Проблема підходу в методології

Підхід. Підхід як суб'єктивна перевага. Підхід як посилка. Підхід як визначення логічного предиката головної тези. Діяльнісний підхід. Системний підхід. Система. Системні принципи (цілісність, структурність, взаємозалежність системи і середовища, ієрархічність, множинність опису). Знаковий, мовний підхід. Вчинковий підхід. Антропологічний підхід. Системно-суб'єктний підхід. Психосоціальний підхід.

23. Підхід – апріорна думка про сутність явища, що вивчається, логічний суб'єкт і логічний предикат якого утворюють вихідну посилку в теоретико-емпіричному аналізі.

24. Підхід як суб'єктивна перевага –неодмінна суб'єктивна упередженість основної тези зумовлює хід і результати дослідження, з'ясування часткових емпіричних деталей, завершеність теоретичного конструкту.

25. Підхід як посилка– зміст основної посилки розкриває суть питання, що вивчається. Основна теза концепції, яка підлягає створенню, містить не тільки головні характеристики явища, але також і деяку імпліцитну ознаку, експлікація і позначення якої утворюють назву підходу.

26. Підхід як головна теза – формулювання головної тези спирається на існуючі судження теорії. Вони слугують основою для виводу нових думок з проблеми дослідження, істинність яких перевіряється емпіричним шляхом. При формулюванні головної тези вказують на логічний суб'єкт і логічний предикат.

27. Підхід як визначення логічного предиката головної тези – логічний предикат є основною системотвірною ознакою підходу. Логічний предикат є вказівкою на найближчий рід. Найближчий рід є не тільки імпліцитною характеристикою родовидових відношень, але і відправною основиною потенційної теоретичної моделі досліджуваного явища.

Головну тезу в даному аспекті можна розглядати як дедуктивний умовивід, в якому із зіставлення великої і малої посилок випливає висновок. Останній утворює базис у дефініції основного поняття.

28. Діяльнісний підхід – принцип вивчення психіки, в основу якого покладена розроблена К.Марксом категорія предметної діяльності (М.Я.Басов, С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв). Початковим методом вивчення психіки виступає аналіз перетворень психічного віддзеркалення в процесі діяльності. Основні принципи цього підходу: 1) розвитку і історизму; 2) предметності; 3) активності; 4) интеріоризації – екстеріоризації; 5) єдність будови зовнішньої і внутрішньої діяльності; 6) системної будови психіки; 7) залежності психічного віддзеркалення від місця об'єкту в структурі діяльності[482].

29. Неодіяльнісний історико-еволюційний підхід:цей підхід допомагає побачити перспективи переходу від вивчення проблем розвитку психіки в еволюції, такого характерного для класичного діяльнісного підходу в першій половині ХХ ст., до вивчення психіки як конструктивного чинника самої еволюції і тим самим навести міст між психологією і іншими науками про розвиток людини в природі і суспільстві «.».

У контексті неодіяльнісного підходу можуть бути виділені наступні завдання:

1. Постановка проблеми аналізу категорії цілеспрямованої діяльності як універсальної форми існування життя, що породжує в біогенезі образ світу як простір біологічних смислів; у соціогенезі – образ світу як простір значень (інтерсуб'єктивне вимірювання реальності); у персоногенезі людини – образ світу як простір особистісних смислів (інтрасуб'єктивне вимірювання реальності).

2. Виділення комунікативного дискурсу категорії діяльності, що інтерпетується як основа існування біологічних, соціологічних і психологічних систем, а тим самим стимулювання діалогу з науковими школами в інших науках, що розглядають категорію цілеспрямованої діяльності як пояснювальний принцип аналізу різних реальностей, – природи, суспільства, культури, історії, економіки і так далі.

3. Створення психотехнічного проекту соціального конструювання освіти як провідної соціальної діяльності, що породжує різні ментальні і соціальні ефекти у суспільстві[483].

30. Системний підхід– напрям методології наукового пізнання, направлений на дослідження об'єктів як систем[484] . Точна ідентифікація явища в більш великій системі – розкриття механізмів цілісності складного об'єкту в єдиному теоретичному конструкті[485].

Сучасні розробки і особливості використання принципу системності в психології обумовлені двома головними обставинами: появою некласичних форм системного походу (перш за все, синергетичного) і зміною наукових пріоритетів російської психології в новітній період її історії. Основна увага дослідників направлена на процеси самоорганізації і саморозвитку систем. У даному контексті ключову роль грають способи породження психічних утворень, закономірності їх трансформацій і часткових перебудов, співвідношення актуального і потенціального в психічному розвитку і багато що інше. Породження виступає поняттям, що виконує методологічну роль і вимагає звернення до генетичної логіки психологічного пізнання[486].

31. Система – відношення елементів, які знаходяться в певних зв'язках один з одним і утворюють певну єдність[487]. Сукупність елементів – системні відношення в матеріальних (неорганічні, біологічні, соціальні) і абстрактних (поняття, гіпотези, теорії) системах; статичних (стан постійний) і динамічних (зміна полягання в часі) системах; замкнутих (стійкий стан рівноваги) і відкритих (рухома рівновага) системах[488].

32. Системні принципи = евристичність у вивченні структурних і типологічних характеристик.Виявлення більш широкої пізнавальної реальності, пошук механізмів цілісності об'єкту і повної типології його зв'язків, обґрунтований вибір адекватного розділення об'єкту, що вивчається, на елементи[489].

33. Цілісність– інтегрованість, самодостатність, автономність[490]. Узагальнена характеристика об'єктів – ґрунтується на виявленні внутрішньої детермінації їх властивостей як цілого[491].

34. Структурність = композиційна характеристика складного об'єкту.Структура – здатність мати стійкі зв'язки як основу цілісності[492].

35. Взаємозалежність системи і середовища – вплив середовища на функціональні прояви системи[493].

36. Ієрархічність– впорядкованість взаємодії між рівнями від вищого до нижчому[494].

37. Множинність опису – багатоаспектність складного явища[495].

38. Знаковий, мовний підхід. Л.С.Виготський: головна закономірність онтогенезу психіки полягає в інтеріоризації дитиною структури її зовнішньої, соціально-символічної діяльності (тобто сумісної з дорослим і опосередкованої знаками). У результаті колишня структура психічних функцій змінюється під впливом інтеріоризованих знаків. Зовні це виявляється в тому, що вони набувають усвідомленості і довільності. Тим самим інтеріоризація виступає і як соціалізація. «…» Як універсальне знаряддя, що змінює психічні функції, виступає мовний знак – слово[496].М.М.Бахтін: «Річ, залишаючись річчю, може впливати тільки на речі ж; щоб впливати на осіб, вона повинна розкрити свій смисловий потенціал, стати словом, тобто наблизитися до можливого словесно-смислового контексту»[497].«Чужі слова стають анонімними, привласнюються (у неопрацьованому вигляді, звичайно); свідомість монологізується. Забуваються і первинні діалогічні відношення до чужих слів: вони як би вбираються, вбираються в освоєні чужі слова (проходячи через стадію «своїх – чужих слів») Творча свідомість, монологізуючись, поповнюється анонімами. Цей процес монологізації дуже важливий. Потім монологізована свідомість як одне і єдине ціле вступає в новий діалог (вже з новими зовнішніми чужими голосами)»[498].«Людина в її людській специфіці завжди виражає себе (говорить), тобто створює текст (хоч би потенційний)»[499]

39. Вчинковий підхід– вчинок об'єднує в одну діючу систему і середовище, і спадково дані потяги, і самі поведінкові акти, надаючи їм відповідно смислу ситуації, мотивації та вчинкового акту. В такому випадку вони виступають як компоненти, що взаємно визначають один одного. Тому все, що існує і виникає в психіці, має вчинкову природу. Багатоманітність психічних виявів лише свідчить про нескінченні можливості вчинку виступати в різних «обличчях», аж до «персони», й одночасно при цьому бути відомими майже для кожної психологічної системи утвореннями – відчуттями, сприйманнями, пам'яттю, темпераментом, характером, волею, мисленням, фантазією, почуттями, ідеалами, інтересами, потребами, обдарованістю, здатностями і власне самим собою.

Отже, вчинок є і осередком, і головним предметом психології. Він виступає також еталоном, до якого у своєму поступальному русі приміряються і від якого відступають відомі в психології феномени[500].

«…» суб'єктне (діюче суб'єктивне) існує у своїй найрозвинутішій формі як внутрішній вчинок, виявляє себе у формі зовнішнього вчинку й творить, формує і розвиває себе найбільш продуктивно саме через учинки. Вчинок є «осередком» суб'єктного в людині, суб'єктне є осередком суб'єктивного, а суб'єктивне – «осередком» психічного. Отже, саме вчинок є найсуттєвішим, найглибиннішим осередком психічного в широкому розумінні цього слова, що знімає в собі і суб'єктне, і суб'єктивне в їх різноманітних формах прояву людського в людині[501].

Різновиди вчинкової активності:1) подолання залежності від ситуації; 2) мотиваційний вчинок; 3) підпорядкування засобів меті діяльності;4) перехід від наміру до дії; 5) практична дія; 6) оцінювання та самооцінювання[502].

40. Антропологічний підхід– в центр психологічного дослідження поставлена людина у всьому різноманітті її проявів, її психічних процесів, станів і властивостей від психофізіологічних до соціально-психологічних. Цей інтегральний, цілісний підхід до вивчення психіки людини був сформульований професором Б.Ф.Ломовим ще в науковому обґрунтуванні необхідності відкриття Інституту психології в системі Академії наук СРСР. В середині 1970-х років цей підхід був розвинений Ломовим і придбав теоретичну форму системного підходу. Історико-науковим корінням антропологічного підходу, на якому базується єдина наукова школа ІП РАН, є система комплексного людинознавства В.М.Бехтерева і Б.Г.Ананьєва, з одного боку, і філософсько-психологічні погляди С.Л.Рубінштейна на людину та світ – з іншого[503].

41. Системно-суб'єктний підхід– суб'єкт розглядається як системотвірний чинник. Цей підхід базується на: 1) інтеграції системного підходу (Б.Ф.Ломов) і суб'єктно-діяльнісного підходу (А.В.Брушлінський); 2) ідеї єдності індивідуального та універсального в людині (Б.Г.Ананьєв)[504]. «З його позицій центром концептуальної схеми психології є людина як суб'єкт діяльності, спілкування, переживання. Саме суб'єкт на кожному етапі свого розвитку виступає як носій системності, що розкривається у взаємодії зі світом»[505].

42. Психосоціальний підхід: Застосування психосоціального підходу до дослідження особистості дозволяє, не абстрагуючись від конкретних особистісних властивостей, можливостей і проявів, розглядати спосіб її функціонування в реальних життєвих обставинах і взаємозв'язках. Основою психосоціального підходу, який об'єднав комплексний (Б.Г.Ананьєв) і системний (Б.Ф.Ломов, В.А.Барабанщиков і ін.) підходи, сталі взаємовідношення і взаємозалежності психічних процесів (складних, багаторівневих, багатовимірних) і області соціальних явищ (узятих в широкому контексті різних рівнів і сфер реальності, науково виділених людинознавством). Ці відношення включають не тільки психічний і соціальний рівні; вони враховують також і закони духовного життя. Якщо говорити про особистість, то мова йде про унікальні особливості позицій різних осіб, що відстоюються, досягаються, утримуються або таких, що втрачаються ними в сучасному російському суспільстві, і їх забезпеченні, ствердженні свідомістю і переживанням особи, що виражається в її узагальненому життєвому самопочутті (оптимізму і так далі)»[506].

Тестові завдання для самостійної роботи до теми 8

Наведіть Ваші відповіді:

Поиск по сайту: