Показання підозрюваного

- це повідомлення інформації особою, яка затримана чи стосовно якої здійснено повідомлення про підозру.

Показання підозрюваного є як окремим видом доказів, так і засобом його захисту. Підозрюваний може визнати або не визнати висунуті проти нього підозри і давати свої показання. Його показання можуть містити фактичні дані про відомі йому обставини справи, а також посилання на докази, які спростовують виниклу підозру.

Алібі - особливий вид показань підозрюваного, за якого він стверджує про неможливість вчинення кримінального правопорушення, посилаючись на те, що в момент його скоєння перебував в іншому місці, або був у такому стані, що не міг його скоїти. Алібі має бути ретельно перевірено.

Підозрюваний має право давати показання з приводу обставин, які були підставою для його затримання, та з приводу інших відомих йому обставин у справі.

Підозрюваний, як і обвинувачений, вправі відмовитися давати показання, про що йому повідомляється в момент затримання і перед кожним допитом.

Оскільки підозрюваний зацікавлений у результатах справи, остільки до оцінки його показань слід ставитися з осторогою, ретельно їх зіставляти з іншими доказами і з усіма обставинами справи.

Визнання підозрюваним своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення, судового вироку й інших висновків у справі лише за безсумнівного підтвердження цих показань сукупністю непорушних достовірних інших доказів.

Показання обвинуваченого

є одним із видів доказів. У своїх показаннях обвинувачений повідомляє суду відомості про вчинені ним або іншими особами дії та про інші факти, які стосуються до справи.

Слід мати на увазі, що обвинувачений, будучи особою, зацікавленою в результаті справи, нерідко вдається до давання неправдивих показань, з тим щоб уникнути відповідальності.

Може скластися уявлення, що визнання обвинуваченим своєї провини є більш ефективним та достовірним засобом встановлення істини. Насправді це не так.

Визнання обвинуваченим своєї провини може бути як правдивим, так і неправдивим. Визнання обвинуваченим своєї провини, так само як і його показання загалом, вимагають перевірки за допомогою інших доказів, оцінюються сукупно з усіма доказами у справі.

Речовими доказами

є отримані у встановленому законом порядку предмети, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення або зберегли на собі сліди злочину, або були об'єктами злочинних дій, або з'явилися у результаті вчинення кримінального правопорушення, а також гроші та цінності, нажиті злочинним шляхом, і всі інші матеріальні об'єкти, які своїми якостями, ознаками, станом або місцезнаходженням відображають різні обставини предмета доказування (розслідуваної події) і можуть бути засобами до розкриття кримінального правопорушення і встановлення об'єктивної істини у справі та відповідають вимогам належності до справи, допустимості і достовірності.

Речовими доказами можуть бути продукти злочинної діяльності; речі, кинуті злочинцем на місці події; предмети, які зберігаються за відсутності на те законних підстав; нотатки, матеріали технічного документування, виготовлені злочинцем; зразки для порівняльного дослідження; засоби підготовки та приховання злочину.

Речові докази є "найбільш перспективними для забезпечення об'єктивності процесу доказування". Розкриттю поняття речових доказів значною мірою сприяє класифікація останніх. Одна з класифікацій міститься в самому законі, де названі такі види речових доказів: а) знаряддя вчинення злочину; б) об'єкти, які зберегли на собі сліди злочину; в) предмети, які були об'єктами злочинних дій; г) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом; д) інші предмети, які можуть бути засобами встановлення фактичних обставин справи.

Цей перелік логічно доповнюється вказівкою на такі види речових доказів, як продукти злочинної діяльності; речі, кинуті злочинцем на місці події; предмети, які зберігаються за відсутності на те законних підстав; нотатки, листи, письмові документи чи матеріали технічного документування, виготовлені злочинцем; зразки для порівняльного дослідження; засоби підготовки та приховання злочину. У розкритті та розслідуванні злочинів все більшого значення набувають такі речові докази, як мікрооб'єкти. Вони залишаються практично на кожному місці злочину; мають свого роду "імунітет" проти знищувальної дії з боку зацікавлених осіб, оскільки невидимі для неозброєного ока; здатні нести інформацію доказового значення, що часто прямо вказує на особу, яка вчинила злочин, а це дозволяє забезпечити швидке розкриття та розслідування злочину.

Речові докази зазвичай повинні зберігатися при кримінальній справі до набрання вироком суду законної сили або до закінчення строку оскарження постанови або ухвали про закриття кримінальної справи та передаватися разом з кримінальною справою.

Речові докази, насамперед, повинні бути уважно оглянуті, сфотографовані, докладно описані в протоколі слідчої дії, в процесі провадження якої отримані, за необхідності направлені на експертні дослідження, після чого приєднуються до кримінального провадження та мають використовуватися за призначенням - як докази. Спосіб упаковки повинен забезпечувати неможливість підміни або зміни вмісту без порушення її цілісності та схоронність вилучених (отриманих) речових доказів від пошкодження, псування, погіршення або втрати властивостей, завдяки яким вони мають доказове значення, а також індивідуалізацію речових доказів. Для забезпечення останнього, на упаковку доцільно кріпити інформаційні полоси з підписами понятих та інших учасників слідчої дії, в процесі якої був отриманий речовий доказ. На речові докази, які не можуть бути належним чином упаковані через громіздкість чи з інших причин, прикріплюється бирка у спосіб, що унеможливлює її зняття, зміну або пошкодження. На упаковці (бирці) проставляються підписи осіб, які брали участь у процесуальній дії, та зазначається інформація про вміст упаковки, найменування проведеної процесуальної дії, дата її проведення та номер кримінального провадження.

Порядок зберігання речових доказів конкретизується у відомчих нормативних актах, основним з яких є "Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження", затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 р. № 1104.

Вилучені (отримані) стороною обвинувачення речові докази зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження в індивідуальному сейфі (металевій шафі) слідчого, який здійснює таке провадження.

Документи, які є речовими доказами, повинні зберігатися вкладеними між чистими аркушами паперу в конвертах. На таких документах забороняється робити будь-які помітки, написи і перегинати їх. У разі наявності великої кількості документів вони складаються в окремий пакет. На конверті (пакеті) зазначається перелік документів, що вкладені в нього.

Речові докази, які за своїми властивостями (габаритами, кількістю, вагою, об'ємом) не можуть зберігатися разом з матеріалами кримінального провадження, зберігаються у спеціальних приміщеннях органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, що обладнані сейфами гратами на вікнах, охоронною та протипожежною сигналізацією, крім матеріальних носіїв секретної інформації, які передаються в установленому законом порядку на зберігання до режимно-секретного підрозділу органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ.

Відповідальним за зберігання речових доказів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий, який здійснює таке провадження.

Відповідальною за зберігання речових доказів в обладнаному приміщенні чи спеціальному сейфі є посадова особа органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, що призначається наказом керівника такого органу або слідчого підрозділу.

Питання про долю речових докази вирішується вироком або ухвалою суду чи постановою судді, слідчого судді, слідчого про закриття справи.

Документ

- діловий папір або матеріальний об'єкт - результат технічного документування, який підтверджує певний юридичний факт, або слугує доказом яких-небудь фактів. Юридичним документом вважається письмовий акт, який встановлює, розвиває або припиняє певні правовідносини або фіксує юридично значимі факти та дії.

Кримінально-процесуальним документом можна вважати письмовий документ, чи результат технічного документування, виготовлений на основі кримінально-процесуального закону уповноваженим на це суб'єктом у зв'язку із здійсненням будь-яких процесуальних актів (виконанням процесуальних дій або прийняттям рішень), в якому засобами письмової мови чи технічного документування зафіксовано інформацію про хід та результати діяльності учасників кримінального процесу, перебіг та результати слідчих та інших процесуальних дій.

Документ є доказом, якщо відомості про факти, викладені в ньому, мають значення для кримінальної справи і за їх допомогою можна встановити наявність або відсутність обставин, які підлягають доказуванню у кримінальній справі.

Документ набуває значення доказу, якщо він отриманий законним шляхом.

У тих випадках, коли документи містять, крім зафіксованої в них інформації, ще й ознаки речових доказів (слугували знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди кримінального правопорушення або були об'єктами злочинних дій, містять сліди підробки), тобто відображують обставини справи як сліди кримінального правопорушення або інші речові джерела інформації (своїми фізичними чи іншими матеріальними якостями, змінами, станом), такі документи набувають значення та процесуальний статус речових доказів.

Протоколи слідчих, негласних слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій мають унікальну якість - здатність бути процесуальним носієм доказової інформації різного рівня: фактичних даних, які мають значення так званих основних доказів, та доказів допоміжних. У цій частині протокол впізнання набуває значення основного доказу.

Фактично протоколи будь-яких слідчих дій (у тому числі протоколи допитів та очних ставок) містять ознаки як основного, так і допоміжного доказу.

Фактичні результати технічного документування можуть розглядатись як різновид документів, а при певному законодавчому регулюванні можуть мати і значення самостійного виду доказів у кримінальній справі.

Результати застосування технічних засобів, незалежно від суб'єктів та правової форми застосування самих технічних засобів, мають свої особливості як докази - вони забезпечують фіксацію (документування) інформації без її кодування або узагальнення, забезпечуючи можливість емпіричного пізнання розшукуваних фактів.

Документом може вважатись спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

До документів як доказів у кримінальному провадженні, за умови відповідності вимогам належності до справи, допустимості і достовірності, згідно зі ст. 99 КПК України можуть належати: 1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні); 2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України; 3) складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії; 4) висновки ревізій та акти перевірок.

Фактичні результати технічного документування можуть розглядатись як різновид документів, а при певному законодавчому регулюванні можуть мати і значення самостійного виду доказів у кримінальній справі.

Матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", за умови відповідності вимогам до доказів, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.

Висновок експерта

- це результат діяльності експерта з проведення експертизи, що являє собою докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обгрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи, викладений у складеному відповідно до вимог закону документі.

Відповідно до закону висновок експерта являє собою самостійний вид доказів. Водночас доказове значення експертизи не зводиться тільки до висновків експерта. В ході експертизи експерт зазвичай на основі аналізу отриманих фактичних даних і наукових знань робить певний висновок, але поряд з цим встановлює фактичні дані емпіричної властивості та повідомляє наукові дані з досліджуваних питань, які теж можуть мати доказове значення.

Характеризуючи висновок експерта як доказ, необхідно зауважити таке:

- експертиза проводиться за постановою особи, у провадженні якої перебуває справа;

- експертиза проводиться особою, яка має необхідні фахові знання та є компетентною;

- експерт проводить дослідження наданих йому на експертизу об'єктів, однак якщо під час проведення експертизи знайде факти, які мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені запитання, він вказує на них у своєму висновку;

- експерт проводить дослідження самостійно та несе відповідальність за давання явно неправильного висновку;

- отримані в ході дослідження фактичні дані та сформульовані висновки експерт викладає у спеціальному документі - висновку експерта, який має значення самостійного доказу;

- доказове значення у висновку експерта мають як отримані в ході дослідження фактичні дані, так і зроблені експертом висновки;

- у підсумковому документі - висновку експерта - викладаються не тільки встановлені фактичні дані та висновки експерта за досліджуваними питаннями, а й описуються технічні прийоми, наукові методи та послідовність дослідження, що слугує доказовою основою достовірності отриманих експертом результатів.

