити з того, що відтво­рення людини, як і виробничого процесу на макро- або мікрорівні, є обміном речовин з природним середовищем, який потрібно постій­но підтримувати у динамічній рівновазі. Ця рівновага характеризу­ється системою певних параметрів, що мають гранично допустимі й оптимальні значення, звичайно, не раз і назавжди визначені. Відхи­лення від цих значень, їх очікування породжує стан напруження, спо­нукаючи до дії з метою його подолання. Такий стан, як вважають дослідники, можна назвати потребою. Потреби— це певною мірою культурно оформлена необхідність, тобто у той або інший спосіб ус­відомлене внутрішнє спонукання до певного блага. Потреби розви­ваються разом із поступальним рухом суспільного виробництва й удосконаленням людини.

У сучасних потребах можна виокремити:

• фізіологічні (в їжі, одязі, теплі, світлі тощо);

• соціальні (необхідність, потяг до спілкування і пов'язані з цим за­
соби);

• духовні (інтелектуальні), емоційні, етичні й естетичні;

• нерозумні потреби, які заважають відновленню життєвих сил інди­
віда (куріння, алкоголізм, вживання наркотичних речовин тощо).
Потреби можна класифікувати, групувати за їх нагальністю, гост­
ротою, необхідністю: у предметах першої (першочергової) потреби і
предметах розкоші; у предметах споживання (особисті) та економіч­
них ресурсах (виробничі). Наголосимо, що особисті потреби є первин­
ними. Їх реалізація спонукає до формування виробничих потреб, які є
похідними від особистих потреб. Задоволення потреб людини в будь-
яких благах об'єктивно потребує їх виробництва, а для того, щоб ці
блага виготовити, необхідні ресурси, бо лише в біблійній легенді
"манна сама падала з неба". Ми виходитимемо з того, що потреби у
ресурсах не приходять з небес, їх можна за допомогою праці одержа­
ти від природи або створити штучно у вигляді матеріалів. Необхідні
для виробничого процесу ресурси функціонують як потреби:

• у робочій силі певної кваліфікації і професійної підготовленості;

• певних засобах праці;

• необхідних предметах праці;

• технологічних розробках і пов'язаних з ними наукових і приклад­
них дослідженнях;

• організаційно-управлінських системах.

Потреби — явище об'єктивне і динамічне. Вони утворюють складну ієрархічну систему (комплекс), на найнижчому рівні якої пе­ребувають найпростіші потреби фізичного відтворення суб'єктів. Що вищий рівень ієрархії, то більше потреби набувають соціально­го характеру, випливають з умов відтворення становища суб'єкта життєдіяльності в певному соціальному середовищі.

Потрібно звернути увагу і на такий момент — на роль потреб у відтворювальному процесі стосовно їх нагальності (механізму цього явища). Що гостріша потреба за нагальністю її задоволення, то біль­ше відхилення за цим параметром від оптимального значення. Поблизу допустимих значень, нижче яких виникає загроза існуванню суб'єктів, коло потреб обмежується найпростішими, що доповнюють одна одну, тобто вони стають невзаємозамінними. Коли ж потреби за­довольняються на оптимальному рівні, тобто близькі до насичення, вони стають взаємозамінними, їх коло розширюється, і в такому разі зростає роль соціальних потреб. Отже, нагальність потреб і їх місце (функціональний статус) в ієрархії за об'єктивною важливістю для відтворення суб'єкта життєдіяльності — це різні поняття. Життєво важливі потреби можуть мати інколи невисоку нагальність. Розвиток

потреб, їх збагачення є важливою ознакою розвитку і самого суб'єк­та, на що звертав увагу ще К. Маркс, зазначаючи, що багатство лю­дини у майбутньому — це багатство її потреб, необхідність мати всю повноту життя.

Потреби можна також розрізняти за функціональною ознакою: не пов'язані з конкретним способом їх задоволення і ті, що потребують існування образу предмета потреби. Потреби мають бути усвідомле­ними. Їх усвідомлення — важливий момент у переході від функціо­нальних до предметних потреб, зумовлений впливом виробництва й соціального середовища.

Предмети потреб — це відтворювані ресурси (продукти праці). Невідтворюваними є здебільшого природні ресурси. Для окремих суб'єктів вони мають певну споживну вартість, цінність, оскільки містять індивідуальну корисність, яка тим більша для суб'єкта, який має індивідуальну цінність, що нагальнішою є потреба в ресурсі і що краще такий ресурс задовольняє цю потребу. Індивідуальні корис­ності благ об'єктивні, як і потреби в них, в їх споживних цінностях. Іноді їх ототожнюють з суб'єктивно-психологічними корисностями, вважаючи їх явищем психології, а не економіки. Суб'єктивні корис­ності як результат усвідомлення відрізняються від об'єктивно існую­чих індивідуальних корисностей (цінностей), але відображають їх у масових процесах.

Ресурси мають і суспільну корисність, тобто вони містять у собі корисний ефект для суспільства. Ефект для суспільства загалом — це насамперед сукупність (інтегрована сума) ефектів для споживачів, у тому числі й прогнозованих ефектів, які є в загальнодержавних прог­рамах економічного зростання. При цьому найбільший ефект мо­жуть одержувати ті споживачі благ, потреби яких є найбільш нагаль­ними. Але нагальність потреб у свою чергу залежить від обмеженос­ті ресурсів, а тому суспільна цінність (корисність) того або іншого ресурсу тим вища, що дефіцитніший він порівняно з обсягом потреб, які необхідно задовольнити.

Постає питання, як вимірювати корисність тих або інших благ (ресурсів). Оцінювати індивідуальну корисність — прерогатива кон­кретних споживачів. Що ж до суспільної корисності, то це більш абс­трактно-синтетичне поняття, і сучасна наука ще не може запропону­вати однозначно точних методів вимірювання суспільної цінності (корисності). Тут важливо мати на увазі, що ефективність, оцінювана з позиції задоволення потреб (індивідуальних і загальносуспільних) і

максимізації суспільної корисності, — це вже не суто виробнича, а економічна ефективність, оскільки вона стосується економічних від­носин суб'єктів господарювання. І ще такий момент. Потреби як та­кі рідко прямо спонукають до трудової діяльності, частіше — до про­цесу їх задоволення, до споживання. Шлях від потреб до трудової і господарської діяльності, їх активізації пролягає через складний про­цес формування мотивацій, на який впливають різні чинники.

Досягнення високого рівня господарювання неминуче пов'язано з максимально можливим задоволенням не всіх потреб людей, а зде­більшого розумних потреб усіх членів суспільства, які можуть дина­мічно змінюватися під впливом дії загального закону зростання пот­реб.Потреба змінюється кількісно і якісно: зароджується, досягає повного розвитку, можливо, і відмирає, щоб поступитися місцем ін­шій однорідній потребі. Саме по собі зростання споживання ще не приводить автоматично до формування суспільної моделі споживан­ня, для якої необхідно досягти найповнішого (оптимального) задо­волення розумних потреб населення за найдоцільнішого поєднання індивідуальних і суспільних інтересів; створити досить ефективний механізм взаємозв'язку між зростанням добробуту й виробничою активністю працюючих; забезпечити раціональний, науково обґрун­тований рівень споживання на основі ефективного використання споживчих ресурсів. Потреби характеризують лише потенціальну можливість споживання; щоб її реалізувати практично, необхідно створити життєві засоби. Визначальна роль економічних потреб по­лягає у спонуканні людей до дій. Створені у виробництві матеріаль­ні блага і послуги утворюють різноманітні потреби, які стають пред­метом того або іншого інтересу з боку певних соціальних груп, верств населення і навіть окремих індивідів.

Зміст потреб у кожній країні залежить від суспільних умов розвит­ку, ступеня прогресу продуктивних сил, відносин власності, націо­нальної специфіки розвитку виробництва, міжнародного економіч­ного співробітництва тощо. Розмаїття суспільних потреб може вияв­лятися у різних структурно-функціональних напрямах. Потреби мо­жуть поділятися на економічні й неекономічні, виробничі і позавиробни-чі. Правомірно розглядати їх диференційовано щодо конкретного суб'єкта споживання — окремої людини, родини, трудового колекти­ву підприємства, установи, працівників певної галузі виробництва, жителів населених пунктів (міст, сіл), суспільства загалом, окремих соціальних верств. Має право на існування і характеристика суспіль-

них потреб як фактичного попиту на матеріальні і духовні блага, об'єктивно необхідні для повноцінного підтримання життєдіяльності і розвитку людського організму, людської особи, соціальної групи, суспільства загалом. Це внутрішні мотиви функціонування і подаль­шого розвитку та всебічного вдосконалення суспільного виробниц­тва для досягнення високих (оптимальних) економічних результатів.

Потреби, їх обсяги, способи задоволення зародилися у процесі іс­торичного суспільного розвитку, зокрема продуктивних сил, на ос­нові активної взаємодії людини з природним середовищем, його по­тенціалом. Наприклад, за умов первіснообщинного ладу великим стимулом до праці було прагнення наших далеких пращурів задо­вольняти найелементарніші потреби. Мова, звичайно, йшла не про найповніше задоволення життєвими засобами, а про елементарне біологічне виживання в суворих природних умовах, під час катакліз-мів. Засоби існування добувалися гуртами, колективно за допомо­гою примітивних знарядь праці. Використання й одночасне вдоско­налення засобів праці породжувало виробничі потреби людей, що стимулювало розвиток виробництва, а відтак і появу та подальше формування нових потреб, створення їх системи. Проте на ранніх етапах існування давньої людини виникали і колізії (протиріччя) між виробничими можливостями і потребами.

Зазначена суперечність і в подальшому залишалася рушієм про­дуктивних сил суспільного виробництва. У процесі нарощування і вдосконалення потенціалу виникали нові потреби, які зі свого боку привели до появи ідеального образу ще не існуючих на той час ре­альних продуктів і тим самим сприяли їх виробництву у майбутньо­му. Ця взаємодія і взаємозалежність виробництва і споживання ви­являється у дії загального закону зростання суспільних потреб. Дія цього закону відображає поступальний розвиток продуктивних сил, суспільного технологічного способу виробництва, відносин влас­ності та інших чинників. Внутрішніми колізіями згадуваного загаль­ного закону є суперечність між зростанням суспільних потреб і мож­ливостями їх задоволення існуючими засобами виробництва, між ви­робництвом і споживанням, зокрема особистим, між потребами і ба­жаннями (вподобанням) індивідів. Отже, зазначений цивілізаційний закон можна розглядати як вираз внутрішньо необхідних, істотних, постійних матеріальних зв'язків між виробництвом і споживанням, потребами і здібностями людей, потребами і можливостями їх задо­волення за існуючих і колишніх засобів виробництва, за яких (зв'яз-18

ків) постійне кількісне та якісне зростання індивідуальних потреб є внутрішньою рушійною силою розвитку матеріальної й нематері­альної сфер системи суспільного відтворювального процесу.

У спеціальній літературі (науковій, навчальній) зазначається, що потреби безмежні, різноманітні. Узагальнено вони виявляються як потреби у засобах виробництва і предметах споживання (предмети першої потреби і розкоші), у засобах оборони держави у разі агресії. Особисті потреби можна виокремити, розрізняючи серед них матері­альні (їжа, одяг, житло), духовні (освіта, культура, мистецтво), соці­альні (праця, участь в управлінні, охорона здоров'я, екологія).

Зрозуміло, що кінцева стратегічна мета інтегрованої суспільної діяльності полягає у бажанні задовольнити всі зазначені потреби як­найкраще, найоптимальніше. Характеризуючи дію загального зако­ну зростання потреб, наголосимо, що нові споживні вартості (цін­ності) спочатку з'являються у досить обмеженій кількості і цілком задовольнити в них потребу з боку споживачів нереально. Дефіцит­ність, обмеженість нових споживних вартостей не заважає їм бути суспільною потребою, хоча ця обставина підживлює суперечність між пропозицією дефіцитних споживних вартостей і попитом на них. Подоланню цієї досить відчутної колізії може сприяти активне еко­номічне стимулювання, оскільки потреби не лише є породженням виробництва, а й істотно впливають на це виробництво. Виробниц­тво завжди в кінцевому підсумку тісно пов'язане з потребами, що сформувалися і виникають знову, а тому поза потребами реально не­можливі виробництво і загалом народногосподарський відтворю-вальний процес на макро- і мікрофункціональних рівнях. Потреби суспільства загалом та індивідів зокрема не дано раз і назавжди, їх розмаїття, динамізм стрімко наростають під потужним впливом но­вітніх досягнень світових і вітчизняних науки і техніки. В результаті дії цього чинника економіка досягає такого рівня розвитку, за якого з'являються сприятливі можливості (нерідко й довготривалі) для найкращого й найоптимальнішого задоволення важливих людських потреб. У наш час зростає значення комплексу потреб, пов'язаних безпосередньо з розвитком людської особистості.

Набуває дедалі більшої актуальності й проблема вільного часу, що має неабияке значення для розвитку людської особистості і вдос­коналення її інтелектуального потенціалу, для революційних змін у виробництві, в умовах розумової діяльності. Потреби вільного часу, розвиваючи людину, тим самим через її інтелект вдосконалюють

технологічний спосіб виробництва, значно збільшують потенціал продуктивних сил, сприяють гнучкій перебудові структури суспіль­ного виробництва з метою налагодження випуску новітніх видів продукції, їх дедалі більшої орієнтації на конкретного індивіда. Вче­ні слушно вважають, що в цьому виявляються модифікаційні проце­си в дії загального закону зростання суспільних потреб. Дія закону узгоджується з дією законів економії часу, продуктивності суспіль­ної праці та іншими чинниками економічного розвитку. Сучасна ци­вілізація має забезпечувати найкращі умови для безперервного роз­витку потреб, оскільки вони є потужним рушієм, її основою нині і в майбутньому — осяжному і віддаленому.

Втім, доводиться визнати, хоч як це прикро, що ситуація, яка склалася і досі не подолана, переконливо свідчить про серйозні про­тиріччя між потребами українського суспільства, які сформувалися з урахуванням таких високорозвинених галузей виробничої і науково-технічної діяльності, як лазерна, електронно-обчислювальна й авіа­ційна техніка, морське суднобудування, і вкрай скромними можли­востями задоволення потреб населення.

Поиск по сайту: