Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Заходи забезпечення кримінального провадження

Поняття і класифікація

Заходи забезпечення кримінального провадження (далі - ЗЗКП) завжди пов'язані із застосуванням кримінального процесуального примусу. Саме примус є запорукою того, що застосування ЗЗКП досягне мети, визначеної у ч. 1 ст. 131 КПК, - дієвості (ефективності) провадження.

Кримінальний процесуальний примус характеризується такими ознаками:

1) державно-владний характер відносин, що виникають, розвиваються і припиняються у перебігу застосування і припинення конкретних заходів примусу. Це - владовідносини;

2) примус пронизує все кримінальне провадження;

3) примус може виявлятися у фізичному, матеріальному або моральному (психологічному) впливові державного органу на учасника кримінального провадження;

4) він завжди пов'язаний з певними обмеженнями прав і свобод учасників провадження;

5) має особистий характер, оскільки обмежує особисті права учасників провадження;

6) застосовується тоді, коли авторитету закону І переконання в необхідності виконання приписів норм права виявляється недостатньо;

7) примус застосовується всупереч волі і бажанню учасників; більш того, він спрямований на пригнічення волі, бажань і дій.

Будь-яке поняття завжди має "свої", іманентно притаманні для нього, ознаки. Для ЗЗКП такими ознаками є:

1) їхнє функціональне призначення у кримінальному провадженні полягає у забезпеченні виконання всіма суб'єктами покладених на них обов'язків. Виняток становлять посадові особи компетентних державних органів, які здійснюють провадження, і захисники та представники. За невиконання обов'язків до них застосовуються передбачені юридичні санкції, якими найчастіше є дисциплінарні стягнення;

2) ЗЗКП мають самостійне значення, вони не є елементом процесуальних дій. Ігнорування цієї ознаки тягне включення до системи ЗЗКП слідчих (розшукових) дій - обшуку, освідування, а іноді й інших дій. Примус в кримінальному процесуальному праві є обов'язковим елементом, оскільки норми права завжди забезпечуються примусовою силою держави. Тому віднесення всіх процесуальних дій до числа ЗЗКП, що мають самостійне значення, є помилковим;

3) ЗЗКП, як правило, не мають характеру правових санкцій. Останні застосовуються у зв'язку з порушенням норм права, яке вже сталося. ЗЗКП "діють наперед", з метою виконання учасником свого обов'язку в майбутньому з урахуванням його попередньої поведінки, що може стати підставою для застосування цих заходів.

Отже, ЗЗКП слід визначати як передбачені законом заходи впливу на учасників кримінального провадження, які мають самостійне значення та не мають характеру правових санкцій і застосовуються з метою гарантування виконання учасниками провадження своїх обов'язків.

Усі ЗЗКП залежно від суворості наслідків, що настають для учасників, щодо яких вони застосовуються, та інших ознак поділяються на 2 групи:

1) запобіжні заходи;

2) інші ЗЗКП.

Запобіжні заходи

Поняття

Запобіжні заходи, крім ознак, притаманних для всіх ЗЗКП, мають ознаки, що підкреслюють їхній специфічний характер. До числа цих ознак належать такі:

1) запобіжні заходи можуть бути застосовані тільки до певних учасників кримінального провадження: підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого;

2) характеризуються специфічними підставами і метою застосування;

3) мають більший порівняно з іншими заходами ступінь примусу (обмеження прав).

Запобіжні заходи - це частина ЗЗКП, спрямованих на забезпечення належної поведінки підозрюваною, обвинуваченою, підсудною, засудженою шляхом певною обмеження їхніх прав.

Значення

Процесуальне значення запобіжних заходів полягає в тому, що вони:

1) забезпечують оптимальні умови для доказування і встановлення істини у кримінальному провадженні;

2) завдяки їм створюються умови для реалізації завдань кримінального провадження;

3) сприяють вирішенню профілактичних завдань провадження;

4) є засобами забезпечення спеціального режиму, в якому повинен перебувати підозрюваний, обвинувачений, підсудний чи засуджений.

Система

За чинним законодавством систему запобіжних заходів становлять:

1) особисте зобов'язання (ст. 179 КПК);

2) особиста порука (ст. 180 КПК);

3) домашній арешт (ст. 181 КПК);

4) застава (ст. 182 КПК);

6) тримання під вартою (ст. 183 КПК);

5) затримання - тимчасовий запобіжний захід (ст.ст. 207-213 КПК);

До неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених, крім цих запобіжних заходів, може застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, - передання їх під нагляд адміністрації цієї установи (ст. 493 КПК).

До особи, щодо якої передбачається застосування ПЗМХ або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані судом такі запобіжні заходи: передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім'ї з обов'язковим лікарським наглядом; поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку (ст. 508 КПК).

Наявність такої системи запобіжних заходів забезпечує можливість застосування ситуативного підходу до їх застосування у практиці досудового розслідування і судового розгляду кримінальних справ, що передбачає врахування не тільки обставин кримінального провадження, а й суворість запобіжного заходу.

У кримінальному процесуальному законі, а саме у ч. 3 ст. 176 КПК, йдеться про суворість (м'якість) запобіжних заходів: "найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою". Законодавець визначив лише "крайні рівні суворості" запобіжних заходів. А наскільки є більш чи менш суворими усі інші заходи у законі не встановлено. Судячи із черговості розташування запобіжних заходів у ч. 1 ст. 176 КПК, їхня суворість йде по висхідній від особистого зобов'язання до тримання під вартою.

У процесуальній літературі запобіжні заходи часто класифікують залежно від поширюваності дії на тих чи інших суб'єктів, щодо яких вони можуть бути застосовані. Ті, що застосовуються до всіх суб'єктів, називаютьзагальними, а ті, що застосовуються до спеціальних суб'єктів (неповнолітніх, неосудних) -спеціальними.

Така класифікація не розкриває суті запобіжних заходів. Вона лише наголошує на особливостях суб'єктів, щодо яких вони застосовуються.

Зміст запобіжних заходів краще відображається через класифікацію, в основу якої покладається ступінь обмеження прав суб'єктів. За цією підставою запобіжні заходи класифікуються на ізоляційні і неізоляційні. До першої групи належать затримання і тримання під вартою, а до другої - всі інші заходи.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.