У рамках кримінального провадження можуть призначатись та здійснюватись такі основні види (підвиди) експертизи:

Криміналістична: почеркознавча та авторознавча; технічна експертиза документів; балістична; трасологічна (крім досліджень слідів пошкодження одягу, пов'язаних з одночасним спричиненням тілесних ушкоджень, які проводяться в бюро судово-медичної експертизи); фототехнічна, портретна; експертиза голограм; відео-, звукозапису; вибухотехнічна; матеріалів, речовин та виробів (лакофарбових матеріалів і покриттів; полімерних матеріалів; волокнистих матеріалів; нафтопродуктів і пально-мастильних матеріалів; скла, кераміки; наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів; спиртовмісних сумішей; ґрунтів; металів і сплавів; наявності шкідливих речовин у навколишньому середовищі; речовин хімічних виробництв та спеціальних хімічних речовин; харчових продуктів; сильнодіючих і отруйних речовин); біологічна.

Інженерно-технічна: інженерно-транспортна (автотехнічна, транспортно-трасологічна, залізнично-транспортна); дорожньо-технічна; будівельно-технічна (оціночно-будівельна); земельно-технічна (оціночно-земельна); пожежно-технічна; безпеки життєдіяльності; гірничотехнічна; інженерно-екологічна; електротехнічна; комп'ютерно-технічна; телекомунікаційна.

Економічна: бухгалтерського та податкового обліку; фінансово-господарської діяльності; фінансово-кредитних операцій.

Товарознавча: машин, обладнання, сировини та товарів народного споживання; автотоварознавча; транспортно-товарознавча.

Експертиза у сфері інтелектуальної власності: літературних та художніх творів; фонограм, відеограм, програм (передач) організації мовлення; винаходів і корисних моделей; промислових зразків; сортів рослин і порід тварин; комерційних (фірмових) найменувань, торговельних марок (знаків для товарів і послуг), географічних зазначень; топографій інтегральних мікросхем; комерційної таємниці (ноу-хау) і раціоналізаторських пропозицій; економічна у сфері інтелектуальної власності.

Судово-медична. Судово-психіатрична. Судово-бухгалтерська. Біологічна. Психологічна. Ґрунтознавча. Судово-хімічна. Ботанічна. Мистецтвознавча. Фармацевтична. Зоотехнічна. Екологічна.

Доказове значення у висновку експерта можуть мати: а) відомості про конкретні факти, фактичні дані, встановлені в ході експертного дослідження; б) висновки експерта, зроблені на основі проведеного з використанням спеціальних знань дослідження відповідних об'єктів і аналізу отриманих фактичних даних; в) відомості про методологію дослідження, які дають змогу перевірити і підтвердити чи спростувати висновки експерта.

Висновки експерта формулюються на основі всебічного аналізу і синтезу результатів дослідження. Вони повинні давати відповіді на всі поставлені питання. Висновок має бути викладений зрозумілою мовою, що не припускає різноманітних тлумачень. Висновки повинні випливати з проведеного дослідження, не бути логічно суперечливими і бути таким, які можна перевірити.

Висновки експерта можуть бути: категоричними (позитивними або негативними), ймовірними (діагностичними) та такими, що вказують на неможливість вирішення питання. Якщо експерт дає ймовірний висновок або висновок про неможливість вирішення питання, то в дослідницькій частині він зобов'язаний викласти причини, з яких не виявилося можливим вирішити питання в категоричній формі або довелося відмовитися від вирішення питання.

Висновок експерта не має переваг над іншими доказами. Безумовно, вони мають велике значення для справи. До їх переваг належить та обставина, що висновки експерта обгрунтовані дослідженнями, проведеними із застосуванням сучасних і достатньо апробованих наукових, технічних або інших спеціальних знань. Але це не може бути підставою для надання йому особливої доказової сили, некритичного ставлення до нього і не виключає можливості та необхідності їх оцінки слідчим і судом у повному обсязі. Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Якщо у результаті оцінки висновку експерта слідчий дійде висновку, що він є неповним або недостатньо ясним і, якщо під час допиту експерта не було можливості усунути незрозумілість, призначити додаткову експертизу. В разі визнання висновку експерта суперечним матеріалам справи, необгрунтованим або сумнівним щодо його правильності слідчий може призначити повторну експертизу або провести інші слідчі дії з метою перевірки результатів експертизи.

Розумні строки

Засада розумності строків - цеправове положення, згідно з яким під час кримінальною провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті у строки, що є об'єктивно необхідними для їх виконання та прийняття.

1. Під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

2. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.

3. Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є:

1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;

2) поведінка учасників кримінального провадження;

3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

4. Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.

5. Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.

6. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.

Джерела КПК

Кримінальне процесуальне законодавство України – це сукупність правових норм, що регулюють порядок кримінального провадження і спрямовані на гаранту- вання виконання завдань кримінального судочинства. До джерел кримінального про- цесуального законодавства України належать:

1) Конституція України, яка має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Конституція України встановлює концептуальні положення кримінально- го провадження, закріплює його засади, окреслює пріоритетні групи суспільних від- носин, що підлягають правовому захисту та охороні з боку держави;

2) Кримінальний процесуальний кодекс України – систематизоване зведення кри- мінальних процесуальних норм, які регулюють порядок досудового розслідування та судового провадження. У випадках, коли положення КПК не регулюють або неодноз- начно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні за- сади такого провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК (ч. 6 ст. 9 КПК);

3) інші закони України («Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру», «Про судову експертизу», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про міліцію», «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» тощо). Згідно з ч. 3 ст. 9 КПК, закони, положення яких стосуються кримінального проваджен- ня, повинні відповідати КПК. При здійсненні такого провадження не може застосо- вуватися закон, який суперечить КПК;

4) міжнародні договори з питань правової допомоги в кримінальних провадженнях, учасником яких є України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах – За- кон про ратифікацію від 16 січня 1998 р. У разі якщо норми КПК суперечать міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, застосову- ються положення відповідного міжнародного договору України (ч. 4 ст. 9 КПК).

Для застосування кримінального процесуального законодавства важливе значення мають рішення КСУ, якими визнаються такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) повністю чи в окремій частині, закони, які регламен- тують порядок діяльності органів досудового розслідування, прокурора, суду. У рі- шеннях КСУ також дається офіційне тлумачення окремих норм, що регулюють кри- мінальну процесуальну діяльність. У зв’язку з членством України в Раді Європи врегульовано питання про значення рішень ЄСПЛ для кримінальної процесуальної діяльності. Відповідно до ст. 46 «Обов’язкова сила судових рішень та їх виконання» розд. ІІ «Європейський суд з прав людини» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, держави, які ратифікують цю Конвенцію, зобов’язані «виконувати остаточне рішення Суду у будь- якій справі, в якій вони є сторонами». У статті 17 ЗУ від 23 лютого 2006 р. «Про ви- конання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказа- но, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У частині 5 ст. 9 КПК зазначено, що кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.

Версії і доказуванні

Для того щоб процес збирання, перевірки та оцінки доказів забезпечив всебічність і повноту встановлення обставин справи і разом з тим здійснювався швидко, без зайвої витрати сил і засобів, цей процес має бути цілеспрямованим, організованим. Внутрішня його організація забезпечується висуненням версій і заснованим на версіях плануванням розслідування. За відсутності версії та плану отримання та дослідження фактичної інформації у справі стає випадковим, набуває характеру невпорядкованих проб і помилок. Під версією розуміють обгрунтоване припущення щодо окремого факту групи фактів, які можуть мати значення для справи, вказує на наявність і пояснює походження цих фактів, їх зв'язок між собою і загальний вміст. Версія являє собою різновид приватної гіпотези. Версія є попереднім і можливим судженням про невстановлених ще фактичних обставин справи. Вона являє ймовірне знання, що потребує перевірки. Після перевірки версії може бути зроблений висновок про її правильність або помилковість і досягнуто достовірне знання. У цьому полягає її службова роль у кримінальному судочинстві. Версія допомагає встановити ще невідомі факти, знання яких необхідно для всебічної характеристики ознак досліджуваної події, і перейти від знання про окремі розрізнених фактах до розкриття внутрішнього сенсу події. Таким чином, слідча (судова) версія направляє збирання, перевірку та оцінку доказів від відомих до невідомих фактів і від явищ до сутності. Зміст версії випливає із завдань кримінального судочинства, предмета доказування і особливостей конкретної справи. Як і всяка гіпотеза, версія вимагає перевірки. На основі нових даних слідчий (суддя) уточнює і змінює висунуте припущення, що пояснює досліджувані явища, або відкидає його і висуває нове припущення. Цей процес відкриває шлях до досягнення істини у справі.

Розрізнені факти, які встановлені в початковий період розслідування, зазвичай можна витлумачити порізному. Однак не всяке формально можливе тлумачення їх слід вважати версією. Версія повинна бути реальною, представляти правдоподібне в даних умовах місця і часу тлумачення або пояснення відбулося події.

За обсягом знання, укладеного у версії, розрізняють загальні і приватні версії. Загальною версією називають припущення, що охоплює основні елементи предмета доказування, тобто всебічно пояснює подія. Під приватними версіями розуміють припущення, що стосуються окремих фактів, окремих сторін досліджуваної події.

По суб'єкту висунення та перевірки слід розрізняти слідчі і судові версії.

Слідча версія-це припущення слідчого (особи, яка провадить дізнання). Вона може бути загальної і приватної, але в кожному разі висувається і підлягає перевірці особою, яка здійснює попереднє розслідування. Слідчі версії перевіряються процесуальним шляхом, представляючи собою керівну нитку доказування на цій стадії судочинства. Результати перевірки знаходять своє вираження в рішеннях слідчого (органу дізнання).

Перевірка версій проходить кілька етапів. Перший етап: виведення з версії всіх можливих наслідків, тобто формування суджень про ще невстановлених фактах, що випливають з даного предположительного пояснення події. Слідства можуть носити ствердну або негативний характер, вони можуть полягати в утвердженні існування того чи іншого факту або, навпаки, в його запереченні. Слідства виводяться з усіх висунутих у справі версій. Взаємовиключний характер версій не завжди означає взаємовиключний характер всіх виведених з них наслідків. У деяких справах у декількох версій можуть збігатися окремі слідства (див. також N2 гл. V). При розслідуванні деяких злочинів виникають версії про інсценуваннях («симуляціях»), наприклад інсценуванні пограбування, самогубства та ін При побудові та перевірці таких версій має бути передбачено виведення наслідків про «негативні обставинах» (відсутності деяких слідів, ознак, наприклад про відсутність слідів злому на розкритому сховище) або наслідків, що суперечать «звичайному» ходу подій, наприклад наявності грошей або цінностей в кишенях одягу особи, убитого нібито при пограбуванні. Наступним етапом перевірки версій слід вважати визначення послідовності, засобів і способів для того, щоб з'ясувати існування (або неіснування) передбачуваних наслідків, що випливають з наявних версій. Змістом цього найважливішого етапу перевірки версії є планування дізнання, слідства, судового слідства. Третій етап перевірки версій у процесі доведення-це практичне проведення намічених у плані процесуальних дій та отримання необхідних фактичних даних, які дозволяють зробити висновок про відповідність або невідповідність версії реальним обставинам справи. Якщо дана версія підтверджується. повністю, то вона правильно і вичерпно пояснює всі встановлені у справі обставини, як вихідні, так і отримані в ході її перевірки.

Поиск по сайту: