Наука кримінально-процесуального права - юридична наука, яка представляє сукупність систематизованого знання (правових ідей, гіпотез, концепцій, основних понять, поглядів і уявлень) щодо правосуддя, аналізує, розробляє і розвиває теорію кримінального процесу та теоретичну модель правосуддя, вивчає систему кримінально-процесуального права, його окремі інститути і норми, аналізує практику застосування процесуальних норм на різних стадіях кримінального процесу.
Предметам науки кримінального процесу є закономірності процесуального права, процесуальної діяльності та процесуальних правовідносин, шляхи удосконалення концептуальної моделі правосуддя, особливості та тенденції розвитку теорії та історії кримінального процесу.
Кримінально-процесуальна наука як одна зі сфер людської діяльності досліджує закономірності і тенденції розвитку кримінального процесу, систему його принципів, актуальні проблеми теорії і практики кримінального процесу, ефективність процесуальної форми і процесуальних гарантій правосуддя, особливості статусу окремих учасників процесу, проблеми забезпечення прав і свобод людини при здійсненні судочинства, вносить пропозиції і рекомендації щодо удосконалення процесуального права та практики його застосування. Вона спирається на узагальнення слідчої, судової, прокурорської і адвокатської практики.
Методи науки кримінально-процесуального права становлять систему способів пізнання, логічних і спеціальних пізнавальних засобів і прийомів, застосовуваних в необхідно доцільному порядку для проведення дослідження. Вони охоплюють загальнонаукові методи дослідження, застосовувані в суспільних науках, спеціальні та спеціально-правові методи.
До загальнонаукових методів дослідження належать: методи емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент), методи, що використовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях дослідження (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, моделювання), методи, що використовуються на теоретичному рівні дослідження (ідеалізація, системно-структурний аналіз, сходження від абстрактного до конкретного, аксіоматичний метод тощо).
Аксіоматичний метод - метод побудови наукової теорії, в якій певні твердження приймаються умовно без доведень, а інші знання виводяться з них за правилами логіки та в подальшому перевіряються доступними методами дослідження.
До спеціальних методів належать методи, засновані на застосуванні методів певних наук (соціології, статистики тощо). До таких методів можна зарахувати конкретно-соціологічний, історичний метод, а також спеціально-правові методи: формально-логічний метод тлумачення права, порівняльно-правовий метод тощо.
Історичний метод - метод вивчення юридичних явищ в їх динаміці, розвитку. Аналіз минулого дає змогу більш глибоко і всебічно розібратись у проблемах сьогодення, побачити негативні й позитивні тенденції розвитку певних явищ та вжити заходів необхідного коригування. Мудрість законодавця полягає в умінні застосовувати весь арсенал правових засобів для стимулювання позитивних тенденцій і обмеження можливостей прояву негативних.
Спеціально-юридичний метод -метод обробки й аналізу стану законодавства та практики його застосування, який охоплює описування норм права, емпіричне дослідження практики, встановлення юридичних ознак правових явищ, вироблення наукових понять і визначень, встановлення їх співвідношень між собою і з відомими теоретичними положеннями, їх пояснення1.
Порівняльно-правовий метод - метод співставлення декількох правових систем, інститутів чи норм. Він дає змогу розширити бачення шляхів розв'язання досліджуваних проблем, забезпечити його повноту і всебічність, оптимізувати наукове дослідження.
Статистичний метод - метод емпіричного дослідження, який полягає у виявленні й аналізі кількісних показників тих чи інших явищ і фактів. Він охоплює логічну обробку фактів (класифікацію) і аналіз залежностей (пошук зв'язків і перевірки гіпотез). Історичний метод - метод розгляду явищ і фактів в тісному зв'язку з конкретними історичними обставинами та тенденціями розвитку.
Формально-логічний метод - метод застосування логічних законів для доведення тих чи інших умовиводів та тлумачення правових норм.