Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

СКЛАДНОСУРЯДНЕ РЕЧЕННЯ



 

Загальні відомості

 

Складне речення, утворене з двох або більше предикативних одиниць, об’-єднаних між собою за принципом рівнозначності в єдине семантичне, граматичне й інтонаційне ціле сполучни­ками сурядності та іншими граматичними засобами, називаєть­ся складносурядним.

Предикативні частини складносурядного речення є рівно­значними, що вияв-ляється в тому, що вони виконують одна­кові синтаксичні функції щодо цілого, яке вони утворюють. Рівнозначність предикативних одиниць, що входять до склад­носурядного речення, є однією з найхарактерніших ознак склад­них речень цього типу. З цією ознакою тісно пов’язаний той факт, що кожна предикативна частина складносурядного речен­ня є відносно самостійною, зберігає значення окремого твер­дження і певну синтаксичну незалежність, хоча така семантич­на самостійність і синтаксична незалежність є відносними (адже більш-менш вільно будується тільки перша предикативна час­тина, лексичний склад і побудова другої й наступної зумовлені включенням їх в єдине ціле з першою частиною).

Другою характерною ознакою складносурядних речень є те, що їх компо-ненти — предикативні одиниці — поєднуються між собою сполучниками суряд-ності, які завжди перебувають між предикативними одиницями, не належачи жодній із них, а тільки всьому складносурядному реченню в цілому. У цьому лег-ко переко-натися, помінявши місцями предикативні частини цих речень. Напри-клад: За вітряком небо стало жовтогаряче, і збитий на вулиці порох був роже-вий (П. П.) — Збитий на вулиці порох був рожевий, і за вітряком небо стало жов-тогаряче; Дзве­ніли жайворонки, і степ тремтів сонячно (А. Г.) — Степ тремтів сонячно, і дзвеніли жайворонки. Цим складносурядні речення різко відрізняються від складнопідрядних, в яких сполучник чи сполучне слово, що ними поєднують-ся предикативні одиниці, належать тільки підрядній частині, а при зміні порядку струк­турних частин сполучник чи сполучне слово переміщується разом із під-рядною частиною: Я не втечу, коли самі не догадає­тесь вигнати (М. С.) — Коли самі не догадаєтесь вигнати, я не втечу; Я, коли самі не догадаєтесь вигнати, не втечу.

Іще однією структурною ознакою складносурядного речен­ня є те, що жоден з його компонентів (предикативних одиниць) ніколи не може перебувати в сере-дині іншого компонента (пре­дикативної одиниці), у той час як підрядна частина складнопід­рядного речення може розміщуватися і в середині головної: Василь згадав про ті верби, під котрими він колись гуляв, і по­тягся на музики (І. Н.-Л.).

 

Засоби поєднання предикативних частин складносурядних речень

 

Найважливішими засобами поєднання предикативних оди­ниць в одне ціле у складносурядному реченні є інтонація та спо­лучники.

Особливо важливу роль інтонація відіграє в усному мовлен­ні. Саме вона вказує на початок і кінець речення, допомагає в поділі тексту на предикативні одиниці й синтагми, дає змогу зосередити увагу на найважливішому у змісті складного речен­ня. Інтонація складається з мелодики, інтенсивності звучання, темпу мовлення, пауз. Кожен з цих елементів має свою функ­цію, але ці функції можуть і пе-реплітатись між собою. Так, більш важливе може виділятися як па-узами, так і темпом мов­лення й інтенсивністю звучання.

Інтонація складносурядного речення може бути перелічу­вальною, протис-тавно-зіставною, традиційною, розділовою, причому кожна з них характеризу-ється певною специфікою. Так, перелічувальна інтонація має однаковий інто-наційний малюнок у всіх предикативних одиницях — частинах складно­сурядного речення, за винятком останньої, яка виголошується з пониженням тону, що вказує на кінець речення: Минає день, і світ згасне, і найсвітліший промінь згас (М. Р.). Особливістю протиставно-зіставноїінтонації є її протилежний для окре­мих час-тин, але симетричний для всього складного речення ха­рактер, який виявляється, зокрема, у тому, що перша предика­тивна частина має висхідний рух тону, а дру- га — спадний, при­чому логічно наголошені слова обох компонентів таких речень вимовляються голосом більшої інтенсивності, ніж при перелічу­вальній інтонації, а пауза між предикативними частинами є довшою: Поїзд прибув на станцію зара-ні опівдні, але по розгаслій дорозі іти було важко (А. Г.). Градаційнаінтона-ція, оформ­люючи складносурядне речення, диференційовано підкреслює чи ви-діляє зміст різних предикативних одиниць поступовим наростанням частоти ос-новного тону, інтенсивності звучання і сили логічно наголошених слів або пос-туповим послаблен­ням цих ознак залежно від потреби змісту і граматичної будо­ви: Любий командир, відзначений Ясногорською, не тільки не ви­кликав у Маковея неприязні, а навпаки, після свого успіху він ще більше виріс в очах телефоніста (О. Г.). Розділова ж інтонація характеризується енергійнішим рухом основного тону в окре­мих предикативних одиницях і довшими паузами між ними: Або не сокіл я, або спалила мені неволя крила (Л. У.).

Отже, складносурядне речення має свої інтонаційні особли­вості, але пов’я-зати окремі різновиди інтонації з конкретними типами складносурядних речень не можна, оскільки те саме речення може інтонуватися по-різному. До того ж пре-дикативні одиниці складносурядних речень здебільшого поєднуються не тільки за допомогою інтонації (вона відіграє вирішальну роль лише в безсполучникових складних реченнях), а й за допомо­гою інших засобів.

До найважливіших засобів поєднання предикативних оди­ниць в одне ціле в межах складносурядного речення належать також сполучники сурядності,серед яких, як відомо, виокрем­люються єднальні, протиставні й розділові, хоч серед перших розрізняються ще й окремі підрізновиди — приєднувальні, пояснюваль-но-приєднувальні. Роль сполучників сурядності в організації складносурядних речень настільки значна, що кла­сифікація цих сполучників зазвичай береться за основу класи­фікації самих складносурядних речень, адже сполучники суряд­ності є засобом не тільки поєднання в одне ціле їх предикатив­них одиниць, а й виявлен-ня взаємовідношень між ними в склад­носурядному реченні.

Важливу роль у вираженні взаємозв’язку між предикатив­ними одиницями відіграє співвідношення видових, часових і способових форм дієслів-присудків усіх компонентів складно­сурядного речення, які відповідним чином скоординова-ні. Так, одночасність дій усіх предикативних частин складносурядно­го речення виражається однаковими часовими формами недоконаного виду (теперішнього, майбутнього, минулого): Дніпро спокійно шумить і реве, і хвиля берег миє, і мла стоїть стіною від землі до неба глухого, беззоряного (О. Довж.); О, недаремно, ні, в степах гули гармати, І ллялась наша кров, і падали брати (В. Сос). Різні часові форми в різних предикативних частинах складносурядного речення трапляються лише у випадках, коли одна з них виступає у значенні іншої: То комиш упаде в око, то дим тріпоче (замість затріпоче) в повітрі (М. К.). Якщо дія однієї з пре-дикативних частин складносурядного речення збігається в часі з дією іншої час-тини лише частково, то триваліша дія виражається дієсловом недоконаного виду, а коротша — до­конаного: Тепер Дядько Яків не ховає своїх вузькуватих очей, і в матері прокинулась надія (М. С). Якщо потрібно висловити думку, в якій дії від-буваються у певній послідовності, тобто одна з них передує в часі іншій, то діє-слова-присудки предика­тивних одиниць складносурядного речення виражаються най­різноманітнішими співвідношеннями форм виду й часу: В лісах йому зайшло сонце, і починали виходити зорі (М. С.) — минулий час, доконаний вид — мину-лий час, недоконаний вид. У кон­струкціях з передумовно-результативним відно-шенням присуд­ки різних предикативних частин виражаються різними форма­ми виду, часу і способу: Промчала та буря-негода палко наді мною. Але не зломила мене, до землі не прибила. Я гордо чоло підвела, І очі, омиті сльозами, тепер про-глядають ясніше, І в серці моїм переможнії співи лунають (Л. У.) — минулий час, докона­ний вид — минулий час, доконаний вид — минулий час, доко­наний вид — теперішній час — теперішній час; Будемо ж гідні себе і вчителів, а для цього будьмо собою (О. Корн.) — май­бутній час, доконаний вид — наказовий спосіб.

Зв’язок між предикативними одиницями складносурядного речення може здійснюватися і за допомогою займенників,які, замінюючи іменник попередньої час-тини у наступній, тим са­мим вказують на зв'язок між предикативними части-нами, а саме лексичне значення таких займенників розкривається іменни­ком по-передньої предикативної частини: Рядок за рядком, пое­ма за поемою народжува-лися в заповітній книжечці, і ожила в ній жахлива правда кріпацтва (3. Т.). При цьому займенник на­ступної частини в таких випадках узгоджується в роді і числі з іменником попередньої, внаслідок чого здійснюється не тільки лексичний, а й граматичний зв’язок між предикативними части­нами складносурядного речення.

Взаємозв’язок між предикативними одиницями складно­сурядного речення може здійснюватися також за допомогою спільних членів речення.Таким спільним членом у різних пре­дикативних частинах може виступати присудок: Земля не може житибез сонця, а людина без щастя (М. С); Від малих дітей болитьголова, а від великих серце (Н. тв.). У наведених ре­ченнях виділені слова є спільними присудками для обох преди­кативних частин. Спільні члени речення, з одного боку, роб­лять мову лаконічнішою, а з іншого — є засобами лексичного і граматичного зв’язку між предикативними частинами складносуряд-ного речення. У ролі спільних членів предикативних одиниць складносурядних речень можуть виступати й різні де­термінанти — вільні словоформи, що звичайно стоять на почат­ку речення і здійснюють граматичний зв’язок з усією наступ­ною предикативною частиною, поширюючи її. Ними, зокре­ма, можуть бути детерміну-ючі додатки й обставини: Під кан­чуком стогнали села і давні гнулися міста

(М. Р.); Бувало, літом і зимою Музика тне й вино рікою Гостей неситих налива (Т. Ш.), а також вставні слова і звертання: Мабуть, батько ще дужче посивів і мати ще більше зігнулася (О. Г.); Ти смієшся, а я плачу, великий мій друже

(Т. Ш.).

Важливу роль в організації складносурядного речення ві­діграє порядок пре-дикативних одиниць, який може бути віднос­но вільним і сталим, незмінним. Вільний порядок предикатив­них одиниць складносурядного речення спостері-гається тоді, коли дії всіх його складових частин відбуваються паралельно, одно-часно: Дівчина троянди поливала, Кудись котилась хмар навала, І сміялась осінь за вікном (В. Сос); А вечір палить вікна незнайомі, А синя хмара жаром пройня-лася, А синій ліс просвічує огнем, А вітер віти клонить і співає (М. Р.); Ні струна не задзве­нить, ні пісні не зазвучать (Ю. Ф.), або чергуються, змінюючи одна од-ну: Чи в крові гарячка грає, чи війна лютує в місті (Л. У.); То комиш упаде в око, то дим, як чорний кудлатий змій, тріпоче в повітрі (М. К.).

Переважна більшість складносурядних речень має сталий, незмінний поря-док предикативних одиниць, що зумовлюється їх змістом, значенням і граматич-ною будовою. Зокрема, сталий, незмінний порядок структурних частин складно-сурядного ре­чення може вказувати на логічну послідовність розвитку дій у різних його предикативних частинах. Порушення послідовності предикативних одиниць у таких реченнях призвело б до руйну­вання причинних зв'язків і порушення логіч-ного викладу дум­ки: Найменший шелест або стук і моє серце завмирає (М.К.); І розійдуться тумани, І на світі буде ясно (П. Т.). Незмінною є послідовність ком-понентів складносурядного речення, які вка­зують на поступове розгортання дій у часі й починаються спеці­альними порядковими словами спочатку, потім і нареш-ті (накінець) або у випадках, коли дії нумеруються, — один, другий; по-перше, по-друге та ін.: Один став по той бік Дніпра, а дру­гий по цей (Н. тв.), а також коли іменник першої частини у наступній замінюється займенником: Поплив човен в синє мо­ре, а воно заграло (Т. Ш.). З інших випадків сталого, незмінно­го порядку предикативних одиниць у складносурядному ре­ченні слід назвати такий, коли на другому місці (у постпозиції) завжди стоїть компонент, що вказує на швидку змі-ну подій: Мов скажений на менших гукає І ті в землю; він до дрібних І ті пропадають (Т. Ш.), а на першому — компонент, який потребує розкриття змісту в наступному: Юрій Іванович відра­зу почав комизитися: і я, мовляв, ще занадто молодий письмен­ник (Ю. С).

Підсумовуючи огляд засобів поєднання предикативних одиниць у складносу-рядному реченні, зазначимо, що в українській мові використовуються такі з них:

1) інтонація;

2) сполучники суряд­ності;

3) співвідношення видових, часових і способових форм дієслів-присудків у

поєднуваних предикативних одиницях;

4) за­йменники в наступній частині, що замінюють іменники попе­редньої;

5) спільні члени речення і взагалі спільні слова для обох предикативних

одиниць, поєднуваних у складносурядному ре­ченні;

6) порядок поєднуваних предикативних одиниць.

У кожному складносурядному реченні наявні щонайменше два засоби вза-ємозв’язку між предикативними одиницями — сполуч­ники сурядності та інтона-ція, які є найголовнішими. Проте найча­стіше між предикативними одиницями складносурядних речень існує водночас не два, а кілька засобів взаємозв’язку, за допо­могою яких вони пов’язуються в єдине семантичне, граматич­не й інтонацій-не ціле.

 

КЛАСИФІКАЦІЯ СКЛАДНОСУРЯДНИХ РЕЧЕНЬ

 

Складносурядні речення з єднальними сполучниками

 

До єднальних сполучників у сучасній українській літера­турній мові нале-жать і (й), та, та й, ні... ні, як... так. У складно­сурядних реченнях з цими сполуч-никами виражаються єднальні відношення. Це дуже широке граматичне значення містить у собі як власне єднальні, так і єднально-перелічувальні, єдналь­но-поши-рювальні та єднально-наслідкові чи причинно-наслідкові відношення.

Власне єднальнівідношення полягають у вираженні одно­часності двох або кількох дій, явищ, подій. У складносурядних реченнях цього різновиду викорис-товуються сполучники і (й), та (у значенні і), а (у значенні і). Сама ж одночас-ність пере­дається за допомогою присудків, виражених дієсловами тепе­рішнього, майбутнього та минулого часу недоконаного виду: Вже червоніють помідори Іходить осінь по траві (М. Р.); По­чорнілі сніги зустрічатимуть знову весну, Івологі вітри обмива­тимуть коси березам (Л. П.); Та тільки серце не кричало, Та тільки кроку не стачало, Татільки сили не було (А. М.); А тем­на ніч узори сині пише, А гості веселяться, А чарки круг столу ходять, А Густав меткий нові до жартів прикладає жар­ти (М. Р.). Власне єднальні відношення виявляються та-кож у вираженні послідовності дій або станів за допомогою сполуч­ників і, а, а потім, а там, а також порядком частин склад­носурядного речення та формами минулого часу доконаного виду дієслів-присудків: Сонце зайшло, і надворі почало вже темніти (І. Н.-Л.); Наполохані гуси, ґелґочучи, розлетілися по всій вулиці, а Васько вбіг до себе у двір (П. П.); У нас тепер вишні та черешні цвітуть, а далі й мак красуватиметься (М. В.).

Єднально-перелічувальнівідношення виражаються за допо­могою інтона-ції та повторюваних сполучників і... і, ні... ні, ані... ані. Наприклад: Пройшла гро-за, і ніч промчала, І знову день шу­мить кругом (В. Сос); І зашумує наша нива, І знову виросте наш дім, Іпам’ятника бронза сива Засяє золотом новим (М. Р.); Не загримів ні грім у хмарах, ні зловісні блискавки не розкраяли неба врочистим спа-лахом, ні бурі не повивертали з корінням могутніх дубів (О. Довж.); Але ні мармур не пом’якшився од дотику пал­ких ентузіастів, ані вони не збагатили свого досвіду якимись особ­ливими скарбами (М. Р.); Ані до його заговорити, ані його спита­ти (М. В.). Єднальні повторювані сполучники ні... ні, ані... ані, що містять у собі та-кож заперечення, виражають не тільки єднально-перелічувальні відношення, а й надають усій синтак­сичній конструкції заперечного значення.

Близькими як до власне єднальних, так і до перелічуваль­них є сурядні від-ношення, що оформлюються парними сполуч­никами не тільки (не лише)... а й, не тільки (не лише)... але й, перша частина яких (не тільки, не лише) міститься в пер-шій предикативній частині складносурядного речення, а друга — у другій: Не тільки тужна пісня лилася із змученої душі матері, а й пропікали сльози гарячі сліди на її обличчі (Г. Т.); І потроху не тільки гості повечеряли, але й ми коло них (Ю. Я.); Не тільки жайворонки нас, Мене й товаришів, вітали, Але й гречки в той самий час Рожевим гомоном співали (М. Р.).

Єднально-поширювальнівідношення виражаються за допо­могою сполуч-ників і, та, причому в єднальних складнопідряд­них реченнях цього різновиду друга частина поширює першу, у зв’язку з чим у ній зазвичай наявні анафоричні (вказівні, пред­метно-особові) займенники, що вказують на якість предмета, особи, ознаки тощо, про які йдеться у першій частині речення, або на весь його зміст: Весела душа моя, і світ мені милий, і таке в світі гарне все, таке красне (М. В.); Ваші рожі привезла я додому, і вони завмирають на моїм столі (О. Коб.); Хтось шарп­нув за двері, івони розчинилися навстіж: (Ю. 3.).

Єднально-наслідковічи причинно-наслідковівідношення виражаються за допомогою єднальних сполучників і, то, і то­му, а тому то, а також порядку пре-дикативних одиниць, якого не можна змінити, й інтонації: Добре знали в Кринич-ках опішнянський посуд, і зараз не одна з дівчат потайки зітхнула на ходу, милу-ючись ним (О. Г.); Нога натискує на ліву педаль, і літак за­вертає круто ліворуч (О. Ільч.); За те пан прогнав його з двору, і тепер Ґудзь вештається без служби (М. К.); Це його перший відкритий урок, і тому він довго не спав (М. С.); Дай та-кому волю, то він тобі назавтра колгосп організує (О. Г.).

 

Складносурядні речення з приєднувальними сполучниками

 

Складносурядні речення з приєднувальними сполучниками тісно приля-гають до щойно розглянутих. У реченнях цього різновиду приєднувальні зв’язки виражаються за допомогою сполучників та й, ще й, також, причому, при тому та сполу­ченням при цьому.

Предикативні частини складносурядних речень з приєд­нувальними сполуч-никами нерівноправні. Зміст приєднуваної частини такого речення, яка завжди стоїть у постпозиції, до­повнює ту думку, яка висловлена у попередній, першій пре­дикативній частині, або становить висновок з неї чи оцінку ска­заного в ній: Вона настирливо з тобою говорила, Та й їй далась нелегко та розмова (Л. У.); Ім'я співака знають у всіх куточках нашої Батьківщини, та й за кордоном ба-гато людей зачаровані українською піснею (О. Б.); Ще в гімназії Борис займав вид-не місце серед товаришів, та й учителі дивились на нього як на головну оздобу закладу (І. Ф.). Складносурядні речення з приєднуваль­ними зв’язками вимовля-ються так: інтонація в кінці першої частини знижується, а перед другою робиться пауза.

У ролі приєднувальних вживаються також сполучники і, та, а. Щодо спо-лучника і в ролі приєднувального слід зауважити, що він у таких випадках вис-тупає у поєднанні з вказівним за­йменником це в різних його формах, починаючи другу частину складносурядного речення і виражаючи при цьому приєдну­вальний зв’язок з означальним відтінком: Знову дзвеніли, брині­ли, сурмили комарі, допіка-ли, дошкуляли, діймали, жерли, гризли ар'єргард десантного флоту, і це означало, що не забариться й ранок (Ю. Я.). Сполучники а, та можуть виражати приєдну­вально-протиставні відношення: Не встигнеш надивитися на сонце, а вже вечірня зоря темніє тобі в постарілих очах (М. С); В озерах купаються хмари, а ріки пли-вуть в берегах, мов пото­ки музики (Л. П.); Люблю весну, та хто її не любить на цій чу­десній, радісній землі (В. Сос.).

 

Складносурядні речення з пояснювально-приєднувальними сполучниками

 

Своєрідну групу становлять складносурядні речення, в яких друга предика-тивна частина приєднується до першої поясню­вально-приєднувальними сполуч-никами тобто, себто, а саме, як-от.

Складносурядні речення з пояснювально-приєднувальними сполучниками вживаються порівняно рідко, до того ж сфера їх використання обмежена переваж-но науковим та публіцистич­ним стилями мовлення, хоча можуть траплятися і в белетристи­ці. У цих реченнях мовець за допомогою другої предикативної частини уточнює, розкриває зміст першої, у зв'язку з чим для обох предикативних частин таких речень властивий семантич­ний паралелізм, що зумовлює віднесення таких речень до гру­пи складносурядних, хоча пояснювальні сполучники вказують на залежний характер другої предикативної частини: Задуми оповідань виникали, як правило, під час поїздок, під час зустрічі з людьми, тобто джерелом цих задумів було саме життя (І. С); пор. також приклади з художньої літератури: Ця баба з ґанджою, як-отбувають з ґанджою коні, або корови (І. Н.-Л.); Ми спали, тобтосестра спала, а я лежав з відкритими очима і ду­мав (В. Кор.). Ці речення також своєрідно інтонуються, зокре­ма, у кінці першої предикативної частини перед сполучником спостерігається значне пониження голосу і пауза.

 

Складносурядні речення з протиставними сполучниками

 

Предикативні частини цих складносурядних речень поєдну­ються в одне ціле за допомогою протиставних сполучників а, але, та (у значенні але), проте, однак, зате, так, а також скла­деними сполучниками не тільки... а й, не лише... але й.

Усі складносурядні речення з протиставними сполучника­ми мають своєрід-ну структуру: вони можуть бути лише двочлен­ними, двокомпонентними, тобто складатися тільки з двох пре­дикативних одиниць. З погляду граматичної семан-тики склад­носурядні речення з протиставними сполучниками характе­ризуються тим, що в них виражені протиставні відношення, тобто вказується на протистав-лення подій, про які йдеться в кожній предикативній частині, на їх відмінність чи невідпо­відність.

За особливостями будови й основним граматичним значен­ням усі склад-носурядні речення з протиставними сполучника­ми поділяються на дві групи:

1) протиставні;

2) зіставні.

У про­тиставнихскладносурядних реченнях виражаються різні види власне протиставних відношень, зокрема протиставно-обмежу­вальні, протиставно-ком-пенсувальні тощо, які ґрунтуються на протиставленні подій, про які йдеться в різних предикативних частинах речень цього різновиду. Предикативні частини цих речень поєднуються за допомогою сполучників а, але, та (у значенні але), однак, проте, зате, так: Літа ніколи не поверта­ються до людини, а людина зав-жди повертається до своїх літ (М. С); Далеко ще до світла, а вже батько бу-дить вставати (М. К.); Війна скінчилася, але в душі вона вирувала (О. Г.) Самій не трудно збитися з путі, Та трудно з неї збитись у гурті (Л. У.); Сивоусий грек та молодий наймит-дангалак, стрункий, довгоно­гий, вибилися з сил, налягали на весла, однакїм не вдалося розігна­ти човен на береговий пісок (М. К.); За річкою, в районі дамби, вдарила батарея якось по-весняному лунко, голосно і зовсім не страшно, протеГуменний здригнувся (О. Г.); Все це, здавалось, було готове в мене в дорогу, протеднів на три ще вистачило біганини... (С. В.); На гору досту-питися нелегко, зате з гори зручніше боронитись (Л. У.); Прохожі стрічалися рідко, зате під ворітьми, на лавах, сиділи рядами, як горобці на плоті, веселі го-мінкі румуни (М. К.); А мати хоче научати, так соловейко не дає (Т. Ш.).

Іноді в складносурядних реченнях для вираження протистав­них відношень використовується спарений сполучник але зате: Сіл і присілків більше, хат по селах більше, але зате по хатах убожество більше і нужда більша (І. Ф.); Чобо-ти та армійська ватянка стали одягом цілого народу, але зате які багаті ми з вами у чомусь незмірно важливішому (О. Г.). У таких випадках складносурядні речення мають не тільки обмежувальне значен­ня, а й набувають відтінку компен-сації, як у реченнях з одним сполучником зате. Власне протиставні відношення можуть ус­кладнюватися також відтінком допустовості: Тебе зачинили за грати, атвоє слово ходить по світу (М. К.). У зіставних склад­носурядних реченнях, у яких зіставляється зміст обох предика­тивних частин, зіставні відношення пере-даються за допомогою сполучників а, не тільки... а й, не лише... а й, не тільки... але й, не лише... але й. Зміст обох предикативних частин складносу­рядного ре-чення у таких випадках взаємно доповнюється: Па­лали в гущавині квіти гранати, А в серці мойому палали пісні (Л. У.); Прийшли злидні до злиднів, а з них виросла біда (М. К.); Не тільки той поет, що засіває віршами папір, але той, що має в душі радощі й тривогу хліба, радощі й тривогу людини (М. С); Та не тільки зга-дані у цьому вірші романи «Бур’ян», «Мати», «Артем Гармаш», а й інші твори Андрія Васильовича Головка стали улюбленими для читачів (К. X.).

Як уже зазначалося, складносурядні речення останнього типу (зі сполучни-ками не тільки... але й та ін.) за своїм значенням близькі до складносурядних ре-чень з єднальними сполучниками, що виражають єднально-перелічувальні відно-шення.

 

Складносурядні речення з розділовими сполучниками

У складносурядних реченнях, предикативні частини яких по­єднані розділо-вими сполучниками або, чи, а чи, чи... чи, то... то, чи то... чи то, не то... не то, виражаються розділові відно­шення несумісності, взаємовиключення, а також відношення чергування. Залежно від цих відношень їх поділяють на два різнови-ди:

1) речення взаємовиключення;

2) речення чер­гування.

Складносурядні речення, що позначають несумісні, взаємовиключні дії або явища, зазвичай двочленні, двокомпонентні, хоча серед них, зокрема речень з повторюваними спо­лучниками, зустрічаються й багатокомпонентні. Предикатив­ні частини таких речень поєднуються за допомогою сполуч­ників або, чи, а чи, або... або, чи... чи, а також чи то... чи то: Хіба що-небудь трісне і в ту ж мить затих-не, або зірветься запізніла рибка і, різко відсахнувшись від човна, щезне в сутін-ках (Г. Т.); Не раз, як тільки лист од вітру зашумить, Чи блиснуть проти сонця ярі квіти, Вона зненацька в думці забринить (М. Р.); Чи така вже нас родила ма-ти, Чи до серця вам вкотився грім (А. М.); Так зараз і нашле: або свиня бублики похвата, або со­бака олію вип’є, або п’яний поточиться і коробку переверне...

(Г. К.-О.); Так завжди: чи в піснях забути хочу муку, Чи хто мені стискає дружню руку, Чилюбая розмова з ким ведеться, Чи поцілунок на устах озветься (Л. У.); Чи то мені здається, чи то справді свист тихне (М. К.); Чи то в житті не бачили її, Чи то забули наші менестрелі (А. М.). Як видно з прикладів, роз­ділові сполучники чи... чи, або... або можуть повторюватися не два, а три і більше разів. У таких випадках на значення несу­місності нашаровуються значення чергу-вання: Це абомісяць вирина з облака, або вільний вітер пронесеться лукою, абомороз ударить (М. В.).

У складносурядних реченнях з розділовими сполучниками другого різнови-ду, в яких події, про які йдеться в їх предика­тивних частинах, існують у різних ча-сових планах, тобто чер­гуються, або якщо треба вказати на послідовну зміну цих подій, широко використовується повторюваний сполучник то... то, який може повторюватися і кілька разів: То шумів зелений лист, то в вікні мінився злотом ряст весняний, то золотим дощем ли­лись пісні (Л. У.); То іволга у пісні їх дзве-нить, То хлопчик, друзів кличучи, свистить, То соловейко розсипає трелі, Токо-лесо не­мазане скрипить (М. Р.); То заблищить у небі яскраво одинока зірка, то засвітяться контури сизуватої хмари (А. Ш.). Своєрід­ну роль виконують повто-рювані сполучники не то... не то, чи то... чи то, які, виражаючи семантичні від-ношення чергуван­ня, послідовності між предикативними частинами складного речення, мають значення непевності, сумніву, вагання у тому, що з перелічених тверджень є справжнім, а що ні; до цього ж додається ще й відтінок питальності. Наприклад: Не то осінні води шуміли, збігаючи в Дунай, не то вітер бився в за-ломах про­валля (М. К.); Не то блискавки пронизували небо, не то спалахи елек-трозварки освітлювали обрій (А. Ш.); Чи то праця задавила молодую силу, Чи то нудьга невсипуща його з ніг звалила (Т. Ш.); Чи то настане нічка темна, Чи то веселий день шумить (Л. Г.); Чи то снилось мені, чи то справді було Наді мною ялини зеле­не крило (М. Н.).

 

СКЛАДНОПІДРЯДНЕ РЕЧЕННЯ

 

Загальні поняття про складнопідрядне речення

 

Складне речення, що складається з двох або більше преди­кативних оди-ниць, поєднаних в єдине семантичне й граматичне ціле підрядним зв’язком за до-помогою сполучників підрядності чи сполучних слів та інших граматичних засо-бів, називається складнопідрядним.

Предикативні частини складнопідрядного речення синтак­сично нерівно-правні: одна з них підпорядкована іншій. Отже, частина складнопідрядного ре-чення, що перебуває в синтак­сичній залежності від іншої, головної частини, нази-вається підрядною.Частина складнопідрядного речення, якій підпоряд­кована під-рядна частина, називається головною.

Залежність підрядної частини від головної у складнопідряд­ному реченні мислиться як поняття синтаксичне. У семантич­ному значеннєвому відношенні обидві частини складнопідряд­ного речення бувають рівноцінні, однак нерідко са-ме підрядна частина передає основний зміст усього складнопідрядного ре­чення. Так, у реченнях Не диво, коли в сорок літ прийшлось поси­віти (її. М.); І важко було зрозуміти, чи жартує вона, чи гово­рить всерйоз (О. Г.); Навіть чути, як пливе в далечінь невтомна земля (М. С.) їхні головні частини (Не дивно, І важко було зро­зуміти, Навіть чути) не розкривають значення вислову; нав­паки, пред-метний зміст кожного з наведених складнопідрядних речень міститься саме в їх підрядних частинах, які, наповню­ючи головні частини реальним змістом, надають кожному з них певної семантичної завершеності. Головна частина складнопід­рядного речення не завжди є самостійною і з погляду струк­турного, що нормаль-но виявляється в її неповноті, у наявності вказівного слова, що потребує розкрит-тя, пояснення, особли­вої форми присудка тощо: Писав щось, чого ніколи не повин-но побачить стороннє око, тільки для себе (М. К.). Отже, предика­тивні частини складнопідрядного речення перебувають у тіс­ному взаємозв’язку, лише разом становлячи семантичне і струк­турне ціле.

Складнопідрядні речення дуже різноманітні за своєю будо­вою. В одних з них підрядна частина відноситься до окремого слова головної частини (іменника, дієслова тощо) як до лексико-морфологічної одиниці, в інших — до головної час-тини в цілому як до предикативної одиниці; в одних підрядні частини приєдну-ються до головних за допомогою сполучників, в інших — за допомогою сполуч-них слів, які, однак, в обох випадках завжди супроводжують ці підрядні частини, будучи їх невід’ємними елементами; в одних складнопідрядних реченнях наявні співвідносні, вказівні слова як необхідні складники го­ловної частини, в інших во-ни відсутні; в одних реченнях місце підрядної частини щодо головної відносно вільне, в інших — стале, фіксоване; в одних реченнях співвідношення видо-часо-вих і способових форм дієслів-присудків головної й підрядної частин обмежені, в інших — відносно вільні. Таке розмаїття структури складнопідрядних речень значно ускладнює їх кла­сифікацію.

 

Основні засоби організації складнопідрядного речення

 

Основними засобами зв’язку між предикативними части­нами складнопід-рядних речень, крім інтонації, є:

1) сполуч­ники підрядності;

2) сполучні слова;

3) співвідносні (вказівні) слова.

Сполучники підрядності,належачи до основних засобів зв’з­ку підрядної частини з головною, містяться у підрядній час­тині складнопідрядного речення, не будучи, проте, її членами. Виконуючи суто службову функцію, вони є лише засо-бом зв'яз­ку її з головною. Службовий характер цих сполучників вияв­ляється та-кож у тому, що вони не можуть бути виділені за до­помогою логічного наголосу, а односкладові сполучники висту­пають як проклітики, тобто у вимові зливаються з наступним словом: Ой, не крийся, природо, не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі (П. Т.). Проте з погляду семантичного між сполучника­ми підрядності все-таки є істотна відмінність. Одні з них точно й однозначно вказують своїм лек-сичним значенням на відно­шення, які виражаються у складнопідрядних реченнях, у зв’яз­ку з чим вони дістали назву семантичних: Видно, що було вже пізно, бо ніде по хатах не світилось (П. М.); Якби ви з нами подру­жились, Багато б дечому нав-чились (Т. Ш.). У першому з наве­дених речень сполучник бо вказує на причинні відношення, а в другому сполучник якби — на умовні. Інші сполучники підряд­ності, будучи полісемантичними, не вказують однозначно на певний вид відно-шень, не мають точно визначеного значення і виражають лише залежність однієї предикативної частини від іншої, а отже, можуть вживатися в різних за значенням склад­нопідрядних реченнях. Такі сполучники називають ще асемантичними, функціональними.До них, наприклад, належать спо­лучники: що, який може вис-тупати як у складнопідрядних реченнях з’ясувальних, так і означальних, тобто в присубстантивно-атрибутивних, займенниково-співвідносних; як, що вживається в з’ясувальних, порівняльних та в деяких інших складно­підрядних реченнях. Пор., наприклад, речення, в яких підряд­на частина, залишаючись незмінною, приєдну-ється до різних головних частин за допомогою того самого сполучника як: Я не помітив, як кімната спорожніла (з’ясувальне); Я прийшов після того, яккімната спорожніла (часове); Не встиг я прийти, яккімната спорожніла (часове).

Сполучні слова — це переважно відносні займенники і при­слівники зай-менникового походження на зразок який, чий, кот­рий, хто, що; як, де, куди, звід-ки, чому та ін. На відміну від спо­лучників вони не лише пов’язують підрядну час-тину складно­підрядного речення з головною, а й є одним із членів підрядної час-тини. Як і будь-який інший член речення, сполучні слова затримують на собі на-голос, а односкладні сполучні слова що, хто, як виділяються ще й логічним наго-лосом, щоб не сплута­ти їх з омонімічними сполучниками.

Співвідносні, або вказівні, слова, на відміну від сполучників і сполучних слів містяться в головній частині складнопідрядно­го речення. Вони формально за-вершують головну частину, посідають місце необхідного за семантикою члена ре-чення, проте, не будучи у повному розумінні повнозначними, не ви­ражають само-го значення, а лише сигналізують про те, що воно буде виражене в наступній, під-рядній частині. Отже, співвід­носні слова є немовби представниками і посередни-ками підряд­ної частини в головній. Уже сама наявність у головній частині співвід-носного слова позбавляє її семантичної завершеності, незалежності, примушує че-кати продовження — відповід­ної підрядної частини, яка й розкриває конкретне значення цього співвідносного слова: Я той, що греблі рвав (П. В.). У цьому ре-ченні значення співвідносного слова той, що міс­титься в головній частині, роз-кривається підрядною части­ною.

У ролі співвідносних слів зазвичай виступають вказівні займенники або прислівники займенникового походження той, такий, там, туди, тоді, так та ін. Значно рідше в ро­лі співвідносних слів можуть виступати також займенники та займенникові прислівники інших розрядів: ніхто, ніщо, хтось, щось, кожний, всякий, все, всі; скрізь, всюди, завжди, десь та ін.

Важливим елементом побудови складнопідрядного речен­ня є порядок роз-міщення його предикативних частин. В одних складнопідрядних реченнях підряд-на частина завжди стоїть у постпозиції, тобто після головної частини або після слова, до якого вона відноситься (складнопідрядні речення причини, займеннико-во-співвідносні, присубстантивно-атрибутивні й уза­галі означальні), в інших вона може стояти як після головної частини, так і перед нею (складнопідрядні речення часу, мети, місця), ще в інших — у середині головної частини (присубстан­тивно-атрибутивні, означальні, умовні, порівняльні). Пор., на­приклад: Поет не боїться від ворога смерті, бо вільная пісня не може умерти(Л. У.); Весело летіло полу-м’я під казанами, як лизало язиком бантину(І. Н.-Л.);Поки встало сонце, усе вже було готове (П. М.);1 коли вони стали на вершечку, з прибереж­них скель знявся табун морських птахів (М. К.); Потреба кра­си, що жила в душі Антона,викликала в ньому потребу шукати її (М. К.); Під наметом кучерявої ялини, що росла посередині га­лявини,тіні зійшлись і змішались (С. В.); Вечори в роті, якщо солдати не йшли рити траншеї й тягти шпали,проходили в дов­гих роз-мовах (О.Г.).

Важливу роль в організації складнопідрядних речень відіграє також спів-відношення видо-часових і способових форм дієслів-присудків їх головної і під-рядної частин. Від цих спів­відношень у багатьох випадках залежать ті чи ті зна-чення під­рядних частин складнопідрядних речень, проте в різних речен­нях роль їх не однакова, що буде видно з аналізу конкретних різновидів складнопідрядних речень. Зазначимо, що співвідно­шення видо-часових і способових форм дієслів-присудків зде­більшого відносно вільне лише в реченнях з підрядною части­ною, яка відноситься до окремого слова чи словосполучення головної частини, бо основні значення речення того чи того різновиду від нього не залежать. Пор., на-приклад, речення, в яких підрядна частина залишається незмінною, у той час як у головній частині можливі зміни і видо-часових, і способових форм дієслова-при-судка: Я написав товаришеві, якого давно не бачив; Я пишу товаришеві, якого давно не бачив; Я напишу това­ришеві, якого давно не бачив; Написав би товари-шеві, якого дав­но не бачив. У більшості складнопідрядних речень з підрядною частиною, що відноситься до всієї головної, співвідношення видо-часових і спо-собових форм дієслів-присудків зазвичай послідовно обмежені. До того ж ці об-меження пов’язані з гра­матичними значеннями речення того чи того різновиду. Так, у реченнях, що виражають часові відношення, спостерігається співвідно-шення часових форм. Наприклад, можна сказати: Коли вчитель заходить у клас, учні встають (теперішній час); Коли вчитель зайшов у клас, учні встали (мину-лий час); Коли вчитель зайде в клас, учні встануть (майбутній час), проте не можна сказати: Коли вчитель зайшов у клас, учні встануть (минулий час + май-бутній час). У складнопідрядних реченнях з підряд­ними умови, підрядна частина яких приєднується до головної за допомогою сполучника якби, значення підряд-ної частини залежить від співвідношення форм способу дієслів-присудків у го-ловній і підрядній частинах: Якби я була зіркою в небі, я б не знала ні туги, ні жа-лю (Л. У.); Якби не вийшов з хати чоловік, то не розійшлись би до світу (М. В.). У складнопідрядних ре­ченнях, що виражають причинно-наслідкові відношення, план причини, як правило, передує плану наслідку: Мабуть, тому що село коло річки близько, таке все свіже, зелене та яре (М. В.).У цьому реченні послідов-ність часових планів виражається співвідношенням теперішнього часу як у під-рядній частині, що йде першою, так і в головній.

Важливу роль в оформленні складнопідрядних речень, як і будь-якого ре-чення, відіграє, як уже зазначалося, інтонація. Вона об’єднує предикативні час-тини складнопідрядного речен­ня в одне інтонаційно завершене ціле, причому незалежно від того, з кількох предикативних одиниць складається складнопід-рядне речення, інтонація завершеності (кінця) властива лише останній його час-тині.

 

Принципи класифікації складнопідрядних речень

 

У вітчизняній синтаксичній традиції склалося три принципи класифікації складнопідрядних речень:

1) логіко-граматичний;

2) формально-граматичний;

3) структурно-семантичний.

Логіко-граматична класифікаціяскладнопідрядних речень грунтується на співвідповідності їх підрядних частин членам простого речення. Ця класифікація, вперше систематично ви­кладена ще Ф. І. Буслаєвим, зазнавши низки уточнень і модер­нізацій, дійшла до наших часів, знайшовши послідовне втілен­ня в сучасних наукових курсах українського синтаксису. За цим принципом серед складнопід-рядних речень розрізняють підрядні речення підметові, присудкові, додаткові, оз-начальні й обставинні, а в зв’язку з тим, що окремі конструкції складно­підрядних речень не можна співвіднести з жодним із членів ре­чення, деякі з них виокрем-люються за значенням, поповню­ючи в такий спосіб традиційну логіко-граматичну класифіка­цію складнопідрядних речень (наслідкові, супровідні й деякі інші). Го-ловним недоліком логіко-граматичної класифікації складнопідрядних речень є те, що вона не має під собою гра­матичної опори. В одних випадках підрядна частина складно­підрядних речень уподібнюється тому чи тому члену речення, в інших віднесення підрядної частини до певного різновиду здійснюється за змістом, за логічним питанням. Унаслідок та­кого підходу до однієї групи потрапляють речен-ня, різні за бу­довою і значенням, і, навпаки, близькі за будовою і значенням ре-чення опиняються в різних групах. Так, безсумнівно близькі і за будовою, і за значенням речення Мені почулося, що щось шарудить і Я почув, що щось шару-дить потрапляють у різні групи лише на тій підставі, що в першому з них під-рядна час­тина заступає підмет: Мені почулося шарудіння, а в другому — додаток: Я почув шарудіння.

Формально-граматична класифікаціяскладнопідрядних ре­чень спираєть-ся на засоби зв’язку їх підрядної й головної час­тин. Беручи за основу цю ознаку, розрізняють три типи цих речень:

1) складнопідрядні речення зі сполучниками (сполучни­кові);

2) складнопідрядні речення зі сполучними словами;

3) складнопідрядні речення з розділовою паузою (безсполуч­никові).

Така класифікація зводить аналіз складнопідрядних речень до аналізу спо-лучників чи сполучних слів, за допомогою яких поєднуються в одне ціле їх пре-дикативні частини, і зовсім не враховує інших структурних ознак. Однак сполуч-ники самі собою далеко не завжди визначають стосунки між предикатив­ними частинами складнопідрядних речень.

Останнім часом у синтаксичній літературі поширилася структурно-семан-тична класифікація,в основу якої покладено встановлення структурних і семан-тичних співвідношень між головною і підрядною частинами складнопідрядних речень. Ця класифікація знайшла відображення у нових посібниках для вищої школи, а у дещо спрощеному вигляді — й у шкільних підручниках.

З огляду на поширення цієї класифікації в сучасній синтак­сичній літературі, а також у шкільній практиці, далі зупинімося на ній докладніше. Крім того, в по-дальшому викладі матері­алу про складнопідрядне речення української мови вва-жаємо за доцільне дотримуватися саме цієї класифікації.

На нашу думку, структурно-семантична класифікація склад­нопідрядних ре-чень є найповнішою і всебічною, оскільки вона враховує:

1) до чого відноситься підрядна частина складнопід­рядного речення (до всієї головної чи тільки до окремого її сло­ва);

2) за допомогою яких формально-граматичних засобів вона приєднується до головної частини;

3) в яких семантичних (зна­ченнєвих) стосунках перебувають предикативні

частини склад­нопідрядного речення.

 

Структурно-семантичні типи складнопідрядних речень

За будовою складнопідрядні речення поділяються на два основні структур-но-семантичні типи:

1) речення нерозчленованої структури, або нерозчленовані, одночленні;

2) речення розчленованої структури, або розчленовані, двочленні.

Речення нерозчленованої структури — це такі складнопідрядні речення, підрядна частина яких відноситься до одного слова або словосполучення головної частини, причому зв’язок підрядної частини з головною в них здійснюється за до-помо­гою асемантичних, функціональних сполучників і співвіднос­них (вказівних) слів, які й пов’язують обидві предикативні час­тини такого речення в одне ціле. У складнопідрядних реченнях нерозчленованої структури підрядна частина відно-ситься до того слова чи словосполучення головної частини, яке потребує допов-нення, уточнення, розширення, конкретизації чи допускає пояснення з метою до-даткової характеристики. Крім того, го­ловна частина таких складнопідрядних ре-чень не може функ­ціонувати без підрядної, оскільки вона потребує уточнення, до-повнення, продовження, яке й знаходить у підрядній частині.

До складнопідрядних речень нерозчленованої структури на­лежать:

1) складнопідрядні речення з підрядними присубстантивно-атрибутивними,

чи просто присубстантивними, які нерідко називають означальними;

2) займенниково-співвідносні;

3) з’я­сувальні.

У шкільній практиці присубстантивно-атрибутивні і займенниково-співвід-носні складнопідрядні речення об'єднують в одну групу — означальні, розрізня-ючи, проте, серед них власне означальні (присубстантивно-атрибутивні) та зай-менниково-означальні (займенниково-співвідносні). У деяких посібниках як для вищої, так і для середньої школи серед складнопідрядних речень нерозчленованої структури також виокремлюються складнопідрядні речення способу дії та міри, ступеня, які, однак, можна розглядати як один з підрізновидів займенниково-спів-відносних.

Складнопідрядні речення розчленованої структури — це такі речення, підрядна частина яких належить до всієї головної час­тини в цілому і пов’язується з нею за допомогою семантичних сполучників, що виражають певні семантичні відношення. Підрядна частина таких складнопідрядних речень, стосуючись усієї головної частини в цілому, виражає певну обставину (часу, причини, умови, на-слідку, мети, місця тощо). В окремих ви­падках можливий зв'язок підрядної час-тини лише з одним сло­вом головної: 3 весною, коли розпочались справжні робо-ти, роз­мови ставали більш різнобарвні і розростались (М. К.). У цьому реченні підрядна частина коли розпочались справжні роботи сто­сується обставини часу головної частини з весною, семантич­ний сполучник зі значенням часу коли вказує на розчленовану структуру аналізованого складнопідрядного речення. У склад-нопідрядних реченнях розчленованої структури зв’язок між предикативними час-тинами не такий тісний, як у реченнях не­розчленованої структури: головна час-тина їх може існувати окремо, без підрядної, яка не є необхідним продовженням го­ловної. Частини складнопідрядних речень цього типу поєдну­ються в одне ціле за допомогою різних семантичних сполучни­ків — часових, причинних, умовних, допустових, наслідкових, порівняльних, зіставних тощо.

До складнопідрядних речень розчленованої структури на­лежать речення з підрядними обставинними — часу, умови, причини, мети, місця, наслідковими, допустовими, порівняль­ними, а також складнопідрядні речення з підрядними су-провід­ними. Обставинні підрядні частини, як і обставинні другорядні члени, вка-зують на різноманітні обставини, за яких відбуваєть­ся дія головної частини, вияв-ляється стан або ознака, несучи водночас додаткові значення чи відтінки. В се-мантичному відно­шенні вони значно повніші, ширші за відповідні їм обставини. Значення обставинних складнопідрядних речень відображено в їх назвах. Так, під-рядні частини складнопідрядних речень часу вказують на час дії головної части-ни, причини — на причину, яка викликала дію головної частини, умови — на умо-ву, за якої вона відбувається чи могла б відбутися, мети — на мету, з якою вона відбувається, місця — на місце дії тощо. Зрозуміло, що все це — узагальнені зна-чення згаданих різновидів, адже кожне кон­кретне речення має своє конкретне, вузьке граматичне значення, характер якого залежить від сполучних засобів, спів-відношен­ня видо-часових і способових форм дієслів-присудків у голов­ній і під-рядних частинах, від інших елементів його структури.

Завершуючи загальний огляд основних структурно-семан­тичних типів складнопідрядних речень, зазначимо, що між складнопідрядними реченнями не-розчленованої і розчленова­ної структури існують істотні відмінності:

1) у реченнях нероз­членованої структури підрядна частина відноситься до

якогось слова головної, а в реченнях розчленованої структури — пере­важно до всієї головної частини;

2) у реченнях нерозчленованої структури зв’язок між предикативними час-

тинами тісніший, ніж у реченнях розчленованої структури;

3) у реченнях нерозчлено­ваної структури предикативні частини поєднані за

допомогою функціональних, асемантичних сполучників та співвідносних (вказів-них) слів, а в реченнях розчленованої структури — за допомогою семантичних сполучників.

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.